Історія Костинці

Костинці – одне із найбільш мальовничих сіл буковинського краю. Славиться воно своєю красою в будь-яку пору року, фруктовими садами та чудовими, працьовитими, щирими людьми.
Село Костинці Сторожинецького району знаходиться в західній частині
Прутсько-Сіретського межиріччя, в передгірній зоні Карпат. Територія села
горбиста, вкрита лісами та садами. Село поділяється на кілька урочищ. Серед
них – Остра, Центино, Максимець, Бучма, Штеганівка, Селище, Окопи,
Перерваний горб, Підсопигора та інші. Найвища гора – Близнеця(480 м),
гора Горяни – (455м).
Село межує на північному заході  з с. Діброва та с. Виноград, на заході
з селом Верхні Станівці, на північному сході – с. Драбинці, сході – с. Ясени,
на півдні с. Слобода-Комарівці. Протяжність території з півночі на південь –
6,75 км, з заходу на схід – 5,7 км.
Від обласного центру – міста Чернівці до Костинець – 38 км, від
районного центру – міста Сторожинець – 16 км.
З історією села пов’язана велика кількість легенд, які пояснюють назву
села та його кутів.
Костинці – назва села вперше зафіксована в молдавському літописі під
1608 роком – Костешти. Варіант Костинці фіксується з ХІХ ст. – він є
результатом словотворчої українізації давнього румунського імені. Назву
села пов’язують з особовим іменем Костянтин.

Дарча грамота молдавського воєводи Костянтина Могили
Результати археологічних досліджень свідчать про те, що територія села
заселялася людьми з найдавніших часів. Археологічні розкопки на території
села в 1936 році здійснював буковинський археолог Е.Лазар. Він дослідив
поселення пізньотрипільського  та ранньобронзового часу , яке, ймовірно,
знаходилося на високому пагорбі, де розташована нині загальноосвітня
школа.
У північно-східній частині села, в урочищі Цинтино, на громадському
полі знайдено багатошарове поселення таких культур: трипільської ІV – ІІІ
тис. до н.е., голіградської Х –VІІ ст. до н.е., липецької ІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н. е
карпатських курганів ІІ – V ст. н.е. та шар ХV – ХVІІІ ст.
У південно – східній частині села виявлено ще одну археологічну пам’ятку
розташовану на високому мисі в урочищі Окопи – руїни стародавніх
укріплень (оборонні вали та запливші рови) ранньозалізного (VІІ-ІІІ ст. до
н.е.) та слов’яно-руського часу (VІІ- ХІ ст. н.е.).
В кінці 50-х років ХХ століття на території села в урочищі Селище
здійснював археологічні розкопки відомий український археолог
Б.О.Тимощук. Ним було знайдено  поселення  ХІV-ХV ст. Судячи з легенди ,
саме це були стародавні Костинці.
В 2002 – 2003 рр.  археологічні дослідження на території сала (урочище
Окопи) здійснювалися археологічним  Студентським гуртком  «Антіква»
при  Буковинському центрі археологічних досліджень під керівництвом
його директора С.В.Пивоварова. Саме тоді було знайдено руїни стародавніх
укріплень слов’яно-руського часу.
В середині ХVІ  ст. Буковина разом із Молдавією потрапила під владу
Османської імперії. Турецькі загарбники спустошували українські міста і
села. Існує версія, що турки-яничари, збираючи данину, натрапили  на велике
поселення українців у селі Костинці. Населення було винищено повністю.
Проходив час і село знову почало заселятися втікачами. Старожили
розповідають, що турки встановили дозорну вишку на одній з найвищих
гір села – Горяни, оскільки вона підноситься над навколишньою територією і
мала важливе стратегічне значення.
Отже, територія села Костинці та його околиць заселялася людьми з
давніх часів.
В ХVІІ – ХVІІІ ст. на території села Костинці появляються вихідці із
Збіднілих шляхетських молдавських родів, поляки, які володіли
шляхетськими привілеями. Через деякий час вони українізувалися,
перейняли українські звичаї, мову та зберігли свої привілеї. До цього часу
зберігся звичай жителів села називати «шляхтою».
7 травня 1775 року Туреччина передала Північну Буковину Австрії.
Почався приїзд німців на територію краю. В селі Костинці появилося багато
німців та євреїв. В час австрійського панування до території села  ввійшло
урочище Штеганівка (назва походить від імені  пана Штегана, що володів
400 га орної землі,100 га сінокосу). Великими земельними угіддями володів
пан Сарнавський , нащадки якого і досі проживають в селі (157 га орної
землі, 50 га лісу, 40 га сінокосу). На початку ХХ століття Віктор Сарнавський
був головою сільської громади. В цей час в селі налічувалося 2064 чол.
Поселенці німці та євреї займалися ремеслом та торгівлею. Євреям належало
в селі 17 корчм та крамниць.
Основу населення села становили селяни – українці. Основним заняттям
жителів села залишалося сільське господарство. В цей час  на Буковині
появляються  фруктові сади. Ймовірно, жителі Костинців теж почали
займатися  садівництвом завдяки унікальному мікроклімату, природним
умовам. Вже в середині ХІХ ст. ми зустрічаємо відомості про те, що
Костинці є одним із центрів  садівництва на Буковині.
В 1860 році було відкрито початкову 4-річну школу. В 1785 році  –
збудовано Свято-Михайлівську церкву, яка на жаль не збереглася. В 1979 р.
вона згоріла. На місці старої церква було споруджено нову.
В період Першої світової війни Буковина була ареною бойових дій. До
австрійської армії було мобілізовано багато жителів села. Під час війни
загинуло 54 чол. – жителів села Костинці. В пам’ять  про загиблих  в селі
біля церкви було поставлено пам’ятник, а в центрі села – трійцю.

Капличка та Трійця в центрі села
В період румунської окупації Буковини жителі села активно включалися в
суспільно-політичне життя краю, були членами загально румунських
політичних партій. Багато жителів села  виїхали в пошуках кращого життя до
Канади та США. Серед них: Масіян Ілля, Пентескул Степан, Коляска
Григорій, Крушніцький Дмитро та ін.
Ще однією скорботною сторінкою в історії села  стала Друга світова
війна. З розповідей старожилів та архівних джерел відновлено події
страшного липня 1941-го року. Щойно відійшли радянські війська,
у Костинцях з’явилося кілька солдатів румунської армії,очевидно військова
розвідка чи патруль. Це стало ніби сигналом для  окремих жителів, які
почали активно допомагати зганяти євреїв – односельчан в синагогу.
Їх тримали під вартою кілька днів без води і їжі до підходу німецьких військ.
Одного ранку вишикували полонених у колону по чотири, яка розтягнулася
на десятки метрів, і під конвоєм провели в урочище Бучма. Тут була
здійснена страшна розправа. Наступного дня, коли солдати зігнали місцевих
жителів, щоб прикопати тіла, чимало тих, у кого стріляли, ще подавали
ознаки життя. Але на це не зважали. Ще кілька днів земля «дихала» і з-під
свіжого насипу долинали стогони. У повоєнний час там було встановлено
пам’ятник.

В жовтні 2005 року в селі відбувся мітинг – реквієм з нагоди відкриття
нового пам’ятного знаку на могилі 359 невинно закатованих дітей, жінок,
старих людей. Ініціаторами встановлення знаку – символічної зірки Давида
стала єврейська громада області та благодійний фонд «Хесед – Шушана».
Багато наших односельчан були учасниками  воєнних дій . В складі
Червоної Армії пройшли війну: Шелепницький Тіт, Мирон Іван, Штефюк
Віктор, Кріль Степан, Медвідь Костянтин, Марценяк Михайло, Лучич
Сильвестр, та інші. Вони брали участь у звільненні Угорщини,
Чехословаччини, Німеччини, нагороджені орденами та медалями. Багато
односельців не повернулося з війни. Їх імена занесені до «Книги Памяті
України».
У повоєнний період , у 1947 році в Костинцях було створено колгосп
«Більшовик». В лютому 1953 року колгосп було перейменовано в колгосп ім.
Мічуріна.
В 1944-1963 роках село входило до складу Вашківецького району, а з
1963 року – до Сторожинецького.
У повоєнний період відновила свою роботу школа. В 1955 році школа
стала середньою.  Директором школи в повоєнний період був Лужанський
Олександр Петрович, а з 1954 року Мальцева Дора Гаврилівна. Під її
керівництвом в 1975 році було споруджено нову школу.

З 1982 по 2000 рр. директором Костинецької ЗОШ працював Томка Ксенофонт Васильович. З 2000 по 2002 рік – Масіян Віктор Октавіанович. А з 2002 року – Божескул Владислава Тодорівна.
В 1976 р. в колишньому приміщенні школи відкрито амбулаторію. Головними лікарями сільської амбулаторії в різні роки працювали: Євчук Микола Олексійович, Попович Юліан Орестович, Гуменюк Михайло Северинович, Велянський Віктор Іванович, Торський Петро Іванович.

В 1985 році в селі збудовано Дитячу  музичну школу. Незмінним директором школи довгі роки працює Нагірний В’ячеслав Васильович. За роки роботи багато вихованців музичної школи стали її викладачами, це: Штефюк Ярослава Іванівна, Сакало Микола Ілліч, Федюк Іван Миколайович, Чернієвич Тетяна Григорівна. Костинецька дитяча музична школа має філіал в Бобовецькій ЗОШ І-ІІІ ст.
У 80-х роках в Костинцях збудовано нове приміщення пошти, аптеку, дитячу установу. Центром культури села є Будинок Культури, бібліотека.

Головами колгоспу в різні часи були Панчук Кіндрат Іларіонович,
Дремлюк Григорій Михайлович, Довгань Михайло Іванович, Іліка Іван
Октавіанович , Солтич Анатолій Іванович, Токарюк Василь Миколайович.
Головами сільської ради  були Коляска Іван Григорович, Понич Захар,
Пентескул Марія Силівна, Дрем люк Григорій Михайлович,  Гринчук
Григорій Степанович , Масіян Віктор Октавіанович.
18 квітня 1999 року в селі стався катастрофічний зсув, що призвів до
руйнування і пошкодження 140 житлових будинків. Від зсуву постраждало
493 чол., з них 88 дітей. В результаті зсуву скоротилася кількість жителів
села.
На території села працюють приватні підприємства, фермерські господарства, магазини, крамниці, кафе.
Село оновлюється, з’являються нові житлові  масиви (Заліс), вуличне
освітлення, здійснено газифікацію .