Видатні особистості Старі Бросківці

Видатні постаті села Керівник розділу: Кордубан М.Г. І ЗОЛОТО СЕРЦЯ, І ЩИРЕ ТЕПЛО…” Марія Савівна Єремійчук з’явилася на світ у мальовни¬чому буковинському селі Ста¬рі Бросківці, у 1941-му. Вже кіль¬ка місяців тривала Велика Ві¬тчизняна війна. І відчувалося, що вона надовго. Та життя не спинилося. І дівчинці, яка була ще немовлям, окрім матері та батька нічого не потрібно було. Ось тільки містичне чи¬сло 1941, здається, від самого народження поселило в душі Марійки якийсь ностальгіч¬ний смуток, велику любов до життя та ще більшу нена¬висть до війни. Очевидно, ця благородна ненависть і спонукає Марію Савівну, яка зазнала змалечку сирітської долі, бути напрочуд великою оптимісткою. Ще в школі вражала всіх потягом до знань. Вчилася ніби граючись — легко, спрагло. Вже з 12 літ працювала в своїй же школі прибиральницею. І доки однолітки приходили до класу — все було вимито, вичищено, груба — напалена. І ще одна риса переважала у Марії — милосердя. Білий халат медика став для неї символом високої моралі і чис¬тоти ще з раннього дитинства. У фантазіях лірична і мрій¬лива дівчина не раз виручала свого татуся у бою, перев’язу¬вала йому рани і повертала до життя. Але в реальності все було інакше. Було село, в якому головним медиком вважали фельдшерку. Мрія стати лікарем переважила всі інші. В тому числі – і великий потяг до літератури й творчості. “Лікарем я не стала, а лише медсестрою. І то — завдяки чоловікові, котрий усе життя розуміє мене і підтримує. — розповідає Марія Савівна. Вона вступила в медичне училище у 1965 році, коли вже маленька донечка перехворіла всіма дитячими хворобами. Вже мала більше восьми літ стажу санітаркою в сільському ФАПі. А практично уміла все, що мала знати медсестра. По закінченні училища, звичайно, повернулась у село. Тридцять п’ять років незмінно трудилася на нелегкій ниві сільською фельдшера-акушера. За цей час пережила стіль¬ки різного, що сьогодні здається нереальним. Приймала ді¬тей у породіль в дорозі, долала десятки кілометрів до хворих у глибоку ніч. Йшла на поклик людський, як боєць. І нерід¬ко подумки порівнювала: все-таки це — мирна праця, а як було на фронтах? Попри різні турботи і обов’язки в усі роки не покидала думка знайти могилу батька, який не дожив до Перемоги лише 13 днів. Коли, нарешті, дізналася про долю свого бать¬ка, про місце його поховання, то, звичайно, захотілося побу¬вати в тих краях. Розповісти, що вже матері немає, а самі вони, його діти, — давно переросли свого батька. Розповіла б і про своїх дітей — трьох чудових донечок, які дуже любили бабусю Івону і бережуть пам’ять про дідуся Саву. У Марії Савівни, яка вже багато літ захоплюється вір-шуванням, чимало поезій присвячено найріднішим і найдо-рожчим у світі людям — батькові і мамі. Всі свої пережи¬вання, тугу за нездійсненним, біль утрат і розчарувань, так само як і радість від щасливих хвилин свого життя, здобу¬тих успіхів і перемог, роздуми про сенс життя і місце лю¬дини в ньому, про рідну землю та неспокій і тривогу за її майбутнє, вірші про найсокровенніші, найсвітліші людські почуття. Н Я ГУ ПЕТРО РАДОВИЧ Завідувач відділенням обласного клінічного, кардіологічного диспансеру, лікар вищої категорії, відмінник охорони здоров’я, лауреат премії ім.професора В Л.Радзіховського. Народився 06.11.1946 року в с. Старі Бросківці Батько – Нягу Раду Григорович, робітник Берегометського ДОКу, потім Чернівецького цукрового заводу. Мати – Нягу Ганна Олексіївна колгоспниця 1954 -1959 рр – навчання в Старобросківецькій школі (Черешенька) 1959 – 1963 рр – навчання в Межирічській школі-інтернат 1963 – 1967 рр – навчався в Вашківському медичному училищі. Після його закінчення з відзнакою зразу поступив до Чернівецького медичного інституту (1967 – 1973 рр). З 1973 по 1986 рр. працював завідуючем відділенням в залізничній лікарні Красноярської залізниці. З 1986 року по теперішній час працюю в Чернівцях. Спочатку завідуючем кардіологічного відділення обласного шпиталю ІВВВ, потім обласного кардіодиспансеру. Дочка Дійова Оксана Петрівна після закінчення Буковинської медичної академії в 2000 році працює в кардіодиспансері. ЧІКАЛ ІВАН ДМИТРОВИЧ, ГЕНЕРАЛ АРМІЇ БІЛОРУСІЇ Народився 30 червня 1947 року. В 1967 році закінчив Ленінградське артилерійське військове училище. Після чого в 1969 році переїхає на постійне місце проживання в державу Білорусію де проходить службу у військовій частині лейтенантом. Згодом закінчує військову академію отримує звання генерала-майора. Працює на посаді заступника міністра оборони Білорусії. Зараз на заслуженому відпочишу. ІЛІКА ОЛЕГ АВРЕЛОВИЧ, МАЙСТЕР ГИРЬОВОГО СПОРТУ 1996 рік – початок спортивної діяльності у Запоріжжі на міжнародному турнірі з гирьового спорту, де виборов у ваговій категорії до 90 кг бронзову медаль. 1998 рік – у Запоріжжі на міжнародному турнірі посідає третю сходинку п»єдесталу, набравши 146 очок. 19.06Л998 року отримав посвідчення майстра спорту України. У 1999 році був третім на міжнародному турнірі з гирьового спорту на призи «Спортивної газети» У 2000 році у своїй ваговій категорії стає рекордсменом світу у поштовху гирі вагою32 кг ниперемінно кожною рукою впродовж години (901 підйом). А через два роки у цій вправі доводить результат до 1056 підйомів. У 2001 році йому присвоєно звання майстер спорту міжнародного класу. Він чемпіон України за довгим циклом, встановив два рекорди ( у м.Сторожинець у 2000 році та у Казані у 1999 році), п»ятиразовий рекордсмен України у різних вправах з гирями, дворазовий рекордсмен світу у поштовху гирі нетрадиційним способом ( м.Тернопіль-2000 рік, м.Турбіго Італія – 2002 рік), триразовий переможець чемпіонатів Збройних сил України, учасник чемпіонатів світу з гирьового спорту в Афінах -2002 рік, у Вентспілеї-2003 р., у Казані -2004 р. та в Німеччині – у складі збірної Італії. А також абсолютний рекордсмен у ваговій категорії до 90 кг чемпіонату України, який проходив у м.Сторожинець у 2005 році. І в цьому році встановив рекорд України – 122 підйоми гирями по 24 кг Реус Марія Петрівна Народилася в селі Старі Бросківці Сторожинецького району 27.07.1965 року. Навчалась в Старобросківській школі до 1998 р. продовжила навчання в Сторожинецькій школі №4 та закінчивши 10 класів поступила в Чернівецьке кулінарне училище №10 у 1980р. Після закінчення училища у 1982 р. розпочала трудову діяльність в їдальні №13 дирекції «Легпром» кухарем 4-го розряду на протязі восьми років. У серпні 1990 р. продовжила трудовий стаж у Чернівецькому ПТУ №10, нині Чернівецьке вище комерційне училище КНТЕУ, на посаді майстра виробничого навчання отримавши педзвання «майстер І категорії» та одночасно закінчила заочно Чернівецький торговельно- економічний інститут КНТЕУ. З вересня 2007 року продовжує роботу у ЧВКУ КНТЕУ на посаді викладача спецдисциплін, педзвання викладач II категорії. Має великий практичний досвід роботи. Нагороджена почесними грамотами: управління освіти облдержадміністрації, МОНУ, знаком «Відмінник освіти України». Має ґрунтовну теоретичну підготовку, володіє методикою проведення уроків теоретичного навчання. Щиро вболіває за результати власної праці. Постійно працює над підвищенням рівня педагогічної майстерності. Прищеплює своїм вихованцям любов до професії. Новий матеріал пояснює учням зрозуміло, з використанням конкретних виробничих ситуацій. Вміє викликати зацікавленість учнів до здобуття нових знань. Проводить належну позаурочну роботу з вихованцями , залучаючи їх до участі в гуртках, конференціях, виставках, вечорах відпочинку. КОЗАК НІНА ІВАНІВНА. НАРОДНА МАЙСТРИНЯ Народилася 24 квітня 1947 року на Полтавщині. Вишиває. Її роботи є в Канаді, Іспанії, Італії , Греції. Всього за своє життя вишила понад 100 вишивок, Вміння вишивати передала двом дочкам і внучці. Зараз на заслуженому відпочину , але продовжує вишивати, приймає активну участь у всіх масових заходах району і села.Видатні особистості