Традиції Костинці

Щедра українська земля на таланти. Багата і барвиста мова її народу. Цікаві і різноманітні її традиції. В кожному буковинському селі є гарний звичай відзначати храмове свято.
В Костинцях храм відзначають 21 листопада на свято Архістратига Михаїла, на честь якого була освячена Свято-Михайлівська церква.
В цей день молодь села проводила «баль». Баль організовували хлопці. Вони собі обирали калфу, тобто головного організатора балю. Він знаходив музикантів, доручав хлопцям розсилати по сусідніх селах запрошення молоді до Костинець на баль, замовляв у найкращих майстринь виготовлення гарного букета і «блюмів». Для чого? Бо на балю калфа продавав букет хлопцям. Міг його купити кожен хлопець – той, хто більше заплатить калфі за букет. Цей букет щасливий парубок дарував своїй дівчині. А вона ставала королевою балу або реджіною, як казали у Костинцях. Для цієї пари звучав окремий танець – вальс, котрий танцювали лише реджіна зі своїм кавалером.
На балю обирали і «квітку балю» – флору. Нею була та дівчина, котрій хлопці подарували найбільше букетів, що називали блюмами. Вона теж мала право на вальс.
На баль приходили дівчата переважно з мамами. Аби мама могла бачити, як веде себе її дочка, який той хлопець, що залицяється до неї, чи порядний він, чи вміє себе гарно вести. А хлопці вміли гарно запросити дівчину до танцю, вміли гарно танцювати, після танцю відводили дівчину на місце, цілували руку та дякували її мамі. Коли на баль хотів прийти молодий парубок, котрий ще не був на ньому, то мусив просити про це дозволу у старших хлопців і вони йому дозволяли, якщо він цього заслуговував.
На баль до Костинець приходили люди з навколишніх сіл.

 

Фрагмент обряду Костинецького «балю» в Костинецькій ЗОШ І-ІІІ ст.

КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ
Колядки та щедрівки – пісні, що були важливою складовою частиною колись розгорнутого обряду зустрічі Нового року. Вчені гадають, що колядування та щедрування своїм походженням сягає в епоху патріархально-родового устрою. Протягом віків обряд видозмінювався, включалися нові компоненти, але основний його смисл залишався тим самим: силою слова і обрядових дій, сприяти добробутові селянської родини, пророкувати і вірити в здійснення побажань удачі у веденні господарства, рясного врожаю і в саду, гарного приплоду худоби.
Колядували хлопці ходячи по дворах із саморобною зіркою, іноді у супроводі перевдягнених Маланки, кози, ведмедя, солдата. Якщо їх запрошували до хати, вони розігрували сценки з народного життя. Зібрані під час колядування подарунки складали почастунок на спільну вечерю молоді.
Традиції колядування збереглися нині на Різдво Христове та на Св. Василія (Маланка). Перед Різдвом Христовим колядують переважно діти, які прославляють Матір Божу та Ісуса Христа («На Різдво Христове», «Добрий вечір тобі, пане господарю», «Нова радість стала» та ін.). Господарі радо вітають дітей, обдаровуючи їх солодощами та грішми.

 

Щедрувальна група Костинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

«А що другий празник Святого Василя…»
Свято пам’яті Василія Великого збігається з Новим роком за старим стилем (14 січня). Вечір перед цим днем називають Щедрим або Багатим. Увечері, напередодні Василія йшла підготовка до Нового року. На ялинці запалювалися свічки і гасилися крижаною, щойно внесеною, водою із долонь, аби мороз тріскав. Готувалася святкова вечеря. До вечері, як і на Святвечір сідає вся родина. Після вечері треба обов’язково зайти до сусідів і попросити пробачення за можливу вину або образу, аби Новий рік зустріти в мирі та злагоді. Все це треба зробити, поки під вікнами не затупотіли перші колядники. В Новорічну ніч відбувається маскарадне дійство «Меланка», де головними дійовими особами були коза, циган, Меланка, дід, та ін..

 

В перший новорічний день найбільш поширеним був, та й зараз залишається, обряд засівання. Засівали здебільшого діти, при чому щедріше обдаровували тих, хто прийшов до оселі першим, бо вони приносять до хати щастя.

Ой роди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю!
На щастя, на Новий рік,
Щоб краще вродило, як у той рік:
Жито-пшеницю, всяку пашницю,
Коноплі під стелю, а льон по коліна,
Щоб у вас, хрещених, голова не боліла!
Будьте здорові, з Новим роком, добрим здоров’ям!

«ВЕЛИКОДНІ СВЯТА»
Великдень – найголовніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. До великодніх свят люди готувалися заздалегідь. Останній тиждень Великого посту пов’язаний з багатьма обрядами. Протягом цього часу прикладалися зусилля, щоб до четверга завершити всі польові роботи. Від четверга до Великодня працювати не дозволяється. У Страсну п’ятницю ніхто не працював. Люди розмовляли між собою півголосом, намагалися не кричати, не лаятися. Увечері майже всі йшли до церкви на Плащаницю. Нарешті надходила субота. В суботу жінки фарбували яйця у відварі лушпиння цибулі, готували смачні страви.
Свято Великодня не можливо уявити без писанки, цього унікального витвору українського мистецтва. Вона прийшла до нас з глибини віків, і хоча в багатьох нарадів існує звичай фарбувати яйця, українській писанці немає аналогів у світі. Писанки готували у Великодню суботу, тому що яйця, пофарбовані в п’ятницю, швидко псуються, а зроблені в суботу зберігаються протягом усіх свят.
Здебільшого фарбують у червоний, жовтий, синій, зелений і золотистий кольори.

 

Колись у селах України парубоцтво мало звичай у ніч під Великдень розпалювати вогонь.
Вогонь розпалювали десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще – щоб його можна було бачити і в  сусідніх селах.
Для цього вогню вважалося добрим зрізати в лісі або в леваді сухий дуб чи суху вербу – «Бо в сухому дереві нечиста сила ховається».
В нашому селі традиція «Розпалювання вогню» збереглася і до нині.
Щойно дзвонили до заутрені, люди йшли до церкви. Дітей теж брали з собою, вдома майже ніхто не залишався. Після закінчення літургії коло церкви святилося «свячене». Яйця святили почищеними, бо боялися, щоб свячена шкарлупа не впала на землю і не була потоптана ногами.

 

Прийшовши з церкви додому, відразу ж, натщесерце, мастили свяченим салом губи, ніс і все обличчя – «щоб не боліло і не тріскало від вітру та сонця».
Перед тим, як почати розговини, господар промовляв: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися світлого Христового Воскресіння в щасті та здоров’ї!» Діти й дружина відповідали: «Дай, Боже!».
Першою їжею, якою розговлялися, була паска. Розрізаючи її, намагалися, щоб жодна крихта не впала додолу.
По обіді все село сходилося на великоднє гуляння. Протягом трьох днів усім парафіянам дозволялося дзвонити у церковні дзвони. Вважалося, що вони відлякують нечисту силу і сприяють тому, щоб гречка уродила.
Діти залюбки грали у цокання – биття яєць; той кому вдалося розбити яйце суперника, забирав його собі. Парубочі різні ігри являли собою змагання у спритності, швидкості й силі. У дівочих іграх випробовувалися вміння учасниць танцювати, співати, перевтілюватися у певний образ. Недарма великодні ігрища вважалися справжніми ярмарками наречених.