Видатні особистості Васловівці

НАРИСИ  З  ЖИТТЯ ВІДОМИХ ОДНОСЕЛЬЧАН

 

 

 

ЄВГЕН ГАКМАН

 

(1793 -1873)

 

перший буковинський митрополит

 

                               Серед визначних діячів черніве­цької історії особливе місце належить єпископу і першому митрополиту Бу­ковини і Далмації Євгенові Гакману.

 Народився майбутній митрополит у 1793 р. в  селі Васловівці в селянській родині. Завдяки своєму дядькові Гнатові Гакману, ієромонаху й учителю Закону Божого, а відтак й архімандриту, Євген і його молодший брат Микола одержали можливість навчатися. Успішно закінчивши Чернівецьку гімназію і «філософічний заклад» при ній, де готували до вступу у вуз, Євген був направлений на теологічні студії до Віденського університету як стипендіат Буковинського православного релігійного фонду. Після закінчення університету в 1823 р. Є. Гакман повернувся до Чернівців, де був висвячений на диякона й ієромонаха. Через те, що справа з відкриттям семінарії затягалася, він кілька років був катехитом, тобто викладав Закон Божий у православній тривіальній школі. У 1827 р. Є. Гакмана призначають професором Біблійних студій у щойно заснованій Чернівецькій духовній семінарії. У вересні 1834 р. помер єпископ Буковини Ісайя Балошескул. Православна консисторія – дорадчий орган єпархіального управління – подала кілька кандидатур, у тому числі Є. Гак­мана, на розгляд цісаря Франца Фердинанда.

   8 травня 1835 р. цісар іменував Є. Гакмана єпископом Буковини, а 15 серпня у Карловіцах відбулося висвячення його в єпископський сан. Владика був першим українцем, який очолив Буковинське єпископство.

 У важливих політичних питаннях владика Гакман обстоював загально буковинські інтереси, що особливо яскраво проявилося під час боротьби за автономію Буковини в 1848-1849 рр. Хоча українські депутати австрійського парламенту домагалися залишення Буковини в складі Галичини, єпископ Євген підписав петицію з вимогою відокремлення краю від галицьких земель і надання йому автономії. Владика Євген стояв біля витоків крайового самоврядування Буковини.

 Коли навесні 1861 р. вперше зібрався буковинський сейм, то його маршалком (головою) був обраний саме єпископ Гакман. Цю почесну посаду він займав протягом трьох років.

   Головну увагу владика приділяв не політиці, а справам єпархії, піднесенню освітнього рівня духовенства, будівництву храмів. Саме він домігся реалізації здавна обговорюваного плану побудови в Чернівцях кафедральної церкви Св. Духа. 15 липня 1844 р. єпископ Євген заклав перший камінь у фундамент цієї церкви, а 17 липня 1864 р. освятив збудований храм.  Одночасно була споруджена й церква Св. Параскеви. Владика став головним ініціатором будівництва ансамблю єпископської (митрополичої) резиденції, яка відтак стала окрасою Чернівців і всього краю.

 Сам владика жив скромно, як монах, у чужому будинку, безкоштовно наданому йому та його брату, професору теоло­гії Миколі Гакману, бароном Мустяцою. Будинок розташо­вувався на вул. Шнірха (нині митрополита А. Шептицького), але в’їзд до двору був з боку вул. Руської. Дещо пізніше цю і сусідню будівлю об’єднали, надбудувавши другий поверх, де з 1875 р. відбувалися засідання буковинського крайового сейму. (В наш час тут розташувався Палац школярів та юнацтва.)

  Не маючи прямих спадкоємців, владика Євген щедро віддавав власні чималі прибутки на потреби бідних і знедоле­них краян. Саме з цієї причини міська рада Чернівців ухва­лила назвати вулицю біля кафедральної церкви його іменем.

 Головним здобутком усього життя єпископа Є.Гакмана було піднесення Буковинської єпархії до рівня архієпископства і митрополії. Указом цісаря Франца Йосифа І від 23 січня 1873 р. владика Євген був іменований архієпископом Чернівецьким і митрополитом Буковини та Далмації. Однак на вершині тріумфу сили покинули 79-річного пастиря. В ніч з 11 на^12 квітня, під час перебування у Відні, митрополит помер. Його тлінні останки були привезені в Чернівці і після відповідних церемоній поміщені на вічний спочинок у його дітищі – кафедральній церкві Св. Духа.

 У 1993 р. виповнилось 200 років від дня народження митрополита Євгена Гакмана. З цієї нагоди відбулися урочистості в Чернівцях і на батьківщині владики. Пам’ятна дошка з барельєфним портретом Є. Гакмана прикрасила вулицю в Чернівцях, яка носить його ім’я.

 

 

 

 

 

 

 

ГЕРЕЛЛО ВАСИЛЬ ГЕОРГІЙОВИЧ

 оперний співак

 

 

Народився 13 березня 1963 року в с. Васловівці Заставнівського району. Його батьки є простими людьми, які сіяли, орали. Хлопець ріс розумним і слухняним, вчився у школі і допомагав родичам. Але найбільша утіха у сім’ї була увечері, коли вся сім’я відпочи­вала. Сходилися сусіди, бо маленький Василько співав. Цей голосок, чистий, дзвінкий закрадався глибоко в душу односельців.

 Школу Василь закінчував у Малому Кучурові (9 класів), а пізніше у Сад горі (10-11 класів). Вступив до культосвіт­нього училища, де навчався грати на акордеоні. Музика була для нього всім. Саме тоді він зрозумів, що це Божий дар -приносити радість людям. З училища його призвали до війська. Служив він у Прикарпатському військовому окрузі. Служив, співав, грав. Його командиром була людина, яка розуміла музику і дозволяла йому працювати над собою.

Після закінчення культосвітнього училища майбутній співак поїхав до Ленінграда вступати до консерваторії. Там прослухали. І невдовзі він уже навчався. Голос його заворожував, всі заслуховувались, ото ж після закінчення другого курсу Василя прослухали в Кіровському театрі, і головний диригент без вагань взяв до оперної групи.

У консерваторії Василь навчався бездоганно, тому вже на четвертому курсі його взяли до трупи Марийського театру.Він стрімко злетів на п’єдестал слави і став Народним артистом Ро­сії, Заслуженим артис­том України, лауреатом міжнародних конкурсів і взагалі відомим у світі баритоном. Він має не­злічену кількість перемог та здобуткв.

Переможець Міжнародного конкурсу оперних співаків Бі-Бі-Сі в Кардіффі (1993). Лауреат Міжнародного конкурсу молодих оперних співаків ім. Н. А. Римського-Корсакова (1 премія, Санкт-Петербург, 1994). Лауреат вищої театральної премії Санкт-Петербурга «Золотий софіт» (1999). Лауреат музичної премії Fortissimo, заснованою Санкт-Петербурзькою державною консерваторією ім. НА. Римського-Корсакова (в номінації «Виконавська майстерність»).

Він виступає з найвідомішими диригентами, його запрошують співати на своїй сцені театри Парижа, Дрездена, Берліна, Нью-Йорка, Лондона, Буенос-Айреса, Бразилії, Мілану, Торонто і т.д.

 

Серед партій, виконуваних на сцені Марийського театру та за кордоном:

 Пастор («Хованщина»), Щелкалов («Борис Годунов»), Онєгін («Євгеній Онєгін»), Роберт («Іоланта»), Томськ Єлець («Пікова дама»), Панталоне («Любов до трьох апельсинів»), Наполеон («Війна і мир»), Фігаро («Севільський цирульник»), Лорд Генрі Ештон («Лучія ди Ламмермур»), Жорж Жермон («Травіата»), Ренато («Бал-маскарад»), Дон Карлос («Сила долі»), Маркіз ди Поза («Дон Карлос»), Макбет («Макбет»), Амонасро («Аїда»), Форд («Фальстаф»), Марсель («Богема»), Шарплес («Мадам Баттерфляй»), Валентін («Фауст»), Граф Альмавіва («Весілля Фігаро»).

 З трупою Марийського театру гастролював в Іспанії, Італії, Шотландії (Едінбурзький фестиваль), Фінляндії (Фестиваль в Міккелі). Франції, Португалії. Запрошується найбільшими оперними театрами світу, серед яких: Опера де Бастіль (Париж), Земперопер (Дрезден), Дойче Обпер і Штаатсопер (Берлін), Метрополітен-опера (Нью-Йорк), Штаатсопер (Відень) Королівський оперний театр Ковент-гарден (Лондон), Театр Ла Феніче (Венеція), Канадська національна опера (Торонто), Театр Колон (Буенос-Айрес), Театр Сан-Паоло (Бразилія), Опера Сантьяго де Чілі Ла Скала (Мілан), театри Амстердама і Берна.

 Артист має багато нагород і грамот. Влітку 1998 року Василь Георгійович Герелло стає членом-кореспондентом міжнародної Академії Наук Екології, Безпеки Людини і природи, а 1999-го – дійсним членом Міжнародної Академії народів світу «Еліта».

 У 2008 році зі своєю дружиною Оленою у Торонто (Канада) відзначив 25-річчя подружнього життя.

 «Орфеєм російської сцени» називають зарубіжні музичні критики В.Г.Герелло – соліста Марийського театру. За їх словами, вокаліст увійде до еліти видатних виконавців XXI століття.

Та найбільше, що повинно радувати нас, це те, що через багато років, проведених за кордоном, серце маестро залишилося з Україною. Він не цурається своєї Батьківщини, ним не заволоділа зіркова хвороба. Він щороку приїжджає до рідного села на храмове свято, влаштовує на под­вір’ї перед будинком батьків неймовірне свят­кування, запрошує всіх бажаючих розділити з ним радість перебування на рідній землі. Василь спілкується з односельцями як з рівними собі, говорить українською мовою і ніде за кордоном не соромиться сказати, що він українець, що коріння його зі славетної Буковини.

 

 

 

 

 

 

 

ІГУМЕН ГЕДЕОН (ГУБКО)

 

настоятель П’ятницького подвор’я  Свято-Троїцької Сергієвої Лаври

 

Народився в с. Васловівці 9 грудня 1962 року в селян­ській сім’ї. У святому хрещенні названий Василем на честь святого Василя Великого.

 Батьки Іван Григорович і Марія Іфтемівна – віруючі, крім нього виховали ще шістьох синів: Георгія, Дмитра, Івана, Миколу, Петра, Федора. Життя Василя складалося досить зви­чайно. У 1980 році закінчив Чернівецьке технічне училище, де одержав спеціальність монтажника атомних електростан­цій. Працював на Молдавській ГРЕС, Чорнобильській і Ровенській атомних станціях.

 Військову службу проходив у Німеччині. Після армії працював в одній із міських середніх шкіл. Восени 1984 року став студентом Московської духовної семінарії. Восени 1987 року вступає до братства Свято-Троїцької Сергієвої Лаври.

29 лютого 1988 року приймає монашество з іменем Гедеон. Весною цього ж року перед закінченням семі­нарії висвячений в диякони. Восени 1988 року о. Гедеон вступає до Мос­ковської Духовної Академії, 3 перших років перебування в Академії почав вивчати історію Православ’я на Буко­вині. Під час літніх канікул вільний час використовував на пошуки архів­них документів і маловідомих фактів із даної теми. Так визначились його нау­кові інтереси, а тема Православ’я на Буковині стала головним предметом його досліджень і в Духовній Академії, а також і після її закінчення у 1992 році.

Однак діяльність о. Гедеона не обмежується науковими пошуками. У 1991 році призначено настоятелем П’ятницького подвор’я Свято-Троїцької Сергієвої Лаври у м. Сергієв Посад.

Багато часу віддавав на відновлення храмів і каплиць П’ятницького подвор’я, які були передані церкві в такому стані, що не було можливості проводити Богослужіння.

Пошукова робота також займає важливе місце в його діяльності. Як результат – поява брошури з історії Право­славної церкви на Буковині.

У цій роботі мова йде про період, коли Буковина входила до складу Австрійської імперії. Це був час серйозних випробувань для Православної церкви і для всього народу, який залишився вірний своїй церкві, не дивлячись на всі спокуси, які надходили від сильної католицької держави, якою була в той час Австрійська імперія.

З 1999 по 2006 рр. – директор Православ­ної гімназії ім. препо­добного Сергія Радонезького в Сергієвому Посаді, а також головний редак­тор гімназійного жур­налу «Фавор».

З 3 жовтня 2007 року – помічник благо­чинного з управління ски­тами, подвор’ями, при­писними монастирями і церквами Свято-Троїцької Сергієвої Лаври. З 2011 року по даний час – головний редактор журналу «Пятницкое подворье».