Історія Снячів

Історія

 

Село Снячів Сторожинецького району Чернівецької області розташоване за 13 км від обласного центру і 10 км від районного центру Сторожинця.
Найближча залізнична станція за 5 км, в селі Великий Кучурів. Загальна площа села – 3864,4 га. Населення 2065 чоловік.
Сільській раді підпорядковане село Глибочок, розміщене на південний захід від Снячева на віддалі 5 км.
У південній частині села, з заходу на схід, протікає невеличкий струмок Снячівець, що є притокою Дерелуя, на північ від центру села – струмочок Клітимний. З півночі і заходу межує з селом Кам’яна, на сході – Великим Кучуровом, а на південному сході – Тисовець. З південної сторони Снячева – ліс.
Територію села жителі умовно поділили на „кути”, спираючись на історичні події, які відбувалися в цих місцях. Так, кут Моловатий, дістав назву від того, що землі на ньому малородючі і при продажі мали малу вартість. Садовий носить таку назву, тому що в період утворення колгоспів тут садили багато фруктових дерев, Заломи – від того, що на ґрунті відбувалися зсуви, утворюючи „заломи” землі.
Ще є кути Думаницький, Бажанівка, Кирилівка, Замалий, Берда, Паланка, Морозівка, Винний, Березівка, Лан.
В 1987 році при організації місцевої сільської ради села Тисовець Снячева було віддано кут Васків.
Місцевість горбиста і лісиста. Рельєф – горбиста рівнина, який ускладнюється Чернівецькою височиною, що простягається від Сторожинця до Чернівців. Переважають дерново-підзолисті і глейові супіщані і суглинисті ґрунти. На схилах інтенсивно розвиваються зсуви, чому сприяють глинисті породи в умовах значної кількості атмосферних опадів. Простежуються великі ділянки зсувного рельєфу. [10] Із представників рослинного світу слід звернути увагу на релікт деревної рослинності – тис ягідний, який проростає в урочищі „Тисовий яр” поблизу с. Глибочок.

Села Снячів не було. Це був хутір, який належав до села Великий Кучурів. На території Кучурова протікає річка Дерелуй. Струмки Клітимний і Снячівець є притоками цієї річки. На лівому березі річки знайдено рештки поселень трипільської культури (ІІІ тисячоліття до н.е.), а також культури карпатських курганів (ІІІ – VI століття н.е.).
За археологічними даними Кучурів існує з XIV століття. Першу згадку про нього знаходимо в історичних джерелах 1422 року, коли молдавський господар О.Добрий, подарував Великий Кучурів боярину Богушу. Протягом кількох століть село переходило з рук в руки воєвод і бояр, світських і духовних феодалів, які продавали або дарували його один одному. У 1552 році село знову стало власністю молдавського господаря, який пізніше продав його монастирю Путна за 400 золотих.
Після загарбання Буковини Австрією село в 1782 році було передано релігійному фонду. Менш заможні жителі села Великий Кучурів були позбавлені права користуватися лісами, пасовиськами та іншими угіддями. Кращі землі перебували в руках релігійного фонду.
З історичних джерел довідуємося, що вищезгадані жителі села змушені були переселятись на менш родючі землі поблизу струмка Снячівець.
А за переказами старожилів кучурівські господарі володіли землями на території Снячева. Ці земельні угіддя порівняно із землями Кучурова малородючі. Дорослих спадкоємців, які в усьому підкорялися волі батьків, вони залишали біля себе. А тих, хто в чомусь проявляв непослух, як міра покарання, відселяли на цю територію.
Вперше с. Снячів знаходимо на австрійських картах, під час панування Австро-Угорщини на Буковині. Австрієць Е.Фішер, в своїй книзі „Буковина”, яка вийшла з друку в 1772 році, вперше згадує про село Снячів. Хоч на той час назва звучала інакше – Сняче.
Снячів – від слова „снитися”, красивий, як у сні.

2. Значні для села історичні події
Австрійські колонізатори панували на Буковині майже півтора століття. Жорстокі економічне й національне гноблення, свавілля місцевих властей і поміщиків викликали глибокий протест селян, часті втечі їх з села. Село Снячів – одне із найзлиденніших сіл в минулому. Його жителі тікали світ за очі, рятуючись від голодної смерті. Багато жителів виїхало за океан – у Канаду і США. „Гірка нужда і недоля обсіли наш народ, – зазначала газета „Буковина”, – сотні людей покидають рідну землю, аби за морем шукати іншої долі”. У 1899 році з Снячева тільки до Канади виїхало 5 чоловік: Іонуц Г.І., Маковій М.В., Костиняк В.М., Галанесій Г.Т., Карча В.І. До 1913 року з нього до різних країн емігрувало понад 30 чоловік.
З 1918 починається розпад Австро-Угорської монархії. Буковина в цей час об’єднується з королівською Румунією. З вступом румунських військ у наш край почалася нова сторінка у розвитку нашого села. Маковій В.М. 1905 року народження розповідав про своє життя: „Почалася І світова війна. Тато перебував у Канаді. Ми, діти, у школі не вчились, бо не було в селі школи, ходили напівроздягнені, босі. Тільки в 1918 році румуни дали першого вчителя. Він бив, дозволяв говорити тільки румунською”
Румунські власті всіляко гнітили українську культуру, школи насильно румунізували. Не тільки в школах, а навіть на вулиці заборонялося розмовляти українською мовою. Знаряддя гноблення трудящих і румунізації українського населення була церква.
Церкви в селі не було. Тільки коли в сусідньому селі Тисовець, в 1894 році почали будувати нову кам’яну церкву, стару дерев’яну перенесли в Снячів. Кожну деревину було пронумеровано і таку ж церкву, як у Тисовці, склали в Снячеві. На початку ХХ століття починає функціонувати дана церква. У 1905 році закінчується ремонт, придбано одяг для священика.
До 1926 року у селі Снячів зовсім не було школи. Неграмотне населення складало 87%. З 1928 року в селі було побудовано початкову школу, в які останніми роками (1935 – 1939 роки) навчалося 90 – 100 учнів, які навчали 3 вчителі. Інших будь-яких культурно-побутових закладів в селі не було. Навчання в школі велося на румунській мові. В школі було тільки 4 класи. До 4 класу навчання було обов’язковим, але навчалося 60% дітей. В школі викладалися такі предмети: читання, письмо, арифметика, малювання, співи та релігія. За Румунії була тільки одна школа, пізніше була початкова школа на Думаницькому і Глибочку.

Жителі села Снячів, 1935р.

Раніше в селі навіть не було центральної вулиці. Це було неблагоустрійне село з розкинутими хутірцями. Хати губились за горбами, без будь-яких шляхів сполучень між ними. Село мало дві корчми в яких корчмарі-євреї Зіновій Нухін і Бузя споювали і обдурювали селян.
В минулому, на 10 господарств, припадав 1 дерев’яний плуг, 1 борона. Молотили ціпами, сіяли вручну. Агрокультура заключалася в тому, що кулаки разом з попами оголошували молебні. Щоб не було бур’янів, йшли в поле і святили його. Але від цього бур’яни не переставали рости, а врожаї були бідними: по 5 центнерів з одного гектара. В більшості селян не вистачало свого хліба до половини року. М’ясо, сало, молоко були рідкими гостями в хатах трудящих селян. Більшість селян споживали ці продукти 2 – 3 рази в рік. Одягались і взувались теж дуже бідно. Одяг і взуття в основному були грубої, саморобної виробки. Головне взуття – постоли. Якщо в когось і були які-небудь чоботи, то вони взувались 2 – 3 рази на рік, а від снігу і до снігу, як діти так і дорослі ходили босі. Внаслідок цього багато населення хворіло на різні хвороби, особливо на туберкульоз. Була висока смертність, особливо серед дітей. Лікувальних установ у селі зовсім не було. Лікарями були ворожки і знахарі. Хворі не мали можливості звертатися до лікаря, бо це вимагало багато коштів. До 1940-го року в селі Великий Кучурів був лише 1 лікар, що брав за кожен прийом 80 – 120 лей.
Оселя снячівчан мала убогий вигляд: низенька хатина з підсліпуватими вікнами, солом’яною стріхою і, як правило, без димаря. Остання деталь була невипадковою, адже існував спеціальний податок – „подимне”.
Тяжкі умови життя бідноти характеризують хоча б такі приклади: бідняк Тодеренчук С.С. все своє життя працював у кулака Мороза К. за що одержав 0,05 га землі. Заслуговує на увагу і такий випадок з чорного минулого життя Снячева: Настасійчук А. у 1937 році убив свого племінника Дем’яна О. за визначення межі земельної ділянки.
На хуторі Снячів великокучурівські та снячівські кулаки випасали свою худобу та збирали сіно. У 1940 році на хуторі Снячів утворено земгромаду. Першим головою якої був Дребот Д.Г. В селі на той час було рівних земельних угідь – 1500 га. З них трудящим належало 500 га, а решта 1000 кращих земель належали великокучурівським та снячівським кулакам, які складали 8 – 10 % всього населення.
За економічним станом населення села Снячів до 1940 року мало такий розподіл: кулаків – 8 – 10%, середняків – 40 %, бідняків – 50 – 52%. Майже 50% населення були безкорівні та без тягової сили.
Тяжкі роки сталінського терору, репресій. Певно не було такого села, міста, куди б не прийшло лихо. Не обминуло воно і наш Снячів. Багато сімей постраждало в ті роки. Серед них і сім’я Попадюк Д.Д. (дівоче прізвище Чепишко), яка пройшла через те страхіття і не втратила людяності, віри в краще життя. Домка Дмитрівна згадує: „Перед війною, на світанку, увірвалося горе у нашу сім’ю (було мені 6 років, сестричці Сільві – 4, старшому братові – 8). В хату увійшло двоє у військовій формі і черговий сільської Ради. Поговорили з батьким, а потім сказали: „Ви, Чепишко, арештовані, а вашу сім’ю висилаємо до Сибіру. Щоб через годину були готові. Вантажу брати не більше 5 – 10 кг”. Через годину прибула підвода. Нас всіх забрали, привезли на великокучурівську залізничну станцію, посадили у вагон. Але спочатку розділили: чоловіків у один вагон, жінок з дітьми в інший. Та ніч на Чернівецькому вокзалі була остання, коли ми бачили батька. Вже потім на засланні дізнались, що він помер у селі, яке знаходилось недалеко від нашого… Добирались 7 діб. Привезли нас на хутір Веселий Томської області. Почали розселяти до місцевих господарів. Сім’я, куди нас привезли, відмовлялась брати, але потім змусили. Життя настало пекельне. Ніщо їсти, одягнути. А морози сорокоградусні. Мама з старшим братом Василем почали копати землянку, бо в господаря з кожним днем з кожним днем життя ставало нестерпним. Мама працювала у колгоспі. Брат трудився на фермі, потім у лісі. У великі морози обморозив ноги. Якось з горем пополам склали гроші і купили маленьку хатинку. Їли ми щось схоже на теперішній комбікорм. Це взимку, а влітку – траву, кору дерев варили. Не жили, а існували. Люди, страх божий, як умирали. Їх тіла валялись скрізь. В 1943 році брата Василя відправили на шахту в Кузбас. Там він був покалічений, сталась аварія. Дістав ІІ групу інвалідності. Пізніше, здобувши освіту в 1953 році, забрав нас з хутора. Але це був таємний переїзд. Трохи пізніше прийшла звістка, що можна виїхати в рідні місця. Приїхали, але на своїй землі довгий час зазнавали поневірянь. Багато довелося нам пережити. Батька реабілітували, але ніяка реабілітація не в змозі загоїти рани скаліченої душі”.

У серпні 1940 року Буковина ввійшла до складу Радянської України. Та 22 червня 1941 року хід історії повернувся в інший бік. Розпочалася Велика Вітчизняна Війна. Жителі села Снячів потерпали від окупантів, чинили впертий опір загарбникам. Вони ховали продукти й худобу, не визнавали розпоряджень властей, створених окупантами.
Під час війни навчання в школі не переривалось. Було 2 вчителі: Галина Юхимівна Райфлер – Облігорська і Галина Кирилівна. В школі на той час було 7 класів. Спочатку не було всіх класів (вони були об’єднані). Вчилось багато переростків. Навчання було обов’язковим, хоч була війна. Не вистачало зошитів, писали на керамічних табличках крейдою. Одежі в той час на продаж не було, діти ходили в домотканому одязі. Носили „гачі” (штани, ткані з вовни), а також з вовни робили сардаки (верхній одяг). В цій одежі ходили діти з більш забезпечених сімей, а решта ходили хто в чому мав. Взуття робили самі, це були постоли, і ще робили дерев’яний низ, обв’язували його лупинням з кукурудзи і так ходили взимку. Літом ходили босі аж до пізньої осені. В школі діти писали перами, олівцями. В 1942 році розпочалось навчання українською мовою.
Великі страждання принесла війна майже в кожну оселю наших односельчан. Багато людей полягли на фронтах і навічно залишились і сирій землі, далеко від рідної домівки. Наші односельчани поховані на території Румунії, Німеччини, Польщі та ін. 12 чоловік пропали безвісти.
51 житель села брав участь у Великій Вітчизняній війні, з яких 11 чоловік нагороджено орденами і медалями.
Цікал М.О. 20-літнім юнаком вперше відчув запах пороху, запах смерті, коли після кількамісячної військової виправки у Смоленську його разом з сотнями таких же молодих і красивих відправили на фронт. Настала довгоочікувана перемога. Вона застала Михайла Олексійовича у Литві, на вузькоколійному паровозі, на якому возили у воєнний госпіталь дрова, торф. Михайло Олексійович, як і інші односельчани, в 1945 – 1946 р.р. повертаються додому починаючи відбудову народного господарства.
У 1944 році почала існувати сільська Рада села Снячів Чернівецького району, Чернівецької області. Того ж року був заключний договір соціалістичного змагання з 1 січня по 31 грудня між с/радами Великого Кучурова, Тисовця і Снячева.
Першим головою с/ради був Будник В.Г., який загинув від рук бандитів. На сільському кладовищі є пам’ятний знак першому голові с/ради. У зв’язку з політичною нестабільністю в той період селом керували Тодораш Д.Т., Гриневич В.Г., а в 1956 році головою села стає Цікал Г.І.
Післявоєнні роки для нашого села були дуже важкі. В 1946 році була засуха і врожайність була дуже низька. Більшу частину врожаю забирали під час хлібозаготівлі. Восени 1946 року ледве засіяли озиму. Для харчування взимку і весною майже нічого не залишилось. Дуже важко було з хлібом. Люди помирали від голоду. Багато з них хворіли. В порівняння з іншими районами в селі Снячів було легше. Люди їздили за відходами на спиртзавод і так виживали.
„Взимку їли кашу з кукурудзяної муки, картоплю. Найстрашніше почалося весною: ніяких запасів, всюди пусто. Для посадки картоплі не було, саджали лупиння (як не дивно, але восени 1947 року картопля вродила добре).
Люди, потерпаючи від голоду, їли все. З макуху пекли коржики. Коли з’явилась зелень, мама варила борщ з підбілом, лободою”, – ділиться спогадами свідок трагедії Цікал Д.Г. 1928 р.н.
Рятуючись від голодної смерті, селяни вдавались до вирізання власної худоби, птиці. І це в багатьох випадках рятувало їм життя. У 1946 році почалося масове знищення ВРХ.
Держава більше дбала про збереження і примноження поголів’я худоби та свиней. Голові с/ ради села Снячів надійшов витяг із протоколу засідання Чернівецького райвиконкому від 30 грудня 1946 року „Про стан збереження тяглової робочої сили та ВРХ”. Голова с/ради був зобов’язаний провести загальні збори по питання збереження кінського поголів’я та ВРХ, а осіб, які займаються купівлею, забоєм і продажем худоби притягати до відповідальності, згідно існуючого законодавства.
В ці роки школа працювала, але дуже мало дітей її відвідували. В 1946 році відкрили 5 клас; в 1947 – 6 клас; 1948 – 7 клас.
У с/господарстві йшла суцільна колективізація, правда селяни не охоче йшли в колгоспи. Земгромада, створена у довоєнний час, була ліквідована в роки війни румунською владою. Однак радянська влада використовувала всі ресурси для навернення селян до колгоспів. Голодомор 1946 – 1947 р.р. під час якого допомога колгоспам і колгоспникам була більшою, високі податки на одноосібників, в той час як у 1946 році колгоспи були звільнені від держпоставок. На засіданні членів с/ради від 7 липня 1947 року, повісткою дня були вказані так звані кулацькі господарства (зокрема прізвища людей і кількість землі в їхньому користуванні), які використовували найману працю, і затверджені на оподаткування податком на 1947 рік. Це рішення затвердив райвиконком.
У 1947 році на території Снячева сформувались 3 колгоспи: на хуторі Глибочок – імені Хрущова (як зазначено в річному звіті за 1947 рік колгосп налічував 39 дворів, які вступили в колгосп; а у звіті за 1948 рік – 64 двори); на хуторі Думаницький – „Нове село” і в центрі Снячева – колгосп імені Молотова, першим головою якого став Тивилік В.Д., головою ревізійної комісії Тодораш І.Д., першим бригадиром Варварич В.І. Всього на початку існування колгоспу імені Молотова об’єдналось 31 господарство з кількістю 51 га орної землі. 1 кінь, 1 свиноматка від громадянина Цуркана М.Д. і корова від Мороза Н.К. Колгосп був розміщений на садибі Галана Н.Т., якого було вбито бандитами.
У колгоспі не було жодного спеціаліста, не було коштів та матеріалу для будівництва, але правління колгоспу розпочинає будівництво господарських приміщень: конюшні, корівник. Цього ж року було переобрано правління колгоспу і головою стає Тодераш І.Д.
В 1948 році весною було посіяно 15 га кукурудзи, 10 га картоплі, 5 га цукрового буряка, 15 га зернових. Першим ланковим по цукровому буряку був Сушинський Д.І. Ланка складалася з 12 чоловік.
Врожайність в цьому році була така: цукрових буряків одержали по 75ц з га, зернових – по 74 ц з га, картоплі – 40 ц з га. Грошові доходи становили 25 тис крб. Затрачено трудоднів – десять з половиною тисяч. На трудодень було видано по 2 кг хліба і 2 крб. грішми.
Так, зокрема, сім’я колгоспника Галанесі Івана Тодоровича виробила 650 трудоднів, на які одержала 13 центнерів хліба і 1300 крб. грішми.
У 1949 році колгосп уже об’єднував 205 господарств. Збільшилась кількість землі до 500 га. Зросло тваринницьке господарство: корів 11 шт., свиноматок – 8 шт., коней – 45 шт., биків – 2 шт. Побудований корівник, довжиною 30 м.
В 1952 році всі три колгоспи в селі об’єднались в один – імені Мічуріна. Таким чином, селянство було перетворене із верстви власників незалежних від держави, у клас колгоспників, основне завдання якого здавати хліб державі. Незгодні були депортовані у Сибір та на Північ. Селяни неохоче вступали у колгоспи. Вони з недовірою ставились до нової форми господарювання.
Тим часом правління колгоспу імені Молотова щорічно проводить підсумки роботи, приймає соціалістичні зобов’язання, намічає конкретні завдання по підвищенню врожайності полів.
Селяни Снячева не мали ніякого поняття про електричне світло. Світили лампами, каганцями, свічками. Темрява панувала над селом. Тільки в 1955 році колгосп придбав електростанцію на 300 лампочок.
З року в рік росте і міцніє колгосп, покращується добробут колгоспників. Щорічно підвищується оплата трудоднів. На колгоспних полях працюють нові сільськогосподарські машини: трактори, сівалки, молотарки. В селі працюють нові спеціалісти: шофери, трактористи, електрики. Виросли нові кадри колгоспних трудівників: свинарки, доярки, садоводи, чабани і т.д.
Колгосп забезпечений відповідними кадрами зоотехніків та агрономів. Треба відмітити визначну роль в розвитку садівництва в колгоспі бригадира-садовода Д.І. Сушинського. Внаслідок його зусиль садовою бригадою посаджено на снячівських горбах 102 га плодових дерев.

В той час головою с/ради стає Цікал Г.І. 1919 р.н., який і працював на даній посаді майже 30 років. Поступово покращується життя простого народу. Взяти хоча б колгоспника Галанесі І.Т., якому 70 років. Колись давно в Канаду поїхав, щоб на хату заробити, так ні з чим і повернувся. Лише на старості літ, уже тепер, перебудував свою хату. Багато інших подібних прикладів можна було б навести, де колгоспники невпізнанно змінили умови свого життя. Багато колгоспників протягом останніх років будують собі будинки з 3-4 кімнат, покриваючи будівлі шифером, черепицею, бляхою. Наприклад, Пантюк Н., Сушинський О., Варварич О., Мікіцел С., Цуркан Д., Цікал Г., Тодораш І. та ін. Всього 160 хат.
Змінився і побут колгоспників. В багатьох хатах встановлено радіоприймачі, телефони, швейні машинки. Люди придбали велосипеди, мотоцикли. Майже кожен двір одержує газети та журнали. Кожний колгоспник утримує в своєму господарстві корову, свиней, птицю. Молоко, м’ясо, сало стало основними продуктами харчування. Краще й стали одягатись колгоспники. Вони купують добротний одяг, взуття. Змінилось в цілому село. Побудовано клуб в якому 2 рази в тиждень демонструють кінокартини, проводяться концерти та вистави, читаються лекції та проводяться бесіди. На головній вулиці села побудовано приміщення с/ради, амбулаторію. В 1957 році збудоване нове приміщення контори колгоспу.

В селі працює 4 торгівельних точки, в яких є всі необхідні товари для населення. В селі ліквідовано неграмотність серед дорослого населення, працює 2 школи в яких навчається 291 учень. Працює 20 учителів, 3 медпрацівники. Відкрито 2 бібліотеки в яких нараховується понад 7300 книг та понад 700 читачів. В селі працюють дитячі колгоспні ясла, де молоді колгоспники залишають своїх дітей, ідучи працювати в поле, на тваринницьку ферму. Цими яслами завідує декілька років підряд К.В. Маковій.

В селі заплановано будівництво семирічної школи, на яку буде затрачено більше 1 млн. крб.. Почали заготівлю будівельних матеріалів.
Весною 1958 року в с. Снячів розпочалося будівництво нової школи. Будували її самі жителі Снячева, а саме: Мікіцел І.Д., Чепишко М., Друнюк Д.П., Москалюк І.Г., Мойсюк А.М., Костиняк Г.Т., Хрестик М. Водіями, які возили камінь були: Мінтенко М.Г., Пантюк Н.М., Хрестик С.А., Мойсюк Н.П. Бригадирами були: Гриневич В.Г., Цікал Г.І. та Ганущак А.Г.
Будівництво школи було закінчено в 1964 році і в цьому ж році розпочалось навчання.
Велику роль в зростанні господарства колгоспу та підвищенні оплати трудоднів відіграло керівництво колгоспу на чолі з керівником головою правління колгоспу Тодорашем І.Д., який користувався повагою з боку колгоспників.
Весною 1959 року колгоспи імені Мічуріна та „Радянська Буковина” села Тисовець об’єднались з великокучурівським колгоспом. Утворилось одне з найбільших на той час у передгірській зоні Чернівецької області господарство – колгосп імені 28 червня, що об’єднувало 3 тисячі селянських дворів і мало понад 7 тисяч га земельних угідь.
Снячів – це є комплексна бригада колгоспу імені 28 червня, центр якого у Великому Кучурові. Бригада має 1636 га земельних угідь, орної землі 629 га, сінокосу 436 га, випасів 246 га, саду 193 га, лісу 132 га.
Завдяки самовідданій праці колгоспників швидко зростає колгоспне виробництво. Будуються тваринницькі приміщення, вклади для зберігання кормів та мінеральних добрив. Зміцнюється матеріально-технічна база сільського господарства, застосовуються нові агротехнічні прийоми, покращується насіннєвий фонд.
В 1975 році 8-річна школа була перейменована на загальноосвітню. В 1976 році відкрили 9 клас. Директором школи була Косяченко Г.П., яка доклала багато зусиль, щоб в с. Снячів була середня школа. В центрі села і досі красується просторий Будинок культури, який було зведено в 1976 році. Фінансування будівництва проводив колгосп імені 28 червня. Багато снячівчан приймали участь у будівництві нового Будинку культури.
Давно відгриміли останні залпи гармат, зарубцювались рани на українській землі, та роками не стерти в пам’яті народні подвиги героїв. Немає на Україні жодного району, жодної області, де б не було увінчано пам’ять загиблих героїв. Є пам’ятник і у нашому селі.
Фінансування пам’ятника проводив колгосп імені 28 червня. Ідею спорудження пам’ятника загиблим воїнам-односельчанам висунула голова с/ради Іонуц С.П. Скульптор – заслужений скульптор України М. Личаківський, архітектор – Б. Деркач. Встановлення пам’ятника проводила міжколгоспна будівельна бригада, яку очолював Березовський Г.В. Будівництво було розпочато у 1982 р. минув рік і 22 грудня 1983 року в урочистій обстановці було відкрито пам’ятник, який увічнив одну із найвеличніших подій ХХ ст.

Відкриття пам’ятника, 22 грудня 1983року

1979 – 1989 р.р. – це ще одна трагічна сторінка в історії нашої країни, яка не обминула і наше село. Тисячі молодих хлопців воювали на території Афганістану. Серед них і троє наших односельчан: Мігальчан В.І., Гончарюк В., Доліцої Д.
В 1987 році з ініціативи Іонуц С.П., яка з березня 1980 року, і по сьогоднішній день керує селом, за підтримки депутатів, односельчан, з розпадом колгоспу імені 28 червня (досі село вважалося бригадним) було створено господарство ім. Шевченка. Керівником стає Пантя І.М., котрий доклав чимало зусиль для соціально-культурного розвитку Снячева. На перших порах була невеличка тракторна бригада, зерносклад і вівчарник, тваринницька ферма приблизно на 100 корів.
1987-1992 р.р. – це період найбільшого розквіту населеного пункту. Держава виділяла кошти на будівництво. За цей час збудовані адміністративний будинок, цегельний завод. Успішно відбулася телефонізація села. Тепер нею охоплено 300 дворів. Тракторний стан укомплектований сучасною технікою, регулярно виділяли кошти на благоустрій доріг.
Новостворене правління колгоспу з перших днів існування ставить першочергові завдання: виробляти хліб і до хліба, сприяти розвитку особистих господарств, оскільки продукція, яку вони виробляють зараховується у виконання планів.

Сільскі збори, 1988 року

На початку кожного року відбувався схід жителів села. На сході приймали соціалістичні зобов’язання. 1988 р. – заготовити від корови в середньому 1000 кг молока, від кожного двору – по 200 кг м’яса, 60 яєць.
Завдяки добре налагодженій роботі господарства в селі впроваджено передовий метод тернопільчан по вкладанню договорів на заготівлю сільськогосподарської продукції. У 1988 році колгосп вперше уклав з жителями договори і передав їм на відгодівлю 218 голів ВРХ.
На колгоспних полях вирощують буряки, картоплю, пшеницю. Добре налагоджена робота городньої бригади овочівництва. В 1993 році у господарстві імені Шевченка є три гектари літньої і вісім пізньої капусти. Вирощують тут огірки, цибулю, моркву та інші овочі, та реалізовують на ринках Сторожинця та Чернівців.
1 грудня 1991 р. – одна з найвизначніших дат в багатовіковій історії України. У цей день, на референдум прийшло майже 90% снячівчан, які висловили своє бажання жити в незалежній українській державі.
Важливі процеси розпочались у державі, зокрема і у селі. Селяни повинні самі вирішувати, яке господарство їм вести – індивідуальне чи колективне.
В 1992 році колгосп Шевченка стає колективним сільськогосподарським підприємством. З 1998 року – керує підприємством Єреміца Д.М.
В 1999 році 40 засновників внесли свої паї в статутний фонд створивши товариство «Надія» з колективною формою власності. Керує товариством Григорчук В.Ф.
В квітні 2004 року, у зв’язку з реорганізацією товариства «Надія» створено товариство з обмеженою відповідальністю «Снячів-торг», яке в січні 2005 року створює дочірнє підприємство «Анастасія».
Нестача коштів негативно позначилася на соціально-культурному житті села. Незважаючи на скруту, люди зводять житло. Щороку в сільській раді оформляють документи в середньому 10 забудовникам. Хоч чимало снячівчан, починаючи з 1999 року виїжджають на заробітки, але, відрадно, що повертаються до рідних місць. Тут потім закладають міцний фундамент під майбутнє життя, для себе, своїх дітей, онуків.
В 1999 році в селі побудовано Свято-Троїцьку церкву Київського патріархату. Цей храм розташований на найвищому пагорбі Снячева і її видно здалека. Зведена, за порівняно короткий термін, в основному за кошти місцевих жителів, церква є найціннішою, найкрасивішою новобудовою в населеному пункті, яку благословив на віки сам Господь.

Сучасний стан
Село Снячів Сторожинецького району Чернівецької області розміщене на загальній площі 3864,4 га, в тому числі під будівлями 181,6634 га. Особисті селянські господарства займають 424,70 га, майнові паї – 746,3 га. В селі 835 дворів. Населення 2065 чоловік. Проживають люди різних національностей: українці – 2046 осіб, румунів – 4 особи, молдованів – 15 осіб та інші.
З 1980-го року голова села Іонуц С.П. на теренах району за практичним стажем їй немає рівних. Секретар – Ващук С.Д.
На території села функціонує загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів, в якій навчається 144 учні, працює 18 вчителів. Директор школи Довгунь Я.А.;

Будинок культури, яким завідує Сушинська Т.Г.; при будинку культури – сільська бібліотека (завідуюча Онуляк Я.М.);

лікарня сімейного типу – Драгомирецький П.В.; фельдшерсько-акушерський пункт – Ковалюк І.Д.; відділення поштового зв’язку – Мінтенко А.Д.; АТС, магазини, бари.

Релігійні громади села – церква Святої Трійці Київського патріархату (священик Хомащук Б.) та церква Святого Духа (священик Цуркан І.).
На території знаходиться ТзОВ „Снячів-торг”, яке займається виробництвом промислової продукції та дочірнє підприємство „Анастасія” – виробництвом сільськогосподарської продукції (керівник Дущак Ю.Д.), в 2006 році підприємство „Анастасія” видало кожному пайовику по 150 кг пшениці орендної плати за землю.
Індивідуальна форма господарювання представлена фермерським господарством „Огородник” – Єреміца Д.М.
Після сумнозвісної реформації в сільському господарстві вціліли майнові паї. На їх базі створена майстерня кованих виробів, діють цехи: цегельний та кахельний, деревообробний, з виготовлення бетонних плит та криничних кілець.
Але тваринництво та рільництво відродити важко. Шкода, що земля сьогодні пропадає. Адже паї мають, як правило, люди пенсійного віку.
Тільки в приватних господарствах люди вирощують сільськогосподарську продукцію, ВРХ, якої нараховуються на даний час 626 голів.
2006 рік багатий на приємні події. Так, 1 жовтня відбулося відкриття стадіону. Цю подію відзначали урочисто. Радість місцевих жителів поділив голова райдержадміністрації Карлійчук М.М.
А вже через тиждень, 8 жовтня, – відкриття ГРП. Блакитне паливо завітало в село. В 2003 році було розпочато будівництво газопроводу, довжина якого 22 км. Снячів приєднався до траси високого тиску „Бобівці – Тисовець”.
На урочистості з цієї нагоди прибув голова районної державної адміністрації Карлійчук М.М., керуючий справами районної ради Іванніков А. Схвильована, але з піднесеним настроєм звернулась до односельчан голова Іонуц С.П. Газопровід освятив священик – отець Богдан, який побажав всім присутнім добра, миру та злагоди. А щоб святковий настрій ще довго полонив серця людей – учасники художньої самодіяльності підготували чудову концертну програму.

В 2010 році в церків Святої Трійці Київського патріархату провів богослужіння патріарх київський Філарет.
В 2011 році жителі села Снячів змогли підключитись до всесвітньої мережі Інтернет
Снячів – земля добрих, мужніх і талановитих людей. Все вміють їх золоті руки: плекати опасисті стада худоби і ростити рясні врожаї, кувати сталь, виткати найтонше полотно й вишивати диво-квітками сорочку чи кептар. А які тут пісні сердечні, а танці вогнисті…
Ще багато чуйних, привітних людей живе в цьому селі. Ви зустрінете їх завітавши в Снячів. Коли найкращий час для відвідин села Снячів? Не злукавивши серцем кажемо: приїжджайте сюди в будь-яку пору року. Зима тут помірно холодна і сніжна. Весна коротка, але щедра на опади і ранні квіти. Літо гаряче, з теплими грозами і барвистими райдугами. І незрівнянна осінь – довга, лагідна, мальовнича… Такого красивого, мабуть, не знайдете в цілому світі! Красивий, як у сні! От тому і Снячів.