Традиції Заболоття

Обрядовість – надбання народу

      Обряди і звичаї – це ті неписані закони, якими керуються люди як у повсякденному житті,святкуваннях, так і в загальнонаціональних справах.
В обрядових дійствах, символах, атрибутах втілені уявлення, ідеї, образи, які викликають у людей певні переживання. Обряди доповнюють, збагачують, урізноманітнюють наше повсякденне життя,наш побут.
Кожна пора року багата на свої свята та обряди.
Зимовий період:  Різдвяні свята, Маланка, старий-новий рік, Водохреща,Стрітення.
Весняний період: зустріч птахів, вербна неділя, Світле Христове Воскресіння, вливаний понеділок,  вливаний вівторок, зустріч з випускниками.
Літній період: Зелені свята, Івана Купала, Петра і Павла, Іллівське храмове свято,Маковіївське свято, Преображення.
Осінній період: Перша Богородиця, Друга Богородиця, період весіль, Покрова, Дмитріївська поминальна субота, свято Миколая.
Основну роль у духовному житті громади відігравала церква. Відвідання церкви вважалось релігійним і моральним обов’язком  кожного християнина.
У церкві кожний знав своє місце знаходження.
Першими від входу ставали старі жінки, за ними — середнього віку господині, молодиці, потім дівчата.
Ближче до вівтаря, попереду всіх, стояли старі діди, за ними – чоловіки старшого і середнього віку, далі—молоді жонаті господарі, парубки.
На великі релігійні свята—Великдень, Різдво, Водохреща,  Храм (свято, яке влаштовувалось на честь святого пророка Божого Іллі, ім’ям якого названа церква) і інші — у церкві й біля неї  збиралось багато людей, приходили цілими сім’ями. Тут відбувались загально-громадські ритуальні церемонії.
Одним  із найрадісніших і найбільших для всіх християн села було свято Різдва Христового.
У Святий Вечір члени родини мали бути вдома. Ніщо не повинно бути в цей вечір поза домівкою, в чужих руках—позичене чи забуте. Боронь  Боже сваритися у цей день. А ще — великий гріх підняти в цей день руку на будь-яку тварину. Бо худоба має бути добре почищена, добре підстелена, а в яслах –  найкраще сіно, тому що опівночі тварини людською мовою розмовляють з Богом.
У Святвечір в хаті  по-святковому прибрано.  Пахне  свіжо випраною білизною. У куточку галасливо метушаться діти, скупані і вдягнені у чисті сорочки.
Вони кладуть на стіл сіно, в знак того, що Ісус на сіні народився, зерно, цукор, часник, аби цілий рік їм жилося солодко і сито, щоб вродили жито й пшениця; аби худібку «святі не зобидили», щоб не приступили до хати злі сили.
Господиня, зодягнена у вишиту сорочку, старанно застелає стіл білою скатертиною і накриває його свіжоприготовленими стравами, яких  повинно бути дванадцять (в знак дванадцяти апостолів) і всі пісні.

 

А страви такі:
1. Пшениця варена з потовченими горіхами, медом і маком.

2. Узвар (варяться сушені фрукти: груші, яблука, сливи).

3. Біб.

4. Голубці.

5. Квасоля.

6. Вареники і голубці.
7. Печені пироги з капустою чи яблуками.

8. Картопля.

9. Салат капусти з олією.

10. Пампушки.

11.Салат з моркви та цибулі.

12. Гриби.

 

У цей час заможний ґазда ніс вечерю до бідніших. Він брав миску куті, пшеничних пирогів і усякого печива та свічку. Все це обгортав  новим рушником чи хустиною і сам ніс. В хаті, привітавши з Різдвом Христовим, запалював свічку, віддавав поману, згадуючи при цьому всіх померлих з родини.

Повернувшись додому, коли з’явилась вечірня зірка, ґазда обкурював  ладаном стіл і ставав навколішки перед образами. За ним стає вся родина і молиться Богу.

Потім всі дружно сідають за стіл й починають вечерю з пшениці і з словами «Господи, благослови нас!».

Якщо в цей час траплявся сторонній чоловік, його теж запрошували до столу : гість на Святий Вечір приносить щастя в дім. Повечерявши, зі столу ніхто не прибирав: не можна було і  крихти змести, бо вночі нібито приходили вечеряти померлі родичі. Потім, радіючи народженню Христа й прославляючи Діву Марію, діти, молодь, тримаючи в руках зірку «Звізду», ходили до рідних, близь¬ких, віншувати з Різдвом Христовим.

Зірка світила їм, щоб колядники не заблукалися, не збилися з путі, бо несли людям радісну звістку. Діти колядують тільки першого вечора, тобто на Святий Вечір, а другого дня, на Різдво Христове, колядками віншує так звана «церковна коляда», при цьому господарі дають  пожертвування  на святий храм. Також у день  Різдва збираються  парубки, ходять колядувати від хати до хати з колядами «Знати – впізнати, котре господар», або  «У цьому дворі». Особливо на цих колядників чекають дівчата, адже хлопці для кожної  співають  коляду, у якій називають дівчину «панною – грешною»  по імені. Віншуючи газдів і дівчат, запрошують на розхід –  сільські танці.  За зібрані кошти  хлопці – калфи наймають музики , які грають  розхід чотири святкові дні:  другий день по Різдві, на Штефана, на Василія  та  Івана.

Перед Василієм, на Маланії, сільські парубки, молоді та середнього віку чоловіки переодягаються в Маланки і ходять майже до кожної хати,  піснею просять дозволу «замаланкувати»

Вранці на старий Новий рік  діти, в основному хлопчики,переодягнені в маланки ходять посівати, так як хлопчики є символом усього чистого і найкращого. господар радо приймає того, хто першим приходить до його господи.

 

Одним із «двунадесятих» празників є Водохреща. У Водосвятний вечір ніхто не мав у роті «ні рісочки», «би господарство велося, земля силу на новий урожай збирала»,але оскільки після Богослужіння вперше святять воду, то віруючим дозволяється її вживати. На вечерю подають тільки пісну їжу. Тепер на столі вже сім страв, бо сім днів у тижні. На вечерю так, як і на Святий вечір, повинна зійтися вся родина. У цей день  діти ходять щедрувати, співаючи іншої коляди такого змісту:
Ой на ріці, на Йордані,
Йордан воду розливає,
Матір Божа Хрест купає.
Або
Там за горами, за криминами
Христився Христос на Йордан.
Вранці всі люди поспішають до святої церкви на Велике Богослужіння, де буде освячуватися Велика Вода.

 

Освячення води

                  

Хресний хід біля церкви святого Іллі

      Святою водою освячують могили рідних, городи, все обійстя, щоб відігнати злих духів. Йдучи з церкви юрбами, люди вигукують «Кіреієлейсон», що означає з грецького «Господи пломилуй». У цей день священик з пономарем ходять до кожної хати, щоб покропити свяченою водою. Господар виходить назустріч із запаленою свічкою, а господиня покриває Хрест хустиною чи рушником.  Священик співає тропар Йордану , при цьому освячує все обійстя.

Зимовий цикл  завершується святом Івана Хрестителя , тому в народі кажуть: «Іван Предтеча забрав зимові свята на плечі».

Святом на межі зими і весни вважається  Стрітення. З ним у народі пов’язано багато прикмет:
Ясна і тиха погода в цей день віщує гарний урожай поля і добре роїння бджіл, вітер – чекай пізньої весни.

Як на  Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то чекай ще стужі.

Поступово пробуджується природа, готуємося до свята «Зустрічі птахів».

 

Господині випікають солодощі у вигляді птахів, частують дітей, дівчата закликають весну:

«Прийди, прийди, весно  красна»
«А вже весна скресла,
Що ти нам принесла?
Принесла вам росу,
Дівочу красу.
Гей, дівчата, весна красна,
Зілля нам принесла».

Ще одним празником приходу і остаточного встановлення весни є свято Теплого Олекси (30 березня).Православна церква відзначає в цей день преподобного Олексія, чоловіка Божого.  Цього дня пасічники виставляють. За народним віруванням, пташка, яка не відлітає у вирій – вівсянка, вперше після зими засвище свою пісеньку на Теплого Олекси : «Покинь сани – бери віз.» Із цим святом пов’язано багато вірувань і прикмет:
–    Якщо у цей день тепла сонячна погода, то буде добрий урожай на зернові культури.
–    Щука цього дня хвостом лід розбиває.
–    Теплий  Олекса палицею махає – в поле закликає.
–    За скільки днів перед цим святом з’являються мухи, то стільки ж днів попереду ще буде із заморозками.
На початку квітня (7 квітня)  відзначається день Благовіщеня, це одне з великих свят. У цей день  «навіть птиця не в’є свого гнізда».

Весною приходить свято із свят – Великдень.

Всі готуються до свята. За традицією пасхальний кошик збирає – чоловік.

 

Опівночі під звуки церковних дзвонів починається  Пасхальна  вранішня. Ворота (Царські ворота)в церковному іконостасі відчиняються, і священик, одягнений у світлі ризи, виходить з кадилом і трисвітичем (три свічки). Церковні служителі несуть хрест, світич, хоругви (по- місцевому процесію), ікону Вознесіння, Євангеліє й артос (хлібець). Урочисте Пасхальне богослужіння, що триває понад три години, починається процесійним ходом навколо церкви. Церква ж на деякий час залишається порожньою, повністю вимикається світло. Наступає темрява, зачинені церковні двері символізують собою закритий гріб Христа.
Співаючи Пасхальну стихіру, священик і вся процесія  обходять  церкву тричі, символізуючи цим жінок-мироносиць (Марію Магдалину,Саломію й Марію Клеопову, які прийшли рано до гробу Христового ,щоб за тодішнім звичаєм змастити його тіло пахощами). Після трикратного обходу церкви процесійний хід зупиняється  перед зачиненими дверима порожньої церкви.
І тут священик, починаючи Пасхальну вранішню, співає великодній тропар: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував». Цей тропар підхоплюють віруючі, повторюючи його після кожного виголосу віршів, що починаються «стихом» «Да воскреснет Бог…».

Після цього всі присутні під проводом священика  входять до яскраво освітленої церкви і там продовжують Пасхальну службу, перед закінченням якої священик читає «Повчальне слово Св. Івана Золотоустого». Далі вітає присутніх словами «Христос Воскрес!»
Пасхальна Божественна Літургія продовжується, закінчуючись освяченням паски. У кошик з паскою, писанками, крашанками  кладеться і свічка, яка запалюється під час обходу священника з кадилом.
Якщо при освяченні всі свічки горять рівно і не гаснуть – це ознака на добрий урожай картоплі.  Всі віруючі стараються принести до своєї оселі  цей благочестивий вогонь,  вважаючи його  добром, достатком,  і всепрощенною любов’ю.
Перед тим, як сісти за стіл, вся родина вмивається свяченою водою з миски, в яку мати кладе копійки та три галунки. Першими вмиваються дівчата, хлопці, мати, останній батько, при чому кожному мати наливає свіжу воду. Тільки після цього можна сідати за стіл.

Протягом трьох великодніх днів усім людям дозволяється дзвонити у церковні дзвони. Цим правом користуються і діти. Вважається, що дзвони відлякують «нечисту силу», хто дзвонить на Великдень,  того  протягом  року не буде боліти голова  і руки.
У великодній понеділок хлопці обливають потилиці дівчат водою, приказуючи тричі «Христос Воскрес», дівчина ж відповідає: «Воістино Воскрес»   і дарує хлопцеві писанку.

У  Великодній вівторок  проводиться конкурс на кращий пасхальний кошик.

Великоднє свято  в школі

                  
Святом, яке символізує початок літа, є Трійця – «Зелені свята», вони  дістали таку назву від того, що зеленню прикрашають (маять) свої оселі.

Господар із синами нарізає гарних віток липи, розвішують  на  хаті, хліві, коморі, курнику, сараї, на криницю,біля вікон і дверей. Господині з дочками повинні «помаїти» в кожній кімнаті, розкладаючи  на долівку  листя  липи, горіха, любистку,папороті, мир-зілля. Обов’язково гілки липи несуть на могили рідних, також у  цей  день розкладають поману і пригощають інших людей за упокій померлих предків. До обіду всі стараються відвідати Богослужіння в церкві, адже саме  в цей день,  згадуються всі померлі, навіть самогубці.

Хрестини.

Народження дитини – велика подія для всієї родини, це надзвичайно радісна подія.
Приймала роди колись у селі Забагні сільська моша, тобто баба-повитуха. Це була побожна і спритна жінка, яка користувалася авторитетом у селі, була народною цілителькою, знала добре на лікарських травах, давала корисні поради породіллям, Кудельницька Параска Степанівна, 1909 року народження.

Вона була люблячою мамою, виховувала двох дітей сина Михайлика, та дочку Марійку. Великим гонором та повагою в селі було те, коли запрошували подружжя вінчати молодих. Так Параска Стенпанівна з своїм чоловіком Миколою Петровичем вінчали п’ять пар, а саме Липчуків, Головачів, Берізків, Мельничуків, Григоряків. Параска Степанівна була хресною мамою для семидесяти восьми немовлят.
При появі хлопчика – моша залишала на хвіртці рушник, вишивану хустку, як народилася дівчинка. Пуп рубала хлопчикові на сокирі, аби добрим майстром був, а дівчинці на веретені, щоби з неї уміла господиня виросла. Не мала права рубати пупа своїй дитині мама, аби не відтяти дитину від себе, би не губилася дитина і щоби не забувала своїх батьків, рідну мову, рідну домівку.
В’язала пуп моша так, щоби не розв’язався та відступала від черевця дитини на два пальці: аби мале грижі не мало.

Збиралися на перше купання народженої дитини баба, тато, моша. Чоловік глиняним горшком набирав води з річки, потоку або джерела, лиш не з криниці чи ставка, бо ставок, криниця мають чотири береги, які ніби стискають долю дитини з чотирьох сторін, а потік, річка чи джерело, гей би розв’язують.

Воду гріли у котелі, що кулешу варили, “би йому поле файно родило”, виливали у корито, де хліб місили, щоби дитина багатою була. На дно корита стелили пелінку із татової сорочки дівчинці, аби довго у дівках не затримувалася. Хлопчикові клали мамин станок чи пелінку із сорочки, щоби добру, порядну жінку йому Бог послав.

У купель дитини кладуть гілку дуба, щоб здоровою росла; гілку калини, щоб була гарною; любисток, щоб всі любили; ромашку, щоб ніжною була; чебрець і материнку, щоб росла, які квітка запашна і любила рідний край. До купелі лиють ще й зараз свяченої води, щоб дитя омивалося від первородних гріхів, кладуть свячений васильок, свячений мак, бо він є оберегом від лукавства, би нічого не прицукнулося до дитини. Вибираючи дитя з купелі примовляли:

“Течи, течи, водо, з мене,
А я буду рости з тебе,
А ти будеш витікати,
А я буду виростати.”

Загортали дитину після купання у мамин весільний рушник чи хустку, би вона дочекала дитину звінувати.

Купали дитину до заходу сонця, а воду тато виливав аж на другий день на роздоріжжя, де чотири дороги сходяться, щоби щастя зазивалося з кожної сторони… “та й би спанє не винести з хати”.

Старші жінки говорили, що добре умиватися в першій купелі тому, у кого прищі або висипи на лиці, то все посходить з лиця.

Виливати першу купель ще треба було на якесь гарне дерево, аби воно росло, і дитинка так же росла, і не плакала, аби її нічого не боліло. Якщо ж дитина погано спала, то купіль виливали увечері, на світло, але туди, де немає малої дитини.

Закім дитина не хрещена, ніякої сорочечки на неї не одягали, а лиш заповивали у пелінки з маминих чи татових сорочок.

Першу сорочечку дитині шили з крижми (полотно, що замотували кругом свічки куми, коли йшли до христу). Заповивали дитину поверх пелінок ще у мамину вовняну хустку або заздалегідь зроблену перинку та заперезували баярком (поясом від горботки). У корито, де клали дитину спати, стелили мамину горботку, щоби мамин дух був увесь час коло дитини, би злі сили не мали до неї доступу. У колиску чи корито ще клали коло дитини ніж, шпильку, часник, віник, головку свяченого маку, образок Божої Матері з дитям, аби злі духи не пристали до дитини (бо нечисті сили дуже пантрують душку нехрещеного дитяти.)

Мама не мала права до восьми неділь виходити на вулицю, до криниці по воду йти, бо поки не взяла прохідну молитву і ввід, не увелася з дитинкою до храму божого, всі вважали її нечистою. Також не мала права нехрещеною дитиною йти по селу, “бо то лиш нечиста сила си розноси”, говорили старі люди.

Давні жінки пантрували за породіллями, наставляли їх на дотримання усіх церковних правил. Перші поради жінкам, що родили дитя, давала моша.

Маленьку дитинку старалися якнайскоріше охрестити. Першими кумами беруть вінчальних батьків, а також інших людей. З давніх-давен у куми брали порядних, чесних, авторитетних людей, щоби усе добре переходило від них і до дитини.

Хрещені батьки мали бути прикладом у житті для своїх фінів, опікуватися ними, давати добрі поради, допомагати у разі потреби матеріально. Коли їх фіни, не дай бог, залишилися сиротами, хрещені батьки мали замінити їм рідних батьків.

 

Тепер жінка, вийшовши пологового будинку, насамперед повинна піти до священика і взяти прохідну молитву, тому, що не має права, переступати готар, іти селом, містом без цієї молитви, бо то недобре і для дитини, і також для самої мами.

Якщо дитина не спить уночі, кричить, то кладуть на вікно перевернуту дном тарілку, а ще коли дитина погано спить, то на купіль беруть воду з другої криниці (від сусідів). Щоби не брали дитину навроки їй в’яжуть на ручку червону нитку. А найкращим засобом для спання дитини є мамина колискова, яку ми записали від Гаврилюк Валерії Василівни.

А-а-а-а котки два,
Та й то сірі обидва.
Тихо, котки, не гудіть,
Спить Василько не збудіть.
А-а-а-а з’їли вовки барана,
А ягничку пси, пси, пси
А ти, Васько, спи, спи, спи.
Гайцю люлю, люлю, люлю,
Під зелену дулю, дулю,
Дуля буде цвісти, Васько буде рости.
Дуля буде родити, Васько буде ходити.
Дуля буде обпадати, Васько буде їх збирати.
Васько буде їх збирати тай до міста посилати,
Тата й маму черевички купувати.
Гайцю люлю малий бас,
Мама прийде, циці даст.

Колискові пісні несуть в собі щире материнське тепло. Мати, яка співає колискову, хоче, щоб її дитина росла здоровою, доброю, чесною.

На другий, третій день після приходу матері з пологового будинку її відвідують родичі, сусіди. Вони приходять на родини і приносять хліб, гроші, печиво, макарони щоб в майбутньому дитя жило в достатку і не знало голоду, а мед, цукор щоб життя солодким було.
У народі кажуть , що на родини добре нести горох: дитина буде кучерявою.
Хрестити дитину несуть до церкви, але бувають випадки, коли священика приводять додому. Коли всі куми зібралися, священик наказує розв’язувати крижми і складати їх поверх крижми вінчального батька; всі куми однією рукою беруться за складені крижми, а другою тримають запалену свічку (наряджену вдома у васильок, брушпант, квіти). На ці крижми священик кладе розібрану дитину,  за наказом священика немовля роздягає названа моша, яку обирають батьки дитини.

Коли здійснюється хрещення батьки дитини не мають права бути присутні, мати взагалі в церкву не заходить, вона може стояти у сінях або на подвір’ї церкви. Увестися з дитиною до церкви мама має право після восьми неділь народження дитини. Вона хвилюється, як і куми за свою крихітку, аби під час хрещення не «заваляла» крижми, бо то є дуже недобре, як для хлопчика, так і для дівчинки: говорять, що до вінця «заваляється», та може різної зазнати ганьби.
Після хрещення дитини, всі куми ідуть додому батьків новохрещеного. Сходяться сусіди, рідні, котрі заздалегідь накривають святкові столи. Прийшовши у хату, куми запалюють свічки від крижмів, стають півколом, по черзі беруть дитину на руки і передають батькам, поздоровляючи їх із новонародженим; бажають щастя, долі і всіх гараздів  господарям. А після складають усі крижми  докупи і тато з мамою одним подихом повинні загасити свічки, скільки свічок не погасне, то ще й стільки дітей вони будуть мати.
Після цієї церемонії господарі дому запрошують усіх до святкового столу, дякують кумам, що не відказалися бути названими батьками їхній дитині, припрошують усіх пригощатися, частують гостей. Мама старається якнайшвидше розв’язати свічки і покласти сторца на столи: аби дитини швидко ходила та й не падала.

Запрошені   на   хрестини   співають   пісню,   яку     записали   від Кудельницької Івонки Костянтинівни.

Ой пиймо ж ми горівочки
З ярої пшениці,
За здоров’я наших кумів
Та й за поліжниці
Щоби наша поліжниця
Здоровою стала,
Щоби наша поляжниця
Поміч згодувала.
Діти мої дрібнесенькі,
Як дрібна полова,
Я си вами не грижаю,
Коби я здорова.
Діти мої дрібнесенькі,
Як той дрібний овес,
Я си вами не грижаю,
Коби здоров отець.

Після цієї пісні співають вже і других співанок.

Якщо роблять хрестини, то кожному кумові дають пару колачів і подарунок на них, а куми в свою чергу здаровують дитину. Якщо справляють похрестини, то цей звичай не здійснюють.

У народі кажуть:

– Народжені у понеділок – вольові, вперті, а якщо дівчата – то ще й хитрі;

– Вівторок – везучі у всьому;

– В середу – жартівливі, веселі, везучі, доля їм обіцяє достаток;

– В четвер – сто раз подумає, а не зробить як-небудь, мовчазний, трудолюбивий;

– У п’ятницю – щасливий у сімейному житті, щирі, веселі, милостиві;

– У суботу – охайні, роботящі, помірковані, чесні, справедливі;

– У неділю – спокійні, врівноважені, трохи ліниві, щасливі, якщо подадуться до духовного життя.

Хто народився в січні – впертий, сварливий і дріб’язковий.
Лютневі – добродушні, поступливі й поблажливі.
Березневі – як той вітер: то тут, то там.
Квітневі – як той цвіт, з якого немає користі, все для себе, все собі.
Травневі – добросовісні, але легко ранимі.
Червневі – користолюбні, потайні та вперті.
Липневі – потайні, самі в собі, самі себе гризуть.
Серпневі – хазяйновиті, все і всіх підпорядковують собі.
Вересневі – тугі й не дуже повороткі для іншого, егоїсти.
Жовтневі – поблажливі, доброзичливі.
Листопадові – багаті душею, не помічають зла,
Грудневі – потайні й гоноровиті.

Ці записані визначення від старожилів села: Демчук Олени Костянтинівни, Гаврилюк Емілії Костянтинівни, Лутанюк Георгіни Дмитрівни, Гаврилюк Валерії Василівни, допомагали у спостереженні за формуванням маленької людини, бо ж нічого не було для наших предків ціннішого, ніж виростити на землі чесну, справедливу, доброзичливу й богоугодну душу.