Home / Сторожинецький район / Давидівка / Видатні особистості Давидівка

Видатні особистості Давидівка

Наше село багате хорошими та талановитими людьми.
В селі Давидівка 4 березня 1904 року народився Йозеф Шмідт – третя дитина  Вольфа і Сари Шмідт.  Батько- Вольф Шмідт був вихідцем із Давидівки. Він присвятив себе господарюванню на своєму орендованому хуторі. Йому належало також  керівництво невеликим молитовним  домом. Як строго віруючий , батько Йозефа  Шмідта використовував більшу частину свого часу для вивчення священних книг. Мама Сара була жінкою привабливою, гостинною, за що її любили і поважали односельчани.

Дома розмовляли німецькою мовою. Малого Йозефа батьки ,а також обидві старші сестри – Регіна  і Бетті– постійно кликали Йоссале.
1906 року народився ще один син Шльомо Шмідт, а пізніше через три роки дочка Меріем. Від своїх братів та сестер , а також від сусідніх дітей в селі Йоссале відрізнявся ще з ранніх років  тим, що він намагався виражати свої почуття співаючи. Якщо десь було чути звуки, наприклад від циганських капел, які грали по сусідству, то Йоссале вибігав до музики. Часто сім’я шукала малого втікача і заходили його на  окраїні лісу, де кочуючі цигани таборували і співали пісні.
Захоплення сина співом батько не сприймав, а мати навпаки, маючи вроджений музичний слух, звернула на це увагу. Йосалле співав у хорі.  Спочатку строгий рабин  був незадоволений своїм учнем. Мало того, що хлопчик не повторює те, що вчили день тому, він весь час співає і цим заважає іншим хлопчикам.  Але рабин сам любив співати і оцінив здібності свого учня. Він звернув  увагу батька Шмідта на надзвичайно багаті музикальні обдарування, і став навчати його нотній грамоті. Мати зраділа, а батько сказав: «Хай він добре вчиться, щоб потім стати аптекарем або лікарем, який виписує рецепти, а не ноти».
Йоссале скоро став досить популярним. Співучого Йоську, так його звали, або співучого  вундеркінда  із Давиден, запрошували на всі свята.  Так Йозеф Шмідт вперше у 1914р. з’явився у крайовій столиці Буковини – Чернівцях. Саме завдяки клопотанню матері, на винятковий голос маленького Йозефа звернув увагу кантор Чернівецької  реформаторської  хоральної синагоги – Темпля – Самуель Тоуфштейн, якого згодом Шмідт назве своїм першим і єдиним учителем. Під керівництвом кантора Самуеля у дитячому хорі Темпля відбулося становлення молодого співака. Йозеф вперше виступив перед публікою в дванадцять років , а в шістнадцять дав у Чернівцях свій перший концерт.


Круг шанувальників його таланту розширювався. Завдяки Мойше Рима і Гірша Мінера  Йозиф відправляється до Берліну в 1928р. Берлін –  місто, яке у міжвоєнне  двадцятиліття диктувало моду в світі музики. Саме у цій некоронованій столиці шлягерів, буковинський хлопець мріяв стати оперним співаком. Його співацька кар’єра розпочалася з оперного відділення «Каммерзанґер» радіомовній корпорації , яку очолював Л.Бронсджіст –  висококультурна людина і глибокий знавець музики. Йозеф Шмідт дебютував 29 березня 1929 р. у ролі Васко да Гами в опері Джакомо Мейєрбера «Африканка», яку повністю транслювали на Берлінському радіо. Згодом з’явилися перші платівки із записами пісень та арії у виконанні Шмідта.
Музична критика одностайно визнала непересічність таланту Шмідта, назвавши його «зіркою звукозапису». Шмідт на радіо  заспівав не менше 37 оперних партій.

Виступи на радіо та платівки зробили Йозефа Шмідта надзвичайно популярним серед меломанів.
Та ось настало 30 січня 1933р. – страшний день в історії ХІХ століття. Адольф Гітлер обраний рейхканцлером Германії. Німецький народ ще сидів біля радіоприймачів і з радістю слухав повідомлення диктора: «А зараз знову виступає наш улюбленець Йозеф Шмідт».
Малий зріст, зрештою, не завадив Шмідту стати кінозіркою: він знявся у кількох музичних кінострічках. Дебютував у фільмі «Пісня крокує світом», пісні до якого написав німецький композитор Ганс Май. Прем’єра відбулася 9 травня 1933р. у Берліні. Присутній на перегляді Гебельс був у захваті від стрічки, підкреслюючи, що німецький фільм за участю артистів  є чудовою пропагандою того, наскільки нацисти є ліберальними стосовно етнічних та релігійних меншин.

Однак ілюзія «фашистського лібералізму» тривала недовго: незабаром у берлінській пресі розпочалося цькування митців-євреїв, образи звучали й на адресу Шмідта. Співак був змушений покинути місто своїх творчих ілюзій та успіхів і перебратися до Відня, де ще пам’ятали хвалену толерантність, яка панувала колись у Гамсбурзькій імперії. Інколи давав концерти у різних містах Європи та в Нью-Йорку.
В 1938 році Йозеф Шмідт покидає США, навідує Чернівці, потім починаються його переїзди: Бельгія, Ісландія, Голландія та інші європейські країни. Співак ще надіється, що становище нормалізується і він повернеться до Німеччини.
Він дає концерти у всіх столицях Європи, поки вони, одна за одною, не опиняються під каблуком Гітлера. Із Бельгії він перебирається до Франції, в  неокуповану зону, де затримався ненадовго. Не найшовши належного притулку, він зв’язався з групою біженців і з ними через Ліон, а потім через Альпи добрався до швейцарської границі. Було це 28 вересня 1942 року. Стомлений і розбитий після довгих тижнів блукання, з надією, що вільна Швейцарія, в якій його концерти завжди проходили на ура, стане для нього притулком, він добрався до кордону. Але тут на нього чекало гірке розчарування: прикордонники  наказали йому негайно покинути територію Швейцарії.
Шмідт змушений був блукати Альпами, поки не добрався до другої погранзастави. І лише 8 жовтня йому вдалося, уже дуже хворим, прибути в Цюріх. Лише тиждень він провів у пансіонаті під наглядом лікарів. Однак скоро він опинився у таборі для інтернованих осіб. Одна цюріхська газета писала: «Врятуйте Йозефа Шмідта, адже його голос належить не тільки йому, він належить всьому світу.Та це не допомогло. Поневіряння і душевні страждання підірвали і без того  кволе здоров’я співака: він помер 16 листопада 1942році.

Нашу школу відвідали делегації з Німеччини, Австрії, Голандії, Альфред Фасбінг із Швейцарії, який досліджував життя і діяльність Йозефа Шмідта.
Гелена Майман з першого каналу австрійського телебачення відзняла фільм про школу і село Йозефа Шмідта та демонструвала його по цьому каналу  в Австрії.
Особливо яскраво ми відсвяткували 100 – річчя від дня народження Йозефа Шмідта.

А також відзнято перший фільм про Батьківщину та земляків, що люблять і шанують всесвітньо відому зірку-оперного співака Йозефа Шмідта. Чимало часу у ньому відведено і матеріалу нашого шкільного музею. Йозефа Шмідта продовжує слухати світ.
Сидір Воробкевич

 


Ми можемо пишатися ще однією відомою  людиною яка жила і працювала  в  нашому селі – це  Сидір Воробкевич. Сидір Іванович Воробкевич народився 5 травня 1836 р. у Чернівцях у родині викладача філософії міського ліцею та духовної семінарії. Рід  Воробкевичів походив з покутського села  Семаківці.

Його дитинство було затьмарене передчасною смертю  батьків: мав три роки як померла мати і вісім, як не стало батька. Молодшого брата Григорія і сестру  Аполонію виховували дідусь Михайло і бабуся Параскева, які доклали всіх зусиль, щоб ми виростили русинами. Української мови навчив дома дідусь. Бабуся Параска знала безліч українських народних казок, пісень та оповідань, які формували мій характер.
Навчався Сидір Воробкевич у Кіцманській німецькій чотирирічній початкові школі, де виявив нахил до малювання й музики. Бабуся Параска купила внукові скрипку, з якою він ніколи не розлучався.

Восени 1849 року вступив Сидір до єдиної в Чернівцях гімназії де всі предмети викладалися німецькою мовою. Там почав захоплюватися українською народною піснею, любов до якої проніс через усе життя. Під час канікул Сидір мандрує по селах, слухає та записує   українські, румунські й  молдавські народні мелодії, сам починає писати вірші,  укладати  музику до них.

Закінчивши гімназію, С. Воробкевич вступив за домашньою традицією до Чернівецької духовної православної семінарії, де продовжує цікавитися фольклором, музикою, літературою.
На допитливого учня звертає увагу і всіляко сприяє його світським захопленням викладач семінарії Стефан Носевич талановитий співак, щирий прихильник і знавець народної пісні .
Там поет віддає багато часу музичній самоосвіті, пише українські поезії. Перші його поетичні твори позначені 1858 р.  Сидір зрозумів, що його покликання не
богослов’я, а музика й поезія.
Духовну семінарію Сидір Воробкевич закінчив 1861 року. Одружився на дочці директора Серетської школи Леонтині Бендевській. Після висвячення поїхав працювати у гірські приходи Буковини – в наше село Давидени, де працював сім років у церкві, а згодом переїхав у Руську Молдовицю. Це був час напруженої роботи над самоосвітою. Сидір Воробкевич наполегливо вчив мову, літературу, розгорнув широку творчу діяльність – писав поезії, поеми, оповідання, п’єси.

Саме в роки життя в Давиденах 1863 року вийшла збірка віршів «Думки з Буковини» під псевдонімом Данило Млака. Це були перші  поезії Сидора.
Свої літературні твори він підписував різними псевдонімами – «Данило Маковійчук», «Морозенко», «Сирота з Буковини» й іншими.
Багато творів, написаних у роки перебування в селах Давидени та Руська Молдовиця були драматичними. В них поет висвітлював нужденне життя людей у  глухих селах Буковини.
Глибоким ліричним почуттям пройняті вірші Сидора Воробкевича,  з рядків яких постає поетичний образ Буковини, краю, де він народився і провів усе життя: «Рідний край», «То моя Буковина », «Там би я співав», «Буковино дорога», «Мій краю милий, дорогий».
Любов і шана  до рідної пісні та мови знайшли своє вираження у вокально – хорових творах митця.
Адже вперше він  почав працювати  з сільськими  хорами  в с.Давидени на початку 60-х років.  І до останніх своїх днів він постійно працював з хоровими  колективами. А його пісня – вірш «Мово рідна» користувалася надзвичайною популярностю, її друкували до 1939 року у букварях, читанках і співанках для школярів. Після проголошення Незалежності України цей вірш повернувся на сторінки дитячих книжок.
Сидір Воробкевич – це людина , яка не уявляла себе без музики і рідного українського слова. Не було жодного дня, коли б він не написав бодай рядочка на аркуші паперу. Писав він про близьке кожній людині – життя . Дитина,  яка прочитала хоча б одну строфу його поезії, обов’язково задумається над своїми вчинками. У своїх віршах він вчить шанувати старших, цінувати, те що дано Богом.
Багато поезій Воробкевича стало народними піснями. Пісню народу він називав «талісманом», що  відкривав таємниці минулого  і закликав  вивчати її, бо це – історія народу. Через те його пісні, такі як  «Над Прутом у лузі», «Заграй ми, цигане старий», «На чужині погибаю», швидко набули популярності  –   народ сприйняв їх, як  свої. Тогочасна преса відзначала: «Вони гомоніли  скрізь по нашому краї завдяки гарній музиці автора – і під бідною селянською хатою, і серед міської інтелігенції ».
Саме в ліричних віршах талант Сидора Воробкевича проявився найповніше. Характерними рисами його поезії є мелодійність, близькість до фольклорних джерел.
Крім лірики Сидір Воробкевич написав багато епічних та ліро-епічних творів, історичні поеми, оповідання, нариси і повісті. Краща частина спадщини поета, прозаїка і драматурга Сидора Воробкевича, досить велика за обсягом, посіла помітне місце в літературному процесі на західноукраїнських землях у ІІ пол.. ХХ ст.. і мала неабияке громадське та естетичне значення. У своїх творах Воробкевич підносив мрію про добро,  справедливість і світлу днину на світлій землі.
Після шестимісячного навчання у Віденській консерваторії Сидір Воробкевич блискуче складає іспити з музично-теоритичних дисциплін і, одержавши диплом викладача співу та регента хору, та повертається на початку 1869 року до Чернівців. Повний енергії й запалу, озброєний ґрунтовнішими теоретичними знаннями, композитор пише фортепіанні п’єси та інструментальні ансамблі, пісні і хори на власні тексти і на слова інших авторів.
В 70-80рр. Сидір Воробкивич  продовжував плідно працювати громадській ниві. Він був головою товариства «Руська Бесіда», ініціатором заснування і довголітнім співробітником українського літературно-мистецького журналу «Буковинська зоря», головою першого «Руського літературно-драматичного товариства» у Чернівцях.
У 1898 році композитора спіткало велике горе – помер від туберкульозу його син Олександр. Невдовзі після цього удару він захворів на серце.
Ясним променем в останні роки життя Сидора Ворбкевича було те, що його літературною творчістю зацікавився Іван Франко і опублікував вибрані поезії збіркою «Над Прутом»
Помер Сидір Воробкевич 19 вересня 1903 року, похований  у Чернівцях на місцевому цвинтарі.

Іван Васильович Бевцик
Гордимося і тим, що  жив у нас Єпископ Мукачівський і Ужгородський Агапіт (Іван Васильович Бевцик), який народився 6 березня 1965 року в селі Давидівка Чернівецької області.
Після закінчення середньої школи  вступив до Чернівецького музичного училища, яке закінчив у 1983 році.
У 1985 році зарахований послушником  Свято-Духівського чоловічого монастиря у Вільнюсі. У 1988 році послушника Івана було переведено до Києво-Печерської  Лаври, де в тому ж році відбувся постриг його у ченці з ім’я Агапіт – на честь преподобного Агапіта Печерського. Тоді ж був рукопокладений у сан ієродиякона, а в 1990 році – в сан ієромонаха.
22 липня 1994 року майбутній архімандрит Агапіт закінчив Київську духовну семінарію, а в 1998-му – Київську духовну академію, захистив наукову роботу на тему: «Роль Всесвітніх і Помісних Соборів у формуванні християнського богослужіння.»
Рішенням Священного Синоду Української Православної церкви  від 5 листопада 1998 року архімандрит Агапіт був  призначений єпископом Хрустським і Виноградівським. Хіротонія відбувалася 22 листопада 1988 року.
26 липня 2000 року єпископа Агапіта було направлено на Мукачівську й Ужгородську кафедру.
Синодом УПЦ  від 14 грудня 2007 року звільнений від управління Мукачівською та Ужгородською єпархіями і призначений керувати єрархіями Севередонецького і Старобільською.