Традиції Веренчанка

Глибоке і всебічне розуміння традиційної культури дає можливість розібратись у багатьох сучасних явищах життя народів і створює грунт для використання етнокультурних традицій у збагаченні сучасного способу життя.

Сучасна культура нашого села має багато рис традиційного і нового,використання традиційного в новому.

Традиції формують складні звички:направленість поведінки, духовні якості суспільства. На відміну від звичаю,традиція не вказує на конкретні дії,а надає особі свободу вибору щодо того чи іншого вчинку у конкретній ситуації. Це чітко простежується при аналізі традицій нашого села,які склалися впродовж століть при проведенні обрядів сімейного характеру.

Обряди як складники звичаїв і традицій виступають важливими засобами ідеологічного впливу на молоде покоління,засвоєння тих моральних засад,на яких ґрунтується суспільство. Обряд є однією із найважливіших форм предметного втілення масових думок і почуттів,що передаються традицією, звичаєм. Як загальноприйнятий, обрядовий акт підкорює хід думок і почуття людей  тому напрямкові,який виробили попередні покоління.

У традиційних звичаях та обрядах втілилась висока мораль, своєрідний світогляд, вірування,глибока шана до предків, зразкові родинні звичаї, висока екологічна культура з шанобливим ставленням до природи та її явищ. В обрядових дійствах,символах, атрибутах втілені уявлення, ідеї, образи, які викликають у людей певні переживання. Обряди доповнюють, збагачують, урізноманітнюють наше повсякденне життя,наш побут.

У наші дні можна почути непоодинокі висловлювання, що ми втрачаємо свої традиції, своє обличчя,свою самобутність, що наш побут і духовний світ заполонило все західне,заокеанське, чужоземне. І воно дійсно частково так. Але, поза сумнівом,ми продовжуємо зберігати основні елементи традиційної культури.

Багато з обрядовості в нашому селі збереглося і в наш час, хоча зазнало певних змін. Це – святвечірній обряд з кутею, відзначення Нового року, Водохреща, коляди, щедрівки, Великодня–Пасхи. А також юріївську та андріївську обрядовість, храмові святкування, Святої Трійці(зелені свята), сімейні звичаї та обряди (весілля, родинну, поминальну обрядовість).

Важливим складником народної культури є традиційна весільна обрядовість. У її структурі віддзеркалюється народна мораль, етичні норми та світоглядні уявлення, звичаєве право. У весільних звичаях переплітаються релігійні,правові морально–етичні погляди певного населеного пункту.

ОБРЯДИ ТА ЗВИЧАЇ СЕЛА ВЕРЕНЧАНКИ.

Р 0 Д И Н А .

– Повага до майбутньої матері.

Мати і дитя… На вагітну жінку в нашому селі дивились з повагою, шанували її. Засуджувала лише тих матерів, які мали народити байстрюків.

–      Купання

Щоб дитина була щаслива, то у купіль клали любисток, м”яту, тою, цукор, гроші, свячену воду. Вечером купіль ніхто не виливав тільки ранком. Виливали в те місце де ніхто не ходив. Щоб не топтати дитяче щастя.

Правила спілкування.

Роженицю провідували лише жінки, а то чоловіки могли зашкодити мамі і дитині. Маленька дитина яка ще нехрещена дуже вразлива, а тому існували правила спілкування. Триматися на певній відстані від дитини, не можна довго дивитися на дитину, багато через мі­ру хвалити її, бо дитина може заслабнути.

А щоб не наврочити дитину, треба сказати:”Нівроку”.

Роженицю так вітали “Нехай вас бог годує, щастя і долю готує, татові й мамі на втіху, а людям на услугу”

                                                                Обряд хрещення.

Для того щоб охрестити дитину, треба було запросити кумів. Отже баба цієї дитини, пекла калач і тоді йшла просити кумів у куми. Якщо хтось із кумів відмовлявся брати калач, то це могло при­нести велику шкоду для дитини /захворіти, померти або заміж не вийти/. Кумів повинно бути парне число. Вагітним жінкам забо­ронялося йти в куми.

На христини куми сходились із крижмами. Крижму робили так: брали кусок полотна і завивали в нього свічку, васильок і кві­точки. А потім це все зв”язували стончкою /стрічкою/.

До церкви дитину обов’язково несла старша матка. Решта кумів несли свої крижми.

В церкві священник проводив свій обряд.

Крижму в нів”якому разі не можна віддавати назад кумові, продавати або комусь дарувати. То тоді ця дитина не зможе ні­чого доробитись в своєму житті.

Після того, як дитину похрестили в церкві, куми прийшли до­дому. Родичі новонародженого запрошували всіх до святкового столу на обід. Коли всі пообідали, повеселилися, слово надавали бабусі. Вона кожному кумові давала пару колачів. На чому хрес­тини і закінчувалися.

Повір’я

Коли в хаті є маленька дитина, не можна вечором заглядати у вікно. Не варто у вечері нічого позичати з хати.

Не можна залишати надворі на ніч мокрі пеленки.

Не можна виливати па стежку купіль, щоб по долі дитини не походили злі люди.

Не можна гойдати порожню колиску, бо кажуть, що вигойдується розум.

Обряд стриження.

Перший раз дитину стриже старший кум у рік. Вистригав на голові хрестик і то волоссячко давав татові і мамі. Якщо в хлопчика, то батьки закопували під грушкою, щоб був кучерявий . Дівоче волосся закопували під вербою, щоб довгі коси росли.

Історія з пуповиною.

Кола дитині виповнювалося 7 років, мати давала пуповину з нит­кою їй. Коли дитина розв’язувала нитку самостійно, то це озна­чало, що вона роботяща і розумна.

(Записано 18 листопада 1981 року, від Заичук Євдокії Яківни, 1896 року народження, в селі Веренчанка, Заставнівського району, Чернівецької області.)

                                                       ВЕЧОРНИЦІ .

До вдови дівчата і хлопці приходили на вечорниці. Дівчата вишивали, пряли прядиво. Під час цієї роботи вони співали пісні, а також чекали парубків.

На свято Андрія вони збиралися в одній якійсь хаті, а потім ішли робити збитки людям. На це свято дівчата ворожили. Хлопці і дівчата ходили попід хати і завязували двері людям. Дівчата на це свято рахували дев”ять коликів в плоті, а якщо якийсь колик упаде, то вони казали, що це буде такий, чоловік. Ішли дів­чата до потока, і щось мацали у воді, а якщо намацали якусь тріс­ку, то казали, що піде за майстра, а якщо залізо, то за коваля. Такі були ігри на вечорницях /на свято Андрія/.

На вечорниці приходили перші дівчата, вони займалися хто чим. Трохи пізніше приходили парубки, і дівчатам тоді вже ставало веселіше. Парубки до дівчат жартували, підколювали їх. Тоді коли вже всі зібралися, дівчата накривали стіл, а парубки приводили музику, і тоді танцювали. Парубок, який танцював з дівчиною ос­танній танень, після вечорниць вів її додому. Коли була же пізня година дівчата співали таку пісню.

“Час дівки додому йти, бо вже кури піють Встали люди на досвіта, най си з нас не сміють. ‘ Мамка топить, мамка топить, а дедик жорнує Тай десь наша донечка з клаки мандрує.

Прийшла я додомочку, лиш си розгорнула А мій дедик до батіжка, дети шельмо була.

Була я мій дєдику на клаці, на клаці Не сама йшла додому, вели мене хлопці”.

Вечорниці були й такі, їх називали – клака. Господар мав пів гектара кукурудзи. Восени звезе додому, складе в стирту, а тоді скликає клаку. На клаку приходять сусіди: парубки, дівчата, жінки і чоловіки. Після роботи газдиня розмащує піч і накриває стіл. Потім, як всі повечеряли, музиканти грали аж до п”ятої години удосвіта.

(Записано від 17 травня 1990 року від Худик Марії Дмитрівни, 1903 року народження, в селі Веренчанка, Заставнівського району, Чернівецької області.)

ВЕСІЛЬНА КУХНЯ .

Три дні перед весіллям приходить кухарка і вінчує господаря. Береться до роботи. Перш за все пече хліб і колачі, потім го­тує різні страви. Спочатку салати: український, з сирка, м”яс­ний, з цибулі і яєць, з огірків і помідорів. Потім розливає холодець, готує хрін, фарширує яйця. Готує буженину, сир з яйцями, робить білу кишку, кров”янку, домашню ковбасу.

На десерт приготовляє лимони, масліни, шпроти, ікру. Робить м”ясний рулет, котлети, жарить рибу, ріжуть голандський сир, чистять ротунду.

На гаряче: курка з печі, гречка з м”ясом, вермішель з буль­йоном, капуста, начинка, голубці, пельмени у сметані.

На солодке: компот, налисники, фаршировані сливки.

Деякі рецепти із весільної кухні:

 

Начинка: Палимо цукор, мочимо манку молоком, додаємо пукор, маргарин, олію, яйця і замішуємо. В кінці даємо соду погашену оцтом.

 

Пельмени: Обжарюємо фарш, добавляємо перець, сіль, яйця, замішуємо тісто, розтачуємо і виробляємо.

 

 

(Записано 14 .листопада 1892 року,. від весільної кухарки Колісник Марії Василівни, 1941 року народження, в селі Веренчанка, Заставнівського району, Черн1вепької області.)

                                                               ВЕРЕНЧАНСЬКЕ   ВЕСІЛЛЯ .

Заміж повинна вийти кожна дівчина. І якщо не Вийшла до 25 років то вже вважалася май старша. Побачивши дівчину на танцях або у церкві, і вона йому сподобалася, то хлопепь посилає до дівчини старостів. Вона не повинна йому відказувати, бо казали що переби­рає парубками. Кожна дівчина тоді шила рушники, а молодому повинна була вишити сорочку.

Тиждень до весілля готувалася вся родина. У четвер приходила кухарка, щоб пекти колачі. У п”ятницю молода з дружкою ішла за барвінком. Брала колач з диркою. Бона присідала на коліна, прикла­дала колач так, щоб барвінок визирав через дирку і вона мала різа­ти три рази. Цей колач лишала тій газдині, у якої брала той бар­вінок.

Увечері приходила матка, Яка мала шити вінок. Молодий повинен був до вечора зшити молоді зубці у вісім тростинок з непереспілих стеблі в жита.

Зриваючи листочки з барвінка і клали не на поперек, а вздовж, щоб стелилася дорога далі. До вінка пришивали пробиті копійки по І коп. нахрест. Вінок шили при образі. Сходились май молоді люди, щоб посидіти коло вінка, бо так годиться.

Молодий мав прийти засилити нитку, у глу, щоб шити. Засилити мав з першого разу /люди жартували, виключали світло, сіпали нитку, і казали що молодий сліпий або косоокий/.

У суботу рано молода йшла просити на весілля. У руці мала по­вісмо, і вона ,і дружка. Йшовши по дорозі махала руков, і всі ви­діли, що йде молода, якщо когось не було вдома, то кусочок повісма чіпляли до клямки і кожен знав, що просила молода на весілля. Люди давали гроші і повісма., а до того ще казали, що молодому на сорочку, на портяниці, щоб молода мала з чого ткати після весілля.

Спочатку просила на весілля неня, маму, а потім йшла по людях. На весілля багато не просила.

До весілля не дай бог би молода пішла жити до молодого.

У неділю рано приходила матка, та деякі дівчата убирали до шлюбу, молоду убирали у шлюбну сорочку, яку вона сама собі вишивала. Ріклю або горботку підперезували боярком. до боку чипляли хустки, від найбільшої до найменшої. Якщо було май холодно то вбирала киптар.

На шию одягали гердани, зо 20 шнурів різних ціток. На голову уби­рали кошик. До кошика пришивали китички, срібні центики, гердани. Кожна дівка украшала так, щоб нівкого не було так лиш у неї.

На швайку крутили кучері і пускали з під кошика, на плечі чіп­ляли стончки /бинди/.

Взувала ремінні чоботи.

Молодого вбирали в сорочку, яку вишила молода. Білі поркіниці, підперезувався окрайкою, взували шкіряні чоботи або черевики. На голову вбирали солом”яний капелюх. Збоку на кіптар пришивали вінок. Капелюх був весь убраний герданами у вузенький шнурок, гердани з китичками, чіпляли шовкову траву, павуни, цвітне пїр”я. Капелюх убирали так, що навіть його не було видно. У зимі вибирали білі гачі, з чорними полосками, сардак. Молода теж вбирала-сардак.

Молоді рано йшли до церкви. Обходили найдовшов дорогов, щоб її всі виділи. Повернувшись додому, каньовський повинен завести молоду чи молодого до хати, бо обично весілля робили в хаті. Три рази вони обходили стіл і неньо з мамов клонили калачі над головов. Хлопі на весілля не йшли лиш гостями, але й з боку, а дівчата тільки подружки. Молода виносила на вулицю колача і медівника давала всім кушіти , потім хлопці йшли з дівчатами гуляти.

У вечері молодий приходив за молодою, і забирав її до себе додому. Ззаді їхала фіра. Молода клала свою скриню на фіру, пере­хрестилася, кинула цукру з пшеницею, дякувала татові й мамі, музикант казав прощу. Молодий теж дякував за дочку, а йому за жінку.

Привели молоду до молодого, вона сідала на коліна молодому і матка її завивала, коли завила, а ж тоді вона мала право поцілу­ватися з усіма жінками. Вона не повинна вийти на двір розвита.

У понеділок рано матка і свашка, водили її скрізь: до курей, до свиней, до колешні, на поле, ну скрізь і вона все дивилася.

За це вона матці давала рушник, люди ще нарочно розкидали сміття по хаті, миски, і треба було бігом все позбирати, котра була шустра, то брала путню і збирала сміття, а котра ні, то змітала на купки, а люди знов розкидали, була така що сердилась, а люди казали, що лінива.

Коли приходять з пирогами, то вже приносять друге вбрання моло­дій. А також принесли їй їсти, щоб не була голодна.

У понеділок ввечері молоду вбирали в хустку, вона разом з молодим йшла до своєї мами і тата, вів їх дружба. Потім по весіллю МОЛОДІ йшли до церкви до віводу. Після церкви приходили до моло­дого додому, а потім до молодої. Сходилися свати.

Котрий хлопець ходив до дівчина і зрадив її, він уже не зати­кав капелюх, хоч походив, а потім всерівно женився на ній.

(Записано в серпні 1991 року від Єремій Галини Григорівни. 1937 року народження, в селі Веренчанка, Заставнівського району, Чернівецької області.)

За матеріалами вчителя історії Петрусяк Орисі Юріївни