Традиції Вербівці

Звичаї та традиції села Вербівці

Обряди, мову, звичаї
Ти бережеш, село.
На радість друзям
Ввічнюєш,
І ворогам на зло.

Краплинка до краплиночки.
Все в серці з давніх літ –
Історія Грушевського, Тарасів «Заповіт».

У пам’яті живуть твоїй,
Хоча й пройшли роки,
І Крути, й смерть
В Батурині,
Сибір і Соловки.
Кат скаженів і хмурився –
Пощади не моли.
Петлюрівці, бандерівці
Для нього ми були.
Та в рабстві
Не зігнулось ти,
Усе пережило.
Якби не ти, село моє,
Вкраїни б не було.

Автор: Віктор Геращенко

   Звичаї та обряди нашого села вироблялись протягом життя десятків поколінь. Це ті неписані закони, якими керуються в щоденних справах. Це той сплав, що об’єднує мешканців поселення в єдину громаду та надає їй своєрідне, власне обличчя.

Вербівчани споконвіку жили селянським життям. Тому звичаї та традиції села тісно пов’язані з сільсько- господарським циклом.

Найбільшим святом вважається Різдво. Тому вже з другої половини грудня діти починали вивчати колядки. Хлопці готували вертеп.

6 січня — день підготовки до Святого вечора. У кожному домі господарі клопочуться над стравами, порядком. Ні сніданку, ні обіду в цей день нема. У спокої та злагоді господиня пече хліб, готує 12 страв: кутя з пшениці, з маком, горіхами, полита медом, вареники з маком, вареники з капустою, гриби, заправлені олією з  цибулею, картопля, голубці, борщ, риба, узвар з сушених фруктів, квасоля, пампушки.

В цій багатій, але пісній вечері господиня демонструє найголовніші плоди поля, городу і саду, ніби дає звіт новому рокові про своє багатство в минулому році.

Поки господиня готує вечерю, господар порається коло худоби, прибирає на подвір’ї. Все, що є в господарстві, повинно зустріти урочисту хвилину Святого Вечора на своєму місці. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом, у чужих руках — позичене чи десь забуте.

Святий вечір — це свято родинне, всі члени сім’ї мають бути на вечері. Господар вносить до хати дідуха — сніп вівса, сіно. Сніп вівса ставить на покуті, а сіно кладе на стіл під чистий обрус та під стіл.

Коли господиня покладе на стіл страви, тоді всі вмиваються і моляться. Засвічують воскову свічку і починають вечеряти з куті.

На Різдво після відправлення богослужіння діти йдуть колядувати “Нова радість стала”, “Дивная новина”. Хлопці також ідуть колядувати з вертепом.   Старші також ідуть колядувати до рідних, знайомих.

Всією громадою йдуть колядувати священикові. Братство, розділившись на групи, з дзвінком йде колядувати від хати до хати. Колядують “Рождество” і один рядок колядки. Виручені гроші йдуть на потреби церкви.

Увечері на другий день свят хлопці колядують дівчатам, з якими дружать або думають одружитись. Кожна дівчина кличе колядників до хати і гостить. Хлопці колядують “Попід береги зелені сади”.

Січень — місяць свят. Лиш відлунають колядки, а вже на порозі “другий празник — святого Василя”. В цей день вітають Василів з днем іменин. На Василя забирають сіно з-під стола і спалюють на вулиці чи городі. Раненько цього дня хлопчики набирають в рукавичку зерна пшениці, жита і йдуть посівати промовляючи:

Сійся родися, жито-пшениця
І всяка пашниця.
На щастя, на здоров ‘я,
На Новий рік,
Щоби Вам вродилось
Краще, ніж торік.
Коноплі під стелю,
А льон під коліна,
Щоби Вас, хрещених,
Голова не боліла

   За давньою традицією ввечері збиралися гурти хлопців . або господарі з господинями, перевдягалися в різних персонажів і ходили від хата до хати, вітаючи з святом.

Головну роль обрядового персонажа – Маланки – грав хлопець, перевдягнений у жіночий народний костюм. Інші ролі також виконували парубки та жінки. Обряд проходив, як святкова забава, своєрідний сільський карнавал, у якому важливе місце займали шлюбні мотиви. Масковані учасники розігрували кумедні сценки. Маланка зображувала господиню, що все робить недоладно: б’є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини хати тощо.

“А ще третій празник — святе Водохрестя” звучить у коляді “Добрий вечір тобі, пане господарю”. Це свято починається щедрим вечором 18 січня. Це вже не такий пишний стіл, як на Свят-вечір, нема тут 12 страв, але традиційна кутя обов’язкова.

Перед вечерею господар з дітьми обходить господарство, кропить свяченою водою в усіх будівлях, город, сад, худобу.

Після вечері діти йдуть щедрувати “ОЙ, у ріках у Йорданах”, “Щедрий вечір”, “В райськім городі”.

Наступний ранок збирав усіх у церкві на Службі Божій, потім святили воду біля церкви. Посуд, в який люди набирали свячену воду, прикрашали стрічкою, барвінком. Воду зберігали весь рік, давали хворому, освячували нею могилу під час похорону.

Відгомоніли зимові свята. Сонце повернуло на весну. Приходить свято Стрітення — цей день зима з літом зустрічається, в церкві святять свічки. Освячену Стрітенну свічку називають ще громовицею, бо вона оберігає людей і худобу від грому. Цю свічку зберігають цілий рік.

Великим святом в нашому селі є Благовіщення. В народі кажуть, що в день Благовіщення Бог землю благословляє. Від Введення до Благовіщення не можнабіля землі поратись , бо вона відпочиває і сили набирається.

А ще кажуть, яка погода на Благовіщення, такою й на Великдень буде.

Неділя за тиждень перед Великоднем називається ” Шутковою”. В цей день у церкві святять вербові гілки. Освяченими гілками б’ють один одного, промовляючи: “Шутка б’є, не я б’ю, від нині за тиждень Великдень”. Свяченою шуткою весною виганяють худобу на пасовисько, щоб нечиста сила на чіплялась до худоби.

І от настає найвеселіше свято для всіх — Великдень. До цього свята дуже готуються, порядкують в хаті і на подвір’ї. Намагаються справити новий одяг, особливо дітям.

На цвинтарі впорядковують могили рідних.

День, коли завершують прибирати в господарстві, називається Чистим четвергом.       Наступний — Страсна п’ятниця. В церкві виносять Плащаницю, роблять символічний гріб. Біля нього виставляють почесну варту. Всі у жалобі. День і ніч ідуть до церкви, щоб поцілувати Плащаницю, помолитись. Замовкли дзвони. На дворі до стовпа прикріпляють дошку, до якої підходять хлопчики і вистукують дерев’яними молотками.

А в суботу завершуються всі приготування до свята: печуть паску, будять шинку, варять холодець, готують цвіклі (буряк з хроном) та багато інших страв.А найголовнішою традицією було писанкарство. Діти і дорослі сідали разом і розмальовували яйця, які потім ставили до великоднього кошика. Крім них, у кошику має бути у центрі паска. Ще у кошик кладуть кільце ковбаси, домашнійсир, масло, шинку, хрін, сіль. Зверху кошик накривають гарною серветкою чи рушником, спеціально вишитими до цього свята.

Паски в нашому селі святять тільки у Великодню неділю.

Кошики з пасками виставляють навколо церкви. Священик у супроводі хору, з хоругвами спочатку кадить паски, а пізніше освячує паски та людей. Це прекрасне і радісне видовище.

Наступний день — Поливаний понеділок. Це стародавній звичай. Люди обливали один одного водою, бажаючи сили, здоров’я. Найбільше це робили хлопці, обливаючи дівчат. Особливо це подобається робити дітям.

Всі 40 днів після Великодня люди віталися “Христос Воскрес” “Воістинно Воскрес”. На Вознесіння вітання вже заборонялись, бо в церквах ховають плащаницю. Випікали спеціальне печиво, яке називалося “драбинка”, – “щоб було по чому Христові вилізти на небо”. А діти робили з глини голубків, це були душі ангелів. У цей день мама зв’язувала сестер косами докупи, щоб долю знайшли близько одна коло одної.

Своєрідно святкують Зелені свята в нашому селі. До нього господар повинен замаїти гілками липи, клену, ясена подвір’я, хату, город, ворога.

Особливою традицією під час цього свята, було спалювання скатів.

14 жовтня український народ урочисто відзначає свято Покрови Пресвятої Діви Марії як Небесної Опікунки України.

Традиція відзначення Покрови сягає часів Київської Русі з часу прийняття християнства. У Влахенарнському храмі Константинополя під час богослужіння Андрій, Христа ради юродивий та його учень Епіфаній побачили Пресвяту Богородицю, осяяну небесним світлом. Вона молилася за християн – про спасіння їх від лиха та страждань. Після молитви Богородиця зняла з голови омофор (покров, звідки й пішла назва Покрова) і розпростерла над віруючими. Цей покров блищав “наче промені сонячні”. Потім Пресвята Діва зникла, але люди ще довго відчували благодать, яка осіняла храм.

Існує легенда про те, що свята Покрова ощедрує своєю ласкою заступництвом. Більш як триста років тому величезні татаро-турецькі сили вдерлися в наші землі, аж на Волинь і підступили під мури монастиря в Почаєві. Не було кому боронити святої Почаївської обітелі та її побожних мешканців. Святиня Марії Успіння Пресвятої Богородиці мала перетворитися на руїни. Її слуги мали бути кривавою жертвою ворожої шаблі. Всі приготовлялися на певну смерть. Але останній промінчик надії ще не зник. Ченці зібралися біля стоп Пречистої і зі сльозами в очах, здавалося, останній раз у своєму житті, співали: “Богородице, що володієш непереможною силою небесної держави, рятуй і визволи нас від неминучого нещастя, щоб могли ми прославити Твоє Ім’я: “Радуйся, Маріє Пречистая!”. І сталося чудо: розкрилося небо. Над лаврою з’явилася Пречиста Діва Марія, простягнула свій білосніжний Омофор. Стріли вертала — турків вбивала. Не витримали турки й татари, перестрашені покинули облогу монастиря і більше не підступали під його мури.

Пресвята Богородиця була опікункою козацтва. На малинових прапорах козаків красувалася ікона Матері Божої. З нею козаки виступали у морські походи, воювали з ворогами. “Нам поможе святий Юрій і Пречиста Мати”— співали вони.

Покрова — це і дівоче свято. Хто конче хотів з дівчат віддатися, поспішали до церкви поставити святій Покрові свічку. Казали, що Покрова накриває землю листом, а дівчат вінцем.

Отож дівчата те свято чекали з нетерпінням. Вони йшли в поле й просили:

Ой ти, світла Покровонько,
Та накрий мою головоньку.
Як не хустков, то канцурем,
Лиш би бути замужем.

До Покрови у полі закінчували всілякі роботи. Ніхто вже й худобу не пильнував, могла пастись на будь-чиєму полі чи сіножаті. Є приповідка: ”

До Покрови давали молоко корови, по Покрові пішло молоко в роги корові”.

Вважали, то після Покрови земля мала відпочити.

Отож свято шанували і дотримувались цього обряду, оберігаючи свою годувальницю. Був гріх копати чи сіяти. “Хто сіє по Покрові, не має що дати корові”.

З Покровою пов’язані погодні спостереження.

Як до Покрови не опаде з вишень лист, буде сувора зима, а опаде на теплу зиму. Як сніг не випаде — зима не скоро настане. Багато кротовищ — зима м’яка й безсніжна. Багато снігу- “політок” на весілля.

21 листопада в нашому селі — храмове свято. Всі люди ретельно готуються до цього свята. Прибирають, підбілюють, підмальовують будівлі, готують різноманітні смачні страви. Вранці у храмі проходить богослужіння, і всі люди, які мають можливість, ідуть до церкви.

13 грудня святкують Святого Андрія У цей день дівчата ворожать всю ніч. Ворожать за допомогою курки: На підлозі ставили мисочку з зерном і водою і вносили півня. Якщо півень починав їсти, то вважалося, що чоловік у цієї дівчини буде товстий, любитиме попоїсти; якщо кидався до води, то чоловік буде п’яницею. Якщо ж півень себе поводив спокійно, то вважалося, що чоловік буде спокійний, добрий, непитущий.

Зібравшись, дівчата клали в миску обручку, стрічку і носовичок, кожна по черзі витягувала із закритими очима той предмет, який попався під руку. Обручка – вийде заміж, стрічка – сидітиме в дівках, носовичок – стане покриткою.

Також ворожать на “містках”. Для цього наливали в миску води, зверху клали декілька соломинок у вигляді містка, ставили собі під ліжко і чекали, хто і як присниться: суджений мав переводити через місток. Якщо сниться, що міст провалювався – це означало щось недобре: розлучення чи смерть когось із молодих.

У давнину ще був обряд “Калити”. Напередодні свята дівчата збиралися на вечорниці, домовлялися, в чиїй хаті будуть пекти Калиту, приносили біле (пшеничне) борошно і мед. Кожна дівчина повинна була брати участь у приготуванні Калити. Місили всі по черзі, починаючи від найстаршої до наймолодшої дівчини. Посередині коржа робили дірку. Тісто запікали в печі так, щоб важко було вкусити, зверху змащували медом.

На вечорницях молодь підвішувала Калиту за допомогою стрічки до сволока посередині хати, а потім стрибали, щоб вкусити. Також брали горнятко з медом, на дні якого був перстень. Хлопець мав дістати його, але так, щоб не замастити ніс. Вірили: якщо дістане – то ожениться.

Якщо дівчина не вгодила парубку або батьки не пускали її на вечорниці, то хлопці знімали ворота і затягували на найвище дерево.

Веселим  святом було і залишилось свято Миколая. Найбільше чекають цього свята діти, бо святий Миколай розносить у ночі свої щедрі подарунки, правда, декому клав біля подушки різку за провини, неслухняність. Дітям нагадують батьки, то треба бути чемними, аби Миколай гарний подарунок приніс.