Освіта Стара Красношора

Старокрасношорська ЗОШ І-ІІ ст. 9 103 15 добрий середнє Школа побудована в 1905 році. Будівля знаходиться в доброму технічному стані. В 2007 році перекрито покрівлю школи металочерепицею, а у 2008 замінено вікна на металопластикові, у 2009 році зроблено капітальний ремонт фасаду школи. Опалення пічне на дровах. Однією з поважних проблем є мала кількість класних приміщень. Один клас змушений відвідувати школу у другу зміну. Тому ведуться роботи по виготовленню технічної документації для будівництва корпусу для початкової школи, шкільної їдальні та спортзалу. Також необхідно облаштувати огорожу території школи. В школі облаштований комп’ютерний клас. Керівництво школи веде активну роботу щодо підключення інтернета. З першого класу діти вивчають польську як мову національних меншин. А з другого іноземну – німецьку . В школі діють спортивні секції з футболу, волейболу, баскетболу, тенісу та інші. Діти, які займаються в секціях приймають активну участь в районних, обласних змаганнях на яких займають призові місця. Також при школі діє музей села. В якому зноходяться :глечеки,миски,література,скло,та багато іншого польських горян . Шкільне життя учнів дуже цікаве,та різноманітне. Проводитьчя багато свят на різну тематику.Діти відвідують багато екскурсій по Україні та за її межами.Учні активно відпочивають в зонах відпочинку.

“ТУТ І ЛАСТІВКИ В’ЮТЬ ГНІЗДА”,-
ЗАУВАЖИЛИ ПРЕДСТАВНИКИ З ПОЛЬЩІ, ВІДВІДАВШИ ШКОЛУ У СТАРІЙ КРАСНОШОРІ

1. Від Старої Гути до нинішніх днів
Майже 200 років у затишній низині, обрамленій лісами, між горами Вежа, Сурдук та Мунтєл, зігріває душі і серця працьовитих людей це незвичне село – Стара Красношора. Тривалий час воно було присілком Красни (Красноїльська), перші згадки про яку датуються ще 1431 роком. У 1793-му сюди прибули німецькі поселенці з чеських Судетів, у числі яких були спеціалісти з виробництва скла. Так заснувалася перша колонія на Буковині. У 1803 році було запущене виробництво скла. Тож місцевість почали називати Гутою. Очевидно, підприємство розширювалось. Тому пізніше з’явилися назви сіл – Нова Гута і Стара Гута. До речі, ще досі у діючому костьолі є вікна, де збереглося скло, виготовлене за тих часів.
З відкриттям фабрики у село почали переселятися польські сім’ї з-під Чадецьких гір. Працювали вони в основному на вирубці лісу.
Друга хвиля переселенців з гірської Польщі відбулося у 1914-1919 роках. Але німецьких родин було значно більше.
Після припинення виробництва скла назва Стара Гута залишилась. Польська община росте, розвивається. У 1868 році тут було 783 мешканці, які заселяли 144 будинки. У 1884-му створено хату-читальню з фондом 50 книг та 3 періодичних видань польською мовою. А у 1904-му будують школу, але з румунською мовою навчання.
Перед другою світовою війною німці покидають село після 150 років господарювання тут. Осиротілі хати поступово заселяють родини поляків з ближчих сіл. Так утворилася громада з переважаючим польським населенням. Пізніше селу було повернуто назву Стара Красношора.
Мурований костьол збудований у1836 році. Він стоїть і донині.
У повоєнні часи починає діяти школа, але рідну мову діти з польських родин не вивчали, хоч таких було 80%. Аж у 1991 році введено факультатив. А через два роки польська стала основним предметом.
Ці факти зібрала і узагальнила свого часу активістка товариства польської культури, завуч місцевої школи К. І. Дроздик. Тепер діти вивчають історію рідного краю, досліджують прадавні корені свого роду. А німими свідками подій минулого залишаються будівлі костьолу та загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів.
2. З столітніх стін -у третє тисячоліття
Хто б не завітав до цієї школи, що розмістилася в оригінальній будівлі з арками посеред чудової природи, відчує особливий неповторний стан душі. Можливо, це через те, що з чотирьох сторін, мов сторожі, територію “охороняють” столітні могутні дуби? Чи, можливо, магія часу таки існує? Адже вік школи перетнув столітній рубіж,а вона все така ж юна, гарна, схожа на казковий палац.
А господарі цього закладу – 102 учні, 15 педагогів, 7 технічних працівників.
Директор М. Г. Матейчук погоджується з зауваженнями щодо демографічної ситуації у селі, що позначається на кількості учнів, підкреслює, що останнім часом спостерігаються деякі зрушення у бік збільшення народжуваності. Але у перший клас поки що прийшли 10 учнів. Приблизно так само укомплектовані й інші. Та вже наступного року поповнення буде більшим.
Атмосфера оптимізму та особливого здорового спілкування сільської школи панує скрізь: і на спортивному майданчику, і в класних кімнатах, і на перервах. Про школу не скажеш, що вона -“у глибинці”. Тим більше, що Інтернет, різні поїздки, візити гостей у школу витіснили це поняття з лексикону і з свідомості. Та й педагоги, які свого часу навчались у цих стінах, дбають про розширення світогляду дітей. До речі, колектив дуже молодий, у ньому лише троє -пенсійного віку. Всі – з вищою освітою, хтось здобуває ще одну.
– Один суттєвий недолік: переважно жінки, всього троє чоловіків – вчителі фізкультури, польської мови та директор, -напівжартома говорять вчителі.
Але у цьому зауваженні -проблема, притаманна освітянській галузі, яка занадто “жіноча”. І на чоловічі вчительські плечі лягають чимало додаткових навантажень: від елементарного цвяха у стіні – до крутої розмови “тет-а-тет” з бешкетниками-хлопчаками.
Чимало різних тем порушують на перервах у вчительській. У таких дискусіях народжуються раціональні зерна, такі необхідні на переході у нове тисячоліття. І поволі новий дух таки сповнює старі стіни.
3. “Долинянка” – посланець в Європу
Пан Томаш Калуські – так всі називають вчителя польської мови, який свого часу приїхав у Стару Красношору у пошуках цінних філологічних знахідок – діалектів чадецьких горян.
Ті пошуки завершились одруженням на
місцевій дівчині. Тепер родину Калуські – Томаша та Регіну знають не тільки у Старій Красношорі, а
далеко за її межами. Все – завдяки дитячому фольклорному колективу “Долинянка”, створеному за ініціативою подружжя педагогів. Діти вже не раз виступали на різних фестивалях, здобуваючи перемогу. І цьогоріч побували на традиційних “Буковинських зустрічах” у Польщі, звідки привезли чимало вражень, а ще – поповнили словниковий запас рідної польської мови.

Отож, “Долинянка” – це символічний посланець до Європи. Співучі діти, до речі, вітали гостей з Польщі і під час їх недавнього візиту до Старої Красношори, розчуливши серця солідних мужів від політики та бізнесу.
4. Поляки з Жгува допомагають, але й перевіряють
Навідини до місцевої школи цілої делегації з міста Жгув, що у Польщі, – не перші. Такі зустрічі вже були і, як стверджує Жгувський мер Ян Мільчарек, ще будуть. У добру годину зав’язалася ця неординарна дружба, зауважують жителі Старої Красношори, які у курсі всіх шкільних подій. Під час однієї з зустрічей на
обласному рівні по лінії товариства польської культури ім. А. Міцкевича представники міста Жгува попрохали очільника товариства В. Струтинського організувати спілкування з місцевою діаспорою. Пан Владислав запропонував навідатися до Старої Красношори, яка має цікаву історію і не менш цікаві будні. Так зав’язалася щира дружба, яку координує голова місцевого осередку польської культури імені Яна-Павла ІІ – Папи Римського, котрий мав польське коріння. Навіть цей факт зворушив гостей з Європи: рідко побачиш сьогодні таке високе почуття національної самосвідомості.

– Ми хочемо, щоб діти вашої школи почувалися не гірше, ніж їхні ровесники у Жгуві, – зауважив Ян Мільчарек, виступаючи перед школярами.
Разом з ним приїхали п’ять міських депутатів, представники малого та середнього бізнесу.
Вони з великим зацікавленням оглянули будівлю школи, яка за останні три роки змінилася на краще – новий дах, євровікна, а до початку навчального року поновили й фасад. До останньої справи долучилися жгувські шефи, які вклали 76 тисяч гривень до виділених з районного бюджету ста. А ще допомагають реконструювати водогін, облаштувати криницю, звідки вода самотоком поступає у школу, костьол та дошкільний навчальний заклад.
Про використані кошти прозвітувала К. Дроздик, надавши всю документацію. Такий порядок встановили польські меценати. Від того, наскільки скрупульозно він витримується, залежить подальша співпраця.
А вона буде. Надію на це висловили і присутні на зустрічі представники районної влади, і місцевий голова, і представники громади, дякуючи за вже надану допомогу.
Тим часом, роздаючи подарунки, – ручки, м’ячі, сувеніри, – польські бізнесмени пильним оком вже “вловлювали”, де потрібне першочергове фінансування. Підприємець Владимір Качмарек разом з директором Михайлом Матейчуком та сільськом головою Віктором Луптовичем діловито обміряли довжину огорожі, – щоб виготовити нову, металеву. На питання, чи про це вже можна повідомити у пресі, пан Владимір відповів ствердно:
– Звичайно, можна: я пообіцяв. І на знак такої угоди усі троє
сфотографувались.

5. І дух живе прадавній
Високо під дахом на новенькій по-сучасному оздобленій стіні,де ще зовсім недавно працювали майстри, метушливі ластівки звили собі гнізда. З точки зору естета, вони псують загальний вигляд, але руйнувати гнізда директор заборонив: хай живуть собі птахи. Треба було бачити скільки живого дитячого захоплення ці пташині оселі викликали у дорослих людей -польських гостей.
– О, то на добро, коли ластівки гніздяться біля хати!
У той день вони побували ще в дитячому садочку, де мирно спали наймолодші щасливчики, яким поталанило бути вихованцями закладу. Наразі на черзі близько 60 діток, а група лише одна. Тут гості-меценати ходили навшпиньки, прикладаючи пальці до губів: тихо! Але дарма, бо про приїзд діти знали і через щілини з-під ковдр усміхалися: який тут сон!
Стара Красношора ще не раз стрічатиме гостей. Бо тут, у маленькому селі, де так прагнуть осучаснення, живе прадавній дух. Він – і у віковічних дубах-велетах, і в стінах костелу, куди щонеділі йдуть цілими родинами, і в тій щирості, яка просто ллється з дитячих облич, і у вітанні перехожих… І хай би зберігався ще довго.