Видатні особистості Панка

Видатні особистості

Боднар Петро Степанович –  солдат 95 – ї окремої Житомирської аеромобільної бригади за мобіліацією, загинув 28 червня 2014 року під Слов’янськом

 

Члени шкільного парламенту Панківського НВК відвідали  родину воїна – односельчанина, який загинув поблизу м. Слов’янська на Донеччині.

Зустріла нас біля хати Марія Михайлівна – мама Петра Боднаря. На її обличчі – смуток, останнім часом стан її здоров’я погіршився. Невдовзі Петро планував приїхати у відпустку. Саме через хворобу матері його мали відпустити додому. За день до смерті він переконував, що говорив з командуванням про свою поїздку, адже прослужив у зоні АТО вже більше, ніж 3 місяці. Проте наступного дня передумав, пояснивши, що йому потрібно ще бути на передовій, тому що немає заміни.

Марія Боднар самотужки виховала п’ятьох дітей, вона працювала, в буквальному розумінні, вдень і вночі, щоб їх прогодувати та забезпечити усім необхідним. Навчала дітей терплячості, працелюбності і, найголовніше, відповідальності. Таким відповідальним був і Петро – не залишив хлопців наодинці з ворогом, був з ними до кінця.

Розповідала Марія Михайлівна нам про життя свого сина. Про те, як бажаючи їй допомогти, Петро після школи виявив бажання піти працювати. Щоб звільнити маму від важкої роботи, влаштувався на її місце роботи – рамником та наладником обладнання у держлісгоспі. До призову у військо працював два роки, потім – ще більше десяти. Дуже любив техніку, тому здобув спеціальну освіту за фахом механіка. За працелюбність і  відповідальність його любили і поважали односельчани, адже багатьом допомагав: копав криниці, виготовляв саморобні трактори…

Сім років тому захотів мати власний дім. Вирішили здійснити добудову поряд з літньою кухнею, де Петро оселився зі своєю молодою сім’єю. Через  півтора року у подружжя народилася таткова копія – донечка Анастасія.

З сумом зітхає під час розповіді Марія Михайлівна і, ніби поринаючи в спогади, згадує дитинство сина: «Пам’ятаю кожен день його життя… Петро ріс спокійною дитиною, дуже любив відпочивати на лоні природи, купатися в Сіреті, грати з друзями у футбол…». Син вмів практично все, не цурався роботи, допомагав по господарству…

Раптом, ніби щось важливе згадавши, Марія Михайлівна розповідає, як років п’ять тому у наші краї приїхав Анатолій Гайдамака – художник, лауреат Національної премії ім.. Тараса Шевченка.

Він запропонував Петру разом з братом Ігорем долучитися до спорудження церкви в Криму. Невдовзі на півострові окрасою став храм Миколи Чудотворця. Петро брав безпосередню участь у його спорудженні.

Після загибелі сина А. В. Гайдамака висловив співчуття Марії Михайлівні по телефону і додав: «Ви, як мати, дали сину те, що не вмирає: справжню любов до життя і України».

До розмови приєднується сестра Петра Юлія. Вона згадує, як засмучена і виснажена в день поховання брата на мить задрімала. Наснився Петро, що будив її словами: «Чому ти спиш? Йди посиди біля мене. Ти ж мене скоро не побачиш…»

Нещодавно знову наснився їй Петро, який, зайшовши до кімнати, вимкнув світло. Юля увімкнула – боїться темряви, а він знову вимикає… Коли вона прокинулася, одразу не зрозуміла значення цього сну, аж поки не підійшла до вимикача – виявилося, що електропровід перегорів.

Коли загинув Петро, того дня трапилася дивна подія з донькою Юлі – Яною Боднар, яка була його похресницею. Коли дівчинка дивилася телевізор, помітила, як промені сонця відображають на підлозі у кімнаті ніби дві свічки. Сфотографувавши це, Яна показала знімок родичам. На той час вони ще не знали, що Петро загинув. Наступного дня отримали цю страшну звістку…

 

Страчене життя

 Україна держава вільна

На схід і захід неподільна,

Та потрібна підтримка небайдужого люду

В лихий для нас час, повсюди…

Стоїть вкраїнське військо неспроста,

А народ наш мирний за солдатів молиться.

Немає ліку ранам у душі

За тих, хто світ цей через війни залишив!

Одного з них Петром Боднарем називали

За доброту його любили й поважали.

Спокійний, щирий, доброзичливий завжди

Відправився в горнилище війни.

Дочку й дружину кинувши навік,

Щоб довести, що справжній чоловік…

Так тисячі людей життя за мир віддали,

Щоб ми війни проклятої не знали!!!

Не розумію, чому часто війни й гроші

За наші душі і життя дорожчі?!

 

 

Племінниця Петра Боднаря –

 Боднар Яна, учениця 7 класу,

член літературної студії

 «Калейдоскоп»

Панківського НВК

Відомі люди
Дуже привабливе і красиве наше село Панка. Воно розташоване по береги річки Сірет. А якою прекрасною окрасою села є його ліс, де ростуть різні породи дерев.
В любу пору року воно приваблює нас. Та особливо приємно милуватись весняними красотами. Це щось неймовірне. Весняні квіти кличуть нас відвідати Саги (природній заповідник) і вклонитись величі – природі, яка є частинкою життя кожного із нас.
В нашому селі живуть і працюють чудові люди. І нам, членам гуртка «Юні журналісти» хочеться розказати про видатних людей нашого села.

Няйко Світлана, член гуртка, виявила бажання описати життєву стежину

 

Красовської Олени Михайлівни

    Народилась Оленка 29 квітня 1973 року. Навчалася в нашій школі з 1980 року по 1990 рік. Була прикладом у навчанні та дисципліні. Особливий потяг мала до гуманітарних наук.
Після закінчення школи поступила в Жинеївський педагогічний інститут в Польщі, а потім продовжила навчання у Варшавській академії.
В 1996 році стала кандидатом педагогічних наук , а зараз працює над докторською дисертацією. Дуже приємно нам, що через деякий час наша випускниця стане професором Варшавської академії.

 

 

Багато чого хорошого можна сказати і про випускника нашої школи
Муху Любомира Едуардовича.

   Закінчивши школу у 1991 році, поступив в Олеське вище командне училище, яке закінчив в 1994 році з червоним дипломом. Служив на Сахаліні, а в 2004 році поступив в Московську академію імені Фрунзе.
Зараз в званні полковника очолює Управління МЧС по Чукотському краю Росії.
Цікавою є розповідь Гатеж Олени про Горюка Івана Дмитровича, який в дитинстві мав мрію стати військовим.

Багато Іванко приклав зусиль для того, щоб стати фізично розвиненим, добре закінчити середню школу.
Після закінчення середньої школив 1964 році Іван поступив в Ярославське фінансове училище, а потім закінчив Московську академію імені Фрунзе (банківська справа) в 1974 році.
Працював в Чехії начальником групи військ, а потім доля розпорядилася так, що Іван Дмитрович очолив банк Тихоокеанського флоту Росії. Зараз працює начальником казначейства у Владивостоці.
А як багато доброго та цікавого можна розказати про заслуженого лікаря Сторожинецької районної лікарні Красовського Івана Васильовича. Це теж наш випускник, який спочатку обрав професію шофера. Та згодом бажання стати лікарем стало сильнішим. Багато років свого життя було віддано цій професії. Скільки дитячих життів було врятовано, вилікувано. І ось, наш земляк, панківчанин, Красовський Іван Васильович є заслуженим лікарем України. Хоча він уже пенсіонер, але все ще продовжує свою справу – лікує маленьких громадян нашої рідної Батьківщини.
А яка багата душа емоційних почуттів у вчителя нашої школи Побіжан Марії Миколаївни, так і ллються поетичні рядки з її уст. Народилась в нашому селі в 1967 році. Закінчила школу, поступила в Чернівецький університет і закінчила його, одержавши професію вчителя історії. Та з часом любов до поетичного слова переборола вміння викладати історію. І Марія стала вчителем світової літератури. Видала свою поетичну збірку «На перехресті своїх доріг» у 2007 році. Любов до поезії передає своїм вихованцям, організувавши літературну студію «Калейдоскоп». Марія Миколаївна – це гордість нашої школи.
Ось, які прекрасні і хороші люди вийшли з нашого села.