Традиції Васловівці

Косик Домна Григорівна

 

               У царстві вишиванок і писанок, або,якщо хочете щось у великодній кошик,- зверніться до Домни Косик.

 

Учні  Васловівського НВК (гурток “Юні музеєзнавці”) навідались в гості до Домни Косик- відомої писанкарниці й вишивальниці .

З’ясовується, душу людини можна побачити через призму її непідробної щирості.

І господиня,мов пташка ранньовесняна,бідкалася:

-І чого ви мені так пізно повідомили що прийдете в гості ,аби підготувалася,а то зараз настрімголов треба одягатися у сорочку-вишиванку та й над писанками трохи посидіти…

Час космічний,мов на крилах. Усе бігом..Так хотіли не тривожити васловівчанку. Бой на городі чимало роботи,бо й до Великодня готуватися:

– Оце просять до Італії надіслати,- снує нитку передсвяткової розмови Домна Григорівна Косик. – А час,як ви кажете,справді космічний. Тільки встигай.

Я зараз. Ви поки поговоріть із сестричкою моєю – Катериною…

Рідна крівця – Катерина Дмитрюк – у Чернівцях. Ділиться думками про матір,якій Бог подарував 97 літ. П’ять років тому відлинула у небеса,але на землі залишила світлий слід. Раїса Дмитрівна 45 років була у селі кухаркою на весіллях,інших веселих забавах і на сумних.

Ненька навчила Домну і мене вишивати,писанкарувати. Правда,сестричка перейняла цю роботу хутчіше за мене. Я ж – до печева, до варива. 12 років віддала хлібозаводу,10 – торгівлі і 19 заводу «Граніт».

 

Хоча розпочинала у Васловівцях як листоноша. Сестра ж 30 років носила пошту, 15 – у ланці.

…Дивимося на витвори,які ось-ось Домна Косик перешле до Італії. Тут і 40 «клинців»,і сузір’я квітів,і «Христос Воскрес»,і «Великдень»,і «Паска». Майстерні руки,професійний погляд простежується на писанках. Ніби проступають віки через завісу століть. Ось вона – аура добротворення,краси,свята! Якщо хочете,оцей опромінений людською щирість світ душі Домни Григорівни,що вікує у селянській каторжанській роботі, коли навіть більше треба встигнути. 40 «клинців» і 45 літ у поштовій службі та на ланах колгоспних. І зберегти душу світлочолу. Це видно,оскільки серед «артистів» є й такі,як Домна Косик.

-Щось довго Домна збирається,- першою прохопилася сестра Катерина.

-Певно,вони писанки готують.

Виходимо у двір – і до кухні. А майстриня уже там чаклує над перед великоднім дивом. Краса несказанна. Устигли аж 4 писанки прикрасити своєю душею. З того числа, що до Італії,бо вже переказували телефоном, що хочуть ладнати в дорогу подарунки і найцінніше – писанки.

Здається, все. Попросили причепуритися господиню,адже «Голос краю» – видання кольорове.

І ще одна мить свята. У царстві її вишиванок і писанок – своєрідний куточок неземної благодаті, барв,тиші і рукотворного дива. І усе це – зішестя Господнє на душу Домчину,на її воістину золоті руки.

Голос васловівчанки:

-І чо ви не сказали ?Я би ніч не спала,а зробила. Багато нашилася на своєму віку, світ писанок збагнула.

Є ж люди на святій землі!

 

 

Тодосійчук Василь Дмитрович

 

Народився 31 серпня 1936 року в с.Васловівці. Батько – васловівчанин, а мати – Асенафтія – із Шубранця. Життя було злиденним. Найбільше хлопець захоплювався малюванням, а з часом став самодіяльним художником.

Про Василя Дмитровича знають односельці, а також ті, хто цікавився мистецтвом як у районі, так і за його межами.

Ось деякі спогади колишнього головного редактора районної газети «Голос краю» Василя Джурана і племінниці майстра пензля Ольги Сельніцької.

Художник, що намалював портрет Євгена Гакмана.

  Цей чоловік уже залишив для Васловівців те, що від нині стане історією села. Він встигнув зафіксувати той млин, що був по дорозі на Чернівці, не один кут села…Але, як здається, найбільшим досягненням місцевого художника є портрет першого і останнього митрополита Буковини за тих часів Євгена Гакмана, уродженця Васловівців.

Усе це можна побачити у шкільному музеї. Він, художник, не звик сліпо наслідувати «шматки» – етюди у цілісній експозиції світу. Звик заглядати до першооснови.

Автору цих рядків доводилося час від часу зупинятися біля творів майстра пензля. Картини мають якусь магічну і магнетичну «притягальність». У таких випадках кажуть коротко: людина має Божий дар.

Але яке незбагненне світло подиву осяяло душу, коли на звороті однієї із картин читав…Рясну історію про село за невольничих турецьких часів. На цю трагічну для нашого народу добу Василь Дмитрович мав і свій погляд. Інакше й не могло б бути. Все, що випасано його рукою і серцем, заворожувало до глибини душі. Художник та історик… Для Васловівців ця людина – одна знахідка. Тієї днини, коли літо добігало свого кінця, зустрівся з В.Д.Тодосійчуком у самому центрі села. Захоплення вирувало у його очах. Він міг читати цілі лекції як про картини так і про історичні місця, що сама доля подарувала йому церковну книгу, датовану 1815-1848 роками. Тут – записи, записи, записи. Не одну ніч роздумував над ними, над не розгаданим смислом історичних реліквій, якими колись «водила» рука невідомої людини. Відомою стала інша – Євген Гакман.

Писано у цій товстій книзі історії і по-латинськи, і по-слов’янськи. Можна «докопатися» до всього, але помилки і випадкові пропуски літер таки добре «вимотали» моє бажання якомого швидше встановити істину у васловівській інстанції – співрозмовник мудро усміхається. Але за цим успіхом приховано багато ночей. Тепер своєрідній метриці села є виправлення Василя Тодосійчука, які дають змогу цікавому читачеві спокійно і без найменших проблем з’ясувати що й до чого.

В.Д.Тодосійчук – це послідовник Євгена Гакмана.  Бо він таки і є ним, якщо так сумлінно «заглядав» картинами у душу села і наші душі – відвідувачів музею школи…