Видатні особистості Глибочок

      Наше село невеличке, але славиться  багатьма народними майстрами: по обробці деревини, вишивальниці, писанкарі. Відома писанкарка нашого села –  Ковалюк Стефанія Іванівна.

Народилася вона у селі Старі Бросківці, у звичайній селянській сім’ї, в якій свято берегли і дотримувалися народних звичаїв, традицій, обрядів. Кожного року, навесні, в Чистий четвер, перед Пасхою бабуся Фрозіна, покупавшись, одягала білу полотняну сорочку, покривала голову білою хустиною, казала молитву і сідала біля шпаргата «писати»  писанки. У хаті панувала тиша, тільки маленька Стефа з цікавістю спостерігала за бабусею і розпитувала її про секрети писанкарства. А старенька бабуся Фрозіна із задоволенням відповідала внучці на запитання, прививаючи любов до народних традицій. За роботою бабуся розповідала внучці легенди про писанки, крашанки. Ось одна з них.
«Коли злі люди вели Христа розпинати на гору Голгофу, то кидали в нього каміння. А маленькі діточки, які дуже любили його, бігли попереду і збирали те каміння у пазуху, щоб його менше було. Отож викидають вони його з пазухи, а то вже не каміння, а писанки!.. Так віддячила Матір Божа маленьким діточкам за їх добрі серця. А кожний християнин писанки пише відтоді, аби не забувати собі самому та й ближньому нагадувати, що Господнє Писання збувається і збудеться до кінця…»
Вже у 8 років Стефа почала опановувати найпростіші елементи розпису, бо бабуся спішила передати єдиній внучці свої вміння і талант. Як раділа бабуся, що онука виявилася здібною. Тепер  Стефанія Іванівна – відома у селі писанкарка, яка пам’ятає всі стародавні традиції  розпису великодніх яєць.
Талановита вишивальниця  – Олена Олексіївна Нягу, або просто тьотя Люся, як її називають в селі. Народилася в Австрії, а згодом сім’я переїхала на Буковину. Любов до вишивання успадкувала від бабусі і мами. Ще в 5 років дівчинка взяла до рук полотно  і почала проявляти свою творчість. Брала до рук кухонний вафельний рушник і під її руками починали оживати за допомогою отих «неслухняних хрестиків» ружі, калина, верба. Успіхам у вишиванні раділи мама, бабуся і сама дівчинка.
Люся не зупинялася на досягнутому. Побачивши вишивку гладдю, зразу почала опановувати техніку вишивання, яка їй далася легко. Вишивала переважно взимку,  а влітку – коли ішов дощ, чи пасла корову
Асортимент був різноманітним: рушники на ікони, наволочки, простирадла, серветки, скатертини, багато –  для церкви. Пізніше почала готувати собі придане.
Але весь час хотілося чогось нового і одного разу у сусідки побачила рушник, вишитий набивним швом. Два дні просиділа у сусідки, поки не опанувала техніки нової вишивки і цей вид вишивки найбільше припав їй до душі.
Під час зустрічі з майстринею ми дізналися, що за останні 28 років вона вишила близько 400 речей. «Вишивала 10 наволочок за зиму, –  говорила вона. – В моїх роботах переважають рослинні орнаменти, хоча іноді вишиваю і тварин: лисичку, котів, собак, попугаїв і русалок».
Приємно говорити про те, що у Олени Олексіївни є учні, які з великим захопленням вчаться вишивати.
Ще один з відомих людей – майстер по дереву, людина з золотими руками, обізнаний з різноманітними техніками обробки деревини – це пан Дмитро Спінзак. Народився він 1952 року, в гірському селі Зелене Верховинського району  Івано-Франківської області. Говорить пан Дмитро, що на Гуцульщині багато таких майстрів як він. Столярством займався його тато, дід, прадід. Дід з татом будували хату з дерева, а малий Дмитрик з братами допомагали їм: тесали дерево, розпилювали, зарубували. Навчив їх дід виготовляти хатнє начиння. Дмитро Михайлович каже, що його батьки в горах і сьогодні користуються дерев’яними ложками, масничками, макогонами, маглівницями (дерев’яними пральними дошками), коромислами, бочками, діжками, коритами,є у них мисник, лавиці, стільці.
Під час відвідин пана Дмитра на його обійсті можна побачити дерев’яну хату, зроблену власними руками майстра.
Займається господар столярством. Виготовляє на замовлення вікна, двері, лавиці, ослони. Для цього використовує давні знаряддя праці: тесло, стамеску, долото, рубанок, фуганок.
Ложкарство є невід’ємним промислом в його роботі. Виготовляє ложки, лопатки, ополоники, тачівки, вилки, колотівки, макогони, стільнички. Для дерев’яного посуду майстер заготовляє деревину берези, липи,  інколи – груші. З розпиляного дерева робить спочатку заготовки, котрі потім обробляє спеціальними ложкарськими  інструментами: різцями, шліферами, ножами.
Більше виробів він виготовляє зимою, а літом заготовляє деревину. Дерев’яні вироби екологічно чисті, прості, не лаковані, не фарбовані, злегка випалені. Сировину для виробів пан Дмитро заробляє в лісі, виконуючи різні роботи. Шкодує, що в нього немає сина, якому зміг би передати свою майстерність. Сказав, що хто захоче навчитися виготовляти вироби з дерева, не відкаже, навчить. Гріх закопати талант в землю.
Як би нам хотілося, щоб було більше таких людей, які свято бережуть традиції нашого народу і передають їх наступним поколінням. Як мало таких людей, які творять таку красу, передають духовний світ української нації. Страшно подумати, що це мистецтво може зникнути. Кому, як не нам його відроджувати.
Ми повинні докласти багато зусиль, щоб створити таку атмосферу, аби  молодь не цуралася національного спадку. Тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна   чітко зрозуміти сьогодення, і уявити майбутнє. «Той, хто не знає свого минулого, – любив повторювати М. Рильський, – не вартий майбутнього».

Відомим вихідцем нашого села є Огуй Олександр Дмитрович –  завідувач кафедри іноземних мов для гуманітаних факультетів, Факультету іноземних мов ЧНУ імені Юрія Федьковича, доктор філологічних наук, професор.
Народився 21 грудня 1956 року в с. Глибочок (с. Снячів-Думанецький) Сторожинецького району Чернівецької області.
Отримані спеціальності, в основному, в Чернівецькому національному університеті: „Філолог. Викладач німецької мови та літератури” (1974-1979, відзначений іменною стипендією ім. К.Маркса); „Військовий перекладач” за перекваліфікацією при Інституті військових перекладачів у Москві (1984); „Викладач англійської мови та літератури” (1989-1991); „Педагог та практичний психолог” (1994-1996). Вивчав історію та економіку в Боннському університеті (ФРН: 1995-1997). Різною мірою володіє мовами Європи. На кафедрі німецької мови, згодом германського, порівняльного та загального мовознавства працює з 1979 р.; на кафедрі англійської мови (для н/ф) – з початку її існування – з березня2001 р.
Написав  кандидатська дисертація: Историко-семасиологическое исследование прилагательных со значением “смелый, храбрый”. Захист відбувся 5 січня 1989 р., докторськау дисертацію – захист відбувся 29 вересня 2000 р. (за консультування проф. В.В.Левицького) при Київському національному університеті ім.Т.Г.Шевченка.
Є гостьовим професором Боннського університету ім. Фрідріха-Вільгельма (Німеччина:1996/1997), професором Одеського політехнічного університету (2002), Прикарпатського та Подільського (Хмельницького) гуманітарного університету.
Читає та читав лекції з 8 теоретичних курсів (вступ до мовознавства, романо-германської філології, історія німецької та англійської мов, лексикологія, теорія ІІ. іноземної мови, теорія та практика перекладу; методи лінгвістичних досліджень; історія лінгвістичних учень), у т.ч. у Відні та Клагенфурті (Австрія), Бонні, Майнці (ФРН), Орадя (Румунія), Смольник (Словаччина).
Член міжнародних наукових та викладацьких організацій SLE (з 1993), TESOL (2002), належить до Академії наук Вищої школи України (2008).
М      ає понад 450 публікацій у наукових виданнях (у т.ч. 23 книги)