Історія Бобівці

Слово до читача

  Хто не знає свого минулого, той не вартий  свого майбутнього.                                                                                                                                                 М.Рильський

 

Бобівці – звичайне село, яких тисячі в Україні. Звичайне, непримітне воно для чужих, а для людей, які народилися в ньому або приїхали з якихось причин і залишилися жити – гарне, цікаве, мальовниче, бо…рідне.
У листі польського князя було записано про заснування в 1421 році села Бобівці. Воно розташоване в межах Прут-Сіретського межиріччя біля
підніжжя Карпат. Це мальовничий куточок Буковини, який простягається вздовж річки Глиниця і ділиться нею майже навпіл на північно-східну та південно-західну частини. Загальна площа села 2089,3 га. Його територія пронизана густою сіткою глибоких ярів, балок, тому має передгірський складний рельєф із великою кількістю зсувів.

Більш спокійний характер має долина річки Глиниці і прилегла до неї територія. Тут розміщені найкращі грунти- темно-сірі опідзолені і чорноземнолугові.

 

По обидві сторони села ліси- Розтоки, Ріг, Діброва, Запідок -стоять похмурі, ніби оберігають мир і спокій його жителів. У
лісах ростуть переважно буки, граби, смереки, сосни, клени, дуби. Величаво піднімаються гори та пагорби: Голий Горб, Кізі, Романка, Кружки, Чемплах, Сереблище, Довжак. Найвищою горою вважають Кізі.

Вийдеш на вершину цієї гори і ніби на долоні бачиш все село. Назва Голий Горб пішла від того, що на ньому не росла навіть трава. Земля практично була оголена, звідси і сама назва. Проте у 1975 році місцевим лісництвом було висаджено насадження на толоці Козаки та на горбах Довжаку та Голому Горбі. Сьогодні цю гору вже трудно назвати Голим Горбом. Уздовж річки Глиниця простягається
Бобівський шлях- 4 км центральної дороги, що з’єднує два райони Кіцманський і Сторожинецький. Дорога із річкою ідуть паралельно, ніби вказуючи путь одна одній. І в 
тих місцях, де річка перетинає центральну дорогу, практично починається і закінчується село. А сама річка Глиниця бере свій початок із гірських джерел села Глибочок і впадає в річку Прут. Село поділене на кути:Старий кут, Козаки, Романка, Селище, Григорі, Вівтар. Обабіч шляху в центрі села височіє нова трьохповерхова споруда – Бобовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів, яка здана в експлуатацію 1981 року.

Дошкільна установа «Барвінок» збудована за кошти

 
місцевого колгоспу. У будинку, збудованому колись для голови села, розмістилась ощадна каса та поштове відділення. Інша частина цього будинку викуплена Москалюком Володимиром Михайловичем. Тут же в центрі села знаходиться будинок спеціаліста, побудований колгоспом 1965 року для педагогів, які працювали в місцевій школі, оскільки у 70-80 роки школа майже не мала місцевих кадрів. Сільська рада, бібліотека та будинок культури сьогодні знаходиться у гарному будинку, який колись будувався і в певний час використовувався як Будинок торгівлі. Поруч будинку сільської ради –пам’ятник воїнам-односельчанам, що загинули в роки Другої світової війни, алея та куточок відпочинку,
що є задумом голови села Собка Михайла Філімоновича та витвором мистецтва сільських майстрів: Татарина Дмитра Васильовича та Федорюка Володимира Тодоровича.

Праворуч на пагорбі Старого кута виблискує своїми куполами церква Успення Пресвятої Богородиці, якій сьогодні 129 років. Ліворуч пагорбом на кут Козаки-сільська амбулаторія, яку відкрили у грудні 2004 року в колишньому будинку механізаторів. Адже на цьому місці, де знаходиться сьогодні амбулаторія, колись була велика тракторна бригада, оснащена сільськогосподарською технікою. На цій території був зразковий будинок механізатора, кімната відпочинку та їдальня.
На найкращому місці села, де був колись маєток панів Медвецьких, до 2000 року були розміщені старий Будинок культури, сільська рада, бібліотека та колгоспна контора. Там завжди було людно, весело. Сьогодні це місце стоїть пусткою, тільки один охоронець-трьохсотлітній дуб розпорошує тишину своїми гілками та листям. Стоїть як на чатах і зберігає
минуле та дух часу. Одинокий залишився на тому місці, де колись було завжди людно.
Недалеко від перехрестя доріг центральної і тієї, що веде на Вівтар, знаходиться приміщення колишнього господарства колгоспу. Сьогодні воно відремонтоване підприємцями Немченко Валерієм Миколайовичем «Модуль АВК». Це підприємство випускає бетонозмішувачі.

Поряд розташувалося підприємство «Альянс Т» на чолі з Борсуком Степаном Івановичем, яке виробляє тару для фруктів та дерев’яні циліндри.

На цій території є пилорама та цех по вирощуванню грибів, якими керує Іфтимійчук Марія Василівна та бар, магазин підприємця Мельничук Марії Василівни. Жалоба Володимир Михайлович виготовляє кільця для криниць. Кормозапарник сьогодні знаходиться у користуванні Поповича Миколи Васильовича і Собка Юрія Васильовича та , на жаль, це приміщення сьогодні не використовується. Поруч ферми – сільський млин, який перенесений у 1980 році із центру села і є власністю потомків колишніх мельників сім’ї Вельничука Петра Васильовича.

Ліворуч від центральної дороги обличчям на південний захід піднімається кут Вівтар, багатий своєю природою, чистотою повітря та цілющою водою. Ось чому у 1992-1998 рр. тут була збудована церква Різдва Святого Іоанна Предтечі на місці старої церкви, яка, за старовинними переказами, через гріхи людські провалилася під землю. Церква зникла, та на її місці з-під землі люди почули відгомін дзвонів, які нагадували про святе місце. Це історія рідної землі. Сила Божа

в знак спокути гріхів предків допомогла громаді села побудувати храм Божий за власні кошти.
Радісною подією був ознаменований передноворічний суботній день-23 грудня 2003р. У Бобівцях запалено факел голубого вогника, підведено природній газ до будинків за кошти людей.

Цей рік видався із складними погодніми умовами , але керівництву товариства «Факел» Данилюку Сергію Леонідовичу, Кухаруку Василю Івановичу та Іванчаку Івану Григоровичу вдалося зробити все можливе, щоб до газової магістралі підключити домівки кутів Селище та Григорі, а саме основне-школу. Пізніше газове розгалуження провели на кути Козаки та Старий кут, Вівтар, Григорі. Роботу організовували Токарюк Василь Миколайович, Андрушків Анатолій Львович та Солтич Євген Іванович.

До речі, із появою у селі газу. Село поділено на вулиці: Головна, Назарія Яремчука, Заводська, Буковинська, Переліскова, Шкільний масив, Зелена, Глиницька, Річкова, Старокутянська, Валерія Савчука, Заділянська, Козаківська, Юрія Токарюка.
На даний час у селі проживає 1805 громадян, майже всі українці, проте росіян-4, поляків-7, румунів-8, таджиків-3, молдованів-9.

Сьогодні село має заможний вигляд із сучасними новобудовами.

Працює зразковий магазин-їдальня підприємця Михайлюка Володимира Васильовича, бар-магазин сім’ї підприємців Іфтимійчук Марії Василівни та Володимира Орестовича, магазин Мерешка Галини Михайлівни. До послуг жителів села міні-магазини Зубека Михайла Захарійовича, Мітрана Василя Ілліча, Мельничука Василя Михайловича, Федорюка Василя Тодоровича. Красива база відпочинку «Берег любові» підприємця Кондрюк Флоріки Василівни, жительки села Нових Бросківців.
Жителі села свято бережуть минуле, історію, спогади. Кажуть, що на селищі, де дорога піднімається на Вівтар, стояв колись кам’яний хрест, на якому написи були зроблені старослов’янською мовою. Але, на жаль, його доля, як і доля всіх інших хрестів, розвіялась по селу. Ще збереглися 4 хрести в селі з колишніх часів. Побудовано 8 капличок на роздоріжжях в знак поваги до колишніх звичаїв.
Веб-проект села Бобівців-це перша спроба розповісти наступним поколінням про історію створення населеного пункту. Адже з батьківської хати, з отчого порогу, з рідного села починається дорога в світ широкий.
Проходять роки, а пам’ятки Бобівців нагадують про себе, тому потрібно кожному жителю знати про минуле та людей, які мріяли, боролись, споруджували, майстрували для того, щоб село ставало з кожним роком все кращим та кращим. І тому педагоги школи організували учнівські колективи на збір архівних матеріалів з фотографіями та розповідями

старожилів, які зберегли в своїй пам’яті спогади своїх батьків, дідів, прадідів, все те, що осягнула людська пам’ять.

До першоджерел історії села
Село має гарну назву – Бобівці, а також свою історію, яка сягає в сиву давнину і нерозривно пов’язана з історією Буковини. На місці сучасного села ще 300 років тому був густий непрохідний ліс. Але згодом тут почали оселятися втікачі з Галичини та Бессарабії. Ліси вирубували, а на тім місці засівали земельні ділянки, будували невеличкі будинки. Перша хата була побудована в районі Старого кута.
За місцевими переказами назва села Бобівці виникла від того, що з давніх-давен тут вирощували біб у великій кількості. Інша легенда говорить, що перший чоловік в селі поселився там, де сьогодні живе Палій Марія, і звали його Бобирло.

В честь його і село дістало таку назву, а кут в честь найстарішого жителя села-Старий. (Зі спогадів Собко Леонтіни Олексіївни, 1921р. народження).
Різних людей доля «закинула» в наші краї, козаки не стали винятком. Саме вони, козаки Запорозької Січі, першими побудували два будинки, тому цей кут сьогодні називається Козаки. Багато людей на сьогодні проживає там за прізвищами Козак.
Свою історію мають й інші кути Романка І Голий Горб.

Історично склалося так, що на цьому куті першим жителем був чоловік на ім’я Роман із своїми синами, звідси і пішла назва Романка. Старі люди вважають, що назва кута Голий Горб пішла від того, що кут розміщено на горбі, на якому не росла трава, хоч кругом були ліси. Сонце, мабуть, туди не попадало і рослинність не з’являлася. Тому і кут дістав таку назву. (Із спогадів Козака Тодора Михайловича, 1908 року народження.)
Кут Селище проходить паралельно річці Глиниця. Заселений він уже на початку нашого століття. Його першим поселенцем був Жалоба Іван. Сьогодні на цьому місці проживає Дмитро Григорчук.

А вже після Першої Світової війни там заселилась ціла родина Жалобів. На той час пан Медвецький домовився із Жалобою Іваном обмінятись землями, оскільки в Жалоби було багато дітей, які захотіли жити на одній вулиці. Ось так родина заселила вулицю, а саме Іван, Настасія, Василь, Ілля, Тодосій та Степан. Пізніше на цій вулиці побудувалися Серман Іван, Мельничук Василь, Жалоба Василь, брати Василь та Григорій Григорчуки біля роздоріжжя.

Кут Селище відомий тим, що колись на перехресті дороги, що веде на Вівтар, була митниця (рогатка), яка утримувалась родиною євреїв. Кажуть, цією дорогою турки гнали людей із наших країв до Туреччини. А ще на цьому роздоріжжі стояв кам’яний хрест із написами, зробленими старослов’янською мовою. За радянських часів цей хрест було знищено.
Кут Вівтар за своєю природою дуже мальовничий куточок села. Розміщений на підвищенні гори. Оскільки тут була побудована перша в селі церква, тому від слова «олтар» пішла назва Вівтар. (Зі спогадів Савчук Катерини Григорівни, 1913 року народження).
Найсучаснішим є кут Григорі, який є центром села, а його назва пішла від імені Григорій, який першим його заселив.

Грамота від 30 (Архівні документи)
Уперше в друкованих джерелах населений пункт Бобівці згадується в Грамоті від 4 березня 1652р. , видані в Яссах. Згідно якої Еляна і Александра, доньки логофета Гаврилаша Матіаша ділять батьківське володіння.

Село Бобівці перейшло у власність Александри. Батько мав володіння повні і частини з озерами та виноградниками. Від цих володінь він мав дохід і ніхто не міг мати до нього ніяких претензій. Йордані Контанузіно, зять Гаврилаша Матіяша т.1 ст.257.

Пізніше архівні записи зроблені у Відні 1907р. про те, що Радул V-господар Молдавії , затверджує за Ончулом Юрашкевичем села Шипинці, Заставну, Товтри, П’ядиківці , Бобівці. З довіреності від Марії княжни. Вона дарить зятю Ончул Юрашкевич спадок Бобівці (нижню частину з місцем для млина) ст.83-84.

Згідно установчих документів, виданих центральною універсальною статистичною комісією, у Відні 1907 року Бобівці мали 1142 га землі. Населення 2116 осіб: чоловіків-1036, жінок-1080;
за конфесіями: католиків-37, православних-2042, євреїв-37.
за мовами: німецька-37, українська-2065, румунська-9, інших мов-5.
У селі було 454 будинки. У 1907 р. в громаді було 129 коней, 620 голів великої рогатої худоби, 7-овець, 680-свиней. Поміщицьке володіння мало у користуванні 2709 га землі. І 2651 га платили податки.

Із 1918 по 1940р. село « стогнало» під гнітом румунських поневолювачів. У цей час важким і безпросвітним було становище людей. На горбі у центрі села стояв маєток пана Медвецького. Йому належали до 700 га лісу та до 1000 га найкращої родючої землі, пасовища, а кругом пагорбів, де менш родюча земля виднілися халупи бідняків.

Населення було майже повністю неписьменним. Ніде не зафіксовано точної дати існування школи. Тільки домисли та припущення дозволяють нам робити висновки, що різні типи шкіл існували впродовж ХІV-ХІХ ст. Адже село знаходилося на перехресті торгових шляхів, що з’єднували Західну Галичину з Північною Буковиною.
Більш достовірні історичні факти та свідчення односельчан стверджують, що на початку ХХ ст. у селі була не одна школа, а у різні часи по дві-три на різних кутах. Не до навчання було простому люду. Щоб вижити, селяни цілими сім’ями працювали найманцями у панів. Жили люди дуже бідні незважаючи на те, що працювали з ранку до ночі. Практично селяни постійно виробляли борги (тобто, якщо селянину треба було продукт, він брав 25 кг у пана з умовою відробітку), а потім у панів Медвецьких відробляв. Крім лісу та орних земель, пани мали свою ферму, тримали коней, корів. Наймали до себе людей на один рік. Платили 12м³ дров на рік та 12 ц зерна, доплачували грішми та одягом. Пізніше люди почали займатися домашнім господарством. Жінки та дівчата пряли, ткали, чоловіки в пана рубали ліс. Михайлюк Фівранія Миколаївна гарно вишивала, ткала для панів. Михайлюк (Токарюк) Аспазія Василівна працювала у панів на кухні, готувала їсти, а пізніше у селі стала найкращим поваром, тому кухарила на весіллях. Для тих селян, що не мали житла, пан будував будиночки з умовою, що люди будуть їм служити. 1939 року пан Медвецький виїхав із села, залишивши майно для односельчан. Крім сім’ї панів, у селі були так звані «середняки», які тримали по 4-5 га
14
землі. Але часто її не було чим обробляти, удобрювати. Бобівчани позичали у пана гроші і, не маючи чим віддавати борг,віддавали землю. Трударі від тяжкого горя свою землю пропивали в корчмі, яких у селі було аж 5 і, зневірившись у всьому, йшли шукати щастя в інших країнах. Деякі селяни виїхали в США, до Канади.
28 червня 1940 року Буковина була приєднана до Радянської України. Прийшло оновлення. Бобівчани, як і всі буковинці, визволилися з-під гніту. Влада перейшла в руки народу. Панські і куркульські землі були націоналізовані і передані в руки трударям. Люди вперше відчули насолоду у вільній праці. Та радощі її тривали недовго. Мирне життя перервала війна. Німецько-фашистські загарбники у липні 1941 увірвалися на Буковину. На фронт пішло 288 бобівчан. 226 учасників війни нагороджено урядовими нагородами П’ятдесят односельчан не повернулися з фронту. Їх героїчний подвиг увіковічений пам’ятником загиблим у роки Великої Вітчизняної війни.
Після визволення України від фашистських загарбників відновилися перетворення і у Бобівцях.
1945 рік-рік примусової колективізації. Люди здавали до колгоспу усе , що мали, а інше забирали силою. Люди залишалися ні з чим. «Як нагадаю собі ті часи, то на душі стає моторошно»,-згадують старожили.
Яєць брали-150 шт, м’яса-45 кг, на корову масла-12 кг. «Перевіряючі йшли на під і відбирали останнє», -пригадує Івончак Василина. За невиконання, людей виганяли на «білі ведмеді» (Сибір).Прикладом таких репресій був Жалоба Дмитро. Під’їхала машина і забрала чоловіка, а залишилися вдома жінка та діти, їхні сльози не допомогли врятувати чоловіка та батька. З цього і почався колгосп, з людського мозоля.

У 1947р. на території села було створено два колгоспи, куди входило спочатку 17 селянських господарств. У березні цього ж року колгосп «Нове життя», головою якого був Токарюк М.Т. У вересні 1948 р. був організований другий колгосп «Вільна праця», головою якого був Іфтемійчук І.С. Повністю колективізація була закінчена 1949р. У 1950р. ці два колгоспи об’єдналися в одне господарство, головою якого був Собко Т.К.
У різні часи головами колгоспу були Іфтемійчук М.С. та Козельський М.Я.
З 1965 по 1985рр. колгосп «Нове життя» очолював Саньков М.Ф. Основними напрямами були землеробство, тваринництво. Вирощували озиму пшеницю, кукурудзу, картоплю, льон, буряк. Село мало своє лісне господарство. Загальна площа становила 2046 га, під лісом 2807га. Лісний фонд колгоспу складався з 52 окремих лісних ділянок площею 0,1га до 60га.
Починаючи з 1980-х років колгоспники полегшено зітхнули, тому що їхня праця давала можливість для покращення їхнього матеріально-побутового існування. Село змінювало і зовнішній вигляд. Запрацювали консервний , сувенірний цехи, де працювали колгоспники. Багато молоді залишалося у селі. Піднімався культурний, естетичний рівень життя, будувалися нові сучасні будинки. У селі прокладено асфальтну дорогу.

Пізніше , після 1985 року, колгоспом керували Сабура В.П., Токарюк В.М., які внесли новий позитивний вклад у розвиток колгоспного господарства, а відповідно і зміцнення добробуту людей. Цікаві свята організовували для односельців: «Першої борозни», «Першого снопа», «Храм», де відзначалися кращі, а цінними подарунками нагороджувалися переможці. Роботою з питання організації культурного відпочинку керували секретарі партійних організацій. У різні часи ними були Мандибура М.Й., Лучишин Є.М.,Москалюк М.П.
Бобовецька сільська Рада Сторожинецької волості, Чернівецького уїзду була вибрана на загальних зборах жителів села Бобівці, рішення яких було затверджено Чернівецьким уїздним комітетом від 5 липня 1940р.
На основі Указу Президіуму Верховної ради УРСР від 7 серпня 1940р . «Про утворення Чернівецької області» і Указу Президіуму Верховної Ради УРСР від 12 листопада 1940р., «Про перетворення волостей в райони фондостворювачів», сільська рада села Бобівці стала називатися Бобовецькою сільрадою Сторожинецького району Чернівецької області.
У зв’язку з тимчасовою фашистсько-румунською окупацією Чернівецької області сільрада зупинила свою діяльність у липні 1941 р., а після звільнення території села радянськими військами знову відновила свою діяльність. Першим головою сільради був Євтимійчук Степан. На період 1963-1966рр. площа села становила 20,4 км², населення-2328 чоловік, 705 дворів. До 1973р. головою сільради працював Токарюк Ю.І.. який вирішував разом із головою колгоспу питання будівництва дитячого садка, будинку для спеціалістів, магазинів.
Найбільшого розквіту, оновлення, естетичного вигляду набуло село за часів, коли головою сільради працював Данилюк Л.М. За 25 років (1973-1998) село повністю змінило свій культурний вигляд. Збудовано школу, торговий центр, фельдшерсько-акушерський пункт. У центрі села прокладена широка асфальтована дорога. Через населений пункт курсують автобуси, тому й легко добратися як і в районний, так і в обласний центри. Леонід Миколайович на 10 скликаннях обирався депутатом до районної ради, був членом виконкому районної ради, головою постійної бюджетної комісії. Тому й деякі фінансові питання села та окремих бобівчан йому вдавалося вирішувати позитивно.
З 1999р. головою села обраний Собко М.Ф., який і вирішує долю колгоспного господарства.

Починаючи з 1999-2001рр., проходило розпаювання та розподіл між членами ТОВ АПТОВ «Нове життя» земель пайового фонду. У 2006-2008рр. відкрито цехи на колишній фермі. У 2007 р. викуплено ІІ поверх Будинку торгівлі під сільський клуб та бібліотеку.
Сьогодні у планах голови села Михайла Філімоновича ще багато задумів на майбутнє. Це і буде нова історія, яку писатимуть прийдешні покоління.

Кухарук Л.М.,
заступник директора
з навчально-виховної роботи