Історія Панка

Історія

Подорож історією села

1. Перша документальна згадка про село с. Панковци датується 16 лютого 1428 р. (Кост. ДС – М Costachescu, Dokumente, Moldovenesti dela Stefan cel Mare, zcc, 1913 – 1932 m| с. 202)
Ця територія ймовірно була покинута людьми в результаті навали чужинців.
З переказів жителів, в урочищі Паланка була сильна січа і жителі в укріпленому городищі відбили ворога. Самі змушені були покинути поселення, бо ослабли, багато загинуло молодих хлопців і газд, та лишилися малі діти і жінки (записано зі слів Василя Побіжана). Залишки городища (турецькі вали) і сьогодні прослідковуються, хоча і поросли лісом. Тут є пам’ятний знак. Городище охороняється державою.
Пізніше з часів Штефана великого (З 1457 р.) тут велися війни з поляками і турками. Після втечі турецьких військ на ці землі переселяються люди з інших країв. В селі побутує легенда про трьох братів з Гуцульщини на прізвисько Панко.
Про ім’я Панковци (Кос., 1,56) в тексті від 1529 року говориться: у едно село… где дил дом дьда их Панка на имя Панчешїи.
До кінця 17 століття в село переселяються і інші поселенці: з Молдови (і до сьогодні живуть в селі родини Молдованів), Чехії Словаччини, відомий в селі кут над потоком. Тисовець, або Гончерка, був заселений ремісниками – гончарами із Словаччини. Розповідають, що гончар Ян, перш ніж взяти на ринок свої вироби, пускав їх з гори, а воза ставив в долині. Цілі вироби гончар збирав і вантажив. Якість їх була гарантована.
Продовжувався процес освоєння нових земель, село розбудувалося окремими групами житлових будинків, господарських будівель. На горішньому куті оселилися родини Боднарів, Мельничуків, Берчуків, Кульків, Паників, Павлюків. Долішній кут заселили в основному польські переселенці: родини Біньоських, Красовських, Гресько,Гречко, Куба. Кут Царина заселили родини Лутанюків, Крушельницьких, Чернієвичів. Поселилися тут також кілька родин євреїв.
Землі північної Буковини входили в той час до складу Молдавського князівства. Молдавські пани використовували прилучення Буковини для одержання землеволодінь від керівника князівства – молдавського господаря. Такі володіння називалися у грамотах «вислужанієм». Тіж землеволодіння, що утворились до панування Молдавського князівства називалися «отчиною». Зокрема, із документів того часу можна прочитати: «и двь сель на има Луковец и Панковци и с оусими польнами и сь льсь и сь потаки и Серетом горь и Михидрею, що к ним тягло их хотарь ( межа) здавна» …Стану Луковецкому належать.
(Catachesku M/ Dokumentele…, vol.\p. 202)
Таким чином, землі села вже належили нащадкам галицьких бояр Луковецькому, який «мав ті села тримати… и оживати и осадити и млини і стави себе чинити»
У ХV – ХVІ ст.. більшість селян вже втратили право власності на землю. Вони сплачували своїм панам (харчами десяту частину від худоби і хліба), працювали на землі самого пана (збирали сіно, працювали в млині і на пасіці), кілька днів на рік працювали панщиною безкоштовно.
Сплачували селяни і ще 20 державних податків (як правило десятину від бджіл, свиней свіжої риби та інше)
2. До третьої чверті ХVІІІ ст.. Буковина разом з Молдовою була під владою Османської імперії. Селяни і ремісники змушені були ще більше виконувати численні вимоги завойовників: сплачувати десятину і поставити Порті сільськогосподарську продукцію, виконувати повинності по забезпеченню турецько – татарської армії кіньми і волами, транспортом, корабельним лісом, фуражем, ремонтувати дороги та укріплення. Вся влада зосереджувалась в руках паші, який підпорядковувався сільстійському пашалику в Добруджі.
Ні власність ні майно, ні саме життя місцевого населення на гарантувалось ніяким законодавством. Турецькі чиновники роз’їзджали по краю і насильно забирали харчі за половину, або третину ціни (Василенко Г.А. Хотинська війна К., 1960 р. )
Багато лиха зазнали і жителі нашого села, особливо від нападу кримсько – татарських орд. Молдавський літописець І. Некулче писав: «Татари нападали на країну, як вовки на стадо овець… Татари грабували, забирали в полон, били і мучили селян… Татари поїли все і хліб, і тварин , і пограбували до нитки. Багатьох взяли в полон – жінок, дівчат, дітей »
(І. Некульче Летописецу Церий Молдовей )
В селі серед людей побутують легенди про побиття татарського обозу, що віз малих дітей – бранців з гір. Найстрашнішим податком, що брався турками і їх союзниками – татарами був ясир (живий податок дітьми) – хлопчиками, яких потім виховували при дворі турецького султана для спеціального війська яничар, що не знали ні батька, ні неньки і вважались найвідданішими султанові його, охороною. Після побиття обозу і визволення дітей, люди втікали в гущу лісу, де жили в бурдеях і колибах. Того року були страшні біди: поле не вродило, зайшла холера, (зі слів Івана Івановича Гризюка) люди гризли навіть кору з дерев, щоб не вмерти. Про 80- ті оки 18 с. літописець писав, що був великий голод, вся країна розбрелась, люди не могли обробляти землю, не вирощували хліба… худоба була дорога, а харчів не було (І. Некулча Летописецу Церий Молдовей)
Молдавські господарі вживали заходів для збільшення населення. Нових поселенців звільняли від податків і данини. Сюди переселялися люди з Валахії, «із землі ляцької», Московщини. І все ж жилося людям досить бідно.
Мандрівник з Німеччини у 1760 р. писав, що «села напівзруйновані, поля запущені, необроблені, населення всюди дуже бідне» (А. Трачевський. Путешествиє и деятельность барона Тоцтта в качестве консула в Криму. Университецкиє известия, Києв 1873 № 10 ст. 4-5 ).
Навіть Чернівці 1762 р. мали , засвідченням езуїта Йосипа Босковича, «менше 200 дерев’яних будинків, вкритих соломою та очеретом. Тут проживало всього 5 ремісників». (Миронова Є.В. Короткий нарист історії м. Чернівці, 1958 р. , с. 118).
Майже, протягом 3х століть (з середини 16 до середини 19 ст.) у Карпацьких горах діяли озброєні загони народних охоронців – опришків. Використовуючи зону польсько – молдовсько – угорського прикордоння, вони у скрутних ситуаціях переходили до Закарпаття, то на Покуття, то на Буковину.
Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш. Певне в гірський районах, не в одному селі, є місцеві пам’ятні місця, а також існують перекази про цю сміливу людину і його побратимів.
Є і в с. Панка «стежина Довбуша», бо «йшли легіники з Бросківців з гір попри потікі Гуцула»(із розповідей). У 1745 р. О.Довбуш загинув, але ім’я його Буковинці пам’ятають.
3. Друга половина 17 – перша половина 18 ст. характерна затяжними і тривалими війнами між Україною і Польшею, Росією і туреччиною. На арену цих війн була втягнута Молдова, Австрія і Угорщина.
Землі Буковини теж стали ареною військових дій, неодноразово переходили під владу то молдавського, то російського , навіть козацько – запорозького, і знову турецького управління. За кючук – Койнарджійським мирним договором і евакуації російський військ з Буковини в серпні 1774 р. її окуповують австрійські війська.
З перших днів Айстро – Угорського панування Буковина була підпорядкована Придворній військовій раді та Генеральному військовому командуванню Галичини і Володимирії у Львові (ЧОДА, ср 1178, оп. /скр. /, арк..1- 2), іменуючись «Буковинським дистриктом», «Чернівецьким генералатом».
Буковина стала 19 –тою округою Галицької губернії по цісарському патенту від 29 вересня 1790 р. і зберігала таке становище до 4 квітня 1849 року (ЧОДА, ср3 оп/, спр. 68,арк10). Вана була поділена на 4 дистрикти, перейменовані з 1 серпня 1794 р. у повіти: Чернівецький, Вижницький, Серетський, Сучавський та окремий Русько – Кимполунзький (Довгонільський) окіл. (ЧОДА, ср 29, оп/, спр. 28. Арк 5 ,8). Повіти складалися з 12 околів по 10 громад у кожному.
Про с. Панка цього періоду є кілька згадок та документів. Австрійські власті зажадали від буковинської шляхти присяги на вірність Габсбургам, що і було здійснено 12 жовтня 1777 р.

ЦІКАВІ ФАКТИ
Пан Янош – поселився і жив в центрі села де зараз контора. Помер в с. селі і похований біля церкви . У пана Яноша працював лісник Польцер (жив він там, де зараз Пендючка). У 1939 р. він виїхав до Німеччини. У нього був 6- річний хлопчик, який влітку 2002 року приїжджав, щоб подивитися де він народився.
Пани Василько (три жінки) – жили, де тракторна бригада, льон база – фільварок.
Грейф – де санаторій, виїхав у Німеччину. У цього пана майор з Румунії викупив маєток і тому цей кут, крам назви «Царина», ще називають «майорів луг».
За Радянської влади село перейменували на Клинівку. До Австрійського періоду можна додати те, що в селі була відкрита початкова школа , яку очолював директор Влад, під його керівництвом працювало 4- ро вчителів.