Історія Дібрівка

 Дібрівка! Яка мелодійна і гарна назва. Розташоване воно на рівнині, звідки відкривається прекрасний вид. Стежина по якій ми ходемо, вростає у вулицю. Тут біжить-поспішає прозорий струмочок. Колись бабусі співали нам колискову, а їх гарний, мелодійний голос зливався із дзюрчанням води.

Лунає спів жайворонка. Повітря – чисте, свіже і рідне.  Довкола села є багато ланів. Прикрашають наше село бу¬кові ліси, в яких листочки розміщуються почергово. Село потопає у зелених гайочках. Як приходить весна, то зеленіють степи, діброви. В лісі стає красиво, немов чарівник пройшов лісом і зачарував своїми чарами. Воно гарне в кожну пору року.
Особливо, гарне навесні. Навесні все оживає. Зацвітають сади, перші вісники весни – підсніжники, брендулі, які занесені в «Червону книгу», а коли настає літо, то роз¬цвітає багато квітів. Хоча село наше і маленьке, але має у собі багато таємниць. Одну із них ми відкриємо  вам.

П’ять довгих століть надщерблених війнами, омитих бурями,  вітровієм, промайнули над селом. А воно розросталось, міцніло, спиналось молодими пагінцями у майбутнє.
Перша згадка про нього датується 15 березнем 1490 року. Саме в той день молдавський воєвода Стефан III у грамоті визначає територію Радовецького єпископства, де записує землю з церквою.
Тут населений пункт звісно виник раніше. Бо якщо була церква, то мусила бути й церковна громада. Але документи про це розпорошив час.
Роки пливли за обрій. І кожен з них ставив свою печать. Одні держави розпадалися, інші міцніли і захоплювали землі слабших сусідів. Панували на наших землях турки, австрійці… Та, незважаючи ні на що, село народжувало дітей.

Ми любимо своє село і пишаємося ним. Та як не любити, коли тут ми виросли і все нам знайоме до щему. І його небуденна історія, яку працьовитими руками ліпили діди, мов той збан, в який мало налитись молоде вино, щоб згодом напоїти правдою наступні покоління.

Дібрівко, рідна Дібровице!
Тополі – струнка варта села.
Тріпочуть  ніжнолистом,
Кличуть до себе,
Шепоче вітер, не змовка
Клекоче журавлино
Здаля тополя, мов рука,
Зове кудись невпинно.