Традиції Нижні Петрівці

Традиції

Рід наш багатий на традиції, свята й обряди, прекрасний духовністю, оскільки з найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали той келих мудрості і здоров’я нації з покоління до покоління.
Нижні Петрівці – село з багатими культурними традиціями, які зберігаються до нашого часу.
Пишаємося національним одягом. Ми ще зберігаємо ті гарні костюми, які одягають на кожні свята. Також , такі вбрання мають і діти. На Різдвяних свят, а також на святі «Мерцішор» діти вдягають ті національні костюми. Ця традиція зберігаються, тому що в селі є такі жінки, які люблять вишивати, ткати . Стараються вивчити цього ремесла онуків та правнуків.
Всі свята календарного циклу святкуються:
Свято святого Андрія, Миколая, Різдвяні свята. Діти і дорослі колядують, благословляють господарів у новому році.
Це завдячуються тим, що школа та будинок культури ведуть відповідну роботу.
У школі працює етнографічні гурток під керівництвом Змошу В.Г. За допомогою членів гуртка та односельців був створений етнографічний музей села. Тут зберігаються різні предмети, стародавні документи, одяг та побутові предмети.
Також, дитяча організація «Відродження», працює за напрямками збереження та оновлення давних традицій нашого народу. Танцювальний колектив «Муґурел» виступає перед односельцями, а також на багатьох конкурсах районних та обласних , де зайняв призові місця.

Ансамбль «Мугурел» представляє Україну на міжнародному фестивалі в Румунії

Можемо пишатися із солісткою Павел Олександрою, яка виступає і занімає призові місця у багатьох конкурсах: «In gradina cu flori multe», «Martisor».
Кожного року у школі проводиться конкурс народної та патріотичної пісні, де учні мають можливість визначатися своїми талантами.
28 серпня проводиться день села, тобто храм церкви, яка названа на честь Успіня Пресвятої Богородиці. Цього дня всі прихожани мають нагоду поклонятися перед іконою Пресвятої Богородиці, яка є берегинею села.
У місцевому будинку культури відбуваються особливе свято. Тут відбуваються зустріч із вихідцями села: доктором, доцентом Чернівецького Національного університету Іллею Попеску, народним депутатом України Іваном Попеску, фольклористом, етнографом, директором етнографічного музею села Валерієм Змошу.

Будинок культури

У приміщенні музею. Старовинні ікони

Всі учасники художнього самодіяльності виступають із концертом перед односельцями.
Ми не можемо не сказати пару слів про тих, які у своїх піснях, віршах оспівують наші традиції, нашу культуру, нашу історію.
Багато книжок про історію та культурне життя Нижні Петрівці написали Елеонора Скіпор, Валерій Змошу,

Ілля Попеску, Іван Попеску.  Вони – гордість нашого села.

Книги про історію села, написані нашими односельцями

Нам допомагають і старожильці села: Кобель Наталія Г. (80 років), яка знає багато пісень, віршів. Вона створила групу «Катастрофа». Виступають перед односельцями.

Наш народ має багато традицій та обрядів. Багато з них збереглися до наших днів. Переважно на квітень припадає найголовніше християнське свято Пасха або Великдень. Це величне свято світлого воскресіння Христа, який приніс себе у жертву за гріхи людей і спокутував їх своїми стражданнями.
Великодні звичаї
Останній тиждень перед Великоднем називають Білим, Чистим або Вербним. Він найбільш відповідальний у ритуальній практиці посту. Най важливіший день Вербного тижня – четвер. Його називають Страсним , Чистим або Живним. Колись був звичай пекти три паски – сонцю, покійним, живим. У вербну неділю святять вербу в церкві і нею хльоскають друзів, дітей, примовляючи: «Верба б’є, не я б’ю, за тиждень – Великдень, уже недалечке червоне яєчко»
«Страсна п’ятниця»
Віруючи люди в цей день нічого не їдять . їдуть до церкви. Не можна нічого робити, ні шити, ні прясти. Великий гріх – рубати дрова. За народним віруванням кажуть: « Хто співає у Страсну п’ятницю, той на Великдень буде плакати»
«Великодня субота»
У Великодню суботу печуть паски. Поки паска не посвячена, їсти не можна – гріх. Також роблять крашанки. Здебільшого фарбують в червоний, жовтий, синій, зелений і золотистий кольори. Не годиться робити чорні крашанки, бо вони нагадують про кров «лукавого». Перше фарбоване яйце зберігають і, як треба, підкурюють ним хворого на пропасницю.
Ніч на Великдень
До нашого часу зберігся звичай в ніч під Великдень розпалювати вогонь. Його розпалюють десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще – щоб його можна було бачити і в сусідніх селах. Для цього вогню вважалося добрим зрізати в лісі суху вербу або сухий дуб – «бо в сухому дереві нечиста сила ховається»
У Великодню ніч спати ніч лягають, а якщо й сплять, то де-небудь притулившись, бо стелити ліжко не годиться – «щоб нечиста сила не приснилась». Стараються, щоб світло не гасло, а горіло цілу ніч – бо янголи над світлом літають» в цю ніч люди їдуть до церкви
Великдень всіх нас на гостини просить
Малює сонце, полотно небес,
І крашанку, як успішну, підносить,
Христос воскрес!
Воістину воскрес!
І дзвони засріблилися завзяті ,
І ніби покотилось між людьми;
Всі: Христос воскрес!

Люди святять паску і з кошичками повертаються до дому, потім їдять священної паски. На пасхальні свята люди дарують один одному варені червоні яйця.
Яйце править подвійну роль: воно є символом гробу і виникнення життя на землі, а червона фарба знаменує наше відродження кров’ю Господньою.

Похоронні обряди
Кажуть, коли помирає людина, то на небі меншає на одну зірку. Коли помирає хороша людина, то на землі меншає на одну добру душу.
Смерть людини – велике горе для тих, хто її втрачає, для сім’ї, її роду.
Людина, яка гідно жила, намагається гідно зустріти смерть. В похоронному обряді, збереглися давні традиції. Нині люди готуються до смерті. Намагаються помиритися з усіма. Люди хочуть іти «на той світ» чистими. Готують на смерть новий одяг.
А тепер погляньмо на світогляд наших предків. Різні повір’я та прикмети, навіть сни, що провокують смерть. Все це деякою мірою збереглося до наших днів, люди ще пам’ятають давні повір’я.
– Коли пташка в хату залетить, то буде мрець.
– Якщо собака виє і мордою до землі припадає, то хтось помре.
– Сова кричить, то мрець буде.
– Кінчик носа свербить – мерця чує.
Багато містичного в свідомості людини було пов’язано з моментом смерті і з самим померлим.
У момент смерті запалюють свічку, закривають дзеркала, які є в хаті. Збираються старші жінки , сусідки, родичі і миють, а потім вбирають померлого у традиційний смертний одяг. Похорон триває 3 дні. На похороні не кличуть, приходять всі, хто хоче. Збираються люди, говорять про нього, згадують, що він доброго робив.
Найдавніші з усіх видів обрядової творчості народу є голосіння. Людина співає і плаче одночасно. Кожна по-своєму виливає словами душевний біль.
На 3 день люди сходяться. Їде похоронна процесія до церкви. Там правлять панахиду, а потім – на кладовище. Співають поминальних пісень, рідні востаннє попрощаються з померлим. Усі кидають в яму по жмені землі й квіти. Після похорону на кладовище родичі покійного запрошують усіх людей на обід.
Похоронний обряд – це обряд пам’яті.
В народній обрядовості сформувався ряд поминальних звичаїв.
– Поминки на 9-й, 40-й, в річницю смерті й щороку на проводи. Скликають людей, обідають за столом. А наступного дня несуть на могилу снідання. Проводи – це звичай поминати померлих на їхніх могилах у наступний понеділок після Великодня.
Отже, давні традиції збереглися аж до наших днів. Це свідчить про високу моральність людей, які бережуть в душі пам’ять роду…

ЗЕЛЕНІ СВЯТА
Це давні обряди пошанування природи, звичаї пам’яті про померлих.
Зелені свята – свято переходу весни в літо, називаються так тому що зеленню прикрашають подвір’я, хату.
У нас збирають пахучі трави і встеляють ними підлогу хаті і встеляють ними підлогу в хаті. Особливу перевагу надавали любистку. Надворі ставлять гілки дерев( липи).
Культ дерев і природи тісно пов’язаний з культом предків, тому обряди Зеленої Неділі тісно пов’язані з поминальним звичаєм, так званими Русаліями. Пошанування природи сприймалося як пошанування предків, померлих.
Люди вірили, що померлі мають вплив на природу і залежно від ставлення до них живих людей сприяють добру або роблять шкоду .Тому одночасно з пошануванням природи навесні відбувалися поминальні обряди.
Жінки писали писанки – символ відродження життя і природи – і приносили на могили своїх родичів. Отже Зелені Свята, русалії – це давні поминальні обряди. І до наших днів Русальний тиждень , Зелена Неділя залишилися народними святами.
Зелена Неділя відкриває ворота красному літу, починалися роботи в полі, на сіножатях.
Зажинки, Жнива, Обжинки
Жнивний цикл та обжинкові обряди – це поезія хліборобської праці. Вона завершує календарну обрядованість. Суть обряду обжинків – це закликання врожаю, як і в житті всієї природи і самої людини, були два найвідповідальніші моменти: початок,коли засівали весною ниву (обряд щедрування), і кінець – обжинки.
Чисто одягнені, причепурені господарі всією сім’ю виходили в «легкий день» зажинати ниву. Господар брав у поле хліб, ставав на схід сонця, шанобливо скидав капелюха і благословлявся «Дай, Боже, в час добрий, в доброму здорової пожать та й на той рік дождать!»
Тут, як і в щедрівках, людина зверталася до сонця , якому поклонялося як творцеві врожаю. Зажинав ниву хтось легкий на руку і традиційно на покутті ставила перший сніг.
Ось обряд із першими колгоспами. Про це розповідав наші старожилі села:
Зажинаючи ниву, мати збирала першу жменю колосся. Брала туди жито, пшеницю, овес-що було на ниві. Робила квітку, перев’язувала її червоного стрічкою і ставила на покуті. Ця квітка у нас називалося «коляда» і мала стояти аж до Різдва. А потім зерно вминали і сіяли з новим посівом. Це означало невмирущість, неперервність життя у природі.
Праця під час жнив супроводжувалося піснями. В тих піснях прославляли ниву, величали господарів та женчиків, у яких серпики золоті, зверталися до сонця.
А коли закінчували жати, то відбувався обряд обжинки. Співали пісні, у яких прославляли господаря, женчиків