Традиції Вікно

Традиції

Старі дерева не гнуться, сиві ріки не всихають,— мовить східне прислів’я про міцність давніх традицій. Старовинне мистецтво вишивки у Вікні вже багато століть іде від покоління до покоління, чаруючи глибинним змістом та поетичною красою душі людей. Українська народна вишивка завжди славилася вишуканими орнаментами, гарним колоритом, високою майстерністю виконання та самобутністю. Не втратила свого значення вона й у наш час. Про це свідчить популярність виставок народного декоративного мистецтва, де вишивці відводиться значне місце.
Багато століть вишивка, нарівні з тканинами, знаходить щонайширше застосування у побуті вікнянців.
Про існування вишивок на території нашого села в найдавніші часи свідчать матеріали археологічних розкопок і залишки церковних розписів.
Призначення вишивок досить різноманітне, однак головним чином ними прикрашали та прикрашають предмети одягу і селянського побуту. Це й визначає до певної міри їх величину і характер візерунків, частково стиль і, зрозуміло, композиційний лад.
Технічні прийоми вишивання дуже різноманітні, їх можна розділити на дві основні групи. До першої відносяться вишивки «За рахунком», виконані з урахуванням структури тканини і тісно пов’язані з нею. Це двостороннє шиття — низь, хрестик, тамбур, шиття золотом і сріблом. Другу групу складають вишивки, нанесені на тканину вільно, незалежно від її структури: вишивання гладдю і аплікація. Техніка вишивання впливає на вибір узору: для рахункової техніки більш зручні геометричні мотиви, у той час як вільна техніка дає можливість створювати близькі до природних рослинних форм мотиви. Візерунки народного вишивання розроблялися у відповідності з формою предмета, тобто їх побудова залежала від призначення декорованої речі. Звідси випливає вибір матеріалу і техніка виконання, форми виробу.
Народний орнамент виник з життєвих вражень його творців від спілкування з природою, в результаті осмислення цих вражень і втілення їх у зримі образи. Геометричний орнамент, очевидно, виник внаслідок прагнення передати образи сонця, зірок, ріки, рослин тощо, про що свідчать їх назви. Цікавим джерелом для вивчення орнаменту є серветка, святковий рушник, наволочки із зображенням окремих мотивів орнаменту, вишита нашою односельчанкою Мігайчук М. .
Геометризація форм навколишньої флори дуже характерна для мистецтва Буковини її поява у вишивках обумовлена значною мірою особливостями вишивання, продиктованими структурою полотна. У лаконічних моделях навколишнього світу виявилося виняткове вміння майстрині показувати найголовніше, найхарактерніше. Незважаючи на граничну умовність зображень геометричних форм орнаменту, в них простежуються насамперед образи реальної природи. В основі побудови буковинської вишивки лежить геометричний орнамент.

Створюючи орнаменти майстрині весь час зверталися до природи, але не копіювали її,а переробляли,спрощували, і кожна лінія чи завиток у вишивці щось означали. Пряма горизонтальна лінія означала землю, горизонтальна хвиляста – воду, вертикальна хвиляста – дощ, трикутники гори, дві схрещені лінії – блискавки.
Окремі знаки – символи не тільки прикрашали житло,предмети побуту, а й повинні були охороняти,захищати, оберігати від злих духів,приносити людям щастя. Тому рушники, в народі називають оберегами.
Хлібом сіллю на вишитому рушникові і до нині, в нашому селі, зустрічають бажаних гостей.

Використовується вишивка і в декорі народного костюма. При цьому , як багатство варіантів декількох мотивів у різних поєднаннях, колір має особливе значення при зображенні конкретних рослинних форм. Крій одягу та його призначення завжди визначали композицію вишивки, характер мотивів і техніку
виконання. Найбільш барвисто вишивалися святкові сорочки, хутряні безрукавки-кептарі, суконні сардаки. В ансамблі народного костюма краян головне місце займає сорочка. Її художнє оформлення залежить не лише від крою, а й від тих локальних смаків і навичок які відбиваються в кожному виробі вишивальниць.
Найдавніші жіночі сорочки — зі зборками біля коміра та на низі рукава. Крім того, поширені сорочки тунікоподібного крою. Характерні риси всіх видів чоловічих та жіночих сорочок — логічне розміщення вишивки, майстерне поєднання форми і фактури матеріалу. Повсякденні сорочки прикрашалися скромніше — невеликими мотивами, розміщеними біля нагрудного розрізу, на подолі і по швах. Вишивка в них найчастіше була монохромною, виконувалася вона або чорною шерстю, або червоною заполоччю.
Святкові сорочки вирізняються багатством вишивки, різноманітністю технічних прийомів, широким використанням матеріалів — шерсті, бавовняної пряжі, шовку, бісеру, срібних і золотих ниток, металевих бляшок — «леліток». Прикрашається на таких сорочках головним чином рукав і особливо опліччя — уставка складної композиції.

Вишивки жіночих сорочок вікнянок відрізняються розміщенням візерунка на рукаві. Опліччя в них — це вишивана композиція, у якій чергуються орнаментовані й гладкі смуги без просвітів або з просвітами полотна. Вся композиція з поперечних смуг обрамляється з трьох сторін рамкою із срібного або золотого шиття. Нерідко на місці, де просвічується полотно, нашивають металеві «лелітки». На смугах опліччя малюнок складається з декількох повторюваних елементів — рапортів з геометричних мотивів, поєднаних з рослинними.

Для опліччя характерний яскравий насичений колір побудований на поєднанні зелених, голубих, жовтих, оранжевих, червоних тонів. Між орнаментами по горизонталі іноді розміщували срібні й золоті смужки.

Зустрічаються також смуги без орнаменту, заповнені малиновою, бузковою або зеленою пряжею, на яку нашиті бляшки.

Між орнаментальними смугами опліччя та рукава вишивальниці обов’язково залишають смугу в 5 — 15 см, так звану «зморшку». Візерунок її завжди геометричного характеру й відрізняється від декору опліччя та поля рукава як технікою виконання, так і композиційним розміщенням. Він шиється технікою настилу нитками одного кольору — жовтого або зеленого. Візерунок створюється, як правило, з ромбоподібних фігур із внутрішньою і зовнішньою розробкою різної модифікації. Очевидно, ця частина вишивки, інша і за кольором, і за мотивами, є найдавнішим варіантом декору, а компонується в загальну композицію рукава за традицією.

Більш різноманітні візерунки на полі рукава. Вони діляться за композицією на три види. У першому малюнок складається з трьох вертикальних смужок: центральна його частина — це стебло рослини, пряме або ламане, з поодинокими квітками (розетками або ромбоподібної форми), які акцентують спрямування руху стебла. Між великими мотивами, що відходять праворуч і ліворуч від стебла, розміщуються дрібніші геометричні мотиви. Вузькі бокові смужки — «вілянки» — складаються з одного-двох мотивів, розташованих вертикальним ланцюжком. Для другого виду характерні косі смуги, скомпоновані також з двох-трьох мотивів. Орнаментовані смуги містяться на відстані 10 см одна від одної і надають малюнкові легкості і певної динаміки. Значно рідше зустрічається горизонтальне розміщення узорів (третій вид), геометричні або рослинні мотиви тут однакові за масштабом і колоритом .

Вишивки нагрудної частини сорочок простіші, ніж на рукавах, композиція їх складається з двох або чотирьох смужок, які йдуть вздовж розрізу і швів, що з’єднують «станок» з рукавом. Узори ці створюються з кривульок, в’юнків, листків, ромбів. Такий само узор повторюється на спині та подолі сорочки.

Між орнаментальними смугами опліччя та рукава вишивальниці обов’язково залишають смугу в 5 — 15 см, так звану «зморшку». Візерунок її завжди геометричного характеру й відрізняється від декору опліччя та поля рукава як технікою виконання, так і композиційним розміщенням. Він шиється технікою настилу нитками одного кольору — жовтого або зеленого. Візерунок створюється, як правило, з ромбоподібних фігур із внутрішньою і зовнішньою розробкою різної модифікації. Очевидно, ця частина вишивки, інша і за кольором, і за мотивами, є найдавнішим варіантом декору, а компонується в загальну композицію рукава за традицією.

Більш різноманітні візерунки на полі рукава. Вони діляться за композицією на три види. У першому малюнок складається з трьох вертикальних смужок: центральна його частина — це стебло рослини, пряме або ламане, з поодинокими квітками (розетками або ромбоподібної форми), які акцентують спрямування руху стебла. Між великими мотивами, що відходять праворуч і ліворуч від стебла, розміщуються дрібніші геометричні мотиви. Вузькі бокові смужки — «вілянки» — складаються з одного-двох мотивів, розташованих вертикальним ланцюжком. Для другого виду характерні косі смуги, скомпоновані також з двох-трьох мотивів. Орнаментовані смуги містяться на відстані 10 см одна від одної і надають малюнкові легкості і певної динаміки. Значно рідше зустрічається горизонтальне розміщення узорів (третій вид), геометричні або рослинні мотиви тут однакові за масштабом і колоритом .

Вишивки нагрудної частини сорочок простіші, ніж на рукавах, композиція їх складається з двох або чотирьох смужок, які йдуть вздовж розрізу і швів, що з’єднують «станок» з рукавом. Узори ці створюються з кривульок, в’юнків, листків, ромбів. Такий само узор повторюється на спині та подолі сорочки.

Народна вишивка моїх односельчан дуже барвиста. Вона надає своєрідного колориту і вказує на етнічну приналежність. Без особливих змін народний костюм зберігся до наших днів, однак його декоративне оформлення стало барвистішим і мажорнішим.

Вікнянці прикрашають вишивкою не лише предмети народного костюма, а й численні предмети побуту: скатертини, серветки, портьєри, рушники, наволочки, весільні хустини, тощо.

У виробах побутового призначення переважають вишивки з геометричними орнаментами. Вишивають їх низзю, хрестиком, рахунковою та вільною гладдю («гафтом»).

Вишивка у творчості самодіяльних майстрів постійно удосконалюється, збагачується новими мотивами та колористичними вирішеннями, жанрово урізноманітнюється.