Традиції Ясени

Традиції

Із сивої давнини дійшли до нас звичаї, обряди традиції, які бережливо передаються з покоління у покоління. Здебільшого вони носять язичницький характер.
Одним із таких обрядів є меланкування у новорічну ніч ( за старим стилем ) з 13 на 14 січня. Тому нині в час відродження призабутих традицій, відродження культурної спадщини – Маланка стала своєрідним карнавальним дійством як у кожному селі так і в нашому. Тому люди з нетерпіння очікують Коляди та Меланки.
Одруження — це офіційний початок нової сім’ї. Тому у нашому селі з давніх-давен стараються, аби ця важлива подія була барвистою, цікавою, такою, щоб запам’ятовувалась на все життя. І не лише молодим людям чи весільній челяді, але й усьому селу. Саме тому до кожного весілля тут готується уся громада — від старого до малого. Цей обряд настільки захоплює селян, що мало хто й дозволяє собі не побувати на ньому, не повіншувати нове подружжя зі шлюбом. Якщо трапляється, що в селі одночасно відбувається кілька весіль, то все одно селяни, особливо молодь, вважають святим обов’язком відвідати кожне весілля, поспівати молодим весільних пісень, у хаті, де справляється обряд, у дворі молодих, навіть на вулиці біля воріт господаря. І все це влаштовується невимушено, цікаво, захоплююче, в багатьох випадках експромтом.
До речі, у весільному обряді найбільше ціниться дотепність слова і пісні танцю і звертання до молодих, рідних, близьких людей. Весільна дотепність збагачує обряд, освіжає і звеселяє його, приваблюючи до себе селян. Відомо дуже багато випадків, коли вдалий дотеп швидко приживається в громаді і стає всенародним, а відтак в віночок.

З давніх-давен і донині має велике значення в нашій місцевості віночок, який одягає молода на весілля. З весільним віночком пов’язано дуже багато звичаїв і обрядів до яких ставилися з повагою і шаною. Це і рвання барвінку на віночок, пошиття його, викуп у свашок та матки, клоніння вінка молодій. Кожен обряд має дуже важливе значення. Віночок вважається і надалі оберегом дівчини, нареченої.

Весільний обряд

Рушники
Рушники дарувались у дорогу не випадково. За дослідженнями етнографів, семантика рушника (полотна) розкривалась у значенні дороги, пов’язаної із світлим радісним життєвим початком, з одного боку, і переходу в інший світ – з другого.

Свято рушника

   Існували подарункові рушники, які дарували на пам’ять, зокрема їх використовували під час проводів рекрутів, обвішуючи ними новобранців з голови до ніг на знак побажання щасливої дороги й най скорішого повернення.
Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам.
На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь.
Важлива роль рушника в похоронному обряді пояснюється медіативною роллю, пов’язаною з поєднанням сфер життя і смерті, адже похоронний обряд сприймався як сполучна ланка між ними. Рушник – дорога життя, початок – народження, кінець – завершення життєвого шляху. Часто перев’язували рушниками корогви, хрести під час походу, процесії чи похорону.
Існував звичай перев’язувати рушником придорожні хрести. За етичними нормами поведінки, їх не займали й лише після того, як вони зовсім були знищені дощем або вітром, прив’язували новий рушник