Історія Череш стор

Історія

Короткий погляд
на історичні події

Буковина, яка розташовувалася в північно-східному краю румунського народу, була протягом двох століть об’єктом ворожнечі між сусідами.
Вона була невід’ємною частиною старої Молдови, де керував Штефан чел Маре, який спить вічним сном в улюбленій землі на Буковини, в Путні.
В результаті тривалих війн щільність населення Буковини і всієї Молдови стала дуже низькою.
У 1775 році імператриця Австрії Марія Терезія шляхом обману забрала північні землі (Сучава та Чернівці), назвавши їх «Буковина». Ці землі перебували в полоні до осені 1918 року. В кінці Першої світової війни (1914-1918) Австрія втратила свої повноваження, цим самим була повернута «Буковина» разом з «Басарабією» та «Ардялул» до царства Румунії.
В 1940 –й, потім 1944 –й, були тяжкими роками для румунів, які проживали на території Буковини. В результаті політичних помилок Румунії Західна Буковина (округи Чернівці та Сторожинець) стали адміністративною частиною СРСР .

Село Череш розташоване в Сторожинецькому районі, в долині річки Малий Сірет. При австрійському правлінні краєм, село мало назву «Череш-Опайцень».
Граничить Череш на сході з селом Буденець, на заході з селом Баниловом- Підгірним, на півдні з селом Чудей і на півночі з містом Сторожинець і селом Панка. Документально підтверджується, що село Череш сформоване з двох сіл : село Череш відходило на захід до сіл Давидівка і Банилів – Підгірний і село Опайцень, яке відходило на схід до села Буденець.
Село Череш рахується більшим і старшим за село Опайцень, яке вважалося меншим і молодшим.

На основі записів „Буковинські документи” автор Теодор Балан, село Череш згадується вперше в записі 14 квітня 1785 року, а село Опайцень в одному із заповітів 13 березня 1813 року. Обидва села являються молодшими поселеннями в порівнянні з сусідніми селами. Спочатку обидва були незалежними і не входили до інших поселень.
Чому мали такі назви село Череш і Опайцень? Базового документу немає, однак старожили села пояснюють: був час, коли територію села покривали суцільні ліси. Тільки води річки Малий Сірет і дорога коло неї, розділяли цю територію зі сходу на захід. Підводи проїзжали цією дорогою і на перехресті доріг їхали вліво до Банилова-Підгірного, а вправо до Давидівки. В цьому місці росла велика плодоносна черешня, під якою люди постійно зупинялись, щоб відпочити. Місце було вигідне тим, що поблизу протікали води Малого Сірету. З часом на цьому місці якийсь ґазда побудував корчму. Місце відпочинку отримало назву Череш.
А чому друге село Опайцень? В зв’язку з вирубкою лісу сформувався кут Опайцень, по сусідству з Черешом. Назва кута походить від першого жителя Ардялу (Румунія), який приніс з собою „опаєць”, (лампа). Його ім’я невідоме, однак дали йому прізвисько Опаєць і від нього пішла назва кута.
На сьогоднішній день багато жителів села носять прізвище „Опаєць”. На територію цих двох кутах поселились румуни, поляки, євреї, німці. Вони прийшли з сусідніх сіл. Можливо, Ардялу, посилився на цьому куті , ховаючись від чужого гноблення, з метою збереження своїх релігійних поглядів. В основному жителі Опайцень і Череша були простими, бідними селянами, займались вирощуванням худоби, сільськогосподарської продукції, самі ткали і одягали свої родини.
Найкращі землі знаходилися в районі річки Малий Сірет. Селяни використову¬вали глину для виробництва гончарних виробів. Багато землі було відпущено під природні сінокоси. Ліс займав важливу роль для населення: заготовляли дрова, будівельні матеріали, збирали природні дари для вжитку. Будинки в основному були тільки біля центральної дороги, будувалися один біля одного. Дахи були покриті дранкою, черепицею. Будинки мали стиль гірської архітектури. Встановлено , що Череш набув статусу єдиного села у 1788 році.
На території села поселився поміщик Абрахамович, який привіз підданих з Галіції, а сам він мав родинні корені і вірмена, і поляка. Його піддані розмовляли українською мовою. Найкращими майстрами села були німці, які досить швидко почали краще жити матеріально. Під час австрійської окупації територія села процвітала, будувались досить добротні споруди.
Славилося село майстрами і майстринями, які своїми руками створювали навколишню красу, зберігали багатонаціональні традиції, обряди, віру, спосіб життя.