Історія Стара Жадова

В „Історії міст і сіл України. Чернівецька область” читаємо: „Стара Жадова – село, центр сільської Ради. Розташоване за 24 км від районного центру м. Сторожинець”. Лежить воно у передгірській частині Карпат, на
10 км простягається обабіч берегів Сірету та його приток Жидівки і Міхідри. Через село проходить шосейна дорога та залізниця. Населення – 4500 чоловік. Сільській Раді підпорядковані багато хуторів. Селу вже понад 500 років. Гортаючи сторінки книги, поринаємо в сиву давнину і дізнаємося, що вперше воно згадується в грамоті молдавського воєводи Стефана ІІІ від
15 березня 1490 року, де визначається територія Радовецького єпископства, де він записує жадівську землю з церквою. Тут населений пункт, звісно, виник раніше. Бо якщо була церква, то мусила бути й церковна громада. Але документи про це розпорошив час. Наступні документальні відомості про Жадову датуються у 1620 та 1640-ми роками, коли село згадується як власність феодала Гояна.

Назва села, за переказами пов’язується зі словом “жадати”, а також з давньою назвою села – “Садова”. Старожили розповідали легенду про село Садова. Колись село було невеликим помешканням великої родини, яка складалась із 21 сім’ї. Родина жила дружньо, любила працю. А особливо пишалися садами, які відрізняли особливо цей куточок від інших поселень.
Навесні воно покривалось білосніжним цвітом, запахом та гудінням бджіл, а восени радували всіх смачними плодами. Але радісне життя родини не було довготривалим. На зростання і розвиток села впливали руйнівні набіги завойовників, адже село ще й було власністю феодалів, зокрема, Гояна, Влада, Романа. Селянські родини жили на земельних володіннях, що вважалися власністю поміщика. Кріпакам доводилось щорічно відробляти від 72 до 144 днів панщини, віддавати панові 10 частину врожаю з поля, з городу, саду, а також десятину від бджільництва. Крім того, селяни змушені були заготовляти для панського двору паливо, здавати щорічно міток прядива ( з льону, конопель), птицю.
Нестерпна експлуатація змушувала кріпаків кидати рідну оселю. Біля сорока сімей втекло із села Садова. Люди прагнули і жадали кращого життя. Вони не мирилися з феодальним гнітом. Вони брали участь у антифеодальному повстанні, яке очолював Лук’ян Кобилиця, вимагали скасування панщини, відмовлялися працювати на поміщика.
Згодом село стали називати Жадовою. Бо життя на той час не відповідало його колишній назві Садова.
Після реформи 1848 року становище селян Жадови майже не змінилось. Більшість земельних угідь, як і раніше, залишалися в руках поміщиків.
Село почало розвиватися із появою в селі євреїв-жидів. Звідси і ще одна версія, що пов’язана із назвою села, тобто Жадови від слова “жиди”.
З часом у Жадові починають розвиватися ремесла, що базувалися на найманій праці. Більшість торговців та ремісників, які проживали в селі в ХІХ та на початку ХХ століття – були євреями.

Свідком того,що в селі жили євреї є кладовище в центрі села із кам’яними плитами-надгробками.
На 1861 рік в жидівського різьбяра по дереву працювало шість робітників. Дещо пізніше з’являються шевські, столярні, кравецькі та інші майстерні; на 1910 рік у Жадові налічувалось вже 39 ремісників.
У 1865 році в селі побудували винокурню, а перед Першою Світовою війною запрацювала поміщицька лісопильня, де налічувалося близько ста робітників. Починаючи з 1886 року в Жадові стали проводитись щотижневі ярмарки, на яких торгували худобою, зерном, фруктами, будівельними матеріалами та різними промисловими товарами. Тут було 56 торговців. Село стало на ноги, центр села люди стали називати містом.
За переписом 1910 року у Старій Жадові жили українці, євреї, румуни, німці, поляки.
Напередодні Другої Світової війни в селі налічувалось приблизно 60 єврейських будинків, в яких проживало понад 200 людей єврейської національності. Євреї компактно оселялися вздовж центральної дороги Сторожинець-Вижниця, яка проходить через село, і вдовж головної дороги на одному з кутів Старої Жадови – Майдані. В місцях свого проживання євреї мали численні крамниці, корчми, швейні майстерні, їм належала сільська лазня.. Один з євреїв володів великим двоповерховим механізованим млином. В селі були 2 єврейські школи, що слугували заодно і синагогами. Одна з них знаходилась в центрі села, інша на куті Майдан, де проживали євреї. До наших днів вони не збереглися.. Вірним свідком того, що в селі жили євреї є єврейске кладовище в центрі села з кам’яними плитами надгробками.
Багато жителів села загинули на фронтах Другої Світової війни. В їх честь у центрі села споруджено величний пам’ятник.

Пам’ятник воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни

   Нелегко було жадівчанам відбудовувати розорене війною господарство. Відновила свою діяльність сільська Рада, а у липні 1944 року відродився колгосп. Економічне зростання господарства сприяло розгортанню будівництва на селі. Виросли нові школи, тепер їх на селі три. В них здобувають освіту близько 600 дітей, працює 70 вчителів. Побудовано кілька магазинів, 1 дитячий садок, аптеку, млин, цегельний завод, пилораму, льонопереробний цех. Як моноліт, виріс будинок культури, два клуби. До послуг жителів села будинок побуту. Діють 4 церкви. Збудована нова двоповерхова лікарня на 25 місць.

Територія села розширювалась. Люди почали заселяти територію обабіч центральної дороги в бік Сторожинця. Ту частину почали називати Новою Жадовою, а центр села – Старою Жадовою.

Відреставрований Греко-Католицький храм (с. Нова Жадова)

   Сільській Раді села Стара Жадова підпорядковані населені пункти Дібрівка, Косованка, Нова Жадова, кути: Багна, Одая, Вивіз, Майдан, Америка, Кобилянська, Грибок та інші.