Освіта Панка

АВСТРІЙСЬКИЙ ПЕРІОД ШКІЛЬНИЦТВА В СЕЛІ ПАНКА
Найбільшого розвитку в Австрійському періоді досягло українське шкільництво. Завдяки відданій праці кількох одиниць (в загально – шкільних справах С. Смаль – Стоцький, і правописних – в народному шкільництві – О. Попович), українське шкільництво на Буковині стояло найкраще з усіх українських земель. Буковина мала найбільше шкіл, народніх, середніх та мала університет, не було ні одного села, де б не працювала школа. В 1911 р. на 122614 дітей було тільки 4060, тобто 3, 03% неписьменних [4, 78].
Про цей період розповідає Мельничук Марія Дмитрівна, згадуючи розповіді своїх рідних дідуся і бабусі.
Мій дідусь Івончак Василь Миколайович народився в 1897р., а бабуся Романюк Олена Михайлівна – в 1902р. Вони розповідали мені про своє навчання в школі. Збереглися їхні свідоцтва про закінчення ІІІ класу ІІ відділу шостого шкільного року народної школи в с. Панка (1910- 1911 р. р.) Івончака Василя та Романюк Єлени про закінчення І класу 2 шкільного року (1911 – 1912 р.р.). Також свідоцтво про закінчення школи (1910 – 1911 р.) Івончака Василя. На початку 1900р. в селі була українська народна школа. Директором був Омелян Влад, вчителі – Орест Франтик, Євгенія Козак, Марія Попович, Іван Григорович, про них згадується в праці «Буковина – її минуле і сучасне», під редакцією Д. Квітковського. Школа знаходилася в двох приміщеннях. Одне – давно збудована стара школа, друге – орендоване у людей.
У школі була одна службова квартира, де жив директор школи О.Влад, також канцелярія, яка слугувала кімнатою для директора і вчителів. У ній стояла засклена шафа з навчальним матеріалом. Класні кімнати були низькі, з маленькими вікнами , тому часто приходилось вчитися при гасовій лампі. Класне майно складалося з двомісних парт, на яких були чорнильниці. Стіл та стілець для вчителя. Шкільна дошка трималася на триногих великих табуретках. На стіні були прибиті гачки для одягу та шапок. В одному з кутів розміщувалася цегляна піч, яка взимку обігрівала кімнату.
Шкільних підручників було дуже мало, або були дуже примітивні. Школа не мала ніякого приладдя. Кольорові олівці були тільки в заможних дітей, а інші мали простий олівець і ним малювали те ж саме.
Діти відвідували школу не систематично і не всі навчалися. Хоч був прийнятий закон урядом Австро-Угорщини в 1869р. про обов’язкове початкове навчання на західно-українських землях. За пропуски уроків дітей не карали. В школі була сувора дисципліна. Неслухняних дітей карали прямо перед усіма дітьми в класі. Іноді зверталися до батьків – це було найстрашніше для дітей.
Школа в нашому селі називалася трьохкласова народна школа. В ній навчалися діти з семи років, хлопці і дівчата вчилися разом (мішана), навчання тривало шість років. Програму кожного класу виконували за два роки, тому трьохкласову школу закінчували через шість років. Взимку навчання тривало чотири години, а влітку – п’ять годин на день.
Ознайомлюючись з документами про освіту Івончака Василя і Романюк Олени, ми бачимо, що основними предметами, які вивчалися в школі були такі:
• Наука релігії
• Читання
• Руська мова
• Рахунки і наука о геометричних формах
• Історія і наука природописана
• Історія і землепись
• Писання
• Малювання
• Співи
• Гімнастика
• Німецька мова (обов’язкова)
• Жіночі ручні роботи.
Навчальний рік поділявся на 4 періоди:
І. – з 1 вересня до 30 листопада
ІІ. – до 30 лютого
ІІІ. – до 30 квітня
ІV. – до 30 червня
Канікули були на релігійні свята, а саме: на Дмитрія – храмове свято, на Різдво – взимку, і на Пасху – весною.
Всі предмети викладалися на українській мові. Оцінювали учнів по п’ятибальній системі. Оцінка «1» – дуже добре, «2» – добре, «З» – задовільно, «4» – ледве задовільно, «5» – незадовільно. Після закінчення кожного класу видавали повідомлення з оцінками. А після закінчення третього класу шостого шкільного року видавали «Свідоцтво звільнення». Але учні повинні приходити до школи, щоб повторити науку. Після повторення вони здавали екзамени, потім їм видавали свідоцтва про звільнення.
Учні, закінчивши шостий рік школи, могли продовжити своє навчання в середніх школах м.Сторожинець, м.Чернівці, в кошикарській школі в місті Сторожинець. Школа готувала до життя.
Незначна частина жителів села Панка були поляки, римо-католицького віросповідання. До нас дійшли відомості про те, звідки взялися в селі поляки. Приблизно 1780-1790рр. з Польщі прийшли парубки Пшебишевський, Якубовський, Шиманський, Красовський, Біньовський, які тут оселилися. Причиною їх переселення була втеча з Польщі, аби не служити в армії 25 років. Вони переймали місцеві традиції, звичаї, мову. Утворювали сім’ї з сільськими дівчатами. Представники цих родин і сьогодні живуть на Буковині і в нашому селі.
Навчання дітей поляків в австрійський період проводилося окремо від українських дітей. Батьки хотіли, щоб діти знали мову свого народу, але спеціальної школи у них не було. Діти навчалися в домашніх умовах. Нерідко збиралися у когось дома. Тоді вивчали вірші, співали пісні на польській мові. Вчителів не було. Вчили ті люди, які знали польську мову.
Українська початкова народна школа в селі Панка працювала до 1914р. Діти пішли на літні канікули, а першого вересня навчання не розпочалося. Почалася перша світова війна.

РУМУНСЬКИЙ ПЕРІОД ШКІЛЬНИЦТВА В СЕЛІ ПАНКА
Про румунський період шкільництва в нашому селі я дізналася із слів старожилів. Зі спогадів жителя села Панка Грендея Василя Тодоровича 1921р. народження:
«За моєї пам’яті у школі при Румунії, а саме тоді я навчався в селі Панка, було дві школи в центрі села. Центр тоді був біля церкви св. Дмитрія. Це були дерев’яні будинки, в яких був довгий коридор, в кінці якого була канцелярія. По обидва боки було по два класи. В одному приміщенні була кімната, де жив директор школи пан Ш.Струц. Одна школа була збудована ще за Австрії, інша куплена, приватний будинок. Вчителями були Кордубан, Бажан, Струц, Майковська. В школі в той час 1929р. навчалося десь 140 учнів, бо було сім класів по одному, і в кожному класі навчалося в середньому по 18-20 учнів. Діти йшли у школу віком семи років. Навчання велося в дві зміни. В одній школі – п’яті, шості, сьомі класи до обіду, а перший клас після обіду. А в іншій школі, яка була розташована біля польської каплиці, третій і четвертий класи, навчалися до обіду, а другий клас по обіді. В класах стояли дерев’яні парти в два ряди. За першим рядом сиділи дівчата, а за другим – хлопці. Вперемішку ніколи не сиділи» наголосив пан Василь. Навчання починалося з 1 вересня і тривало до кінця травня. Так як церква була тісно пов’язана з державою, то канікули призначалися на церковно-релігійні свята, а саме під час Різдва – взимку, на Пасху – весною.
В менших класах було по три, чотири уроки, а в старших класах – п’ять уроків. Вчили рахувати (математика), писати (граматика), читати (читанка, церковні книги), співати (вчили румунські співанки). В старших класах вивчали більш серйозні предмети: історію, географію, фізику, релігію, алгебру, основи сільського господарства. Навчання велося тільки на румунській мові.
Румунською владою був виданий Наказ про обов’язкове вживання румунської мови в установах, школах. «На приєднаних територіях не вживається румунська мова, яка є офіційною. Тим самим ображається національне почуття, оскільки справа йде про мову панівного населення.
Оскільки такий стан речей здатний живити недовір’я відносно остаточного характеру об’єднання та, приймаючи до уваги значення цього питання, розпорядіться про таке:
1. Державним службовцям забороняється говорити іншою мовою, крім румунської, по службових питаннях або з приватними особами, які знаходяться в приміщеннях державних установ.
2. Приватним особам забороняється звертатись до державних службовців на іншій мові, крім румунської.
3. Будь-яке прохання, адресоване установам громадським або приватним, повинно бути написане румунською мовою; прохання написані іншою мовою не приймати.
4. Буде доведено до відома директорів державних шкіл або приватних шкіл, прирівняних до державних, що в середині школи дозволяється говорити іноземною мовою тільки на уроках цієї мови» [5, 62].
Поза школою дозволялося говорити тільки по-румунському. Згадує Грендей Фрозіна Михойлівна 1921р. народження. Перерви були довгі. Діти встигали награтися. На перервах примушували гратися, співати, танцювати, а не просто байдикувати.
По закінченню навчального року діти розпускалися на великі літні канікули. А сьомий клас ходив на «повторення», тобто на випускні екзамени. Після складання цих екзаменів учень мав повне право поступати до університету або іншого середньо – спеціального чи вищого навчального закладу. Навчання в цих навчальних закладах було платне. В школах також платили за навчання дітей заможні батьки, а бідні діти навчалися безкоштовно. Батьки, які мали багато поля, могли залишати дітей вдома, щоб вони допомагали їм в роботі. За це їх не притягали до відповідальності, бо діти були зайняті корисною справою. Зошити були такі як тепер в «клітинку», «широку», «косу» лінії. Обкладинка простенька без малюнків, аркушів було дванадцять. Ручка дерев’яна з м’якою на кінці металевою обгорткою, в яку закладалося тверде залізне перо. На кожних з двох учнів стояла чорнильниця – маленька порцелянова баночка із загнутими кінцями в середину, де був вузький отвір тільки, щоб вмокнути перо. Коли чорнильниця переверталася, то чорнило не розливалося, бо воно заходило в загнуті кінці.
Великої уваги звертали на каліграфію. Учні повинні писати чисто, чітко, розбірливо. Кращі учні, які каліграфічно писали, отримували хороші посади завдяки своєму взірцевому почерку.
Книги давали в школі, тобто виділяла держава. Але їх дуже не вистачало. Часом один підручник був на 2 – 3 х учнів. Шкільне начиння носили в полотняних сумках домашнього ткання. Як і самі учні були одягнені у «хто, що мав». Полотняна сорочка, «портківниці» – літні полотняні штани, «гачі» – зимові штани грубого кусючого сукна, шведр – кофта сплетена з овечої вовни, кептар – безрукавка, овечий сардак або кожух. Головний убір у хлопців – кучма овеча, а дівчат, хустка «опиначка» – шерстяна, товста в клітинку. Взування у всіх одне – постоли.
Вчителі відрізнялися одягом від місцевого населення. Костюми, шапки, пальто, капелюхи та капелюшки. Ніколи вчителька не дозволяла собі пов’язати хустку, зимою і літом вчительки носили капелюшки.
За порушення дисципліни учнів карали. А саме – в класі завжди був гнучкий прут з верби, товстий, як палець, метрової довжини. Вчитель чи вчителька сиділи за столом, учень підходив, клав на стіл руки долонями догори і вчитель бив стільки разів, скільки вважав за необхідне. Не допомогло – ставили в куток на коліна, де в ящику було кукурудзяне зерно, при цьому оголяли коліна. Якщо і це не помагало – батька викликали до школи, який розправлявся з непослухом тут же. Не помагало, батьків штрафували, тоді на бідоласі вдома «горіла шкіра», бо гірко діставалися в той час гроші. Мельничук Аксенія Григорівна 1921 р.н. (нині покійна), згадувала, що все таки були і в той час бунтівливі учні, дії яких жорстоко розбиралися в жандармерії. Був серед учнів в той час Іван Апостолюк, який часто порушував порядок в класі, а іноді зчиняв бійку з хлопцями. Одного разу після того, як він був покараний вчителькою за порушення дисципліни в класі, Іван підняв руку на вчительку. За цей вчинок батьки його були оштрафовані, а Іван відсидів у жандармерії.
Віталися учні при появі вчителя, схиливши голову в поклоні. На привітання «Добрий день!» Відповідали тим же і лише після дозволу могли сісти.
При досягненні хлопцями сімнадцяти років їх записували на «інструкцію». Тобто, щонеділі о восьмій годині ранку, на плацу біля школи, проходили військову підготовку, а саме: марширування, фізичні вправи, ознайомлення зі зброєю. О десятій годині по двоє з піснею, на чолі з директором ішли до церкви на Літургію, після церкви знов по двоє з піснею поверталися назад на плац і так до тринадцятої години. Дівчата, щоб побачити хлопців, зі всіх сторін села також збиралися до Божого дому. Коли сонце сідало, мама дівчину на вулицю не випустить.
В селі проходили службу воїни регулярної жандармської армії, восьмеро чоловік на чолі з офіцером. Які чергували міняючись: сьогодні четверо одних, завтра четверо інших. Вночі обов’язково обходили село. Коли хтось з молоді потрапляв на очі, навіть не порушуючи порядок, то мав біля жандармерії порубати дрова, відкинути сніг або його посилали скопати немічній, самотній жінці леваду.
Приміщення, яке було пристосоване для школи руйнувалося, там було вже небезпечно вчити дітей. Тому в 1932р. почали будувати нову школу на пагорбі біля церкви. Це була висока будівля з високими вікнами, класи просторі. Але і цих класних приміщень було замало. Учнів з аварійного приміщення перевели в нову школу.
Учні, які закінчували школу, були позбавлені змоги здобуття професійної освіти. Бо всі професійні заклади були переведені на румунську мову викладання. Не завжди до вищих навчальних закладів приймали українців.
В розмові з жителями села Панки Горюком Павлом Дмитровичем дізналися про те, як його батько Горюк Дмитро Іванович, вирішив після закінчення середньої школи в м. Сторожинець, продовжити навчання в Чернівецькому університеті. Коли він здавав документи про освіту в університет, в приймальній комісії його запитали, хто він по національності. Батько гордо відповів «українець». Документи в нього не взяли, а порадили прийти іншим разом вже румуном.
В селі разом з українцями живуть поляки. Про навчання дітей поляків згадує Красовський Михайло Йосипович 1923р. народження. В румунський період в двадцяті роки діти польської національності навчалися в приватному будинку Красовського Миколи. Там були діти від семи до шістнадцяти років. їх навчали польської мови не вчителі, а ті люди, які досконало знали її. А в 1932р. поляки збудували польський дім. Там відкрили польську школу. Перша вчителька була пані Ванда Андрухович з м. Сторожинця. В 1933р. приїхав вчитель Владислав Сідак з Чернівців. Учнів вчили читати, писати, рахувати на польській мові. Діти ставили вистави на своїй мові. Брали участь у виставах діти різних класів, залучали також молодь. Перша вистава «Серце Ґанки» зібрала всіх людей польської національності в Польському домі. Потім в 1934р. на зміну вчителям, які виїхали з села, прибули нові – Анка Савіцька і Марія Тушинська. Вони з душею працювали, щоб люди не забували польську мову і культуру свого народу.

РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД ШКІЛЬНИЦТВА В СЕЛІ ПАНКА – КЛИНІВКА
Після закінчення війни тільки в 1945р. в селі Панка було відкрито два перших класи. Всього навчалося 34 учні. Це були діти різного віку. Навчалися у приміщенні школи, яка була збудована за Румунії, на пагорбі біля церкви. Там було два великі класи і учительська. Вчителями були дві випускниці Білоцерківського педагогічного училища Київської області, яких направили в Чернівецьку область навчати дітей. Це були Глуха Ольга Іванівна та Бойко Антоніна Степанівна.
В 1946-1947н.р. було затверджено обов’язкову початкову освіту. Тому в селі була відкрита початкова школа в центрі села, а саме в Польському домі, де була польська школа. А за річкою Сірет школа стала філією. Всього було п’ять класів: три комплекти (в одному класі навчалися одночасно діти першого і другого класів). В 1946р. вже навчалося 65 учнів. На роботу в Панківську школу було направлено нових учителів з Півдня України, з Херсонського педагогічного училища. Три випускниці цього училища з міста Цюрюпінська почали працювати в школі від самого початку відкриття початкової школи і залишились тут на завжди. Це такі вчителі: Яковенко Катерина Петрівна – її призначили завідуючою школи, Богдан Клавдія Олександрівна і Легка Олександра Павлівна.
При зустрічі з Легкою Олександрою Павлівною 1925р. народження, вона ділилася своїми спогадами про перші роки своєї педагогічної праці.
Приїхали ми на Буковину зовсім молодими, нам було по двадцять років. В Сторожинецькому районному відділі освіти нас хотіли розподілити в різні села. Але ми дуже просили, щоб нас не розлучали і трьох направили в село Панку. Люди нас прийняли доброзичливо. Найшли нам житло, приносили продукти харчування. Ми швидко порозумілися з людьми, з дітьми було важче. Тому що тоді до школи ходили діти різного віку: це були семирічні діти і навіть п’ятнадцятирічні , що навчались в одному класі. Не завжди вони нас розуміли. Іноді порушували порядок в класі, а іноді могли взагалі покинути клас і піти додому.
Працювати було важко тому, що школа зовсім не була забезпечена підручниками, шкільним приладдям. Не було на чому писати, тому використовували все для письма, що можна було використати. Це були старі газети, румунські книжки, папір з паперових мішків (його різали на аркуші і там писали). Не завжди була крейда. Учні не систематично відвідували школу, тому що не мали що взути, одягнути. Іноді в хаті були одні кирзові чоботи на всіх дітей. Діти йшли до школи по черзі.
В 1947 – 1948 н.р. Учнів було вісімдесят двоє. Класів – шість, чотири комплекти. Учнів, які не навчилися читати, писати в першому класі залишали на другий рік навчання. В цьому році було шість другорічників. В 1947р. село Панка перейменували в село Клинівка.
До школи направляли нових учителів з радянської України. Директором було призначено Литовченка Олександра Івановича, вчителя математики.
1950 – 1951 н.р. Була створена піонерська організація. Перша піонерська вожата – Чабан Євгенія Василівна. Прийнято постанову про обов’язкове семирічне навчання. Відкрито в школі п’ятий клас. Вже було дев’ять класів, учнів – сто двадцять два. Директором був призначений Ковтуненко Андрій Йосипович. Завуч школи була Ярова Віра Іванівна, вчитель математики. Учні згадують про неї, як про найсправедливішого учителя. Класних приміщень не вистачало. Діти вчилися в дві зміни. Тому сільською радою було вирішено перебудувати будівлі конюшні і кузні під класи. Будівельники, при допомозі чоловіків села, переконструювали ці будівлі, надали їм нормального вигляду.
Першого вересня 1951р. учні почали вчитися в переобладнаній школі, де було чотири класних кімнати, кабінет директора і учительська.
1955р. В цьому навчальному році була постанова про введення трудового навчання в школі. Тому було розпочате трудове навчання. Обладнали майстерню по дереву. Було створено пришкільну дослідну ділянку.
В 1956р. директором школи був призначений Якимчук Клим Якович – вчитель математики. Його дружина Якимчук Євгенія Андріївна була прекрасним біологом. Пришкільна дослідна ділянка стала справжньою лабораторією для практичних робіт по використанню теоретичних знань здобутих на уроках біології. Результати практичних робіт були досить високі. ЇЇ учні, любителі біології, захищали честь школи на районних, обласних, республіканських зльотах юних натуралістів. І завжди поверталися з певними нагородами. Руками Якимчук Є.А. був створений кабінет біології, рівних йому не було в районі. Колекції, гербарії, муляжі, опудала були виготовлені під її керівництвом.
По шляху матері пішов їх син Якимчук Микола Климович. Закінчив біологічний факультет Чернівецького державного університету. Спочатку працював у Клинівській школі. Пізніше працював у Ботанічному саду і викладав на біологічному факультеті університету. Якимчук М.К. був ініціатором створення рибо-розводника форелі в селі Лопушна Вижницького району і університецької пасіки.
В 1957р. директором школи було призначено Пушкарьова Михайла Васильовича. Завуч – Ткачук Феодора Іванівна.
В 1960р. було прийнято постанову про обов’язкове восьмирічне навчання. Учні сьомого класу переведені у восьмий клас.
В 1964р. за допомогу учнів в сільськогосподарських роботах голова місцевого колгоспу ім. Шевченка Бівзюк Григорій Онисимович організував екскурсію в гори Карпати, на 4х вантажівках учні поїхали до печери Довбуша. Це була перша екскурсія учнів Клинівської школи. Після цього учні відвідали багато історичних місць колишнього СРСР: Брест, Мінськ, Москва, Волгоград, Ленінград, Львів та інші.
В 1968 н.р. Клинівська школа стала середньою. В 1971 н.р. в школі було введено виробниче навчання, організовано виробничу бригаду – бригадир Шестак Олена. Розпочато традиційні фестивалі художньої самодіяльності. Метою фестивалю було виявлення нахилу у дітей до різних видів мистецтва. Школа працювала над вихованням підростаючого покоління, для покращення виховної роботи використовувалися всі методи: шкільна преса, радіо, газета, виступи на лінійках, проведення ранків, щотижнева політінформація.
В 1970 – 1980рр. школа налагоджувала тісні зв’язки з виробництвом. Проводилася професійна орієнтація: учні відвідували підприємства, колгоспи, знайомилися з технологіями виробництва, виробничими колективами, проводились зустрічі з передовими людьми, виступали з концертами агідбригад, працювали на полях колгоспу, допомагали збирати врожай картоплі, заготовляли зелену масу для ферм, оформлювали приміщення ферм до свят.
В школі добре працювала виробнича бригада. Призначалися бригадир, агроном, ланкові. Бригадиром виробничої бригади була Пшебишевська Ніна. За великі успіхи і досягнення виробничої бригади вона була удостоєна медалі «За трудову доблесть». А також була делегатом ХVІІ з’їзду комсомолу в 1974р.
Під час літніх канікул учні перебували в таборі «праці і відпочинку». Призначався начальник табору, вожатий, вихователі. Укладався договір табору з колгоспом, учнів обов’язково знайомили з технікою безпеки при виконанні робіт. В основному працювали на колгоспнім току. Для дітей організовували багаторазове харчування та дозвілля.
Залучення дітей до різного роду занять було обов’язковим до виконання. Молодь тоді навчалася, проходила профорієнтацію, поступала у вузи, завдячувала старшому поколінню за любов та підтримку, призвичаювалася до витримки і порядку, поваги та культури.
З кожним роком учнів стає все більше і більше. В старші класи приходять учні з навколишніх сіл: Зруб – Комарівці, Комарівці, Слобода – Комарівці, Заболоття. Класних кімнат не вистачає, тому кожного року добудовують кабінети. Виникла нагальна потреба в новій школі. В 1977р. розпочато роботи по підготовці до будівництва нової школи. В цьому році занесено в книгу пошани тисячного випускника – Кушнір Валентину. Також в цей час вчителька історії Мельничук М.Д. була делегатом ІV з’їзду вчителів України.
В 1981р. розпочато будівництво нової школи. Нова школа здана в експлуатацію 1 липня 1983р. Проект складений в 1978р. на честь 550-річчя села Клинівка. Будівництво розпочато в 1981р. Ініціатори будівництва школи: Москалюк Іван Григорович – голова колгоспу ім. Калініна, Пушкарьов Михайло Васильович – директор школи. Підтримали ініціативу і допомогли: Федоров В. – заступник голови облвиконкому, Березняк Євген – заступник міністра освіти України, Дикусаров Володимир Григорович – перший секретар Чернівецького обкому партії. Відповідальний за будівництво школи – Жук Віктор Васильович – голова райвиконкому.
Школу будували: Сторожинецький міжколгоспбуд – начальник Капуло В.І., прораб – Кирча Дмитро, бригадир – Куликовський Іван Михайлович.
В будівництві школи приймали участь батьки. Найактивніші були: Казюк Іларій Васильович, Скіпор Іван Вікторович, Готопило Іван Троянович та інші.
Дуже велику допомогу в будівницві школи надали школярі. Особливо треба відзначити учнів старших класів.
1987н.р. В школі – двадцять два класи, учнів – п’ятсот сімдесят п’ять, випускників – п’ятдесят сім учнів. Директор школи Пушкарьов М.В., відпрацювавши тридцять років на цій посаді, пішов на пенсію. Директором школи було призначено Казюк Т. М..
ПАНКІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА НА ПОЧАТКУ XXI
1994 – призначено директором школи
Красовську Еопольду Владиславівну.
1995 – введено новий курс хореографії.
1996 – складено вчителями авторські програми.
1998 – створено танцювальний колектив «Панківчанка».
2001 – призначено директором школи Соломко Тамару Миколаївну.
2001 – поповнення навчально – матеріальної бази школи та перехід на
12 річний термін навчання.
2004 – введено технологічний профіль навчання.
2004 – відкрито комп’ютерний клас.
2007 – директором школи призначено Красовську Отіку Дмитрівну.
Всього в школі працює 40 педагогів. Це досвідчені творчі освітяни нижчезгаданим стажем:
5 – більше 5років;
6 – більше 10 років;
16 – більше 15років;
13 – більше 25років.
1 – методист.
13 – мають вищу категорію.
8 – мають звання «Старший учитель».
6 – мають «Відмінник освіти України».
За останні роки призерами районного конкурсу «Учитель року» та «Класний керівник року» стали: Побіжан М.М. вчитель зарубіжної літератури; Бідяк Т.В. – вчитель української мови і літератури; Петращук Марія Григорівна – вчитель фізики; Красовська Т.М. – вчитель початкових класів; Алексюк Наталія Іванівна – вчитель фізичної культури; Побіжан А.В. – заступник директора з виховної роботи – І місце в І етапі і ІІІ місце в ІІ етапі конкурсу. За літній табір відпочинку – І місце в області.

ВИСНОВКИ
Своїм простором та географічним положенням Буковина ніколи не була окремою самостійною одиницею. Протягом століть вона входила до складу різних іноземних держав. Тому історія Буковини складається з окремих періодів, визначених політикою держав, що володіли цією землею.
Незважаючи на несприятливі обставини, пов’язані з іноземним пануванням Буковина завжди зберігала й все активніше відстоювала свій український характер, свою українську душу, рівень освіти. Напевне, саме тому наш край, до речі найменший на Україні ще в ХІХ ст. став одним з провідних регіонів українського національного відродження. Він дав Вітчизні багато видатних діячів загальноукраїнського значення. Без освіти досягти таких переконливих рис української самобутності буковинці не змогли б.
Шлях розвитку шкільництва на Буковині, а зокрема в селі Панка Сторожинецького району є цікавим і багатогранним. Досліджуючи проблеми освіти і шкільництва, навіть в окремо взятому населеному пункті, є віддзеркаленням рівня культури, традицій українців на певному етапі історичного формування національної свідомості, незважаючи на перепони з боку іноземних властей. З приєднанням Буковини до габсбурзької монархії було відокремлено її від східно – південної Європи і зв’язано з центральною Європою. Це визначало всі зміни: етнічні, культурні, економічні, соціальні, політичні. В загальному така зміна мала багато позитивних впливів на дальший розвиток Буковини.
До позитивних рис австрійської окупації можна зачислити запровадження добре організованої адміністрації та піднесення культурно-освітнього рівня краю.
За австрійської окупації в культурно-освітній галузі був великий розвиток, особливо після 1848р., який супроводжувався національним відродженням. Про це свідчить наявність в селі Панка народної української школи в кінці ХІХ ст. ЇЇ відвідували всі діти шкільного віку. Всі предмети вивчалися на українській мові.
На зміну австрійському пануванню на Буковині, прийшла румунська окупація. Румуни на протязі 22 років намагалися знищити всі своєрідні особливості краю і перетворення його в румунську провінцію. Ліквідація народного шкільництва на Буковині почалося із звільнення українських вчителів та запровадження навчання румунською мовою.
Виходячи із спогадів старожилів села Панка, можна зробити висновок, що при тому, яких утисків від румунської влади зазнавало україномовне населення, про навчання і виховання в нашому селі все – таки дбали. Молодь строго контролювалася до повноліття. Тому виростали наші прадіди, діди хорошими газдами, відповідальними батьками, людьми з високою оцінкою власної гідності.
Трудове виховання в радянський період у Панківській школі було постійним і давало хороші наслідки. Учні брали участь у зборі врожаю, заготівлі зеленої маси, у різних роботах на тваринницькій фермі. Залучення дітей молодшого шкільного та підліткового віку було обов’язковим до виконання. Молодь тоді навчалася, проходила профорієнтацію, поступала у вузи. Завдячувала старшому поколінню за любов та підтримку, привикала до витримки і порядку, поваги і культури.
Аналізуючи факти розвитку освіти і шкільництва села Панка, проблема саме не просто рівня освіти, а збереження самобутності, своїх культурних і національних коренів.
Отже, Буковина витримала наступ, зуміла навіть і в цих несприятливих умовах проводити інтенсивну діяльність та вийти загартованою, щоб чинити опір іншим випробуванням.

Перші документи про освіту

 

Шкільне повідомлення про закінчення ІІІ класу І шкільного року

 

(1909 – 1910 р.р.)

 

3 –  класова  мішана народна школа в селі Панка

 

Свідоцтво про закінчення ІІІ класу ІІ відділу шостого шкільного року

 

(1910  – 1911  р.р.)

 

3 – класова народна школа в селі Панка

Шкільне повідомлення про закінчення І класу ІІ шкільного року

(1911 – 1912 р.р.)

3 – класова народна школа в селі Панка

Свідоцтво про закінчення  школи

 

1935 р.

 

Горюка  Дмитра  Івановича

  

Свідоцтво  Граб  Марії  Петрівни

 

 про  закінчення   8  класу

 Клинівської восьмирічної школи в 1961 р.

 

Перші учні та випускники школи

Перші випускники Клинівської

семирічної школи (1945 – 1952 р. р.)

  

Учні школи в 1953р.

  

Учні школи в 1955р

 

 Учні Панківської школи в 1962 р.

 

 

Учні Панківської школи в 1963 р.

Про нас писали в 1971 р.

 

Учні школи 1972р

            Учні школи 1973 р.

Делегати ІV з’їзду вчителів України 1977р.

В центрі вчитель Клинівської середньої школи Мельничук М.Д.

 

    Пшебишевська Ніна. Бригадир виробничої бригади. Удостоєна медалі «За трудову добесть». Делегат ХVII з’їзду Комсомолу 1974р