Історія Нові Бросківці

Історія села Нові Бросківці.

Адміністративний будинок села Нові Бросківці.

                  Історія села Нові Бросківці.
Буковина – край цілющих джерел, Божого спокою карпатських кичер, неповторного гуцульського фольклору, самобутньої краси, якою ча¬рує ледь не кожен господарський двір, якою щедро розповилися степові бессарабські рівнини, гірські плаї та вершини, швидкоплинні ріки й по¬токи. Тут сходяться перехресні шляхи Центральної, Південної і Східної Європи.
Давня історія Буковини, збережена народною пам’яттю як заповіт предків, матеріалізувалась і відкрилась нащадкам мудрою добротворчою полікультурною спадщиною. Вона втілена у фольклорі, піснях, переказах, літописах, вишивках, легендах… Цю багатющу скарбницю ось уже понад три століття зацікавлено вивчають дослідники з різних країн, найперше тих, у складі яких перебували свого часу прикордонні землі буковинського краю.
Щемить серце, коли ти ідеш дорогою, що веде до отчого дому. В’ється вона поміж чудові краєвиди буковинського краю, якими не перестаєш щоразу милуватись і насолоджуватись від споглядання тієї краси. Не зчуєшся як ти і дома, у рідному селі під назвою Нові Бросківці.
Рідний край і мати дані людині від Бога. Ми не вибираємо їх. Ти можеш сягнути вершин слави, влади, бути вельми великим у суспільстві, жити, де заманеться чи просто мандрувати. Але коли приходить час йти в інший вимір світу, то у скорботі за тобою низько схилить голову твоя родина, твій рідний край, де і будуть про тебе найдовше пам’ятати. Бо, можливо, саме вони – мати і земля, де ти народився, дали тобі ту силу, ту звитягу для досягнення життєвих висот. Мамина колискова пісня при місячному сяйві, мамина молитва до Бога за долю дитяти, природа, що оточувала, плекала тебе своєю силою і стали першоджерелом тебе самого. А ти, ввібравши все це, зумів стати патріотом свого краю, незвичайною особистістю і своїм життям, своїми справами прославити рідну землю, створити гордість матері, вкарбувати своє ім’я в історію малої Батьківщини. Пропонуємо для змістовного відпочинку зацікавленому мандрівни¬кові путівник-розповідь, про село Нові Бросківці, де зроблено спробу охопити історію винекнення села, опис краєзнавчого музею, розповіді про видатні постаті. Вони переконливо документують мінливу історію рідного краю з найдавніших часів до наших днів в унікальних пам’ятках , спогадах тощо .
Нові Бросківці мають своє старовинне походження. В давні ча¬си, до австрійської держави, було тільки одне село Бросківці, яке сьогодні називається Бросківці (Векь) Старі, а Бросківці Ной (Но¬ві) знаходяться поруч.
Назву Бросківці отримали від наявності багаточисельних боліт, де множилися жаби (жаба — по-молдавськи броаске). За народними переказами, жаби кишіли в багнюках та бо¬лотах. Влітку, після дощів, у надвечір’я, коли жаби починали свої «концерти», то кожна перехожа людина зупинялася, дивувалася з того, і навіть зачаровувалася різноголосим співом і кумеканням. Ці землі раніше називалися Мунтині (Мунць — гори).
Згідно архівних документів у 17—18 століттях село ще іменува¬лось «Борискьуцьі у волост Черньуцскій» — 1616 р. (6, І, 165) Вогозсаиіі : 1735 р., Вогазсаигу (Австрійська карта Буковини,1774 р.). Можливо, цього поселення стосується й згадка про село Борискоуци у 1456 та Борисве село у 1448 році.
Отже, похідний від імені Борис, слов’янський топонім зазнав перебудови за народною етимологією під впливом молдавського «броаске».
Територія Бросківців до панування Штефана Великого (1457 о.) була пусткою, і велика її частина покрита буковими лісами. Штефан-Воєвода тут вів війну з поляками, турками. Важкі бої були на місці хутора Заріжжя, тобто велика різня там була. З того часу цей кут в селі Нові Бросківці називається Заріжжя. З розповідей старожилів, зокрема П. Д. Кордубана, відомо, що під час втечі турецьких військ загруз в багні візок з дорогоцінно¬стями, награбованими турками на Буковині, який там і залишився. Це місце в Заріжжі під лісом поруч з дорогою на Сторожинець.Про цей випадок писала обласна газета «Молодий буковинець».
Після перемоги над ворогом Штефан Великий приводить у Бросківці колоністів-румунів з інших регіонів і наділяє їх землею, давши титул володаш’в. Так повідомляється в хроніці, яку писав священник Дмитро Попович. З часом прибували сюди й інші поселенці, село мало дуже ча¬сто нових власників. Перша документальна згадка про Бросківці належить до 7125 р. (1617 р. 20 вересня). Раду Воєвода (Раду Міхня) у серпні-лютому 1616 року закріплює за монастирем Драгомирна подаровані йому села. Серед перерахованих в документі сіл є і назва Бросківці.
Згідно Яського указу 1638 року 10 липня Василь Вода ЛУпу пеоедає подружжю Настасії і Григорію Ропчан частину майна в Бросквіцях Чернівецького повіту, куплену у Григорія і Соломона, синів Матвія із Сипівців, за суму 200 битих телерів, потім дві частини з володінням села Сторожинець куплені за 100 телерів і 1/4 частину села Петрівці за 36 телерів.
По домовій Яській книзі 1641 року 22 квітня Василь Вода Лупу стверджує монастирю Драгомирна як дань Іонашка Строіче з ви¬ще указаними селами..
Згідно листа панського з Ясів 1648 року 4 березня Василь Лупу передає Думітрашку з Калінештів 1/2 села Бросківці, яке було куплене у Настасії (дружини Григорія Ропчана) і від сина Прода¬на за 200 твердих телерів.
З історичних документів довідуємось, що перші поселенці Брос¬ківців були Ага Григорій Ропчанул з своєю дружиною Анастасією, землі яких потім через продажу перейшли до Іоніци Волчинського з Линжеу, 1/2 частина (нині село Нові Бросківці), після смерті Іоні¬ци перейшли в маєток його сина, Константина Волчинського. Поселилися в цій місцевості трансільванці із-за Прута і Галіції та інших сторін. Вони прийшли сюди, якби вітром загнані, і роз¬містились в низинах кутів Саластрія і Рипи. Румуни навчились мови української і побрались з жінками українками. Іліки і Манілічі не розмовляли по-румунськи, бо їх жінки були українки. Значна частина прізвищ трансформувалась. З прізвища Токар утворили Токарюк. З Болошискул — Многодітний, тому, що у Бо-лошискула було багато дітей. З прізвища Іліка походить Ілікуца, тому, що були брати — великий і малий, великий залишився Іліка, а малого назвали Ілікуца. Жив у лісі грабовому Василь Іліка і на¬звали із-за цього Василь Граб. Прізвище Греку українці переро¬били на Кривко, Паладій на Паладійчук.
Проте такі прізвища, як Іліка, Маніліч, Пергул, Кордубан, Івончак вважались румунськими, а Многодітний, Кривко, Дуган — ук¬раїнськими. Найбільш поширені прізвища у селі Іліка і Маніліч.
ІІІ Значні для села історичні події . З історичних актів ми дізнаємось, що на території Бросківців існував монастир (Калугарчина). Земля, на якій заснований мо¬настир, знаходиться на території села Нові Бросківці і називається Саластрія.
16 лютого 1782 року проігумен цього монастиря монах Назарій доповідав комісії по розмежуванню. Він доказував, що засновником монастиря у Бросківцях є Константан Волчинський, батько Іоніци Волчинського.
Константан Волчинський подарував монаху Ілларіону 13 га землі, на якій була побудована церква. Сам Волчинський вклав гроші у будівництво церкви. Основну частину грошей дав монах Ілларіон. Таким чином, згідно повідомлення проігумена Назарія, засновником монастиря являються Константан Волчинський і мо¬нах Ілларіон. Він і був першим священником і монахом монастиря. Монахи вирубали дерева (приблизно на території 10 фальч) і частину території розробили під город, частину залишили для пасовища, посіяли кукурудзу.
Дарчий акт не був складений при житті Волчинського. Його склала Марія (уроженка Гоян), дружина Волочинського, після його смерті. Документ підписаний Марією і її дітьми Іоніце і Параскіце. До¬кумент завірений також підписами Константина, Гавриїла і Георге, які в 7260 (1752 р.) подарували монастирю 13 фальч землі. Монастирю належало ще шматок землі — 5 фальч, подарова¬них монахом Касіяном у 1778 році 19 січня. В 1789 році жителі села Бросківці побудували нову, церкву на куті Костиша (територія Нових Бросківців), яка охрещена іменем трьох архиєреїв. Будова була з дерева.
Кількість віруючий зростала, і згодом па території Старих Бросківців побудували цегельну церкву і назвали її іменем святої Параскеви. Церква датована 1869 роком. Біля церкви трьох архиєреїв у селі Нові Бросківці, як пові¬домлялось у хроніці священника Дмитра Поповича, знаходився центральний цвинтар села Старі Бросківці (там він знаходиться і зараз). Нині у діє три церкви. У будівлі згадуваного монастиря на Саластрії діє православна церква Честного Хреста, що підпорядковано Київському патріархіату (Храмове свято 27 вересня). Дві правослані церкви Московського патріархіату У Нових Бросківцях Різдва Пресвятої Богородиц та у Забагні Святого Іллі.
Важким було життя людей нашого краю, тай і села, у 19 столітті. Про це свідчить напис, зроблений невідомою рукою на стінах давньої каплички у селі Виженка Вижниднкого району.
«Браття милі! В 1820 році толоки ,ліси і всі добра були людські. Від 1822 року інженери записали їх ляхам. А люди о тім не розу¬міли. Ляхам мусів кожен робити* три дні на тиждень панщини. Як не прийшов на панщину, то давали від 50 до 70 буків, щоб кров йшла. В 1848 році 15 мая знесена панщина. В 1866 році був голод і холера».
Скасування кріпосного права в 1848 році не поліпшило еконо¬мічного становища селян. Збереглися досить значні пережитки феодалізму, аграрне питання не було розв’язане. Внаслідок розо¬рення бідняцьких і середняцьких господарств, більша частина землі переходила до поміщиків і куркулів. Селяни за майновим стано¬вищем поділялись на 4 основні групи. До першої належали замож¬ні господарі, які мали наймитів, по 6 возів, 5—10 корів. Друга група становили середняки, в їхньому користуванні була пара волів і кілька корів. Третя група — бідняки, які не мали робочої худоби, а лише по одній корівчині. До четвертої групи входили так звані халупники — крім хати вони нічого не мали. А якщо де¬яким і належали ділянки землі, то настільки малі, що не могли прогодувати сім’ю. Бідних у Бросківцях називали мужиками, а заможні себе вва¬жали шляхтичами, які дуже знущалися над мужиками. Мужики переважно жили на території майбутнього села Нові Бросківці. За даними історичних документів ми довідуємось про постійну ворожнечу між мужиками і шляхтичами, про прагнення мужиків поділу села на два самостійних. Про це свідчить лист від 20 жовтня 1884 року до виконавчого комітету Ландтага Буковини про поділ громади Бросківців на дві самостійні громади.
«Висока крайова президія. Уже більше трьох років знаходиться на розгляді справа про вихід із раніше виникнувшої рустикальної громади Бросківці у дві громади Бросківці. Резеші громади розуміють наше законне право надовго за¬тягнути цю справу, щоб угамувати нас за рабів і далі нас екс¬плуатувати. Наша справа уже знаходиться на розгляді, через указ, в результаті якого повинен бути пред’явлений указ високого крайового управління, через представлені доповнення у вирішенні справи. Після того, як меншість рустикальної громади не стоїть з нами на одному шляху, ми просимо високе крайове управління розгля¬нути нашу справу. Олександр Іліка, Леонтій Маніліч, Семен Івончак».
Старожили села розповідають, що управа села Бросківні зна¬ходилась на території теперішнього села Старі Бросківці, в будинку Делійського Давида, який був двірником 25 років. Жителі села по списку чергували в управі, і підійшла черга до господар¬ства Іліки Івана.
Він, як дисциплінований господар, з’явився сам на варту в управу, але двірнику цей мужик не сподобався. Він добре по¬сварив вартового, навіть ударив рукою по обличчю і примусив сапати город. Іліка Іван цілий день сапав город двірника, а йому не дали навіть води напитися. Коли ввечері двірник віддав йому якісь листи рознести по селу, він відмовився. Не послухавши двірника Іліка Іван покинув варту і пішов додому. Знаючи, що мужикам не прощають, він звернувся тієї ночі до своїх сусідів, колег і запропонував написати скаргу австрійському імператору Францу Йосипу про розділ села на дві половини. Таку скаргу підписали 15 чоловік. Домовились, що Іліка Іван сам від¬правиться із нею до імператора, тому, що в молодості він служив при цісарському дворі 8 років.
Зорями, Іліка Іван переодягнувся, взяв торбину, в яку поклав харчі на дорогу, попрощався з дружиною і залишив дітям такого листа: «Діти мої! Хваліть бога і любіть людей, не забувайте про бдіних, будьте батьками сиріт, судіть людей по правді. Склавши раз присягу перед Богом, не переступайте її. Бійтеся всякої брехні, п’янства, неподобства. Поважайте старших, як батьків, любіть молодих, як братів. Також поважайте гостя, і знатного, і простого, якщо не можете обдарувати його, то пригостіть харчами і водою. Привітайтесь з кожною людиною коли проходите поруч. Усе доб¬ре узнавши, виповинні пам’ятати, а чого не знаєте — того навчай¬тесь. Над усе оберігайтесь від лінивості адже людина завжди повин¬на працювати.
Замість різних думок виконуйте молитви, або повторюйте хоч саму коротшу, але найкращу: «Господи, помилуй!», оберігайтесь від того, щоб сонце вас не застало в постелі. Діти мої, не бійтеся смерті, ні битв, ні звіра хижацького, а будьте відважними, з добрим серцем і душею. Шануйте маму і охоронця свого». Так, за словами очевидців, научав цей добрий батько своїх ді¬тей Домку, Григорія, Семена, Олександра, Миколу, Саву, як сам поступав у всіх випадках життя. Іліка Іван вирушив пішки до австрійського імператора. Дорога була довга і нелегка. Приходилось по дорозі підзаробляти на хар¬чі, але того ж 1888 року, через три неділі прибув до Імператора. Приблизившись до імператорського палацу, попросився до Франца Йо¬сипа. Перепон було багато, поки вияснили, що за чоловік, чого хо¬че. Та все-таки дозволили, зайти. Зайшовши у палати імператора, Іліка Іван впав на коліна і сказав про письмове прохання жителів.
Імператор дозволив йому піднятися з колін, запропонував сіс¬ти. Розмова була недовгою, але Іліка Іван встиг розповісти, що колись служив при цісарському дворі і про порядки у селі. Францу Йосипу принесли карту села Бросківці. Військовий дав детальну характеристику села, ніби все життя у ньому проживав, і показав дорогу, по якій було б правильно розділити село. Де була дорога від Сторожинця до Глиниці — Чернівці. Тут же була зроблена помітка на карті і підписано декілька паперів. Один документ військовий віддав Іліці Івану, решту забрав собі і провів «імператорського гостя» на подвір’я, передавши його вар¬товому, щоб той провів за межі палацу. За високою брамою Іліка Іван не міг прийти до себе, тримаючи руку на грудях, відчував за домотканою сорочкою шелест важли¬вого імператорського папірця.Нелегкою була дорога додому у своє рідне село, але полегшен¬ня було, бо імператор дарував Іліці 5 крон (за них можна було купити корову). З Відня до Коломиї півтори доби їхав поїздом, а звідти — пішки. В село прибув надвечір, на п’ятий день. Після важкої подорожі Іліку Івана зустріли на куті Дібровиця земляки. На тому місці встановили хрест, як пам’ятник місцевого значення, який досі збережений. Прибувши до рідної хати пізнього вечора, він радо зустрів су¬сідів і всіх, хто підписав скаргу про розділ села. Іван відкрив важ¬ливого імператорського документа і читав, жінка підсвічувала су¬хою тріскою, підпаленою від печі, а всі уважно слухали про те, що питання розділення села Бросківці найближчим часом буде ви¬рішено. А згодом у село прийшла радісна звістка про розділ села на дві частини. Про що свідчить такий архівний документ:

ЗАКОН
діючий для герцогства Буковини, згідно якого кадастрова громада
Бросківці ділиться на дві самостійні громади Старі Бросківці і Нові Бросківці.
Згідно з Ландтагом мого герцогства Буковинського наказую:
І. Кадастрову громаду Бросківці розділити на дві самостійні громади
під назвою Старі Бросківці і Нові Бросківці. Шляхову парцель № 3486 іпарцель № 3454 в районі нової громади Нові Бросківці утворюють
роздільні межі, на схід від цієї шляхової парцелі до теперішніх меж громади, прилягаюча парцель громади Старі Бросківці, на захід до теперішніх меж прилягаючої парцелі — Нові Бросківці.
II. Після оголошення цього закону для обох нових громад будуть проведені
вибори представників громад на основі закону про вибори.
1П. Виконання цього закону доручено Міністерству внутрішніх справ.
9 березня 1889 року. Франц Йосип.
Дивні були часи, бо як пояснити, що бідний селянин дібрався до Відня і мав можливість особисто прохати австрійського імператора про наболіле. Але історію творять люди. Наше село добре знане, бо вихідці з нього своїми справами доповнюють його історію.

Хрест, що був установлений на честь розділу Села Бросківці на дві громади.