Традиції Верхні Петрівці

Кожний народ, кожна людина скільки себе пам’ятає, живе народними піснями і танцями. Прищепили любов до них спочатку мати, батько, сусіди, а пізніше виконавці і знавці фольклору з рідного села.
Ще з раннього дитинства розумієш, що не має сенсу жити на світі без музики, без танців, оскільки вони тісно пов’язані з життям людини.
Дойни, балади і народні пісні, ще розлилися по рідному краї – виражають характер нашого народу. Будь вони епічними або ліричними вони відображають історію його існування. Пісні, як і наші народні вірші, звучать в селянських хатах, за столом працьовитої людини, на полі під час роботи, за кермом трактора…
А іди вперед, крокуй важно по рідному краю, і зупинившись в святковий день в  нашому селі, де кружиться хора дівчат і парубків, і уважно вслухайся:
Хто  хору сотворив,
Багато літ щоб жив…
Суспільство забезпечує всі можливості сповна розвивати народне мистецтво, і якщо хочемо знати хто ми були і хто ми є, необхідно всім вернутися до народних звичаїв і традицій.
Хто хоч раз танцював на сільській хорі, на весіллях і хрестинах, змагався працею, словом і піснею серед полів, на вечорницях, той прожив дійсно щасливе життя. Хто не прослухав дойни, або не дивився народні танці, той ще не знайшов ще дороги до души нашого народу.
Кожна людина любить свою батьківщину, а пісня була добрим другом, заспокоювачі і пестуючи його душу на протязі всього життя. Знаходячись сьогодні В наших багатих селах з обдарованими, доброзичливими людьми, слухаючі милозвучні, задушевні балади і хори, співані дочками і синами цього краю, дійсних проповідників народного мистецтва, відчуваєш себе доволі щасливим.
Фольклорні народні пісні специфічні і тим, що беруть своє начало зі словами: „ лист зелений”. І дійсно більшість з них починаються із описом природного куточку або закінчуються з давно звісним „ лист зелений”, що підкреслюють специфічні національні риси. Цим рисам надали контури пращури, які не могли не побачити красоту природи і повсякденне робоче життя в самих найпрекрасніших звичаях: сватання., весілля, хрестини, вечорниці, жниварка, веснянки, театралізоване свято Різдва і Новорічні свята, „хора” з .,леутарами” на толоці.
Співаючи „ лист зелений”, яка би пора не була б, в наших серцях пробуджується радість, надія, любов до Батьківщина і до любимих людей, доброзичливі, приязні співаючи „ лист зелений” згадуємо весну, відчуваючи її теплі дні.
На протязі віків народ оспівував природу і працю в великій кількості пісень ритуальних танців: жниварка, трандафірул (троянда), бусуйокул, шотіку ( від танцю). Він оспівував поля, героїв, любимих, овечки, мургуцій (коні), кучій (зозуля) і ін.
Весною в наші краї повертається зозуля, співаючи в полях, садах і лісах де того часу доки не визріє ячмінь і жнива. Він сповіщає про те, що наступила весна начало тих двох головних занять нашого народу: сільське господарство пасовисько.
З давніх-давен мешканці нашого краю, як тільки чули зозулю співаючи тормошили гаманці і говорили: .. Зозуленько – дитинко! Скільки на тобі пір’їн, стільки грошей що було в гаманці!” після чого люди бажали один одному довголіття, щастя, веселощів і успіхів у всьому.
Зозуля поряд із жайворонком, була і є любимий птах людей. Про неї народ; склав легенди і склав пісні, з яких виразив свої бажання, біль, любов, гіркоту і тло гаму почуттів.
За розповідями селян, спочатку „ зозуля ” був воєводою – чабаном. Цей знаменитий пастух, що пас свої отари з одного обрію в інший, мав і хист грати на сопілці, наї, кавалі і чимпої, які, за віруванням народу, пестували і пробуджувати людські душі, роблячи їх більш ласкавими, більш відвертими, більш красивіше і більш людяними. Говориться, що тоді коли співав, збиратися найкрасивіші дівчата, найспритніші і вродливіші парубки і ставати колом, називаючи „хора”, яку танцювати стільки, скільки тримала гра пастуха.
Інша легенда розповідає про те, як народилася дойна.
Колись давним – давно  чабан пас свою отару овець на полонині. Під час обіду, бажаючи трохи відпочити, він заснув. В цей час отара його відійшла від нього подалі. Проснувшись., і побачивши, що отари немає, він почав плакати, відправившись на її пошуки. Колі; він шукав отару, на його шляху стаю болото, на якому рос комиш, Із комашини він вирізав собі сопілку, із якої почав співати жалісливу мелодію, яка і була названа ..дойна”.    Він продовжив свої пошуку отари, і його старання не були марними: він знайшов свою отару. На радощах він заспівав веселу мелодію, яку ми всі знаємо під назвою „хора .
Різдвяні та новорічні свята
І роздаються в різних куточках села „Ахо-ахо!” і „Хєй-хей. І у кожній „банді” свій почерк, свій манер колядувати.
А в ранці хлопчаки та дівчатка ходять від хати до хати посівати. І знову побажання господарям у новому році гарного врожаю, щастя та здоров’я, „…Клен по коліна, щоб вас голова не боліла…”.
Сарrа” („ Коза”)
На теренах народної творчості „Сарга”  була знайома ще за часи давніх греків і романів.
Пізніше. вона стала однією з головних фігур у західно – європейському фольклорі.
Особливий розвиток цей мальовничий персонаж знаходить і у латинських народах.
Як правило, при виставі цієї драми, яка виконується на Новий рік, грають 4 персонажа. Як правило репетиція „Кози”  проводить таємно. Колядування з „козою” починається зразу з заходженням сонця. Як правило персонажі бажають у вікна господарям здоров’я, щастя, успіхів, а потім запитують:
– Приймайте „ Козу” ?
„ Коза” ходить по хатам, починаючи з околиці села. Хата, в яку не заходила „Коза”, вважалася, що її не обмине лихо на протязі року, а на господарів цієї хати ніхто не звертав ніякої уваги.
Тому такі хазяйства руйнувалися, бідніли. ‘; Після колядки, дід питає:
– Приймаєте кізочку ?
А хазяїва, у свою чергу питали:
– А скільки масла ти зібрав від неї, який її надої. Дід часто має в руках відерце, у якому знаходиться б побілена вапном вода і показує, що дає молоко, як корова Після різного глуму, різних жартів ґазда запрошує „Козу” до хати. Починає грати музика і всі починають танцювати по-своєму, як можна найкумедніше. „Коза” починає танок, коли заспіває сопілка. Різдво – одне із найурочистіших християнських свят з найчистішими
традиціями, радощами та веселощами. До нього готуються особливо старанно,створюючи в оселі зворушливу атмосферу затишку, трепетного очікування миру,добра, гараздів.
Переддень Різдва Христового – Святвечір  сповнений особливого колориту. Яскраво прикрашена різдвяна ялинка, приємне мерехтіння свічки, дзвінкі голоси маленьких колядників під вікнами.
Та особлива увага – святковому столу. На столі неодмінно повинно бути
дванадцять страв, оскільки рік має дванадцять місяців, і дванадцять головних свят відзначає православна церква щорічна. Ці страви мають бути пісними і
приготовленими з усієї городини та садовини, вирощеної господарям, щоб усім цим пригостити душі померлих родичів. У період з Нового року і поки не почнеться піст, знову час вечірниць.
ВЕЛИКДЕНЬ
А потім Паска. Майже всі мешканці села, поклавши до кошика все найкраще і найсмачніше ідуть до церкви, щоб освятити це все. Це напередодні Великодня. А у Неділю всі відправляються в гості до своїх батьків, друзів та знайомих На другий день Паски на сільському майдані грає музика, веселиться народ.

НА ВЕЛИКДЕНЬ
Усім, усім святих небес
Святий привіт: „ Христос воскрес!”
Давно діди його мовляли,
Друг друга щиро привітали.
Летіли роки, сотні літ;
Линяв людської слави цвіт;
Руйнуючи земні митарства,
Мінялися царі і царства.
Живе, не вмре святих небес
Святий привіт: „ Христос воскрес!”
Ростіть, цвітіть, навчайтесь, діти:
Вважать добро, людей любити.
Поглянувши на Божий світ,
Твердіть ви ще один привіт.
Щоб рівно йшла життя дорога:
Душа моя звеличить Бога.

У багатьох міфологіях є образ яйця, з якого виникає всесвіт або народжується Бог-творець. Давні слов’яни таким уявляли світ: шкаралупа – це небо, плівка – хмари, білок – вода, жовток – земля. Тоді людей дивував феномен народження живої істоти із, здавалося б, мертвої оболонки, і яйце стало символом відродження, воскресіння. Мабуть, з цієї причини наші предки ставили його до могили померлого і, напевне, тому писана стала атрибутом Великодня – дня, коли святкували перемогу весни над зимою, сонця над темрявою, життя над смертю.
Писанки святили разом із паскою та іншими традиційними харчами. Після святкового богослужіння в церкві люди звичайно христосувалися, тобто по-великодньому віталися: „Христос воскрес” – „Воістину воскрес”, цілувались і дарували один одному навзаєм писанки. У такий спосіб румуни не лише висловлювали свою радість з приводу Христового Воскресіння, але й мирилися або прощали один одному якісь провини.
Під час молодіжних забав хлопці переймали дівчат біля церкви та відбирали писанки, а коли дівчина не мала писанок – хустки, і дівчата тоді мали їх викуповувати за писанки. Відкуповувалися дівчата писанками також від обливання водою в понеділок – клали парубку у відро з водою три писанки. Писанки хлопцям дарували тільки з червоним тлом, що символізувало кохання. Відкрито дарували хлопцеві писанку було не прийнято. Коли ж все-таки дівчина так зробила, це означало, що вона хоче, аби хлопець її сватав. Не взяти дарованої писанки було великою образою.
Коли сім’я приходила з церкви після Великоднього богослужіння, усі вмивалися перед святковим сніданком водою з миски, в яку було покладено три писанки з червоним тлом і коралі. Після кожного вмивання цю воду виливали, якщо ж у хаті була на виданні дівчина, то першою вмивалася вона, а в кінці вона ж і збирала писанки, щоб бути гарною і рум’яною. Після такого вмивання воду вважали теж свяченою, і тому не виливали будь-де, а лише під квіти або фруктові дерева. Люди вірили, що така вода покращить ріст рослин.
Писанками прикрашали хату: їх вішали біля образів, де вони зберігалися до наступних свят. Із них видували вміст, і такі „ видумки ” нанизували на нитки підвішували перед образами.
З народними повір’ями, писанки були джерелом родючості землі, всіляких щедрот, багатства, запобігали різним напастям, захищали від стихійного лиха. Їх прикопували навесні в першу ріллю, щоб був добрий врожай клали під стріху, щоб охоронити хату від блискавки і вогню. Коли перший раз вганяли худобу на пасовища, пастухи брали з собою писанки. Коли починали будувати нову хату – якщо це було після Великодня – в кути замуровували по писанці. Шкаралупою писанки обкурювали хворих.
Було і багато інших звичаїв. Вони дійшли до нашого часу і продовжують побутувати у румунів . Продовжує своє життя писанка – символ невмирущості народного генія, маленьке Великоднє диво.      Але весна приходить зі своїми правами: пора на поле, час засівати лани, бо всі добре розуміють, що один день весни – годує рік . . .
Аж ось воно і літо. Гарний врожай на ланах, надходить час його збирати. І не просто ідуть люди у поле під час збирання урожаю. Перед тим як приступити жати, найкраща людина, справжній хлібороб, святково одягнений бере серп у руки і жне перший сніп. Він передає його двом дівчатам, які починають прикрашати цей сніп різнокольоровими стрічками, а потім передають найстаршій жінці на збереження. І тільки після такого обряду розпочинаються справжні жнива. Майже таким же чином святкується і свято останнього снопа. Тільки останній сніп передається млинарям, які зберігали його в млину.
Але найкрасивіше святкували свято кінця збору урожаю. Знову все село на майдані, знову музика, знову шум і гам. Знову захоплюючі танці зі своїми вигуками. І здається, що і не було літа та осені зі своєю важкою працею. Але такий ми народ. Не можемо не веселитися, не дивлячись ні на що, бо дійсно:
Де танцюють петрівчани
Земля стогне під ногами

Храм у Петрівцях
/Фольклорне свято/

/На сцені криниця, біля неї лавка, тин, дві верби/

/Ведучі/
Доброго дня дорогі гості!
Нас дуже радує що в нашім селі, збереглися традиції, звичаї і обряди святкування релігійних свят, весіль, хрестин.
У цьому сприяли наші дідусі та бабусі.
Фольклорний колектив ” Мугурел ”
Верхньопетровецької ЗОШ І-ІІІ ст. №1, відтворить у своєму виступі фрагмент Петровецького храму на літнього Миколая.
У цей день, люди вдосвіта ішли до церкви на службу Божу і клали свічку до ікони святого Миколая-Чудотворця. А після служби молодь збиралася на толоці.
Отож запрошуємо вас на фольклорне свято ” Храм у Петрівцях”.
/на сцені з ‘являються ґазда, ґаздиня, та доньки/
Газдиння:Сьогодні храм уПетрівцях
Сьогодні гостюють, гуляють Всі веселяться від душі. Звичаї, традиції не забувають.
Ґазда: Не дамо загубитися дідівським звичаям, бабусиним обрядам, традиціям.

Ґаздиня: Благослови нас, добрий Боже, Благослови Пречиста Мати,
Хай ваша ласка нам поможе, Щасливо свято розпочати.
Заграйте музики, заграйте цимбали,

Щоб ґазди в Петрівцях на храм зібрались.
Хлопець: Добрий день! Яка спека (п’є воду), Хороша у вас джерельна вода, Але я чув, що і люди у вас в селі Дуже роботящі, доброзичливі, гостинні.
Ґазда: Залишайтесь у нас, сьогодні на храму на толоці.
Ґаздиня: В нашому селі є багато знатних господарів, які для храму гарно толоку підготували. Тож вдячні всім вам і запрошуємо з нами танцювати. Хлопець: Гей парубки, а де наш калфа храму?
Хлопець: Хто знає, до якої дівчини зайшов він?
Хлопець: Ось він, іде.
Ґазда: Сьогодні на храм, як калфу- Миколу запросили.
Ґаздиння: Як багато людей зібралося нині. Нехай щастить вам та ласкаво
запрошуємо усіх на храм. Ти Миколо, як калфа храму потурбуйся за всіх людей та за всіх запрошених.
Калфа: Нехай живуть малі й великі,
Щоб знали пронас аж закордоном. А тепер вперше на танці храму села, за звичаєм заходить Оленка, донька вуйка Петра.
Доброго дня вуйку Петре !
Ґазда: Доброго дня, як кажеш!
Калфа: Дозвольте мені розпочати з вашою донькою танець. Прошу, Оленко, до танцю, разом з усім селом. А тепер оголошується “Хора маре ” ,
яка розтягнеться на всю толоку. Та дівчина яка вийшла до танцю дуже гарна, та таких як вона більше немає.
Грайте музики!
/ Танець “Хора маре”/
/Звичай з васильком/
Калфа: У нас гарний звичай.
Хлопці яким подобається якась дівчина, крадуть у неї серед танцю васильок, хустинку або каблучку. Так, я сьогодні отримав васильок що посіяла Оленка.
Оленка: Ці хлопці тільки на хитрощі здатні, а до роботи так собі. А ми не тільки васильок вміємо сіяти, але й “Косу” та “Арделянку” вміємо танцювати.
/ Танці “Коаса ” – “Арделянка”/
Газдиння: Петре, але ж хитрі ці хлопці, швиденько вкрали у дівчат хустинки.
Калфа: Не хвилюйтесь Пані Маріє, хустинки дівчатам повернемо
в неділю на танцях. Хто танцюватиме “Хустиночку, отримає поцілуночок.
А тепер всіх запрошую на “Селяночку “.
/Танець ” Селяночка” //Починається крик, бійка /І хлопець: Я тобі це так не залишу її хлопець:ІІ хлопець:Це ще побачимо
І хлопець: Ноги твоєї на Мокреці щоб не було!
II хлопець: А за неї ти забудь і думати
/ б’ються знову /
Фундоєни танцюють слабо
І хлопець:Мокрецени танцюють гарно ,
Де танцюють мокрецени, не можуть гуляти фундоєни .Де танцюють ті, що з верху, в них виходить дуже легко. А ви з такими ногами, не можете танцювати з нами.
Калфа: А ну, хлопці, відійдіть, та погано не робіть
Досить вам, я, як калфа храму, не хочу, щоб бійка була, але щоб усі веселились.Скільки сторонських на храму,а ви себе так ведете!
Чи не краще потанцювати ?

/ Дівчата забирають хлопців /
/Танець « Чобаночка»/
Калфа: Сьогодні на танцях в селі багато дівчат танцювали зі мною.
Ґаздиня: От файно гуляли,
Багато людей зібралось на толоці
Гуляють почесні гості, дівчата, хлопці, та молодята
Це гарний звичай залишенний нашими предками

Дівчина: Хлопці, дівчата, це ж додому пора, сонце вже заходить
Батьки чекають.
Калфа: Та підемо, як завжди , з танцем. Увага! Увага!
Оголошується останній танець ” Перініца”
Танець – “Перініца”
Ґаздиня: Добре всі храмували
Ми Петрівецька молодь, запрошуємо всіх і наступного року на літнього Миколая до нас на храм.
Калфа: А тепер проведемо дівчат додому.
/ “Хора” виходить/

Фольклорний колектив «Мугурел» Верхньопетровецької ЗОШ І-ІІІ ступенів №1
Народний танець – це щось всередині. Воно або є, або його немає. Якщо людина здатна любити – цього достатньо, інше прийде саме.
Анхєль де Куатьє

Фольклорний колектив «Мугурел»  був створений при Верхньопетровецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 у 1990 році. За 22 роки чимало дітей працювали в колективі. На зміну одним виконавцям приходили інші , більш талановиті , більш кращі. У колективі займаються діти різних вікових категорі , від 8 до 16 років , але народний танець поєднує та привчає їх до спілкування в колективі. І з кожним роком колектив удосконалює свою професіональну майстерність . Він є бажаним гостем на сільських , районних, обласних конкурсах , фестивалях та святах «Мерцішор» Віддавна колектив славиться запальними танцями та колоритними, національними костюмами, які з нагоди вийняли з бабусиної скриньки.
Учасники «Мугурела» талановиті,   артистичні ,  дружні , трудолюбиві. Це і допомагає ім. триматися на плаву вже багато часу. Без виступів колективу не обходиться жодне сільське ,  районне , обласне свята.
Керівник колективу Пінтеску-Швабюк Олена Іллівна працює творчо,враховуючи здібності та можливості кожного танцюриста, вона запалює в дитячих серцях іскорки творчості, веде у неповторний світ танцю, вона закохана у народний танець , здійснює пошукову роботу ,  відроджує звичаї й традиції наших предків. Репертуар колективу створений на основі зібраного і залишеного фольклору у старожилів , танців буковинців – румунів.
Завдяки керівнику , її професіоналізму та наполегливості учасників колектив є багаторазовим переможцем районних та обласних фестивалів «Чисті роси», фестивалю – конкурсу народної хореографії ім..П. Вірського, а у конкурсі «Кращий знавець традицій , звичаїв та обрядів рідного краю » три роки підряд отримували «Гран-прі».
Підгоряни можуть завжди помилуватися, високопрофесійним , хореографічним виступом Верхньопетровецького колективу «Мугурел», проте колектив не зупиняється на досягненому.
Попереду ще дуже багато цікавого і нового.