Історія Тисовець

Історія

Згадане село за останні два десятки років стало відомим далеко за межами України передусім завдяки популярності виробів тисовецьких підприємців: вишукані, елегантні весільні прикраси, які народжуються у руках тисовецьких майстрів, нічим не поступаються аналогам європейського виробника, а за багатьма параметрами перевершують їх. Тому користуються неабияким попитом не тільки на ринках Росії та інших країн СНД, але й у Європі. Втім, тут і раніше, ще в часи Радянського Союзу, активно займались підприємництвом: тонни парафіну перетворювались у свічки різноманітних форм і краси для різних життєвих потреб – весілля , хрестин тощо.
Mentioned village for the last two decades has become known far beyond the borders of Ukraine primarily due to the popularity of wares of Tysovets undertakers: exquisite, elegant wedding decorations, which are born in hands of Tysovets masters, don’t give way to the analogsof European manufacturer, but in many ways even superior to them. That’s why the wedding goods profit not only on the market of Russia and other CIS countries, but also in Europe. By the way, as long ago as the times of the Soviet Union, here still actively engaged in business: tons of paraffin grew into the candles of various shape and beauty for different vital needs – weddings, christenings and more.

І не тільки цим може нині захопити Тисовець.
Неподалік села, що розкинулось на берегах Дереглуя та мальовничих пагорбах є варта уваги місцина – пам’ятка природи державного значення Тисовий яр, який займає близько 10 гектарів. Він – один з чотирьох місць в Україні, де росте у природі рідкісне дерево – тис ягідний, з якого свого часу єгиптяни виготовляли саркофаги, а у Європі – меблі для королів, бо деревина є доволі стійкою до атмосферного впливу та шкідників. Найстарішим деревам в урочищі – близько 500 літ.
Вони – ровесники поселення Тисовець, першу згадку про яке сучасники знайшли в архівних документах за 1421 рік. Ім’я селу, схоже за все, дало саме згадане вище дерево. Хоча, правдоподібно, що цю землю люди заселили значно раніше. Підтвердження цьому – Тисовецьке городище. До слова, у південно-західній частині села на куті Глисний, археологи знайшли фрагменти посуду та інші артефакти, які належали представникам Трипільської культури.
And not only by all this Tysovets can be delighted with nowadays.
Not far from the village, which lies on the banks of the Derehluy and picturesque hills, there is a worth seeing place – the memory Instruction for a natural value Tysovyiyar (Tysovyi ravine) that occupies about 10 hectares. It is one of the four places in Ukraine where a rare tree grows –tysyagidnyi out of which at one time the Egyptians made sarcophagi, and in Europe – furniture for the kings as the wood was rather stable to the atmospheric effects and pests. The oldest trees in the tract are about 500 years old. They are the same age as the settlement of Tysovets, the first mention of which was found by contemporaries in files by 1421. The name of the village, evidently, was given due to the abovementioned tree. Although, presumably, that people have settled this land much earlier. Confirmation of this is Tysovetsgorodysche. By the way, in the southwestern part of the village on the corner Hlyskyyarchaeologists found fragments of crockery and other artifacts that belonged to the representatives of Tripoli culture.

Минулому Тисовця присвятив свої дослідження краєзнавець Тарас Дишкант, уродженець м.Буськ, що на Львівщині, який упорядкував збірник історико-краєзнавчих статей “Тисовецькі старожитності”. Зокрема, він вважає, що Тисовецьке городище, розташоване на гребені вододілу Сіретської і Прутської долин, ймовірно, було одним з форпостів на південних рубежах колишньої Білої Хорватії.
The ethnographer Taras Dyshkant, born Busk, Lviv region, devoted his research to the last Tysovets, he compiled a collection of historical ethnographic articles “Tysovets antiquities”. In particular, he believes that Tysovets gorodysche situated on the crest of the watershed of Siret and Prut valleys, probably, was one of the outposts on southern borders of the former White Croatia.

Дослідник минувшини села у своїй книзі звернув увагу і на кам’яну плиту, яка нагадує жертовник, і на походження Пома та на багато місцевих звичаїв, котрі містять для сучасника чимало загадок щодо їх походження.
Researcher of the village’s past in his book drew attention to a stone slab that resembles an altar, and the origin of Pom and many local customs that contain for the contemporary a good deal of mysteries about their origin.

Найстарішими будівлями Тисовця безперечно є місцевий храм Дмитрія Солунського, який освятили у 1982 році, а також школа та приміщення залізничної станції, котрі були зведені за часів Австро-Угорщини.
The oldest buildings of Tysovets certainly is a local Dmytriy Solunskyi church that was consecrated in 1982, as well as school premises and railway station which were built during the Austro-Hungary.

Свого часу село було підпорядковане Великому Кучурову.
Нині в Тисовці налічується 1154 садиби, в яких проживає понад 3,5 тисячі чоловік. До їхніх послуг – сучасний стадіон, відділення поштового зв’язку, приватні крамниці, медзаклад, перукарня, бари тощо.
At one time the village was subjected to Velykyy Kuchuriv.
Currently there are 1154 farmsteads in Tysovets where over 3,5 thousand people live.There is a modern stadium, post-office, private shops, medical establishments, hairdressing salons, bars at their service.

 

ДВЕРНИЙ ДЕРЕВ’ЯНИЙ ЗАМОК

         В старих хатах Тисовця ще можна зустріти біля вхідних дверей з правого боку в стіні круглий отвір діаметром приблизно 15 см., який служив для користування дерев’яним дверним замком або засовом. Дверний замок , являє собою брус із бука ( як і всі інші частини замка) розмірами 33 х 10 х 9,5 см., в нижній частині якого зроблений прямокутний проріз для руху засову або, як говорять, засувки. У верхній площині прорізу в брусі – колодці зроблені три гнізда, в які вставляються «песики». Песик являє собою маленьку дощечку 8 х 5 х 1 см. І має одно сантиметровий виступ – зуб. У цьому замку є три таких однакових песики, які своїми зубами дотикаються верхньої площини засувки. Засувка являє собою буковий брус 39 х 5,5 х 4,5 см. Щоб засувка не витягувалася із колодки, на її кінцях залишені виступи, які більші ширини прорізу в колодці. Зі сторони, де вставляється ключ, засувка має дві прямокутні виїмки, по яких заходять роги ключа. Ці виїмки мають три прорізи, які сполучені з верхньою площиною засувки, де ковзають три песики. Замок спрацьовує, коли ключ із своїми зубами опускає песики в прорізи, які є в засувці. При цьому засувку не можна рушити ні вперед, ні назад. Щоб відкрити замок, потрібно знову вставити ключ, підняти зуби песиків до рівня площини засувки і за ключа тягнути саму засувку до упору. Щоб замок надійно працював роками, з сторони, де в колодці зроблені гнізда для песиків і прорізь близько 40 см.

Кленчури округлої форми, товщиною два сантиметри. Проходили через наскрізні отвори в колодці і через отвори в стіні, а знадвору розклинювалися клинцями. Місця виходу надвір клен чурів заштукатурювалися або закривалися дошками. Зі сторони замка клен чури мали широкі опуклі головки в діаметрі 4 см. Майстер після виготовлення замка на добу замочував його в коров’ячій сечі (гноївці). За розповіддю місцевого краєзнавчого Дмитра Маковія такі замки виготовлялися ще в 40- і роки ХХ ст.

Сам замок, як бачимо, був виготовленим цілком із дерева, адже залізні вироби в давні часи були дорогими.

Особливість такого буковинського дверного замка втому, що він був цілком незалежним від самих дверей. У Давньому Римі відомий тип дверних замків, коли засов уже кріпився до самих дверей. Крім того, їх щоб закрити знадвору, самих дверях була зроблена дірка, через яку надвір проходив спеціальний ремінь. Цей ремінь кріпився за один кінець засова і , тягнучи за ремінь, засов рухався вперед і попадав у гніздо в одвірку. Щоб їх відкрити, з боку в стіні була маленька дірка, через яку просувався довгий металевий ключ і ним попихався засов назад. Більш осучаснений цей «римський» замок наш односельчанин Тарас Дишкант мав нагоду бачити на Львівщині. Засов так само кріпився скобами до дверей. Над засовом була невелика дірка для ключа. Ключ являв собою вигнутий товстий кавалок дроту буквою «г» із загнутим кінцем, а для руки ключ закінчувався кільцем з цього ж дроту. Ключ просувався у дірку і завдяки малим круглим виїмкам у засові рухав цей засов (за кілька прийомів) туди – сюди, тобто відкривав – закривав двері. Секрет цього замка полягає в тому, що на якій висоті була дірка над засовом, на цю ж висоту і загинали ту частину ключа, яка проходила через дірку в дверях для руху засова.

Якщо наші предки першу хату збудували ще дуже давно, багато тисяч років тому назад (в палеоліті), то проблема з дверима тягнулася фактично ще з тих часів. Адже шкіра вбитого звіра, яка закривала вхід у хату, мало захищала від непроханих гостей, а тим більше від самого звіра. Досконало обробляти деревину наші предки навчилися, коли освоїли метали, зокрема мідь (бронзу) і залізо, а це 5 – 3 тисячі роки тому назад. У Китаї навіть запам’ятали чоловіка на ім’я – Лу Бань, який навчив китайців навішувати двері на петлі, щоби вони легко відкривалися і закривалися, і сталося це в 606 році до н. е. У Давньому Римі був Бог Янус, який відповідав за двері, ворота, був Богом всякого початку. В честь нього і перший місяць римського року називався Январем. Зображували його дволиким, оскільки він знав минуле і міг бачити майбутнє. Йому присвячували перший день кожного місяця і початок кожного дня. При звертанні до римських богів його ім’я також згадували першим. Голова Януса була зображена на найдрібнішій мідній монеті ассі. Ворота його храму – арки (воріт) в Римі закривалися лише в мирний час, що за всю історію Риму це було зроблено всього п’ять разів. Вірогідно, що подібні уявлення про двері побутували в ті давні часи і у наших предків, можливо менш вироблені. Крім того у римлян був ще один Бог – охоронець, Портун, який суто відповідав за хатні двері. Він вважався охоронцем гавані – порту на Тібрі.

Вірогідно, що й самі двері до певної міри вважалися святими і ніяких дірок у них спочатку не дозволяли собі римляни робити, як і наші предки. Тому без сумніву, що буковинський дерев’яний дверний замок можна вважати давнішим за римський. Адже в буковинському замку ключ дерев’яний і сама площина дверей непорушна без всіляких дірок.

А як шанували наші прадіди ворота, портички – зверху на високих стовпах ставили дашок, що і дотепер можна подекуди цей звичай зустріти.

Парою для римського Бога Портуна була богиня щастя, випадку, удачі – Фортуна (Портуна). Крім того фортуна ще виступала як захисниця римських жінок.

Такий замок на даний час зберігся у нашому селі у оселі довгожительки Ростецької Ганни, житло якої збудоване на березі Дереглуя.

 

 

ЗНАХІДКА З ТИСОВЦЯ

                                       шкільний бібліотекар Чобан С.О.

У 1975 році у нашому господарстві , що заходиться у селі Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області копали колодязь. На глибині близько 4 метрів від поверхні землі по ширині колодязя було знайдено два великих оброблених камені, які витягнули і використали для фундаменту під житловий будинок.

Залишили тільки один кусок цього каменя, який і досі зберігається. Розмір цього каменя: ширина -37,5 см, товщина -20 см., довжина близько 50 см. Бокові, торцева І верхня сторони оброблені до гладкості. На протилежній від торця стороні, який не є рівним, залишки вапняново-піщаного розчину. Напевно, при шліфуванні сторін камінь-плита тріснула, або це сталося під час перевезення з місця виготовлення, і в такому вигляді вона була використана у якійсь кам’яній споруді. Верхня площина шліфована, а нижня ні – тобто, товщина плити не має строго фіксованого розміру, як і довжина. Єдиний точно фіксований розмір плити – це її ширина, яка становить 375 міліметрів . Матеріал каменя – світлосірий дрібнозернистий піщаник, який у нашій місцевості є досить поширеним. Пологий схил і велика глибина залягання плити – каменя свідчить про його давність. Досконалий обробіток дає підставу вважати, що він не міг бути виготовлений у середні і нові віки, тобто від Yст. До ХY і ХХ ст.нашої ери. Та і саме місце знаходження його було досить провінціальним на ці часи, щоб тут могла з’явитися споруда з досконало обробленого каменю.

Найбільш ймовірна дата появи цього каменя – це часи перебування   римлям на наших землях у ІІ-ІІІ ст. н. ери. Через Тисовець від Чернівецької переправи через Прут на Червону Діброву, глибоку і далі на південь проходила давня дорога, яка була досить важливою. Для захисту своїх подорожніх римляни будували маленькі укріплення – кастели вздовж шляху. Основною спорудою кастели були кам’яна башта і частокіл. Отож і найбільш вірогідно, що цей камінь і є з башти. Про це свідчить і єдиний  фіксований розмір плити – ширина 375 міліметрів , що становить рівно 5 римських п’ядей по 74 міліметри. П’ять міліметрів «набігло» через віддаленість від центру через віддаленість від центру тодішніх каменярів, які свої мірки далеко не завжди могли порівняти з еталоном. Майбутні історичні дослідження розкажуть про цей Тисовецький камінь значно більше.

Крім того, сама ж назва села ( правильно – Тисовець, а не Тисовці) свідчить, що в минулому тут був давньоруський або даньослов’янський укріплений град. У ці часи села не називали іменниками чоловічого роду та й уваги до них особливої не було.

Література:

1.Дишкант Тарас «Тисовецькі старожитності»

Збірка історико-краєзнавчих статей   м.Чернівці,2002 р.

2.Знахідка з Тисовця // Рідний край м. Сторожинець 28 грудня 1996 р.