Духовність Давидівка

Духовність

У центрі нашого села на прекрасному пагорбі до цього часу збереглася пам’ятка першої церкви, яка була збудована ще 300 років тому.
Церква – хатнього типу, дерев’яна та збудована з дубових брусів, вкрита дранкою.
Церква є маленькою і дуже нагадує старовинну селянську хату. Тільки маківка крівлі оздоблена хрестом вказує на те, що це є церква.
До цього часу в церкві зберігаються ікони та іконостас.
Спеціалістами Львівського центру охорони історії пам’яток культури та архітектури визнано деякі іконописи на полотні цінними. За їхньою пропозицією дана церква

віднесена до цінної пам’ятки історії .
Поряд із цією церквою збудована в 1939 році нова церква. Вона також побудована із дерева та обшита дошками. Із розповідей старожилів, будівельний матеріал завозили з хутора Гільча с. Банилів – Підгірний Сторожинецького району.
Церква покрита бляхою, вікна вузькі та високі. Будівля є досить високою та великою .

До 1998 року на стінах церкви були розміщені дерев’яні ікони, а на даний час ікони (образи) розмальовані фарбами і зображені вони на стінах церкви.
Храм освячений на честь Святого Архангела Михаїла. Це православна християнська церква Московського патріархату. Освячений храм священиком Пашканом за часів румунської влади.
Нині діюча Свято-Михайлівська церква вміщує до трьохсот прихожан. Священнослужителем на даний час є священик Дрищук Василь Степанович – Отець Василь.
Храмовий день та день Пам’яті святкується 21 листопада в день Святого Архангела Михайла. В цей день до храму сходяться всі жителі села,а також ті , хто тут народився ,але живуть далеко за його межами . За давньою традицією в цей день діти обов’язково стараються приїхати провідати своїх батьків,а дехто могили своїх рідних. Після Служби божої на кладовище з’їжджаються священики із сусідніх сіл. Вони відправляють панахиду за померлих людей, а жителі села на могилах своїх рідних разом зі священиками моляться за їх спасіння . До цього дня на цвинтарі проводять прибирання могил, прикрашають могили квітами, хрести новими вінками.

Церква святої Параскеви

        В центрі хутора Новий Зруб, по вулиці О.Кобилянської розташована церква Святої Параскеви, побудована в 1910 році – єдина пам’ятка села, що потрапила до переліку місцевих пам’яток  архітектури. Однак, нічим оригінальним з-поміж інших вона не виділяється. Дуже нагадує Петропавловську церкву на Старому Зрубі. Храм також має перехідний хатньо-купольний тип побудови, але більш спотворений: верхи повністю в срібній блясі, стіни начебто дерев’яні, але більш схожі на ламінатні (Церква Московського патріархату). Автентичною є лише дзвіниця.

 

Святотроїцька Греко-католицька
(уніатська) церква

Ця культова споруда розташована майже на межі села Давидівки та Старої Жадови під великим лісом. Церква відзначила своє 100-річчя у 2007 році. Як відомо Західна Україна, зокрема Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області мають більшість церков такого віросповідання. Поширилась греко-католицька віра і на Чернівецьку область. Окремі вихідці із вище перерахованих областей, маючи місіонерську місію, приїздили на територію нашого краю, купляли землю, ліс і будували церкви.

 

Уніатська церква нашого села побудована саме в такий спосіб. З Болехова Івано-Франківської області переїхали в село родини Мишків, Сироішків, Шородків… Мишко купив 3 га. лісу та 1 га. землі. Саме на його землі побудували церкву, яка трохи схожа на римо-католицький костел Святої Рози. Двічі церкву відвідував глава УГКЦ Любомир Гузар. Прихожан, що сповідують греко-католицьку віру, в селі нараховується десь в межах тридцяти родин. Однак, храм відвідують не тільки нащадки засновників храму, а й ті жителі села, що живуть поблизу та приїжджають греко-католики з інших сіл. Особливо людно в  храмову днину – на Троїцю.

 

В радянську добу церкву також було закрито, дзвони та ікони вивезено. Окремі ікони прихожани приховали в дома і в 1992 році, коли наново почала функціонувати церква, передали їх до храму.

 

Костел Святої Марії

      По дорозі до присілка Новий Зруб на невеликому пагорбі, розмістився маленький костельчик Пресвятого Імені Марії. За словами прихожан – це наймиліший з дерев’яних римокатолицьких храмів Буковини. Його дуже любить та регулярно відвідує служби Божі в ньому римо-католицька громада села Давидівки. Святиня була відкрита навіть за часів радянської влади. Храмові урочистості тут відбуваються щорічно 12 вересня. Згідно з парафіяльними даними 243 особи мають римо-католицьке віросповідання.

 

Костел Святої Рози

По вулиці Банилівській в селі Давидівці розміщено ще один дерев’яний костел, який більше схожий на каплицю. Храм присвячений Святій Розі з Ліми – першої католицької святої з американського континенту, що є покровителькою Південної Америки та садівників.

 

Храм побудований у 1910 році, за архітектурними формами нагадує відомі дерев’яні костели сіл Панки та Череша: хатній тип з чотиригранною баштою. Проте відрізняється від інших природнім живим непофарбованим деревом. Костел був закритий радянською владою у 60-ті роки минулого століття. І з того часу до 1990 року служив тій же владі як сіносховище та склад. Звичайно що це привело його до поступового занепаду. У 1990 році костел передано у використання місцевій римо-католицькій громаді у 2010 році ця громада відсвяткувала соту річницю консекрації костелу Святої Рози. Сьогодні костел виглядає як свіжа, акуратна, чепурна споруда. Заслуговує уваги територія та цвинтар біля костелу. Тут всюди чистота і затишок, а море квітів та зелена трава на газонах навіює спокійні роздуми проте, що було, є і чекає людину на цій землі.

 

Українські дерев’яні храми – прекрасні і автентичні пам’ятки, в яких, напевно, найбільше виражені національні риси архітектури.