Історія Давидівка

Історія нашого села відома ще за часів Австрії. Так австрійські колонізатори проводили політику нещадної експлуатації природних багатств краю і денаціоналізацію населення.

Перша письмова згадка про село відноситься до XVIII ст. (приблизно 1774р.).

Свої корективи внесла в історію села Російська революція після якої настає кінець Австрійській окупації.

В листопаді 1918 році Північну Буковину в тому числі і наше село окупувала королівська Румунія, запровадивши в краї колоніальний режим, перетворивши його на аграрно-сировинний придаток.

Землі Давидівки належали двом панам: Давиду Григоровичу і його дочці з сім’єю. Тому назва села проходить від імені першого поселенця тут – Давида, який одним із перших заснував господарства на території села. Це назва збереглася аж до приходу радянського окупанта до влади, який перейменував село в Давидовка.

У селі торгові пункти (склепи) належали євреям, які залишались жити ще з часу панування Австро-Угорщини.
На той час були також надомні майстерні, які належали також євреям. Швець за одну пару туфель брав 700 лей, а за пошиття блузки – 25 лей.

В час панування румунської буржуазії обряд вінчання починався в ввечері, а закінчувався через 3-4 дні. Головна роль належала музикантам.

Національною одежею були: жіноча блузка вишита, горбочка або шерстяна спідниця, чоловіча сорочка вишита(до колін), пояс. Бистрими птицями пролетіли роки. Село Давидівка видозмінилося. З маленьких приземкуватих хаток виросли кремезні просторі будинки. Вузькі стежини перетворилися в асфальтовані дороги, над якими вже клубочиться курява. Привертає увагу і будівля загальноосвітньої школи І – ІІІ ст., яка виросла богатирем в центрі села і є однією з кращих шкіл Сторожинеччини. А нещодавно розпочалося будівництво ще однієї загальноосвітньої школи І – ІІІ ст.., в якій будуть навчатися діти з хуторів Нового та Старого Зрубів. Красується на хуторі Новий Зруб і новозбудований фельдшерсько – акушерський пункт сімейного лікаря. Особливою прикрасою села являється пансіонат для оздоровлення та відпочинку дітей « Вербиченька». Це найзатишніше і приємніше місце в селі, будівлі якого залишилися у спадок від панського помістя пані Григорчихи. На сьогоднішній день чисельність населення – 3257 чоловік, кількість дворів – 978, в тому числі : два будинки чотирьохквартирні і один будинок восьмиквартирний. Кількість громадян, які володіють або користуються землею – 1948. Основною структурно – планіровочною одиницею населеного пункту є квартали з одно-, двох -, трьох -, та чотирьохсторонньою забудовою. Забудова в основному одноповерхова садибного типу. За функціональним призначенням територія населеного пункту сільського типу, частково виробнича. На сільській території в центральній частині села розміщені сільська рада, сільський клуб, ощадкаса, відділення зв’язку, заклади торгівлі, автобусна зупинка, школа, дитяча дошкільна установа, церква, молитовний будинок ЄХБ, дільнична лікарня ветеринарної медицини, сільська лікарська амбулаторія сімейної медицини, пам’ятник загиблим воїнам – односельчанам ( 1992 р.п.) Село електрифіковане, радіофіковане, частково телефонізоване. На території населеного пункту діють три лісопильні майстерні ( п.п. Нікіфоряк С.В., п.п. Гирла І.Б., п.п. Сумарюк М.М.) та один дерево – обробний цех ( п.п. Бергоміцький Д.М.) Єдині місця в селі, яких не торкнулися зміни – це розкішні зелені ліси та пишні з п’янким ароматом цвіту черемхи луги, орієнтовною площею – 1,5 тис. га. Вузенькими незапорошеними стежками, які зміючками в’ються до синьоокого сивого Сірету, можна блукати в забутті цілими днями, зранку і до сутінок. А біля річки зеленіють розкішні густі та високі верби. А там, трохи далі, виблискують ясною голубінню чотири невеличкі ставки, власниками яких є Орендович В.М., Сумарюк М.М., Нікіфоряк С.В., Олар І.В.. Сюди з’їжджається багато люду з навколишніх сіл, щоб відпочити, оздоровитись, занурившись в світ рибалки. Тут, між густих трав, блукають мрії і сподівання. Тут глибоко проросло і поріднилося людське коріння. Неможливо забути чи не любити місце, де тобі було даровано найжаданіший скарб цього світу – життя.