Історія Слобода-Комарівці

Історія села Слобода-Комарівці

Автор проекту Галина Іванівна Гаврилюк

Учасники проекту учні 5 класну
Історія нашого села передається із вуст у вуста старожилами села прийдешньому молодому поколінню, з чого видно, що село Слобідка зазначено в архівних даних 1779 роком і розташоване за 16 км від районного центру м. Сторожинець та 6 км від сусіднього села Комарівці.
Населення в основному займається землеробством, скотарством, садівництвом та полюванням. Славиться село гарними краєвидами, полями, лісами, в яких водяться дикі звірі: кабани, лиси, кози, борсуки, зайці та інші. Крім того ліси багаті на гриби, лісові ягоди (суницю, малину, ожину та інші).
Першими поселенцями були бідні, знедолені люди, які втікали від панського гноблення на свободу і зупинялись в наших мальовничих, на той час «Спокійних» місцях. Так і назвали село Слобідкою, а так як село розташоване біля села Комарівці, то згодом, після об*єднання сіл, назвали йогоСлобода-Комарівці.

Гарна природа, розташування та мальовничі краєвиди нашого села привернули увагу панів, які розбудували свої маєтки на території Слобідки.
Пан Фльондур, який із сім’єю проживав у Румунії, в нашому селі збудував прекрасний маєток на три поверхи: перший – підвальні арочні кімнати, які використовувались під кухню та різні відсіки, другий- великий загальний коридор та 5 просторих кімнат і тераса; третій- три кімнати із гардеробною та балконом.На той час в згаданому будинку були ще дві туалетні кімнати із проточною водою, яка була підведена до згаданого будинку. Це розкішна будівля в стилі українського бароко. Жив в маєтку племінник пана — Олександр – Барон Фльондур, жителі села називали його Барончик.
На території маєтку засаджено три алеї рідкісними деревами. Ця споруда на даний час використовується під ЗОШІ-ІІ ступенів.

 

Крім того у селі проживали у гарному добротному маєтку із надвірними будівлями дві пані сестри – це Крейдер Марія та Крейдер Єлізавета, які мали багато лісу та землі і окремі жителі села служили цим панам.
Тобто прочищали ліс, складали лісоматеріал для продажу, так як більшість жителів села не мали свого лісу і купляли у панів для будівництва домівок та палива. Також: обробляли панам землю, на якій вирощували пшеницю, жито ,овес та ін. Також доглядали за ВРХ, свинями та птицею. Біля цього великого маєтку було дуже охайно: доглянуто ставочок і вся територія красувалася квітами.
Наші жителі села прийняли у спадок чистоту і охайність, а також вміння готувати різні страви, так як утримували вищезгадані панські маєтки.
Подобалось наше село і гостям із Бессарабії, Румунії, Австрії та різних навколишніх сіл, які приїздили в гості.
Пані Марія,після того як в селі згоріла церква, виділила безкоштовно необхідний ліс для розбудови нової церкви, яку було освячено в 1925 році на ім’я Різдва пресвятої Богородиці Марії, яка діє і по даний час.

Панський маєток двох сестер згорів, але в селі залишались добротні будинки інших панів, будинок директора школи, який використовували потім під контору колгоспу та пошту, а прилеглі будівлі під столярну майстерню; двох поверховий будинок, де жила сім ‘я вчителів Ісак, залишився і по даний час вчительським будинком, будинок Любомирської Марії відданий під ФАЛ, будинок газди Чобана віддано під магазин, так як він виїхав в Німеччину, будинок Васілько Дмитра — під ветлікарню. Ось такі зміни стали в нашому селі після розкуркулювання.
На той час в нашому селі було багато трудолюбивих господарів і називали їх підпанками, які своїми руками будували гарні, великі будинки- це вчитель — Ісак Петро, збудував двохповерховий будинок, Любомирська Марія, Василько Олекса, Василько Дмитро, Чобан Іван, найбагатшим був Бойко Дмитро.
У1923 році при Румунській владі збудовано сільську школу, де викладалось навчання виключно на румунській мові, а хто не бажав навчатись румунської мови був битий різками по долонях рук. Класи були різновікові, тобто діти 7-річного віку і 12-річного віку навчалися в одному класі. На той час в школі було всього два класи. На даний час згадане приміщення використовується під сільський клуб.

У1937р. жителями села був збудований будинок для священника, який в 1946році при поверненні в село радянської влади був відданий під дитячі яслі, тобто дитячий садок. В цей час із села виїжджають євреї, поляки, румуни, які боялись розплати більшовиків, а в 1947році в селі створюється колгосп ім.. Сталіна , головою якого був Никифоряк Григорій Іванович.
Організовувались в селі так звані «стрибки», які слідкували за порядком в селі і обороняли села від нападу ворогів, це такі як: Косован Михайло Григорович, Проданик Володимир Миколайович, Ставнецький Микола, Леонтій Ілля Олексійович, а також: працювали десятники, які збирали хліб до колгоспу.
Кожен десятник мав 10 людей, які повинні були зібрати установлену норму зерна до колгоспу. У випадку нездачі назначеної норми, десятник повинен був дати свій хліб, тобто своє зерно. Людей, які відмовлялися здавати зерно наказували.
Після створення колгоспу силами односельчан будується сільська рада, першим сільським головою був Федорюк Петро Іванович. Згодом побудовано пам *ятник загиблим воїнам-односельчанам у ВВВ, так із ВВВ 1941-1945років не повернулося 87 солдатів- це велика втрата для такого невеличкого села і на даний час, будучи уже на мирній відвойованій землі, від важких воєнних ран померло 89 учасників війни. В живих залишилося один інвалід війни- Богатирець Орест Євгенович, та 47 учасників війни.
1958 році землі нашого колгоспу об’єднались із комарівськими землями і утворився один колгосп « 8 Березня», а село підпорядковувалось Комарівській сільській раді.
З того часу на території с. Слобода-Комарівці ніхто не звертав ніякої уваги, адже центром колгоспу було с.Комарівці і вся розбудова відбувалася в с.Комарівці.
В 1999році за неоднаразовоми зверненнями громадян с.Слобода-Комарівці, особливо депутатами села, ставиться питання «Про від’єднання с. Слобода-Комарівці від с.Комарівці», так як розрив між селами 6 км.
Прохання жителів села задовольняється і за рішенням ХПІсесії XXIII скликання Чернівецької обласної ради за № 153 -13/2000 від 21.10.2000 року призначено вибори депутатів Слобода-Комарівської сільської ради та сільського голови на неділю 21.01.2001 року. Першим сільським головою с. Слобода-Комарівці одноголосно обрано жительку с. Слобода-Комарівці Леонтій Марію Василівну, яка пропрацювала на посаді сільського голови майже 10 років.
Село Слобода-Комарівці знову почало відроджуватись і відбудовуватись, одержало так-би мовити друге дихання.
Село наше невеличке- 389 погосподарських дворів, населення складає 1102 чол., загальна площа складає- 2413,5 га, розпайовано 766 га земель, ліс складає- 1052 га/Держспецлісгосп АПК, Зруб-Комарівське лісництво, Держлісгосп/, 335 чол.- одержали право на отримання земельних
паїв, у власному користуванні жителів села знаходиться – 240 га, 326 га становлять земельні паї у власному користуванні. Є два ставки, розміром 9 га,  $$ здано в оренду.
В центрі села зведено пам’ятник загиблим воїнам-односельчанам,він стоїть у чудовому парку. Шефство над пам’ятником тримають учні школи. Щорічно біля пам’ятника проводяться заходи з нагоди святкування Дня Перемоги.

Повністю проведено телефонізацію села з 312 телефонних номерів.
На території села силами громади проведено газопровід високого та низького тиску, де голубим вогником користуються 183 двори, а розраховано на 350 дворів.
Також; проведено освітлення центральної вулиці села. Збудовано відділення поштового зв’язку, адмінбудинок сільської ради на б кабінетів і все це проводилось в основному народним методом.

Милує зір гарна сучасна будівля дитячого дошкільного навчального закладу «Золотий ключик», відремонтовано і добудовано 2 класні кімнати ЗОШІ-ІІ ступенів, реконструйовано спортивну кімнату.

Крім того проведено євроремонт фельдшерсько-акушерського пункту, до якого проведено природній газ, збудовано нову криничку та підведено проточну воду.

На території села є дві діючі церкви: Різдва Пресвятої Богородиці і Свято Михайлівська. Остання за радянських часів була зруйнована, а в 2002 році силами парафіян відновлена, активну участь у її відбудові брав священник Косован Захарій Іванович, який і зараз являється священнослужителем обох церковних приходів. Всі жителі села відносяться до однієї православної віри і других конфесій в селі немає.
Збудовано новий магазин «Престиж» ПП Кошарюком В.В. на два відділення: господарські і продовольчі товари. Відкрито новий магазин самообслуговування.
За одинокими-пристарілими 20жителями села здійснюється догляд сестрами милосердя. Систематично проводиться день людей похилого віку.
У селі відроджуються старі звичаї святкування різдвяних свят, старого Нового року, Меланки, Василія, працює гурток «До народних джерел», діє фольклорна група «Слобідчанка».
Щорічно проводиться святкування Дня Села — перша неділя серпня.
Своєчасно проводиться ремонт сільських доріг. Населений пункт розвивається стрімкими темпами .
Паралельно з цим є необхідність продовжити освітлення сільських вулиць . Працювати над питанням відкриття туристичної бази / відкрити лижну трасу та організувати умови для культурного відпочинку на ставках та озерах села.
Одним словом працювати є над чим і є надія, що намічене вирішиться позитивно, адже місцева громада вірить, що задумане буде обов’язково здійснене.