Видатні особистості Банилів-Підгірний

Гулей Марія Тодорівна
(життєвий шлях поетеси)
Я все життя у пошуках, цієї мрії,
Хоч кожен день руйнуються надії,
Які ніколи не могли б здійснитись,
Та, мріючи, все ж легше жити.

Є своєрідні закутки на Буковині. Є милі, затінені місця, де зорі, як казкові птиці, пробудившись від сну, розгортають над обрієм свої дивні крила. Місця, де джерела б’ють з-під землі. Місця, де у підніжжі вічнозелених Карпат розкинулись
гуцульські села.
.. .Село Банилів-Підгірний, що на Сторожинеччині – рідне   село Марії Гулей – поетеси, людини незвичайної долі і високої незрадливої любові до України, до рідного краю.
Село, мій найкращий Банилів,-
Я тут народилась, зросла..
Банилів-Підгірний, Банилів,
Вітчизно моя дорога!
Кожному з нас належить пройти життєвий шлях, вибраний Всевишнім. Дорогу цю прокладаємо собі самі. У когось, нам здається, вона м’яка, в Іншого – встелена терном.
Життєвий шлях Марії Гулей тернистий. Ніщо в житті їй не приходило легко: за все потрібно було боротися.
Народилася Марія Тодорівна 9 серпня 1939р. в селянській родині.  Коріння її родоводу – у Карпатах, серед гуцулів на Путильщині:
Домівка моя – Буковина,
Родилась в Банилові я.
В Розтоках й Виженці родина –
До них через Німчич все йшла.
У 1945р. помирає батько, і мати залишається з 4 дітьми. Жилося важко. А після того, як стрибки взимку розвалили хату на очах дітей (йшло так зване зселення хуторян до центру села) – життя стало нестерпним.
Не стало отчої хати:
.. .Як тебе ще нову хижо рвали вовки
Й на голівки дитячі кидали.
Навіть плакали ми не посміли в той час,
Тільки цупко тримались за руки.
Як згадаю ще й зараз здригнуся не раз
Від дитячого страху й розлуки.
Мама, яку залякували тюрмою за «куркульство» і небажання вступати до колгоспу, рятуючи себе і дітей, змушена була податися з родиною на Херсонщину.
Як привезли нас у місто,
Ми не зрозуміли,
Чому в мури ті холодні
Нас усіх закрили.
Туга за зеленою Буковиною, синіми Карпатами не залишали ні на мить дитяче серце Марійки. І вона наважується на рішучий крок – тікає до рідного Банилова. Через деякий час повернулася і мама з дітьми. Ні хати, ні поля (хоча до «розкуркулення» мали 5 гектарів поля та лісу) – одна надія на добрих людей.
Що казати! Назад не вернути
Ані часу, ні змісту його.
Та як важко сьогодні збагнути
Те безправ’я, яке в нас було.
Незважаючи на труднощі, безправ’я, Марійка мала велике бажання вчитися. Книжки посідають в її житті чільне місце.
Книжок багато прочитала:
Легеньких, сильних і важких;
Світогляд ними формувала,
Училась брати мудрість з них..
Любов до книги, до точеного слова вплинула на вибір професії. Стала вчителем української мови та літератури в місцевій середній школі, де пропрацювала тридцять років.(слайд 3) Її уроки були завжди цікавими і запам’яталися вихованцям назавжди. Своїм учням, випускникам 1982 року, присвятила другу поетичну збірку «Вірність» (2003р.). У дану збірку ввійшли вірші про вірність землі, вірність дружбі, любові, вірність пам’яті, про вірність, як найціннішу рису людського буття. Марія Тодорівна навчала, збагачувала розум і душу молодих людей, відкривала перед ними невичерпну скарбницю знань і невмирущих моральних цінностей. Частина її серця, її самої, допомагає випускникам вижити в найскрутніші часи.
Дещо складніше склалося особисте життя Марії Гулей. Дуже часто обпікали її серце і душу людське нерозуміння, черствість, заздрість, байдужість. У її житті чимало сторінок, згірклих не лише од полину, але й отрути.
Якщо не щастить вам зранку,
Так і буде назавжди.
Надій марних не плекайте –
Не втечете від біди.
Незважаючи на всі негаразди, на непорозуміння, Марію Тодорівну рятувала робота, внаслідок якої все довкола цвіло, чепурилось і молоділо.
Найбільшим ударом для поетеси стала трагічна смерть тридцятитрьохрічного сина Едуарда. Йому присвятила першу свою поетичну збірку «Живу любов’ю» (2002р.). Як материнський біль, любов і пам’ять звучать ряди.
Всі бажання – сподівання
Згоріли дотла.
В душі й серці, крім страждання,
Одна пустота.
Моє горе, мої болі…
Що кому скажу…
Зціплю зуби і поволі
За нас двох живу.
Марія Тодорівна – українка до останньої краплини крові. І це відчувається в манері висловлювати думку у кожному, навіть ліричному вірші. Третя збірка поезії «Краю мій рідний!» (2004р.) присвячена внучці Богдані. У збірці вміщено поезії, написані авторкою в різні періоди життя. Але їх об’єднує щира любов до природи, людей, рідного краю, бажання хоч словом допомогти зробити кращим, добрішим наше життя:
У час негоди лихий
Прошу я кожну хвилину:
Боже, підтримай, направ
Зранену мою Вкраїну.
І, якщо лишиться крок
До мого краю – загину,
Перше, що я попрошу:
Боже, храни Україну.

Кривко ( Полянська ) Людмила Стеліанівна
Народилася 10 липня 1950 року у багатодітній сім’ї Полянських Стеліана та Віоріки. В школу вперше пішла в ситцевій сукні. Буквар, арифметику несла в хустці ( портфеля не було ). Важко працювала з самого дитинства. В шістдесяті роки дітей заставляли в школі  вирощувати курчат і кролів, тому кожна дитина несла з дому сир для курчат і сіно для кролів. Попри всі негаразди дівчинка тягнулась до науки, до знань. Мріяла з дитинства стати вчителькою. Улюбленою грою було вчити сусідських дітей та сестер. Людмила була старанною та сумлінною ученицею. Школу закінчила з медаллю.
В 1969 році закінчила Чернівецьке педучилище. Дуже любила своє село і коли отримала направлення на роботу в ’ятницюій район, то плакала і просилась тільки в своє село.
Згодом вступила в Івано-Франківський державний  педагогічний інститут імені     В.С. Стефаника.
43 роки пропрацювала в рідній школі. Спочатку вчителем початкових класів, потім вчителем історії, а з 1983 року заступником директора з навчально-виховної роботи початкової школи. Це – досвідчений педагог, справжній фахівець свого предмету, спеціаліст вищої категорії, вчитель – методист.
За роки своєї праці здобула повагу та визнання серед колег, учнів, жителів села. Нагороджена знаком « Відмінника освіти України», численними грамотами та подяками.
Людмила Стеліанівна зробила великий внесок  до скарбниці історії нашого села, дослідивши всі духовні храми, походження історичних назв Банилова-Підгірного.  Зібрала та систематизувала матеріал про виникнення нашого села, легенди рідного краю.
А ще вона – мудра жінка, вірна дружина, мати двох дочок. Старша – Оксана пішла по маминій стезі – педагогічній  (вчитель світової літератури), а Мар’яна  (молодша дочка) продовжила батьківську династію медиків.
Слюсарчук Самійло Миколайович
(1937 р.н.)
Поет, журналіст
Народився С.Слюсарчук 17 листопада 1937 року в с.Давидівка теперішнього Сторожинецького району Чернівецької області. Дитячі та юні літа минули в чарівному царстві природи. Ще в ранньому віці батьків хлопця забрала війна. Середню освіту здобув у Банилівській школі, де і виховувався у старшого брата Тодора, односельці годряться нашим поетом. З 1957 року служив у війську на схилах острова Сахалін; працював у місцевому колгоспі. Навчався у Чернівецькому державному університеті на філологічному факультеті (1960-1965рр.). Працював у районному радіомовленні, якому віддав тридцять шість років життя.
Перша збірка С.Слюсарчука вийшла в 1997 році під назвою «Важка ноша». Поет з гумором описує буденне життя людей, щоденні клопоти, негативні звички, вади, проблеми влади і суспільства, побутові, сімейні стосунки. Своєрідним продовженням цієї збірки стала книжечка гумору й сатири «Делікатне слово», що вийшла в 2000 році.
С.Слюсарчук не тільки дотепний гуморист, але й тонка поетична натура. У 1997 році вийшла друком збірка поезій «Сповідь». Поет згадує своє дитинство, батьківську хату, матір, місцевість юних літ – чудові краєвиди гірської природи; вміщені вірші для дітей. У поетичній книжечці «У сховинах душі», що вийшла в 2002 році, автор виносить на суд читача бачене, вироблене й пережите – роздуми над стежинами життя. У поетичній книзі «Повернення в юність» (2004 р.) поета глибоко хвилюють сучасні проблеми нашого краю, турботи і болі людей. У 2005 році читач ознайомився із збірками віршів «Солдати нашої пам’яті» – розповідь про тих, хто наближав перемогу над ворогом у Великій Вітчизняній війні, та «Іду до вас, люди», що тематично продовжила виклад думок, які знайшли місце у попередніх поетичних книгах.