Історія Аршиця

       Село моє, краплиночка на карті,
у світі невідоме, та дарма.

Рідне село! Воно справді зігріває душу кожного із нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, а невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села,до отчого дому.
Ми вам розкажемо про наше молоде маленьке село – Аршиця.     За три кілометри від Нижньопетровецької сільради за 9 км. від румунського кордону біля підніжжя карпатських гір знаходиться хутір Аршиця, або «село в селі» як його ще називають.    Моє рідне село Аршиця – село в селі Нижні Петрівці,  які розташовані на правому березі річки Малий Сірет, 20 кілометрів від Сторожинця.   Перший раз в історичних документах Нижні Петрівці згадують 11 липня 1610 року. В Нижніх Петрівцях завжди був  хутір Аршиця де пліч-о-пліч проживали  люди різних національностей: румуни, поляки, українці. Знаходиться він на українсько-румунському кордоні. Офіційний статус село Аршиця отримало тільки у 1987 році за рішенням сесії Нижньопетровецької сільської ради. Назва Аршиця означає «згарище», лежить у підніжжі карпатської гори.
Аршиця  завжди вважалася польським кутом в якому проживали в основному польські сім ’ї.  Тільки у 1987 році коли Аршиці надали офіційний статус села до її складу увійшли ще 3 хутори: Жнямит, Майдан і Вульва і тепер наше село є багатонаціональним.
У 1910 році в пошуках кращого життя з Нового Солонця (Румунія) до Аршиці прибуло п’ять сімей: сім’я Малицького Міхала сина Каспра, Ваврича Єжего сина Якуба, Шука Міхала, Шука Мачєя, Гавлюка Мачєя. Створили для себе на свій спосіб «маленьку батьківщину». Перші поселенці – поляки були звичайними людьми. Однак ані важкі умови життя, ані сусідство сильніших кількісно і може краще зорганізованих національностей не перешкоджали їм зберегти власну культурну індивідуальність, мову і звичаї.
Польськими поселенцями на Буковині від самого початку керував католицький костел. Ксьондзи навчали, організовували польські колективи. Духовно підтримували у важкі хвилини. Якщо сьогодні можна почути польську мову, то у великій мірі завдячуючи їм.