Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Розвиток освіти
в селі Вербівці
БУДІВНИЦТВО ШКОЛИ
В 1914 році вербовецька громада вирішила збудувати в селі школу. Збудували навчальний заклад на кошти селян. Каміння на фундамент жителі села добували в урочищі Жорнище, возили його на місце будівництва.
Школа вийшла гарна, висока, простора, двоповерхова, крита оцинкованою бляхою. Чотири високі і просторі класні кімнати із великими вікнами. Площа шкільного приміщення 202 м2. Крім класів і кімнати для вчителів, на першому поверсі знаходилися житлові приміщення для директора (дві кімнати, кухня і два підсобні приміщення). Особливою була підлога коридорів, залита бетоном з гранітною крихтою, відшліфована, надзвичайно високої якості, яка збереглася до наших днів.
Трохи вище від нової школи також побудували шкільну майстерню. Школа стала осередком освіти і культури на селі.
Тривалість навчального року становила від 1 вересня по 12 липня до свята Петра і Павла. На Різдво і всі свята аж до Івана (з 25 грудня по 21 січня) були канікули. На храмове свято (21 листопада) і на Великдень були вихідні дні. Навчання проводилось німецькою мовою, тривало 4 роки. Вчили дітей читати, писати, рахувати.
АВСТРІЙСЬКИЙ ПЕРІОД
В кінці ХІХ ст. в селі була двокласна народна школа, яка розміщувалася в одній сільській хаті – Венгринюка Михайла.
Починаючи з 1900 року було організовано навчання дітей в кількох сільських хатах – Бабійчук Миколи і Олійника Василя. Освіта була чотирирічна. Всі предмети вів один учитель. Діти вчилися в одному класі. Навчання велося на рідній мові. Викладались предмети: рідна мова, німецька мова, арифметика, географія, історія, релігія, співи, ручна праця Дітей в школі фізично карали за порушення дисципліни. Навчання починалося о 9-ій годині і закінчувалося о 12-ій або 13-ій годині. Заняття починалось і закінчувалось з молитви «Отче наш».
для навчання в Академії мистецтв. Подібна стипендія призначалася на конкурсній основі терміном на 1 рік, проте, якщо стипендіат успішно навчався, виплату допомоги продовжували на цвинтарі в Байройті.
Творчість Євзебія Ліпецького становить оригінальні сторінку в історії освіти і українського мистецтва і заслуговує на всебічне вивчення та популяризацією його імені. Це було б вагомим внеском у відродження нашої історичної пам’яті і духовності.