Історія Великий Кучурів

Герб  села австрійського періоду зображує в лазуровому полі на зеленій землі богиню правосуддя із зав’язаними очима, мечем в лівій руці та терезами в правій
З кінця XVIII століття це велике село, пізніше підвищене до статусу торгового містечка і відоме  під румунською назвою Кучурмаре, вживало у своєму діловодстві громадську печатку зі сюжетом, традиційним для  Буковини цього періоду – зображенням сільськогосподарського знаряддя: двох перехрещених кіс, на яких зверху покладено граблі. Однак пізніше, у 1884 році, гербом містечка став новий, складніший символ: на блакитному тлі – дерево натуральної барви із золотим листям, на яке спирається антична богиня правого суду Феміда у червоній одежі та срібному плащі, тримаючи у лівиці оголеного, опущеного додолу вістрям меча, а у правиці – золоті терези. Біля підніжжя дерева – срібна урна на кам’яному постаменті.
Зображення Феміди було традиційним для міської геральдики Австро-Угорщини символом законності. Малюнок урни був алегорією духовної чистоти мешканців містечка. Вживання подібної символіки у гербі Великого Кучурова 1884 року дозволяє припустити, що прототипом цієї відзнаки могла бути місцева судова печатка.
Фігури в гербі:дерево, меч, Феміда, терези.
ІСТОРІЯ СЕЛА
У центрі Великого Кучурова, на лівому березі річки Дереглуя, знайдено рештки поселень трипільської культури (III тисячоліття до н. е.), а в урочищах Стінці й Селищі – куль¬тури  карпатських   курганів   (III—VI  століття).
За археологічними даними село існує з XIVстоліття. Вважають, що його заснували вихідці з села Кучурова (нині Малий Кучурів Заставнівського району), які переселилися сюди і на новому місці зберегли назву старого села ,що згодом дістало іншу-Малий  Кучурів, а нове поселення – Великий Кучурів. Першу згадку про нього знаходимо в історичних джерелах 1422 року, коли молдавський господар О.Добрий подарував Великий Кучурів боярину Богушу. Після цього протягом кількох століть село переходило з рук в руки воєвод і бояр, світських і духовних феодалів, які продавали або дарували його один одному. У 1552  році село знову стало власністю молдавського господаря, який пізніше продав його монастирю Путна  за 400 золотих . Пізніше молдавські господарі не раз видавали грамоти, в яких підтверджувалися права монастиря на Великий Кучурів і повинності селян на його користь.
Після загарбання Буковини Австрією село в 1782 році було передано релігійному фондові. Поміщики й орендарі всіляко утискували селян , захоплювали їх землі силоміць примушували працювати  понад панщинні дні. Поміщик з сусіднього села Кам’яни П. Якубович шляхом насильства й обману захопив 700 фальч лугу і лісу, якими селяни Великого Кучурова користувалися з незапам’ятних часів, силою зброї проганяв їх із землі,  погрожував підпалити ліси, якщо селяни не залишать їх .20-літній судовий процес скарги селян до крайового управління і наслідного принца були безрезультатними, як заявляли великокучурівці 1847 року. Орендар Ф. Клуг у 1837 році самочинно, порушивши договір, збільшив кількість робочих днів для всіх селян. За його наказам десятки кріпаків були жорстоко побиті. Селянам забороняли пасти худобу в лісі, рубати в ньому дрова. У 1892 році орендар сусіднього села Кам’яної, всупереч очевидним фактам, вимагав  конфіскувати на  ринках  Чернівців дрова селян Великого Кучурова, як нарубані ніби-то  у спірному лісі. Ці домагання навіть власті змушені були визнати  «зовсім необґрунтованими».
Жорстоке економічне і національне гноблення, свавілля місцевих властей і поміщиків викликало глибокий протест селян, часті втечі їх з села. Лише в 1815 році у зв’язку з голодом, що був наслідком неврожаю і тяжких податків, село покинуло 170 сімей.
Особливо гострих форм набрала боротьба під час революції 1848 року, коли селяни Великого Кучурова і багатьох навколишніх сіл відмовилися виконувати панщину й зажадали у мандатора повернути їм відібрану раніше зброю, мотивуючи свою вимогу тим, що конституція дала їм право на озброєння. Переляканий мандатом мусив видати зброю.
За скасування панщини та й інших феодальних повинностей селяни Великого Кучурова повинні були сплачувати величезний викуп. З 7135га земельних угідь села 3479га належали релігійному фондові. За скасування повинностей селян зобов’язали сплатити йому 975 841 флорин. Згідно з підрахунками газети «Буковина», великокучурівці могли розрахуватися з цим боргом тільки в 1944 році. Великокучурівська біднота позбавлялася права користуватися лісами, пасовиськами та іншими угіддями. Навіть невеличкі ділянки в лісі, які селяни Великого Кучурова ще давно розкорчували і використовували під посіви або як пасовиська, релігійний фонд вимагав залишити. Кращі землі й далі перебували  в руках релігійного фонду, поступово перетворюючись у новий засіб експлуатації людей. Наймаючи ці землі, великі орендарі передавали їх селянам невеличкими ділянками за високу плату, яка до того ж рік у рік підвищувалася. Наприклад, у 1852 році релігійний фонд здав частину своїх володінь у Великому Кучурові за 58,4 тис. золотих римських, а невелика частина – куркулів -багатіла, наживаючись за рахунок бідних людей. Вже в 1856 році серед 1298 господарств було 47 халупників, які зовсім не мали поля і навіть городу, 186 господарств мали менше, ніж по 2 йохи землі, 194-від 2 до 5 йохів, зате кожному з 86 куркульських господарств належало понад 20 йохів. На кінець ХІХ століття 40% селянських господарств були безземельними або мали менше як по 0,5 га землі. А куркулі Годованець, Радул та інші зосередили в своїх руках по 40-50 га землі, 10-20 га лісу, 10-30 голів великої рогатої худоби.
У 1869 році було закінчено будівництво залізниці Чернівці-Сучава, яка проходила через село, в тому ж році було відкрито станцію Великий Кучурів. А в перші роки рух по залізниці був незначний. У 1871 році через станцію Великий Кучурів було перевезено 2081 пасажира й 45 163 цнт вантажів.
Друга половина ХІХ століття характерна дальшим загостренням класових суперечностей. Виступи селян проти тяжкого соціально – економічного гноблення набули такої гостроти, що в 1854 і 1855 роках власті змушені були вводити в село війська. У 1887 році селяни вбили поміщика  сусіднього села Я. Вольчинського.
Під впливом революції 1905 року, жителі  села посилили боротьбу за со¬ціальне і національне визволення. У Великому Кучурові відбувалися народні віча й демонстрації, на яких селяни вимагали повернення захоплених поміщиками земель і встановлення загального виборчого права. На вічі 24 грудня 1905 року було прийня¬то рішення: «Українське селянство в Кучурові на Буковині вимагає за¬провадження загального, рівного, прямого і таємного голосування». Великокучурівські селяни брали також участь у мітингах і демонстраціях, що проходили в Чер¬нівцях під лозунгом боротьби за загальне виборче право.
Під час першої світової війни Великий Кучурів опинився в зоні воєнних дій, що принесло трудящим нові злидні. Румунські окупанти, які вступили в село в листопаді 1918 року, розпустили земельний комітет, провели арешти селян.  У червні 1920 року сигу¬ранца доповідала, що населення Великого Кучурова і навколишніх сіл «невдоволене румунським пануванням і чекає приходу більшовиків», у народі говорять, «що на бессарабському кордоні йдуть тяжкі бої». 8 серпня 1921 року, як доповідав комен¬дант жандармського батальйону «Молдова», понад 100 чоловіків вийшли па вулицю хутора Годилова з червоними прапорами й почали висловлювати невдоволення існую¬чим ладом, заявляючи, що «прийшла свобода». Поліція провела численні арешти серед  учасників   виступу.
Більшість землі, як і раніше, належала релігійному фондові, поміщику Лукасевичу і сільським глитаям Цикалу, Губці, Годованцю, Радулу, Чепіжці та іншим, на решту селянських дворів припадало в середньому по 0,8 га. Деякі господарства мали всього по 0,05 – 0,06 .гектара.
Аграрна реформа 20-х років не змінила становища трудящих села. Понад 30 селян-бідняків в травні 1922 року просили окружні власті наділити їх землею.
Між релігійним фондом і селянами постійно точилася напружена боротьба. Гостра сутичка, наприклад, відбулася між селянами хуторів Годилова та Яблуниці і адміністрацією фонду у травні 1939 року. Адміністрація заборонила жителям цих хуторів ходити дорогою, що проходила через володіння фонду, хоча останні здавна користувалися нею. Коли 4 травня селянин С. Андрохович проходив дорогою, службовець релігійного фонду, проганяючи його звідти, відкрив по ньому стрілянину й почав бити. Таке свавілля викликало глибоке обурення селян, які схопили службов¬ця, роззброїли й побили.
Позбавлені землі, селяни наймитували у панів за третину врожаю, жили з випадкових заробітків, терплячи страшенні злидні. Сільська біднота несла на своїх плечах і основний тягар різноманітних податків, яких було понад 30. Селяни мусили платити податок навіть за їзду і ходіння по дорогах. У цілому з 1922 по 1941 рік податки па кожний селянський двір зросли з 559 до 2000 лей. «Селяни,– відзначав у 1937 році місцевий претор, – в банках не могли одержати кредиту, терпіли від малоземелля, заощадження мали лише в рідких випадках, але багато боргів, вони не спроможні були сплачувати всі видатки, із-за тяжких умов життя та боргів не могли утримувати школу». У січні 1940 року староста Великого Кучурова доповідав, що харчування селян «дуже погане», що вони постійно харчуються мамалиґою,   картоплею  й  овочами.
Рятуючись від нужди і голоду як за австрійського, так і за румунського пану¬вання, селяни сотнями переселялися в сусідні європейські країни, у США, Канаду, Бразілію. «Гірка нужда і недоля обсіли наш народ, – зазначала газета «Буковина», – сотні людей покидають рідну землю, аби за морем шукати іншої долі…». У 1899 році з Великого Кучурова тільки до Канади виїхало 7 чоловік. До 1913 року з нього до різних країн емігрувало понад 460 чоловік. Становище буковинських селян за океа¬ном було трагічним. Характерна з цього погляду доля кучурівського наймита Г. Г. Павловича, який не мав ні коня, ні корови і володів лише 0,5 га землі. У 1911 році він на позичені гроші поїхав до Канади, але позичку повернути не зміг. У 1913 році його дружина і двоє малих дітей лишились на вулиці, а будинок і город продали з мо¬лотка. Сім’я була позбавлена будь-яких засобів до життя. Сам Павлович після тяж¬ких поневірянь на залізницях Канади захворів і, повернувшись додому в 1922 році, через рік помер.
28 червня 1940 року в село всту¬пили   радянські  війська. Почалося нове життя. Землю поміщиків і церкви передали безземельним і ма¬лоземельним селянам. Було створено сільську раду, до якої ввійшли І. С. Сушинський, С. Г. Бергер, П. І. Олійник, К. Г. Беженар, А. Я. Мороз, К. І. Унгурян та інші. Всі діти дістали можливість навчатися рідною мовою. У селі відкрилися клуб, бібліотека, лікарня. Розгорнулася широка робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Багато уваги було звернуто на підготовку до колективізації одноосібних господарств.
Невпізнанно змінився зовнішній вигляд села. Замість курних хатинок почали бу¬дувати красиві будиночки під шифером і черепицею.