Історія Банилів-Підгірний

Історія села
Велике прикарпатське село БАНИЛІВ-ПІДГІРНИЙ витягнулося уздовж Малого Сірету та його гірських приток на багато кілометрів.

Село – справжній рай для любителів гірської природи. Воно майже з усіх боків оточено вершинами Буковинських Карпат: на заході – Велика Кічера (857 м) та Лишечини (878), на південному заході – Перехрест (1013 м), Велика і Мала Мачерки (1027 м і 875 м відповідно), Галечкі-Великі (1012 м) та Букова (1080 м), на півдні – Рагідна (1028 м) та Палтин (1097), на південному сході – Волховни (817 м). На будь-яку з цих гір не важко піднятися, а з їх вершин відкриється незабутня панорама інших гір Буковинських Карпат на півдні та мальовничих прикарпатських сіл на півночі.

Є в селі і водоспад, і цілющі мінеральні джерела. Зараз Банилів-Підгірний – осередок сільського «зеленого» туризму. З кожним роком збільшується кількість приватних туристичний садиб, отже: туристів.

Мальовниче  село складається з декількох кутів, кожний з яких, як правило, розташований уздовж невеликих струмочків, що несуть свої води гірськими ущелинами до Малого Сірету. Ми познайомимося лише з кількома такими куточками, які можуть зацікавити.
Почнемо з центру села. Щоб потрапити у село, треба їхати  дорогою, що веде з Черешу уздовж Малого Сірету, який протікає майже через все село, і є його головною вулицею.
Центр села нагадує невелике буковинське містечко, а декілька особняків кінця ХІХ – початку ХХ століття нагадують про австрійське минуле Банилова. У центрі села розташована гарна архітектурна споруда – цікавий палац – колишній панській маєток, а тепер тут знаходиться місцевий лікувальний заклад. Про минуле маєтку розповіла найстаріша мешканка села: при австріяках палац належав пану Гроссу, в румунський період – пану Урсакі.

Це велика будівля із розкішною верандою, яку видно з центральної  дороги. Є ще один вхід у приміщення (колись був основним) з висовими сходами, прикрашеними залізними візерунками. Перед будинком працює фонтан.. Неподалік ріс пишний сад, де прогулювалися два павліни.
Будинок купив пан Гросу під дачу, сам жив у Австрії. На літо приїжджав відпочивати сюди. У літній бесідці, яка стояла перед будинком, пан любив часто грати в карти, де і програв  із сільськими панами Татулечем і Логінем за одну ніч власну дачу та будинок, який знаходився на іншій стороні вулиці. Його побудували для економіста. Хоча є й інша версія, що цей будинок побудували для його служниці, яка завагітніла від пана Гросу. Зараз тут працює сільська амбулаторія

Не менш цікаве історичне минуле  Будинку урочистих подій (старий клуб, як називають його банилівчани). Будинок був німецьким клубом, якого старожили села та німецькі емігранти називають «Deutsche Haus».

Тут влаштовували бали, розваги, свята представники німецької общини. На жаль з цією спорудою пов’язані гіркі спогади банилівчан.  У роки Великої Вітчизняної війни тут знищували євреїв з навколишніх сіл. Їх зганяли примусово свої ж односельці. А між ними були сусіди та друзі, з якими виростали. Та вибору не було… Євреї просили своїх знайомих про допомогу, тримаючи на руках маленьких дітей, але ніхто не допомагав, бо позаду йшли наглядачі із зброєю в руках. Один крок у бік – і розстріл… Серця розривались від болю.
Після війни клуб став будинком для розваг.  У 80-ті роки почав працювати, як  спортивна школа, а з  90-тих років будинок  повернув собі статус для розваг (весілля, іменин, ювілеїв).
Від центральної вулиці села у бік гір розходяться бічні вулиці, які ведуть до так званих «кутів» – віддалених частин села. Найбільш цікавим з поміж них  є Кошелівка (потрібно повернути праворуч, доїжджаючи до центру). Хутір Кошелівка, розташований уздовж потоку Солонець, що впадає до Малого Сірету, колись був самостійним селом. А назву свою поселення отримало завдяки тому, що тут плели кошики, адже на берегах Солонця росли лози.
Південною околицею Банилова-Підгірного є хутір Гільча, що розташувався майже у буковинських горах. Ще в австрійські часи тут була парова лісопильня.
Знаходилася в селі вузькоколійка, яка була побудована приблизно у 1836 році, керував нею Тоненький Октавіан Михайлович. Вона починалася біля гори Мочерка (тут бере свій початок річка Малий Сірет) і йшла на хутір Гільча. Паралельно першій ішла ще одна колія через  хутір Мала Домітриця до хутора Кошіва. Дві колії сходилися біля заводу.
У 1778 році був побудований на хуторі Гільча лісопильний завод. Тут працювало близько 3 тисячі людей у три зміни. Головним механіком заводу був Гонта, а власником – пан Тухман, який мав подібні заводи і у Німеччині, Польщі та Франції. У французькому банку мав близько 25 млн. грошей. На заводі розпилювали, парили, гемблювали дошки, виготовляли фанеру. Всю продукцію відправляли до Америки, Англії, Франції та Італії, а звідти привозили муку, кукурудзу, пшеницю   і  видавали робітникам заводу. Плату за роботу видавали, як поденно, так і потижнево.
Робітники штовхали вагони руками, іноді з допомогою коней. Там, де було дуже стрімко, використовували спеціальну корбу для зупинення коліс.  Вона була прикріплена через два вагони. Для безпечного перевозу завантаженого лісу Георгій Чорней трубив у ріг, щоб люди звільняли колію.
Недалеко від заводу побудували гарні панські вілли. Сходи і перила були  прикрашені  візерунками зробленими вручну по дереву. Близько знаходився дендропарк, в якому росли рідкісні дерева незвичайної краси, працювали фонтани. Все говорило про тонкий смак тодішніх панів. Нажаль, нічого не збереглося, тільки поодинокі дерева чужоземної краси нагадують про минулі роки…
Старожили згадують, що у роки Великої Вітчизняної війни на заводі виготовляли секретно зброю, яка йшла на допомогу німцям. До приходу російських військ зброя була вивезена, а завод спалено.
Від заводу поїзд їхав до села Межиріччя через Банилів, Давидівку, Череш. У центрі села Банилів знаходилася привокзальна станція. Цьому будинку більше 150 років. Старожили розповідають, що з цієї станції були відправлені під час війни євреї з навколишніх сіл.
Поїзди були товарні та пасажирські. Пасажирський  їхав вранці і під вечір. Товарний поїзд рухався тільки у робочі дні. Були також спеціальні вагони, які перевозили робітників заводу. Машиністами працювали Мегеден Іван та Хіма Костянтин. У 1954 році вузькоколійку добудували до хутора Фальків.
Сьогодні  від вузькоколійки залишились де-не-де невеликі насипи, але і вони під час повені влітку 2008 року були частково зруйновані водою. На згадку про минуле залишилася тільки станція, яку переробили під житловий будинок. Односельчани і тепер цю забудову називають «стацією»

У центрі сучасного села збереглася будівля , яка колись називалась єврейським шинком. Тут проводили свій вільний час шляхтичі. Доступ «мужикам-гуцулам» в постолах і горботках був закритим. Весь час будинок працював за призначенням. Тепер тут відкрито магазин-салон «Ритуальні послуги» і «Автозапчастини»

Неподалік знаходилися  магазини, де продавали продукти, одяг та речі для хатнього вжитку. Ці приміщення належали євреям та німцям. Тепер  функціонує тільки один із магазинів, частину його знесено.