Видатні особистості Юрківці

В кожному місті чи селі є когорта людей, які своєю працею, відданістю малій батьківщині прославили в віках не тільки себе, а і наш край. Особливістю нашої зеленої Буковини є те, що в цьому прикордонному краї віками селились і мирно проживали люди різних національностей. Тут завжди панував дух добросусідства, злагоди і взаємоповаги до культури , релігії та звичаїв один одного. Ми віками взаємозбагачувались, навчаючись толерантності, терпимості, спільної поваги і любові до цієї благословенної землі.

Відкриває сторінку знаменитих людей села Юрківці людина, яка зовсім невідома широкому загалу, однак своїм життям та діяльністю зв’язала наше буковинське село не тільки з Європою , а із Ізраїлем та Святою землею. Ця людина – Карл Зайдман. Народився в 1882 році в сім’ї заможного єврея. Історія доносить нам лише про його брата Макса, а про іншу сім’ю немає відомостей. Імовірно, що він закінчив Юрковецьку школу, яка була відкрита в 1883 році, а потім на вимогу батьків вступив до Чернівецької гімназії. Про роки навчання в цьому закладі мало відомо, але ясно, що вчився Карл дуже гарно, адже ж через чотири роки без проблем вступив на юридичний факультет університету. На той час Зайдман, знаючи кілька мов, був запрошений на практику, а потім і на роботу в Чернівецьку мерію в 1905 році. Через два роки отримує направлення в Чернівецьке поліцейське управління на посаду юриста. З 1910 р. по 1915 р. працює в Кіцманському поліцейському управлінні Poljzejkoftr. B 1915 році Карла Зайдмана окружний уряд призначає керівником народного харчування на Буковині. В ці важкі воєнні роки це була неабияка відповідальна і важка робота. Буремні роки війни, а потім революції Зайдман провів на посаді радника міністра народного харчування Австрії. Враховуючи природну чесність та безмежну працьовитість, уряд Австрії призначає нашого земляка керівником закордонної секції народного харчування. Це були початки єврейської еміграції в Ізраїль. І він отримує можливість через представництво уряду Австрії в Тель-Авіві матеріально допомагати переселенцям із наших країв. Багато єврейських сімей в той час завдячували своєму існуванню саме Карлу Зайдману. З 1920 по 1923 роки, працюючи без відпустки, він вирішив покинути державну роботу і разом із братом Максом засновують у Відні трикотажну фабрику “Доктор Зайдман і К”. Бізнес братів процвітав, а разом і благополуччя великої родини. Поставки тканини на Близький Схід дали братам гарні доходи.

Однак все в житті Зайдманів та і всіх євреїв Європи змінилось після приходу до влади в 1933 році в Німеччині їхнього земляка Адольфа Шікльгрубера (Гітлера) .Уже в 1938 році життя євреїв в Німеччині стало настільки нестерпним, що навіть знаменитий Ейнштейн покидає батьківщину. В 1939 році Австрія оголошує “аншлюс” з III Рейхом. Братиспішно звертають бізнес і переїжджають в нейтральну Швейцарію. Уряд Великобританії, враховуючи здібності Карла Зайдмана запрошує його на роботу в Палестину. Сфера діяльності – допомога євреям-біженцям з усього світу. Адже ж після Голокосту їм світома громадськість, накінець , повернула історичну батьківщину. З 1946 року Зайдман – офіційний представник Федерального уряду Австрійської республіки у Тель-Авіві по питанню біженців із Європи. В його компетенції візові та паспортні клопотання за вихідців із Австрії. В 1947 році він, з невідомих причин, переїжджає у Швейцарію, а посаду передає брату Максу. Останні два роки життя Карл Зайдман обіймав посаду міністра народного харчування у Відні. Не дивлячись на вік, він виконував свою роботу з молодечим запалом. Все життя мріяв побувати на рідній землі. Однак на судилось. Другого грудня 1949 року у віці 67 років Карла Зайдмана не стало. Похований у Відні.

 

 

Володимир Йосипович Сікорський

Це розповідь про людину, яка змінила обличчя села Юрківці, перетворила його з відсталого села на знане не тільки в районі, а у всій державі. Сікорський заставив заговорити про наше село і його працьовитих людей від Заставни і до Києва, і аж до самої Москви…

Володимир Йосипович Сікорський народився 7 серпня 1916 року в селі Білополе Грицівського району Кам’янець-Подільської області (нині Хмельницької) в сім’ї селян. В 1929 році пішов до школи і в цьому ж році залишився сиротою (помер батько). Мати вийшла заміж вдруге в 1930 році і сім’я переїхала в село Четорбоки цього ж району. Із-за сімейної скрути Володимир ще підлітком в 1933 році пішов працювати спочатку в колгосп, а потім в райзаготзерно. Як здібного працівника його в 1935 році направляють вчитись на лаборанта у Вінницю. Звідти в 1937 році його направляють працювати по спеціальності на Шепетівське заготзерно. Через рік – він уже завлабораторією Держнянського заготзерно, а потім переведений на цю ж посаду в Дунаївці.

З початком війни він разом із усім складом елеватора евакуюється в Сталінградську область РФСР і працює там до 1948 року. З поверненням на Батьківщину його призначають директором Дунаївецького елеватора, одного з найбільших в регіоні. Через рік Сікорського призначають головою сільгоспартілі в селі Солобківці. Однак, як він писав пізніше, ця робота була йому не до вподоби . Уже в 1950 році Володимира Йосиповича призначають директором Старокостянтинівського заготзерна. Однак, із-за помилки лаборанта, коли неякісне насіння направили в Житомир, його звільняють з посади. 27 вересня 1951 року за направленням Заставнівського райкому партії Сікорський Володимир Йосипович призначається директором Заставнівського заготзерна. На цій посаді він успішно попрацював до 1955року.

В березні цього року він стрімко увійшов у життя села Юрківці. І, як завжди це з ним бувало, початок був надто важким. В цей час об’єднаним колгоспом “Заповіт Ілліча” (“Вільна праця” – 1948 р. та “Заповіт Ілліча”) керував Шевченко Михайло Юхимович. За розповідями старожилів цей голова був добрим, однак надто багато випивав. Окрім того, в нього були неодноразові сутички із працівниками МТС, які постійно шантажували якимись невідомими сторінками з минулого, про які дуже добре знало КГБ. Тому Сікорського і дали сюди для налагодження справ. Нового голову зустріли в штики. Два дні проходили вибори голови в приміщенні старого клубу (панського фільварку). І якби Шевченко не встав і сам не попросив про звільнення, невідомо чим би це закінчилося.

Такий холодний прийом не спантеличив Сікорського, а навпаки появився азарт – довести впертим юрківчанам, що він таки перетворить це непримітне село у квітучий рай. Вже в перші найважчі роки він довів, що душа його болить за все і за всіх. З 5 години ранку і до пізньої ночі, – таким був його робочий день. І так 20 років! Перші зароблені гроші він витратив на закупівлю в МТС техніки. Вперше в районі колгосп зумів викупити 13 тракторів, два комбайни і всю прицепну техніку до них. Далі він побудував нові сучасні ферми для ВРХ силами колгоспників, які повірили йому і працювали на диво всім понад усі сили. Досить сказати, що ліс на всі будівлі юрківчани самостійно заготовляли в Карпатах і весь перевезли до села возами. Новий голова сам обходив села і господарства і збирав худобу для ферми вів Путили і до Сокирян. Зате стадо вийшло на славу: 500 корів і стільки ж телят, більше 80 свиноматок почала давати прибутки. Сікорський полюбив це село і в нього все стало виходити. Родючі поля приносили вагомі врожаї. Але йому було цього мало толова вирішив що село має мати все, що дає матінка земля. Непридатні схили гори Джамія він засадив молдавськими сортами винограду, на землях бувшої румунської колонії Дука зростав прекрасний яблуневий та сливовий сади, навколо рукотворних ставів розкинулись плантації городини. До речі, Сікорський вперше в районі придбав поливальні установки, завдячуючи яким городина була неперевершена. Мало того, в селі збудували три сучасні теплиці з підігрівом, в грудні, чи до Різдва на столах в юрківчан були свіжі огірки та помідори, дивина , якої не в кожному місті знайдеш. Але найбільше здивував народ тим , що на горі Джамія, де споконвіку була каменоломня, висадив картоплю. Правда, перед цим важкі скрепери два місяці рівняли місячний ландшафт. Отакий був новий голова.

За успіхи, досягнуті за короткий термін, Володимира Йосиповича обирають депутатом Верховної Ради СРСР. Він тут же використав це в інтересах села і запросив делегацію з Туркменії в гості. В кумедному туркестанському халаті він водив гостей по господарству, а в них від подиву очі робились великими. Розповідаючи про будівництво асфальтової дороги до райцентру, голова попросив в гостей саджанців пірамідальних тополь, які йому припали до серця ще в Туркменії. Так, уже який рік ці величні азійські красуні височать вздовж дороги до Заставни, як пам’ять про гарного господаря і чемного жителя села. А з Хмельниччини він привіз мальви, якими зацвіли всі дороги біля Юрківців.

Деякі люди кажуть, що при такому багатстві, зарплати були не високі. Але найбільше новобудов сільських будинків та головних споруд села випадає на період його головування. Окремі комбайнери отримали як призи авта. Юрківчани вперше в житті почали їхати в санаторії (і то дорогі) за рахунок колгоспу. Але найбільше Сікорський любив будувати. Для цього він будує на болоті за селом сучасний цегельний завод. За кілька років тут випускали чудової якості цеглу, неперевершений кахель, облицювальну плитку. Була розроблена документація на виробництво скла із кварцових пісків. І найзаповітнішу мрію свою Володимир Йосипович не втілив в життя із-за банальної причини. Гончарний цех не запрацював, бо не знайшли гончарів.В планах ще було кушнірське виробництво, бондарство. А бджоли він все-таки розвів і на польовій бригаді і в самому селі.

Сікорський будує в полі, на місці садиби Мігайчуків, велику тракторну бригаду із ремонтними цехами, кузнею їдальнею і навіть маленьким готелем. Тут же відкриває власну АТС, друга працювала на заводі, поряд зведений в коперації із державою асфальтовий завод.

Сікорського недарма вдруге обрали депутатом Верховної Ради. Він показав приклад , як невелике відносно господарство змогло за свої кошти збудувати середню школу на 500 місць із спортзалом і тиром , сучасний стадіон, будинок культури на 600 місць, дитячий садок на 250 місць, медичний пункт. І все це за власні гроші. Без допомоги держави. Але найкрасивішою будовою Сікорського в Юрківцях був парк відпочинку. Щоб його посадити він запросив із Городенки лісничого, який знав які дерева біля яких садити. Більш як трьохгектарна площа в центрі села справжнього лісу та ще й з дивними деревами. А поряд ставок з островом, де мали ходити шлюпки і катамарани, а рибаки раділи б вільній рибалці. Для села збудована сауна на фермі (перша в районі), в планах був плавальний басейн, ферма чорнобурок, курортна долина. Але не все збулось…

За свою працю Сікорський В.Й. був нагороджений орденом Червоного прапора, орденом Революції, орденом Леніна. Вже були готові документи на звання Герої Соціалістичної праці. Однак особисті помилки, заздрість недоброзичливців і таке інше не дали нашому геніальному земляку заробити цю нагороду.

Після ряду доносів та партійних розборок Сікорський покидає роботу голови колгоспу і стає директором місцевого заводу. До речі, при ньому завод був на самій вершині свого достатку. Потім Володимир Йосипович переїздить на роботі у Заставну і там, назважаючи на вік, будує і будує. Помер у місті Заставна. Залишив троє гарних дітей сина і двох дочок. Феномен Сікорського в тому, що всі ці справи він робив маючи всього-навсього 11 класів вечірньої школи. Вічна йому пам’ять!

 

 Мацкуляк Іван Дмитрович

А це приклад людини, яка сама себе зробила. Із простого селянського хлопчика він зумів стати одним із керівників економічної науки Росії. Це Президент фонду”Економіка”, головний редактор московського журналу “Економіка”, професор кафедри політекономії Державного університету управління (м. Москва), доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки Росії.

Народився Іван в селі Юрківці 21 травня 1948 року в родині колгоспників. І сьогодні в його рідній хаті проживає брат Василь із сім’єю, а рідкі зустрічі братів перетворюються в справжнє свято. Навчаючись в Юрковецькій СІЛ, Іван до 7 класу не знав точно куди піде в житті, але в другому півріччі хлопця ніби підмінили. Одні відмінні оцінки! Школу закінчив із срібною медаллю. Далі навчання в 1965-1971 рр. на економічному факультети Української сільськогосподарської академії в Києві, з 1976 по 1979 p.p. – в аспірантурі Вищої комсомольської школи (спеціальність – політична економія).

Правда до навчання в престижних вузах Іван встиг попрацювати і вантажником в колгоспі”Заповіт Ілліча” в Юрківцях, і столяром, і бухгалтером автопарку колгоспу, і головним економістом колгоспу “1 травня” Новоселицького району. В 1972-1973р.р. служив в Збройних силах СРСР. Подальші роки доля нашого героя пов’язала із комсомолом: перший секретар Новоселицького району, 1973-1976 роки другий секретар обкому комсомолу в Чернівцях , аспірант, методист-консультант, старший викладач Вищої комсомольської школи в ЦК ВЛКСМ у Москві.

З 1986 року Іван Дмитрович на науковій роботі: старший, ведучий, головний науковий співробітник, проректор Державного університету управління м. Москва. 12 років очолив кафедру фінансів і галузевої економіки РАДС при Президентові Росії, 11 років завідувач кафедри економічної теорії Московського університету харчових виробництв.

І.Д.Мацкуляк автор і співавтор 286 наукових праць, 60 колективних книг, 14 монографій, підручників, посібників. (До речі, щоб зрозуміти яку силу- силенну роботи переробив наш герой, хочу сказати , що тільки одна дисертація має не менше 300 сторінок!)

В своїх наукових роботах він розвинув теорію і методологію сучасних виробничих відносин в АПК, одним з перших запропонував готувати керівників підприємств не тільки як менеджерів, а і як економічно грамотних спеціалістів, став основним розробником нового господарського механізму в АПК. Окрім того Іван Дмитрович брав активну участь у розробці законів Росії по земельному праву, Земельному Кодексу Росії, законів про зерно, про Російський державно-акціонерний банк, про сільгоспкооперацію. Вніс в Раду Безпеки Росії більш як 20 наукових розробок і пропозицій в галузі економіки. Зокрема , “Про пропозиції по формуванню репатріації російських приватних капіталів” та десятки унікальних речей , які високо оцінив Уряд Росії.

Іван Дмитрович істинний патріот України. Підготував ряд підручників для вузів Києва та Харкова. “Муніципальні державні фінанси”, “Еколого-економічні напрямки земельної реформи на Україні”, “Фінанси і кредит”,”Основи ринкової економіки”, – це і багато інших праць і посібників стало окрасою вітчизняної економічної науки.

Професор Мацкуляк створив свою наукову школу в Московському державному університеті харчових виробництв в АПК. В РАДС при Президентові Росії вона охоплює безліч аспектів і напрямків. Під його керівництвом захищено 67 дисертацій , в тому числі і 19 докторських. Він започаткував цілі наукові напрямки в економічній освіті. Перелік може зайняти кілька сторінок. Іван Дмитрович багато зробив для підготовки і перепідготовки наукових кадрів, державних службовців, в використанні комп’ютерних технологій в народному господарстві Росії.

Окрім того наш достойний земляк є учасником і організатором двосторонніх і багатосторонніх міжнародних економічних досліджень, брав активну участь в роботі 12 міждержавних форумах в галузі економіки та роботі безлічі міжвузівських форумів. Іван Дмитрович Мацкуляк є дійсним членом Академії міжнародної інформації, Академії праці та зайнятості, Академії міжрегіонального земельного менеджменту та селянської політики. Одночасно є головою двох докторських дисертаційних рад, Членом рад РАДС при Президентові Росії та видавництва “Економіка”.

Нагороджений російським орденом Почесті, рядом нагород міністерств і відомств Росії, медаллю “Напам’ять 850-річчя Москви”.

Нині наше наукове світило успішно працює в Москві, видає наукові праці, радується гарній та доброзичливій сім’ї. Не забуває шановний Іван Дмитрович і своєї землі, своєї родини, батьків.

Гордімося нашими земляками!