Історія Яблунівка заст

Село Яблунівка – одне  з наймолодших на Заставнівщині. Лежить воно між Заставною та Веренчанкою, розділене шосейною дорогою міжнародного значення Чернівці – Тернопіль – Львів. Відстань до районного центру складає 4 км, до обласного – 30км.

Село не має дуже давньої історії, оскільки виникло в середині  XIX століття. Спочатку тут був панський маєток. Господар розташував його посеред своїх земель, які обробляли селяни Веренчанки, Заставни, Кліводина, Кадубівців, біля дороги Чернівці – Заліщики. Робітники працювали за поденну плату або за домовленістю, бо панщини в цей час вже не існувало. Панське господарство вирощувало сільськогосподарську продукцію і худобу на продаж, яка збувалася на ярмарках в Заліщиках, Заставні, Кіцмані та Чернівцях. Для розвитку цього господарства мала дуже важливе значення дорога, яка сполучала Яблунівку з тодішніми найближчими торговими центрами краю. До кінця ХІХ століття панський маєток перетворився у маленький хутірець, бо поряд стали селитися робітники і прислуга, які мали у господарстві постійну роботу. У 70-х роках пан збудував ґуральню, яка в ті часи була дуже прибутковою. Пан і пані любили свою садибу, обсаджували її різними квітами та плодоносними деревами. Особливо багато росло вишень, тому весною все потопало у вишневому цвіту. По цій причині хутірець став називатися Вишенівкою.

Після розпаду СРСР відділок був реорганізований у ВАТ насіннєве господарство «Яблунівське», але проіснувало воно недовго. Село залишилося в підпорядкуванні Веренчанської сільської ради, на баланс якої було передано всі землі і майно ліквідованого товариства. Всі землі (близько 700 га) сільська рада віддала в оренду фермеру Грицюку Костянтину. З них 26 га фермер знову відвів під новий яблуневий сад, бо яблука є цінною сировиною для консервних цехів, що спеціалізуються на виготовленні джемів і компотів. Із колись добротного господарства залишилися лише руїни, які складно навіть сьогодні продати у приватні руки. Негативним явищем в селі є відсутність робочих місць. Жителі 150 дворів мають з цим постійні проблеми, бо змушені шукати (і знаходять) роботу в основному у Заставні і Чернівцях, або виїжджають на заробітки за кордон. Дивно, але навіть в таких складних умовах жителі будують нові сучасні будинки, а в приміщеннях роблять євроремонти. Майже в кожній оселі є найновіші моделі пральних машин, телевізорів, холодильників і морозильних камер, комп’ютери, супутникові антени, легкові автомобілі тощо. Населений пункт повільно змінюється в кращу сторону, а з ним змінюються і самі люди. Майстерні тракторної бригади держава продала у приватні руки. Новий власник їх відремонтував, розширив, закупив обладнання і відкрив станцію з технічного обслуговування автомобілів. Автомагістраль з інтенсивним рухом транспорту забезпечує роботою підприємство на повну потужність. Передано в оренду і місцевий ставок, який фактично не діє, бо новий власник не спромігся його належним чином почистити. Ринкові відносини зачепили і сферу торгівлі. Приватні підприємці відкрили у селі приватний магазин і бар. У 1989 році на громадські кошти було розпочато, а в жовтні 1990 року завершено будівництво православної церкви (каплички) Святої Покрови. У зведенні Божого храму брали участь і жителі Яблунівки, керував будівельними роботами місцевий церковний активіст Чобан В.Ю. Разом з освяченням церкви було відкрито і сільський цвинтар, якого жителі ніколи не мали від самого заснування Яблунівки. Складні часи переживає нині молоде село Яблунівка, але жителі села вірять у завтрашній день. З часом вони та їхні діти заживуть заможно, а самі стануть гідними громадянами цивілізованої Української держави.

На початку ХХ століття володарем маєтку став далекий родич попереднього господаря пан Яблонський, тому не дивно, що Вишенівку невдовзі перейменували на Яблунівку. Це робити було нескладно, оскільки хутір в реєстрах населених пунктів не значився. Пан Яблонський був добрим господарем, бо маєток продовжував давати хороші прибутки. Проте у роки Першої світової війни господарство занепадає, пан Яблонський свої землі роздробив: частину віддав у придане двом дочкам, частину продав, меншу частину залишив собі.

З 1920 по 1940 рік цими землями володіли чотири господарі: Яблонський, Корн, Бабак і Векслер. Західною частиною земель володів пан Векслер, який мав 400 га орної землі, чотири стави, ґуральню, великий яблуневий сад. Східною частиною земель володів пан Бабак, якому належало 300 га орної землі, багато худоби. Бабак і Векслер були одружені на рідних сестрах – дочках пана Яблонського. В цей період хутір майже не розширюється, бо землі продовжували обробляти селяни навколишніх сіл. З паном їх пов’язували чисто економічні стосунки, які мали тимчасовий характер. В кінці червня 1940 року Буковину окупували радянські війська, яблунівські пани втекли в Румунію, кинувши все добро напризволяще. Оскільки ці землі не мали конкретної приписки до якогось населеного пункту, то було вирішено створити на базі панської садиби державне господарство. Ним управляла людина, призначена районною владою. Обробляли землі і обходили худобу жителі тепер тільки Заставни і Веренчанки, яких зобов’язували це роботи органи державної влади. Хутір в адміністративному порядку підпорядковувався Веренчанській сільській раді. Так тривало до червня 1941 року. З початком радянсько-німецької війни в Яблунівку повертаються лише Бабак і Векслер, майно і землі румунська влада їм повернула. Що сталося з панами Яблонським і Корном – невідомо. Багато зусиль і коштів було затрачено аби відновити запущений маєток. Жилі і господарські будівлі потребували ремонту, окремий сільсьгосподарський інвентар пропав або перебував в неробочому стані, бракувало коней. До березня 1944 року господарство ледь животіло, бо так і не змогло вийти на довоєнний рівень виробництва. З поверненням радянської влади у березні 1944 року, відновлює свою діяльність державне господарство. В статусі самостійного господарства воно існувало протягом 1944-1946 років. Найбільшим великим підприємством на Заставнівщині був Кострижівський цукровий завод «Хрещатик», який для стабільної роботи потребував багато цукросировини і насіннєвого фонду цукрових буряків. Сезон цукроваріння в 1945 році становив всього 18 робочих днів, у 1946 році завод взагалі не працював. Було вирішено створити на базі звенячинських земель, в тому числі Йосипівки, бурякорадгосп «Хрещатик», що підпорядковувався адміністрації цукрозаводу. В цей час Яблунівське державне господарство підпорядкували бурякорадгоспу «Хрещатик» на правах відділку, яке очолив бувший панський економ Яцковський. Він довго працював на цій посаді і саме з ним пов’язані значні зміни в Яблунівці, хутір поволі перетворювався на маленьке село. Панський будинок він пристосував під початкову школу, а коли дітей стали підвозити в Заставнівську школу, то віддав приміщення під житло для робітників. Людей на місці не вистачало, тому прийшлося переобладнати під житло і приміщення гуральні. Яцковський розширив тваринницьку ферму, допомагав робітникам зводити власне житло. Згодом на цій посаді Яцковського змінив Поп’юк Віктор Васильович. Він став нарощувати виробництво цукрового і кормового буряка, насіння цукрового буряка, збільшив поголів’я худоби. Поп’юк заклав яблуневий сад, який частково плодоносить і сьогодні. Велику частину засохлих дерев жителі вирубали на дрова. Основним напрямком відділку було виробництво цукрового буряка та його насіння, бо воно організовано поставлялося всім, хто вирощував для цукрозаводу цукросировину. Значно розширився за Поп’юка житловий фонд, для послуг жителів була відкрита крамниця, де люди могли придбати товари першої необхідності. В кінці 80-х років зросла кількість дітей, що дало можливість звести в селі неповну середню школу. На базі навчального закладу районний відділ освіти створив навчально-виховний комплекс, де створені належні умови для навчання і виховання дітей шкільного та дошкільного віку. Має село і свою невелику бібліотеку.

За матеріалами книги Миколи Черешнюка

«Історія Сіл Заставнівщини»