Традиції Тисовець

Традиції

Тисовецьке весілля

Виконала: учениця 9-А класу
Тисовецької ЗОШ І-ІІ ступенів
Мінтенко Адель-Марія Георгіївна
Керівник: вчитель українознавства
Цуркан Наталія Георгіївна

ПЛАН
1.Вступ
2.Етапи тисовецького весілля
2.1 Сватання та заручення
2.2 Запрошення
2.3 Плетення вінка з барвінку
2.4 Обмін дарунками. Свашки
2.5 Благословіння батьків
2.6 Вінчання
2.7Проща
2.8 Покривання молодої
3. Висновок
4. Література

ВСТУП
Кожен народ має свої культурні надбання, відзначається своїми культурними особливостями, кожен народ зробив свій внесок до світової культури.
Важливим складником народної культури є традиційна весільна обрядовість. У її структурі віддзеркалюється народна мораль , етичні норми та світоглядні уявлення, та звичаєве право. У весільних звичаях переплітаються релігійні, правові , морально-етичні погляди певного народу.
Весільні обряди українців формувалися протягом багатьох століть навіть тисячоліть. Весільна обрядовість зберігає багаті набутки пісен- ної й хореографічної творчості. У обрядах відбилося багатогранне життя народу, стан і розвиток економічних і сімейно-шлюбних відносин.
Традиційне буковинське весілля – напрочуд захоплюючий обряд, своєрідне колективне « театралізоване» свято. Важно знайти інший ритуал із таким багатим розмаїттям побутових сцен, словесних діало-
гів, пісенних текстів . Особливо весілля гучне, барвисте, пам’ятне у селах Буковини. І скільки сіл і стільки різновидів цього обряду.
Вся весільна частина є не тільки розважальним дійством. Головна її функція полягає у наставлянні молодих. Через словесні і пісенні побажання наречені мають відчути глибокі зміни у своєму житті, перехід до іншого соціального статусу , серйозність шлюбу.
У кого не стрепенеться серце від привабливого і романтичного слова « весілля»? Голову заполоняють спогади , мрії , настрій поліпшується стає радісно за життя на землі. Мабуть немає такої людини, яка б хоч раз не побувала на весіллі.
Мені, як і всім дуже подобається обряд весілля. Я вирішила описати традиції весільної обрядовості мого рідного села Тисовець.

Весілля у нашому селі починають готувати заздалегідь.
Першим етапом весілля є посилання старостів до майбутньої нареченої. Старости приходячи у дім дівчини , щоб дізнатися про її згоду вийти заміж за парубка який має бажання на ній одружитися. Якщо дівчина згідна то вона перев’язувала старостів рушниками.
Після цього ідуть на договір, у нашому селі кажуть « п’ють слово», де зустрічаються батьки майбутніх наречених і домовляються про проведення весілля.
Головне дійство – весілля розпочинається у суботу. У будинках наречених сходяться дружби ( ватаги), дружки ( світівки), родичі.

Кожен зайнятий своїми справами. Родичі допогають куховарці пекти хліб, весільні калачі, варять їжу. А світівки з ватагами прикрашають оселю, плетуть вінки.

Світівки готуються до того, щоб шити молодій віночок з барвінку. Уранці за барвінком молода ходила сама, а вертаючись звертала увагу: якщо зустріне першим чоловіка у майбутньому у неї народиться хлопчик, жінку – дівчинка. Зустрічаючи молоду світівки співають:
Гой в лісі – лісі, під ожиною
Найшла бар вінчик під дубиною,
На тім барвінку синенькі квіти
Микола з Ірою ( імена молодих) – злучені діти.
Віночок молодій чи молодому починає шити мати. А світівки співають:
На горі, горі зоря сходила,
Мамочка віночок дитині шила.
Сама почала, світівкі дала,
Би зла година за ню не знала.
Світівка завершувала пошиття віночка. При цьому нізким не розмовляла, щоб про молоду сім’ю не вели ніяких розмов ( пліток). Після обіду світівки прикрашають ватагам топірці, приколюють весільну квітку , господар дає горілку, солодощі і вони йдуть запрошувати на весілля вінчальних батьків та гостей.
Ввечері переодягненні в національні костюми близькі родичі і сусіди готуються відвідати домівки наречених – ідуть у свашки. Молода готує велику миску туди насипає горіхів, цукерок і кладе молодому сорочку. Її зав’язують квітчастою хусткою і свашки несуть до молодого. У цей час молодий також передає свашкам підкривало (хустку якою завтра покриють голову нареченій) .

Свашки виходять за ворота і співають:
А ми до сватів ледом – ледом,
Бо в наших сватів горілка з медом.
Гой свате – свате що ви робили,
Чим ви горілку засолодили?
Свашки , які йдуть назустріч, озиваються у відповідь жартом:
Ой ми у лісі бендяка вбили
Тай ним горілку засолодили.
Ой свате, свате вийдіть проти нас
Бо ми не знаєм дороги до вас
у вас дорога не дуже рівна
Пані молода як та царівна.
Господарі зустрічають гостей, виходячи до воріт і співають:
Впала ожеледа з високого неба,
Ідуть до нас гості, бо нам гостів треба.
Коло млина лісу нема, лиш сама клукічка
Ідуть до нас файні гості, як в городі чічка.
Свашки у відповідь:
Гой свату – свату бійтеся бога,
Та не тримайте нас коло порога
Бо ми не прийшли у вас ночувати,
А ми прийшли лиш дари міняти.
Обсипають все цукром, щоб у молодих було солодке життя.
Господарі запрошують свашок у хату за столи. І тут не обходиться без пісні. Гой свату- свату розширіть хату,
Розширіть стіни би гості сіли.
Бо в молодого їли та йпили
А в молодої лиш садивили.
Гості віддають молодій миску з подарунками і прощаються:
Пані молода в вас чорні брови
Дайте нам гроші хоч на підкови
Бо ми велику дорогу мали
І нам підкови повідпадали.
Йдучи далі додому вони співають
Ми в сватів були, гаразд сямали
Нас всіх горілкою почастували.
Вертаючись свашки додому молодої ( молодого) жартуючи співали:
В нашого свата під хатою дулі,
Ми їли в свата сирі фасулі
Сирі фасулі не доварені
Наші свати перефалені.
Гуляння тривало до опівночі.
У неділю рано , до сходу сонця , світівки, стукають у віконце, співають:
Гой сестричко , доста спати,
Будем тебе споряджати.
Світівки разом з жінкою з незганьбленою репутацією одягають молоду

І от на подвір’ї звучить музика приходять ватаги , молодий з вінчаль-ними батьками, їх зустрічають родичі молодої і запрошують до хати. На столі молода приготувала два колачі і барвінковий віночок. Мама з татом приколюють віночок молодій на голову і благословляють на щасливе сімейне життя.

Весільна процесія тричі обходить стіл молода цілує мамі й татові руки, які у цей у час стоять під образами тримаючи над головою молодих подушку, хліб і сіль. Весільний віночок зберігають все життя, його зашивають у подушку.
Всі гості разом з молодими їдуть до церкви на вінчання.

Після вінчання молоді, вінчальні батьки, гості ідуть в господу молодого де проводить весілля. Батьки молодого зустрічають гостей.
Наречена уклоняє їм калачі з словами:
Прийміть цей хліб як святину
А мене як рідну дитину.
Всі гості сідають за святкові столи.

А далі ми спостерігаємо дуже цікавий обряд покриття голови молодої хусткою, яку їй напередодні подарував молодий. Світівки молодої заважають ватагам накинути хустку їй на голову, вимагають викуп:
Наша пані молода
Не за рубль не за два,
А хто хоче панну мати
Мусить сто червінців дати.
Ватаги пропонують їм різні дрібниці, світівки співають:
Йдіть бояри в ліс рубати,
Тай молоду викупляти!
Галушками не дуріть
Ви нам гроші заплатіть.
Ось покриванка накинута. Весільна матка підкриває молоду. Всі гості виходять за столу роблять круг- де у центрі стоїть стіл на ньому 2 подушки, калачі. За столом батьки молодих. Ватаг підводить молоду до столу , вона хилить голову до Божого хліба, а на авторитетніший у селі парубок читає « Прощу»:

Прошу народи докупи сязійдіть,
Кучми й капелюхи з голови здойміть,
Прошу тих слів дослухати, які я буду казати,
Бо ці слова дорогі, як очі в голові.
Вони вам нічого не зашкодять,
Лиш до розуму доводять.
Як ви знаєте з першого віку не було на землі чоловіка
Була темнота і вода, не було так красно як сьогоднішнього дня
Бог святий рай зробив
І не було кому його степенити ( доглядати),
Мусив чоловіка зробити. І зробив він чоловіка з глини,
Гадку з фортуни, Кров – з червоного моря,
Розум з піску. Докупи злучив і чоловік ся зробив.
Довго не думав – Адамом назвав.
Адам ходи по раю сумний – невеселий.
Бог святий його си питає,
-Адаме, Адаме, чого сумний невеселий ?
-Як мені не сумувати, чого мені веселитись,
Як кожна пташку пару має, тільки я не маю.
Бог святий знову не гадав,
Зробив так, щоб Адам заспав-
З великої рости, з правої кости пару йому дав,
Євою назвав. У рай впустив і наказував:
-Що хочете беріт, тільки он з тої яблуні
Плодів не рвіть. Бо там є гадина намотана,
Потягне вас на зле.
Єва по раю ходила і до тої яблуні підступила,
А гадина їй каже:
Урви яблучко з дерева того, – станеш старша
Від Бога святого.
Єва яблуко зірвала і Адамові дала.
Адам яблуко взяв і пізнав, що голим став:
Листя зриває, тіло закриває, від бога сяховає.
А Бог його питає:
Чого ти Адаме від мене сяховаєш ?
Чого ти мене ся встидаєш?
-Ой Боже , як мені не ховатись, як мені не встидатись?
Як я почув, що голи став…
Тоді господь йому казав:
Я тебе з раю виганяю і навіки проклинаю,
Як будеш робити- земля хліб буде родити,
Та доста нам балакати, треба і про панну молоду щось сказати.
Вона до тепер лиш цвіла, але нічого не родила,
Най собі роди, нам нічо то не шкоди.-
Бо не було коріння, то би не було насіння.
Би не були береги, то не було би в морі води.
А тепер панну молодим просим встати,
Татові й мамі, батькові й матці
Руку поцілувати, чесним бояром гонір віддати.
Тихо, весілля , догори!-
Закінчується проща і весільний калач, який ватаги тримали на киржах, щоб попід них проходили люди, розривається і дається кожному, хто в колі, по шматку, що молодим жилося з людьми дружно.
Далі аж до вечера танцюють веселяться. А ввечері знову заводяться за столи, обдаровують молодих.
Опівночі вінчальна матка знімає віночок молодого, садить його на стілець, на коліна кладуть подушку, на яку сідає молода. З її голови теж знімають віночок і нарешті вінчальна матка робить молодій кирпу. Кирпою молоді жінки відрізняються від не одружених дівчат. Весільна матка збирає тім’я волосся кладе туди хліб, цукор і заплітає у вузол і покриває хусткою.

Процес супроводжується піснею:
Матка фіні кирпу чине, фіна маткі хлопця вчине,
А чи хлопця, а чи дівка, то все прийдем на горілку.
А гості співають:
Вчора була в кодиньках ( стрічках)
А сьогодні в платиньках,
Вчора була як та чічка
А сьогодні молодичка.

Весілля продовжується і в понеділок.

Висновки

Нація народжується коло дитячої колиски,
лише на рідному грунті, серед рідного
слова, пісні здатна вирости національно
свідома дитина.
Софія Русова

Час не стоїть на місці. Традиції, що складалися століттями, зазнають змін. Але, особисто мені, дуже приємно , що в нашому селі традиції святкування цього дійства бережуть і передають з покоління в покоління. Спілкуючись із жителями нашого села, які допомогли мені ще краще пізнати весільний обряд, побачила радість, бажання передати свої знання молодшому поколінню. Втішає й те, що на сучасному етапі молодь шанує і повертає до життя народні костюми, звичаї, традиції.

ЛІТЕРАТУРА
1. КОЖЕЛЯНКО Г.К., НАРОДОЗНАВСТВО: УКРАЇНОЗНАВСТВО: ПІДРІЧНИК.- ЧЕРНІВЦІ – ВИЖНИЦЯ: ЧЕРЕМОШ, 2011. – 344 С.
2. КОЖЕЛЯНКО Г.К., ДУХОВНА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ БУКОВИНИ.- ЧЕРНІВЦІ: ПРУТ, 2007.-404С.
3. МАКОВІЙ Г.М., ЗОЛОТЕ ВІНО З БАБУСИНОЇ СКРИНІ. –ЧЕРНІВЦІ, 102С.
4. HTTP://NARECHENI.INFO/TRADITSIYI-TA-OBRYADI/VESILNI-OBRYADI.-SVATANNYA-NA-UKRAYINI.HTML
5. HTTP://MUSART.ORG.UA/UKR-VESILNI-OBRYADY.HTM

ОБРЯД
села Тисовець
«Тисовецька Маланка»

Виконали:
учні 6-А класу: Фісюк Михаїл,
Тодераш Олександр
Керівник:
Войтко Юлія Василівна
(вчитель історії)

ЗМІСТ :
1. ВСТУП
2. МАЛАНКА НА БУКОВИНІ
3. ТИСОВЕЦЬКА МАЛАНКА
4. ВИСНОВКИ
5. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. ВСТУП :
За 11 кілометрів на південь від столиці Буковинського краю Чернівців, на високих берегах річок Дереглуя і Тисовця, розкинулося велике село Тисовець.
Унікальністю цього села для України полягає в тому, що воно зберегло напрочуд багато прадідівських звичаїв, свят і навіть слів у незмінному виді. Близкість великого міста не змогла їх подолати. Вірогідно, все пояснюється характером мешканців цього села : працьовиті, підприємливі, шанобливі до своїх батьків, дідів, а інакше, як би вони все це пам’ятали на протязі, років, століть.
Все частіше у наші дні можна почути непоодинокі висловлювання, що буковинці втрачають свої традиції, своє обличчя, свою самобутність, що їх побут і духовний світ заполонило все західне, заокеанське, чужоземне. І воно дійсно частково так. Не винятком є і наше рідне село Тисовець.
Ми, учні шостого класу, як уже свідомі громадяни нашої «маленької держави» Тисовця вирішили всяко сприяти збереженню історії нашого села. Тема «Маланки» здалася нам дуже цікавою. А ще тому, що саме цей обряд зимової календарної обрядовості починає втрачатись нашими односельцями. Святкуванню вже не придають стільки уваги та часу. Приготування до Маланки зводиться до мінімуму. Втрачається оригінальність костюмів. Значно поменшало етапів маланкування. Дивним є й те, що значно зменшився вік маланкувальників. У маланкування вже зовсім не приймають участь хлопці яким виповнилось вісімнадцять та старші.
Метою нашої роботи є відродження духовної спадщини нашого села через обряди, традиції, звичаї… Тому одним з етапів – є вивчення обряду «Маланки».
При написанні цієї роботи ми поклали перед собою такі завдання:
– Ознайомитись із сучасними етапами обряду «Маланки»;
– Записати від старожилів села всі можливі факти маланкування , особливо звернути увагу на свідчення , що стосуються періоду до 2000 року;
– Зібрати старі фотографії «Маланки», за допомогою яких можна буде якомога точніше відтворити всі костюми маланкувальників, та спів ставити їх із сучасними костюмами та зробити паралель у зміні вбрань;
– Записати коляду «Цильчику – Васильчику» якомога точніше, спів ставити всі її версії;
– Донести до односельчан важливість збереження традицій та звичаїв.

2. МАЛАНКА НА БУКОВИНІ :
Серед різноманітних обрядів і звичаїв зимової календарної обрядовості буковинців виділяється Маланка.
З повідомлень Юрія Федьковича маємо опис Маланки на Буковині кінця ХІХ століття : «Котре найкраща й найчесніша дівчина ся за Маланку. Один парубок за Василя (Чильчика), другий за короля (місяць), а третій за Діда – Змия з білов та довгов бородов. Маланка мала зірку (звізду) на чолі, була прибрана у самі цвіти і мала з собов три подружечки з рожевими деревцями, котрі подібно, як она сама, були прибрані. Василь (Чильчик) був перебраний за ратая (ораторя), с черепами або з серпом у руках; а Король з новим місяцем на чолі, а яко мисливець з сагайдаком і луком. Решта леденів була то за плугатарів, то за мисливців перебрана; плугатарі водили з собов вола або барана, мисливці оленя або сокола, а Змий дід нарешті, убраний у буйволову шкіру і оперезаний гадюками, водив з собов тура або цапа, мав велику косу у руці і три гробарі з рискалями за поплічників. Так ходила Маланка хата від хати.»
Свято Маланки бере свій початок ще з дохристиянських часів, коли люди вірили в богів Природи та мали анімістичний світогляд (вірили в духів та душу).
Знову звертаємось до повідомлень Юрія Федьковича, для того щоб зрозуміти назви головних дійових персонажів Буковинської Маланки. Він писав : «Наші праотці, доки ще поробили їх християнами, то вірували в одного лиш Бога, у святого Прабога, вседержителя, творця неба і землі… А Прабог, казали, мав одну доньку, Ладу – Землю або Царицу – Водицу, і два сини: одного доброго, а другого злого. Того доброго називали Лад, Царь – огонь, Світ, Світовид, Білобог, Дажбог, Хорош, Доброгість, Радогість і тд,а того злого Змий, Зима, Смок, Ад, Гад, Пек, Пекол, Біс, Чорт, Чортовид, Ворог, Див і тд. Лад орудував світлом, теплом, літом, усім добром, а Ад потемком, студенев, зимов і усим лихом, ворогував на свого брата Лада і творив єму яку лиш міг пакість, а то з ненависти, зависти і злости за того, що отець Прабог дуще любив Лада і єму дочку свою Ладу за супругу дав, а Ада – Змия не тілько що без пари лишив, єго ще до того і в пекло, Пресподнє, нетрудне завдав. А Лад з Ладою приповідали наші праотці , мали так же два сина і одну доньку. Найстарший син звав ся Лад –Сонечко, молодший Король – Місяць, а донька звала ся Весна- Маяна. Але Лад – Сонечко… ділав трояко: перший раз яко Безсильчик, то єст зимове, слабе, молоденьке сонечко, нібито малий хлопчик вітак яко Сильчик, то єст весінне , дуже сонечко, нібито парубок, по боровший зиму, а нарешті яко Васильчик, то єст сонечко у найбільшій свої силі, нібито муж і цар всего світу. Для того ж і образували єго яко озброєного рицаря на білому коні, Сильчика яко ратаря – плугатаря с плугом і волом – Баланом, а Безсильчика яко малого хлопчика без зброї. Сильчика признали опісля Чильчиком і Васильчиком, а Маяну – Маланов або«Маланков».
Юрій Федькович вказуючи, що маланочка коляда є найкращою, що лишилось від праотців, зазначає, що «у вісім день по празнику Ко – Ладі святкували они і празник Маланки, перебравши одну дівчину за Маланку, одного парубка за Чильчика, другого за місяця, третього за Змия – діда» з зеленою бородою», а решту дівчат і парубків за поїзд Маланки, Чильчика, Місяця і Змия, і ходили так хата від хати».
В іншій легенді говориться, що Маланка – дівчина, яку поганський цар Ірод послав організувати маскарадне видовище, щоб розвеселити сумний люд. Маланка справилась із завданням. І сама, перебравшись на «смерть», глумилася над великим горем. Відтоді маскарадне новорічне видовище дістало назву Маланка. З уведенням християнства маланкування вважалося поганським (язичницьким) звичаєм і зверхниками церкви переслідувалось. Збереглося навіть прислів’я :Як си зганьбиш, вижину, як Маланку з двору».
За християнською легендою, Маланка – дочка знатних батьків, яка після заміжжя разом з чоловіком присвятила себе Богу. Подружжя посилилось у монастирі, а все своє майно віддало на благочинні справи: викуп полонених християн, спорудження церков.
Авксентій Яківчук писав: «Існує повір’я, що в Маланчин вечір на землю приходить із небуття давно померлі люди, а серед них були і злі, які могли наробити немало лиха. Щоб запобігти цьому, ряжені намагаються своїм страхітливим виглядом, криками,трісканням нагайок відігнати їх від села».

3 ТИСОВЕЦЬКА МАЛАНКА:
Особливою є Маланка у кущі сіл Буковинського Передгір’я (Великий Кучурів, Снячів, Тисівці, Червона Діброва,Кам’яна, Михальча).Так у селі Тисівці маланкуючі (хлопці) поділяються за віковим цензом. Юнаки 12-15 років організовують «Малу Маланку».Хлопці, які досягли 17-18 – річного віку, збираються у «Середню Маланку», а парубки, які відслужили в армії, – «Стару Маланку». Зустрічаються ще невеликі за кількістю дійових осіб (5-6 чоловік) «Маланки», які переважно ходять вітами з Новим роком близьких родичів і знайомих. В останніх можуть брати участь особи чоловічої статі різного віку. Ці групи переважно ходять по своїх знайомих, родичах, сусідах. Вік маланкувальників не регламентується.
В 1945 році сорокарічний житель нашого села Василь Цуркан за маланкування відсидів іу сталінських таборах шість років у сибірському місті Томську.
Підготовка до маланкових обрядодійсть здійснюються приблизно за місяць до Нового року. Хлопці шиють новий або ремонтують минулорічний одяг для рядження, плетуть батоги гарапники з повісма, якими під час маланкування «троскають» (створюють звуковий ефект, подібний до пострілу з пістолета).Також розучують слова маланкових пісень та текстів.
«Стара Маланка» складається з двох частин : «Диганії» та «Саржі». Крім того, «Маланку» супроводжує група музикантів (4-5 осіб з духовими інструментами : трубою – «прімкою», тромбоном, буюном. Серед музичного супроводу були ще гармонь або акордеон). До сладу «Малани входили ще «світляні». Це хлопці, які були одягнені у звичайний одяг і несли спеціальний пристрій «світло» (ліхтарі зі свічкою, який виготовлявся з прозорого матеріалу у вигляді багатораменної зірки, півмісяця, сонця. Один хлопець з групи «Диганії» носив великий ліхтар, який називався «бомбою». «Саржа» складалася з дійових осіб, які не мали масок. Очолювали «Саржу» і всю «Маланку» два перевдягнених у генеральський одяг «калфи – генерали». Іншими членами «Саржі» були 2 – «кадети»,2 – «шандарі», 4 -«турки» і 2-і «молодиці». Всі сарни, крім «молодиць», одягають прикрашену військову форму. В домі своєї обраниці кожен з них старається замовити «данець» і потанцювати з нею. За коляду та данець господарі щедро обдаровували Маланку. «Саржу» старої Маланки запрошували до хати де на них чекав накритий стіл.
Гроші збирали у «бріфташку» – своєрідний гаманець у широкому поясі – ремені. Пізніше так стали називати спеціальну скриньку, яку ще називали «касою». Скриньку носить один із саржі.
Друга частина «Маланки» – «Диганія» складалась із замаскованих дійових осіб : «жидів», «циган», «ведмедів» – вибирали сильних, сміливих і вправних хлопців, які могли би захистити «Маланку» при зустрічах з можливими нападниками з інших «Маланок» та виграти турнір – боротьбу «ведмедів».»Жиди» – ходили підперезані навхрест, як патронташами, ланцюгами. Із дерев’яними карабінами, дзвінками, свистками, гарапниками. Якщо «Саржа» була без масок і вважалася «чистою, панською» частиною Маланки то «Диганія» – «нечиста» частина, перебиралась і маскувалась до невпізнанності.
«Смерть» була вдягнена у біле вбрання, на голові маска у формі черепа, на грудях намальована чорною фарбою перехрещені кістки. Ходила вона з косою. На «Смерть» вибирався високий і худорлявий хлопець, який носив дерев̒янну шаблю з пофарбованим у червоний колір з лезом.
До 1990 в Маланці були ще «піп і дяк» і два «монахи», які возили з собою труну на санках. Боязливі господині з «монахами» розраховувались ще при воротах, не пускаючи їх на подвір’я.
Перед початком маланкування, напередодні Нового року (ввечері 13 січня) всі учасники «Маланки» виходили на сільський майдан або на сільське пасовисько («толоку») і там танцювали перший маланочний танець, присвячуючи і «траскаючи» батогами. Вважалося, що перший і останній танець Маланка не повинна виконувати у дворі господаря. Існувало повір’я , що недотримання цього звичаю може заподіяти шкоди майбутньому. Як маланкуючим так і господарям. У нашому селі збереглася пам’ять про те, що у кінці 80-х роках ХХ століття Маланка танцювала на мосту через сільську річку Тисовець. Навесні, під час паводку, вода забрала міст. Жителі села вважали, що то є покарання за порушення звичаю предків.
У період входження Буковини до складу Австро – Угорщтни та Румунії керівник «Маланки» – старший хлопець – «калфа» – звертався по дозвіл маланкувати до сільської управи, повідомляв кількісний та персональний склад маланкарів. У радянський час маланкування в новорічну ніч і в день Нового року за старим стилем (13-14 січня) було заборонено. Партійними організаціями, сільськими радами сіл і міст Буковини організовувались бригади агітаторів з числа вчителів, лікарів, студентів, які чергували на вулицях, проводили переслідування «Маланок» (ламали світла, зривали маски та інше), стежачи, щоб маланкувань у населеному пункті не було. Натомість дозволялось маланкування 1 січня. Оскільки в селах Буковини, а зокрема в селі Тисівці, традиційно відзначали Новий рік 14 січня, то 1 січня господарі «Маланку» не приймали. Тому «Маланка» ходила маланкувати 1 січня до сільського комуністичного активу та у сільський клуб чи будинок культури. Молодь, незважаючи на заборони і переслідування, продовжували маланкувати на Новий рік за старим стилем. Виходило так, що «Маланка», організовуючись і маланкуючи 1 січня, проводила ніби репетицію, а в ніч на 14 січня ходила маланкувати на Новий рік за старим стилем. Виходило так, що «Маланка», організовуючись і маланкуючи 1 січня, проводила ніби репетицію, а в ніч на 14 січня ходила маланкувати – нелегально.
Дійові особи «Диганії», приходячи на подвір’я господаря, починали «читарати» – окремими реченнями різні бувальщини, побажання .Читаранка це щось подібне до коломийок. У читаранках в гумористичній формі відображувались вчинки, які виходили за межі моральних норм сільської громади. В читаранках діставалось як простим жителям, так і владі, від місцевої до найвищої. Справжніх читаральників було небагато, вони цілий рік вели спеціальні зошити, в які записували події, моральні проступки, шліфували свої читаранки, доводили їх до ідеального виконання. Часто в змісті «читаранок» були гумористичні і навіть сороміцькі тексти.
Напри лад :
Дьордій Домкін принипав
Коло магазину лисички збирав
До Настасійчучки відносив
На цім грошей заробив.
(Герой цієї читаранки був дуже заможною людиною.)
Також висміювались читаральникам нерівні шлюби :
Леонтій Ташків на старість здурів
Дістав гарячку, та й взяв молоду Головрячку…
Герої читаранок платили жидам гроші лише б вони не читарали про них.
Якщо господарю не подобались такого змісту «читарання» то «читаральник» міг бути вигнаний з подвір’я або й дістати прочухана. Закінчивши «читарати» і шуміти дзвінками та батогами – гарапниками , «Диганія» виходила з подвір’я на вулицю, а її місце займала «Саржа», яка співала пісню «Ой цильчику – Васильчику» і танцювала. Один із членів «Саржі» носив з собою сумку – бріфташку для грошей, які отримувала «Маланка» від господарів за маланкування. Зароблені гроші розподілялись таким чином. Частину грошей виплачували найнятим для «Маланки» музикантам, «читаральникам», «світлачам» і «ведмедям».
Сучасні «Маланки» у Тисовці ,спростились, втратили багато давніх елементів, а «читаральників» взагалі не видно останнім часом.
У австрійсько – румунські часи за отримання дозволу на маланкування «Маланка» повинна була закупити для бідних дітей села певну кількість одягу та взуття (кілька десятків постолів). Решту грошей використовували для новорічного бенкету та оплати музикантів сільських танців.
Серед персонажів «Маланки» обов’язково були «дід і баба». «дід» ходив з ціпом, виваркою, полонником, ножицями для стрижки овець, а «баба» з ручкою кожівкою – прялкою та згортком у вигляді спелениної дитини. «Дід» запитував чи, чи не потрібно молотити збіжжя, варити сир – будз, або стригти овець. «Баба» ж зверталась до господарів під час маланкування зі словами: «Подаруйте Васильчикові на сорочку та труси».
В часи організації колгоспів ходило два «діди» з муляжем великої книги і наказово – питальним тоном питали газдів : «Пишитеся до колгоспу чи ні?». Ще «діди» були – фінінспекторами, землемірами з каблуками…
Серед атрибутів тисовецької «Маланки» зустрічались і фалічні символи .Виготовляли їх із стержня головки капусти, з моркви та інші. Носили фалічні символи «діди», підвішуючи спереду до пояса.
У другій половині 80 – х років ХХ століття (час «горбачовської перебудови») серед дійових осіб «Маланки» з’явились -« фінінспектори», « мірники», «обліковці», « міліціонери», « автоінспектори», які звертались до людей зі словами, брати облігації державної позики, здавати збіжжя та реманент у колгосп, нараховували плату за роботу в колгоспі – трудодні. Тобто висміювали колективізацію та будні колгоспного життя». «Автоінспектори» зупиняли автомобілі і вимагали документи, імітували технічний огляд автомобілів, вимагали хабара за буцімто скоєне порушення правил дорожнього руху чи іншого. Одягнені в старомодний міський одяг, вони носили з собою реєстраційну книгу та мірний інструмент – каблуку.
Обов’язково у складі «Диганії»мали бути «чорт», «лікар», «пан», «пані», «циганка». «Чорт» проявляв особливу активність при вході «Маланки» на подвір’я. На «чорта» обирався сміливий хлопець, який із допомогою шнурка міг забратися на дах хати і сісти на комин (димар),коли в хаті палилося, якщо господар був надто скупий. Він міг залізти на дах хліва, бігав з мітлою в руках, «викривлявся» і все кричав,що забере усіх у пекло. Ще «чорти» тягали «на ланцях» за собою великий казан з гарячою смолою, розливали її по дорозі, на подвір’ї, коли смоло охолола розкладали багаття і гріли смолу. Також обмочували солому у смолі і кидали під ноги людям.
«Циган» водив за ланцюг «ведмедя», а «циганка» тим часом займалась ворожінням на картах.
При зустрічах «Маланок» під час маланкування в селі «ведмеді» виходили на перед і починали боротьбу між собою до повалення одного з «ведмедів» на спину. Так «Маланка» ,«ведмідь» якої переміг, мала право маланкувати у тому куті села, звідки була «Маланка» переможеного «ведмедя». Часто маску і всю голову «ведмедя» обмотували колючим дротом. «Ведмідь», як таран, виступав проти нападників, намагався головою з колючим дротом поранити противника. Також така екіпіровка допомагала під час нічних розбором «Маланок».Також у руках «ведмідь» носив деревинну битку «добіньку», кмітливі «ведмеді» нашпиговували їх цвяхами чи металевими шипами, які рятували «ведмедя» у бійках – сутичках між «Маланками».Одяг «ведмедя» крім маски також складався з шкіряних штанів, короткого кожушка з вивернутою назовні шерстю був підперезаний шкіряним ременем.
Усі маланкарі особливо оберігали «світла», які були головними атрибутами обряду. Втрата світла означала, що «Маланка» розбита і далі ходити маланкувати не має право.
«Ведмеді» з різних «Маланок» (у селі їх влаштовували по різних кутах, чотири – п’ять) у день Нового року за старим стилем 14 січня, в центрі села на майдані в присутності жителів та гостей в обідню пору вели між собою кінцевий турнір – боротьбу – хто кого повалить на землю. Перший турнір проводився опівночі з 13 на 14 січня , вночі «Маланки» ходили навіть у сусіднє село Великий Кучурів, або Кучурівська Маланка приходила в Тисівці і боролись «ведмеді» відстоюючи вже честь всієї сільської «Маланки». Учасники обох «Маланок» ставали в коло, яке формували «цигани» «траскаючи» «гарапниками». Сформувавши коло опускались на коліно і чекали результату боротьби. Якщо «ведмеді з обох «Маланок» були рівної сили, то боротьба затягувалась на тривалий час. Спостерігаючі викрикували підбадьорюючі слова ,або назву кута «ведмідь» якого бориться : «ГОРБ! ГОРБ! ГОРБ!!!», «ТИ-СІВ-ЦІ!!!»(це «Маланка» з центру села), «ПАН-ТІ! ПАН-ТІ!». Великі «Маланки» могли мати 2-4 «ведмеді», але боровся лише один.
«Ведмедя», який переміг, його товариші піднімали на руки і з вигуками виносили із майдану. Коли підходила чергова «Маланка» з іншого кута для боротьби «ведмедів» , то «ведмідь» – переможець знову вів боротьбу, і в кінці залишався лише один «ведмідь» у славі переможця «Маланок» всього села аж до наступного свята Нового року.
Оскільки змагання відбуваються зазвичай на снігу, де,як відомо слизько, то «ведмеді» одягають на ноги спеціальні металеві шипи – «раки», якими користуються взимку при ходінні під гору або на льоду.
У ХІХ столітті та першій половині ХХ століття в турнірі поряд з «ведмедями» змагались «жиди», «смерті», «чорти». У загальний залік йшов виступ кожного учасника. Якщо «ведмеді» боролись на повалення суперника на землю, то «жиди» вели суперництво у вмінні об хитрити один одного.
Коли 14 січня в обід всі «Маланки» сходились на сільський майдан, вони по черзі піднімали на руки одного з учасників «Саржі» і той оголошував суму заколядованих грошей, після чого «Маланка» ставши в коло і «Саржа» і «Диганія» колядували :
Ой Цильчику – Васильчику
Посієм тебе в городчику
Будем тебе шанувати
Сім раз на день поливати.

В недільку й рано вершочки рвати
Тай дівчаткам дарувати
Тай дівчаткам дарувати
Нашу й Маланку обтикати.

Наша й Маланка незрадна була
Йшла дорогою тай повернула
Тай шовки пряла, тай ковдри ткала
Та до мамочки все висилала.

Ой прийміть шовки, тай прийміть ковдри
Прийміть як дочку цю Маланочку
Не мої ковдри, не мої шовки
Лиш моя дочка ця Маланочка.

Наша Маланка незрадна була
Йшла дорогою тай повернула
Прийміть Маланку колядувати
Як майте дівку будем гуляти.

Наша Маланка на штири дошки
Прийміть Маланку до хати в гості
Наша Маланка на штири дуби
Пустіть до хати бо змерзла в зуби.

Наша Маланка незрадна була
Йшла дорогою тай повернула
Вона Вам шкоди тай не наробить
Заколядує тай ся розходить…
У Тисовці після завершення змагань (після того,як розтаскувались всі ряджені «Диганія») організовувався колективний сільський данець, за участю ряджених. Влаштовували колективну трапезу .
Майже завжди такі данці та трапези завершувались чималою бійкою…

4. ВИСНОВКИ :
1) Тема нашої роботи цікава та актуальна.
2) Метою роботи є відродження духовної спадщини нашого села через
обряди, звичаї, традиції.
3) Наша пошукова робота знаходиться на початковому етапі, отже є ще
над чим працювати.
4) Прагнемо результати нашої роботи опублікувати в засобах масової
інформації.
5) Закликаємо вивчати і дізнаватись про духовну спадщину нашого села на
уроках історії, українознавства, народознавства.
6) Дізнавшись що наше село було колись справжнім «городищем» хочеться
дізнаватись про його минуле якомога більше.
7) Навчаючись у шостому класі (12 років) маємо право цього року брати
участь у маланкуванні, і споглядати на все будучи не лише глядачами, а й
учасниками дійства маланкування.

5 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Дишкант Т. «Тисовецькі старожитності», 2002 р.
2. Кожолянко Г.К. «Духовна культура українців Буковини» Чернівці видавництво «Прут», 2007 р.
3. Кожолянко Г.К. «Народознавство. Українознавство» Чернівці – Вижниця «Черемош», 2011р.
4. Розповіді старожилів :
Солоненко Ганни
Гнатюк Васелини
Ростецької Ганни
Войтко Ганни