Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
НОВОРІЧНІ МАЛАНКУВАННЯ
Із сивої давнини дійшли до нас звичаї, обряди, традиції, які бережливо передаються з покоління в покоління. Здебільшого вони носять язичницький характер. Наші давні предки, користуючись тими чи іншими ритуалами, обрядами, заклинаннями, засвідчували єднання з природою, закликали добрих духів до розв’язання тих чи інших проблем, або ж навпаки – відганяли злих духів, які нібито наводили “порчу” на худобу, людей, навіть втручалися у сили природні.
Одним із таких обрядів є маланкування у новорічну ніч (за старим стилем) з 13 на 14 січня. Тому нині в час відродження призабутих традицій, відродження культурної спадщини – Маланка стала своєрідним карнавальним дійством у кожному селі, вона збирає людей докупи, згуртовує, розвеселяє їх душі в такий складний час. Тому люди з великим нетерпінням і якимось душевним трепетом очікують коляди та маланкування. До маланкування хлопці готуються заздалегідь. З палким ентузіазмом шиють вбрання, до “чистої маланки” чи до “діганії”, виготовляють маски, розподіляють ролі та вивчають слова обрядових пісень. Калфи (керівники парубочих громад) заздалегідь наймають музикантів, домовляються про місце проведення данцу (танців).
Від імені дівчини Маланки (Меланки) і походить назва цього видовища. Старші люди, особливо жінки, завжди висловлюють своє невдоволення, коли хлопці переодягаються в одяг того чи іншого персонажу на “діганію”. Звідсіля, мабуть, і вислів: “Такий файний (гарний), як смерть на маланку”. Взагалі глибоко віруючі та старші люди самі не ходять на маланку, і дітей своїх не пускають туди, мотивуючи це тим, що в тій “діганії” нечиста сила водиться. Діганія, або нечиста маланка, складається з дійових осіб, обличчя яких закриті різними масками: діда, баби, цигана, циганки, смерті, чортів, ведмедів.
“Саржа”, “Чиста”, або як подекуди ще кажуть “Панська”, маланка складається з персонажів, обличчя яких відкриті. До її складу входять: офіцер-калфа (хлопець із чималим досвідом маланкування) або й декілька їх. Саме офіцер-калфа скеровує маланкарів до хат жителів села, де будуть маланкувати, збирає гроші у “бріфташку” (сумку) або у касу (дерев’яну скриньку), танцює з дівчатами, якщо ті виносять коляду, визначає термін маланкування. У деяких селах калфою є персонаж маланки – офіцер-моряк. Він одягає звичайну військову форму з аксельбантами, погонами полковника чи генерала, прикрашаючи їх “тороками”, лампасами, орденами та медалями. Раніше на голову одягали шолома, який виготовляли із картону та обклеювали позліткою (фольгою). Зсередини XX ст. маланкові офіцери одягали військовий кашкет, який вишивала цятками (бісером) мама або сестра хлопця. У селі Великому Кучурові офіцерів у маланці може бути двоє або троє. Кожен із офіцерів має при собі тюркало (свисток), за допомогою якого сповіщає про прихід Меланки на подвір’я господоря та закликає тюрканям усіх маланкарів і супроводжуючих до порядку.
На роль Меланки (молодиці) вибирають хлопця з гарним, миловидним обличчям. Він вдягає вишиту білу сорочку з домотканого полотна, поверх неї білий кожух, на голову спершу хустку-павунку, потім білий домотканий рушник, до якого прикріплюється віночок із штучних квітів, до віночка прикріплюються різнобарвні коди (стрічки). На нижню частину тіла одягає горботку або сукню з білою стрічкою-курункою посередині. На ноги взуває черевики або чоботи. У руці носить вишиту трайсту, в якій знаходяться свічки, сірники та інші необхідні речі. До складу маланки входять ще такі дійові особи: шандар (жандарм), ангел, жид-читирач, як правило, одягнений у сардак або у звичайну солдатську шинель з чорними чистими погонами, на голові високий циліндр, який виготовляли з картону. У руках тримає карабін, виготовлений із дерева, замість ременя підперезаний ланцюгом, до якого прикріплювали дзвінки. Шандар одягав сучасну міліцейську форму. Серед персонажів маланки було 5-7 турків, які носять на голові, інколи в руках, чаки, своєрідний убір із каркасом з лозових прутиків, які обклеєні різнокольоровим папером, усередині якого знаходиться запалена свічка, поверх своєї одежі носили навхрест різнокольорові домоткані коланчики. Ще одним персонажем маланки був ангел, який одягався у білу вишиту сорочку, підперезану різнокольоровими коланчиками, на голові “перувка” з гарно розчесаної білої овечої вовни, поверх якої носили корону, виготовлену з картону та обклеєну фольгою. За плечима підв’язували крила, які також обклеювали фольгою. До 70-х pp. XX ст. серед дійових осіб маланки також був піп, який був одягнений у довгу чорну мантію, на обличчі – приклеєна борода. Наявність такої дійової особи у складі маланки викликала незадоволення та обурення серед віруючих християн і тому з відходом атеїстичної ідеології ця дійова особа зникає. Ангел (агнель) і піп не колядували, а пише імітували освячення оселі.
У Великому Кучурові є й по декілька маланок: “велика” та “мала”. До складу “великої” маланки входять хлопці 14-18-річного віку, інколи й старші. Учасниками “малої” маланки є 10-14-річпі хлопці. У 30-х роках XX ст., як розповідає Годованець Марівуца Іванівна, 1931 р.н., жителька села Великий Кучурів, у “великій маланці” брало участь до 50-70 учасників.
У першій половині XX ст. до складу маланки входили джінерал (генерал, калфа), молодиця, 6 турків (світлоноші), агнель, піп, шандарі і декілька жидів.
Чисту меланку супроводжують музиканти у складі труби, тромбону, акордеону, барабану. У першій половині XX ст. у складі музик були: цимбали, скрипка і бубон.
Поява чистої меланки на подвір’ї супроводжують тюрчанням офіцерських свистків, музичним маршем, а про прихід діганії сповіщають лясканням гарапників (ударами батогів) і різними вигуками на зразок: “Дома чи не дома пан господар? Чи можна колядувати?”, “Прийміт маланку до хати!”. Як правило, отримували дозвіл від господаря оселі чи від когось із членів сім’ї на маланкування. Розпочинається маланкування колядою-щедрівкою “Гой, Цильчіку!”.
Гой, Цильчіку-Васильчіку, Маланочка й Петрівочка
Посієм тебе в городжіку, (2) Не виспалася, бой Маланочка. (2)
Та й будем тебе шанувати, Шовки й пряла, кідрі ткала.
Сім раз на день поливати, (2) Та й до мамочки висилала. (2)
В недільку рано вершки рвати, Ой мамочко-голубочко,
Нашу Маланку й обтикати. (2) Прийми шовки, прийми кідрі, (2)
Наша й Маланка незродна й була, Прийми дочку – Маланочку.
Йшла дорогою тай повернула. (2) Не мої шовки, не мої кідрі,
Наша Маланка на штири дошки – Не моя дочка-Маланочка. (2)
Пустіть Маланку до хати трошки. (2)
Ця коляда-щедрівка відома у селі Великий Кучурів і в іншому варіанті, причому з іншою мелодією. Перші шість рядків повто¬рювали текст попередньої, а далі співалося так:
Гой. Цильчіку-Васильчіку, Дністерської води пила,
Посієм тебе в городжіку, (2) На камені ноги мила, (2)
Та й будем тебе шанувати. Тонкий фартух замочила.
Сім раз на день поливати, (2) Повіяв вітерець із-за горбічка, (2)
В недільку рано вершки рвати, Вишушив фартух, як клокічка1.
Нашу Маланку й обтикати. (2) Повіяв вітерець дорогою
Наша Маланка й обкружена, За нашою Маланкою молодою. (2)
Попри Дністер провожена. (2)
Далі маланкарі вітають господаря зі святом, а той, в свою чергу дає офіцерові плату за вітання. У першій половині XX всі гроші збирав шандар. Здебільшого платили маланці по 10-15 леїв. Якщо в оселі, де маланкують, є дівчина на віддання, то вона виносила платню (у 30-ті роки XX ст. – 20 леїв, а у заможного господаря -“богацька дівка” – навіть 50 леїв). Однак попередньо калфа повинен танцювати з нею кілька танців на подвір’ї. Як правило, танцюють швидкий танець. Не переодягаючись, ходили маланкувати один до одного аж до самого Йордана.
Протягом усього маланкування саржу (“чисту” маланку) супроводжує діганія – “нечиста” маланка у складі: ведмедів, циганів, дохторів, дідів, бабів, смерті та інших персонажів. Окрему роль виконує персонаж, який за декілька хат наперед сповіщає господарів про прихід меланки, а також переказує у віршованій і жартівливій формі місцеві чутки і “бріхні”. “Чиста” маланка, як правило, починає і закінчує маланкування на роздоріжжі.
У Великому Кучурові близько полудня 14 січня маланки, саржа і діганія, а також жителі села та їх гості збираються в центрі, на майдані. Посередині натовпу звільняють коло, де в першому ряду, присівши і “тримаючи” коло, розташовується діганія, далі стають жителі села, які вболівають кожен за свого ведмедя. У коло заходять ведмеді, щоби помірятися між собою силами. У ведмеді йдуть міцні хлопці, здебільшого ті, що займаються спортом, – щоби не підвести парубоцьку громаду свого кута. Переможцем вважається той, хто свого суперника поклав «на лопатки». Ведмідь, який переміг найбільше разів, отримує титул найсильнішого і зберігає це звання до маланки наступного року. У Великому Кучурові, ведмедями можуть бути лише неодружені хлопці. За порушення цієї традиції можна отримати від галдів доброго прочухана.
Під час цього сходу інші персонажі діганії – діди, одягнуті у сардак або кожух, через плече одягнута трайста, на голові кучма чи капелюх, ногах – портяниці та постоли, виготовлені з резини, в руках палиця або ціп, на обличчі відповідна маска, у роті величезна люлька. Баби також одягали кожух, гоботку, на ноги – постоли, на голову хустку або домотканий рушник, в руках – “заповита дитина”, чорти одягалися у все чорне, робили хвіст, у руках тримали вила і казанок з підпаленою смолою, у смерть – одяг увесь білий, у руках коса, міліціонери переодягалися у звичайну міліцейську форму, а обличчя гримували, щоб ніхто не міг розпізнати, дохтори одягалися у білі халати, на голові – також білі ковпаки, у руках валізки, на яких був намальований великий червоний хрест, іноді приносили саморобні носилки для надання “невідкладної допомоги”. Всі перевдягнені персонажі влаштовують жартівливі побутові сценки. Кожен із персонажів намагається зібрати довкола себе якомога більше глядачів.
По закінченні маланкування, ввечері 14 січня, у Великому Кучурові, влаштовують танці, їх організовують калфи-офіцери за частку, від зібраних під час маланкування грошей. Вони наймають музику. Деколи, крім цього, накривають столи із випивкою та закускою, частуючи усіх, хто прийшов на танці. У Великому Кучурові – даниц. У першій половині XX ст. господарів запрошували на забаву-даниц під час обходу маланки.
Далеко за північ будуть линути пісні та мелодії, дотепні жарти та сміх, залишаючи в багатьох серцях гарні спомини про свято Василя.
13 і 14 січня люди старшого віку у давнину уважно спостерігали за погодою, визначаючи зв’язок між погодою у цей день з погодою у визначені дні річного календаря. Відповідно, виробились і прикмети: яка Маланка – такий буде Петро й Павло; якщо 13 січня сонячно й відлига, то буде теплим літо. Ну а щодо 14 січня, то іній у цей день – буде сльотавий рік, а сильний мороз і малосніжність – на добрий урожай.