Традиції Їжівці

centa
«Cine nu-i mancat de rele

Nu stie-a canta de jale.

Cine nu-i mancat de rau

Nici nu cant ace cant eu»
2.
Tare-i bine n tara mea,
Ca-am  o mandra ca o stea.
Cate stele-s pe cer sus,
Ca dansa nu-s,ca dansa nus.
Пророцтво з цієї пісні румунського народу з долини Сірецела здійснилося. Надія усіх румунів здійснилася в короткій час. Вони стали вільними людьми рідної Буковини .
З цього ясного дня братерство об’єднує усіх румунів села Їжівці. Усі мають однакові права, обов’язки та спільну мрію. А мрія ця така, щоб ніколи більше не повернулися ті важкі та болісні часи, коли чужі панували на нашій рідній землі. Щоб ніхто з нашого роду не був  рабом у своєму краю.
І нехай односельчани , які мешкають у старих будинках колишніх панів з околиць Сірецела виховують своїх дітей у любові до батьківщини, народу, традицій. Тоді вони будуть багатими та щасливими .

Різдвяні та новорічні свята

І роздаються в різних куточках села „Агов-аго!” і „гєй-гей. І у кожній коляді свій почерк, своя манера колядувати: у одних речитативом, у інших – мелодійна пісня.
А в ранці хлопчаки та дівчатка ходять від хати до хати посівати. І знову бажати господарям будинків у новому році гарного врожаю, щастя та здоров’я.
Сарrа” („ Коза”)
На теренах народної творчості „Сарга”  була знайома ще за часи давніх греків і романів.
Пізніше вона стала однією з головних фігур у фольклорі західних європейців.
При виставі цієї драми, яка виконується на Новий рік, грають 4 персонажа. Як правило репетиція „Кози” проводиться таємно. Хождення з „козою” починається зразу з заходженням сонця. Як правило персонажі бажають у вікна господарям здоров’я, щастя, успіхів, а потім запитують:
– Приймайте „ Козу” ?
„ Коза” ходить по хатам, починаючи з околиці села. Хата, в яку не заходила „Коза”, вважалася, що її не обмине лихо на протязі року, а на господарів цієї хати ніхто не звертав ніякої уваги.
Тому такі хазяйства руйнувалися, бідніли. ‘; Після колядки, дід питає:
– Приймаєте кізочку ?
А хазяїва, у свою чергу питали:
– А скільки масла ти зібрав від неї, який її надої. Дід часто має в руках відерце, у якому знаходиться б побілена вапном вода і показує, що дає молоко, як корова.
Після різного глуму, різних жартів ґазда запрошує „Козу” до хати. Починає грати музика і всі починають танцювати по-своєму, як можна найкумедніше. „Коза” починає танок, коли заспіває сопілка.
Переддень Різдва Христового – Святвечір  сповнений особливого колориту. Яскраво прикрашена різдвяна ялинка, приємне мерехтіння свічки, дзвінкі голоси маленьких колядників під вікнами.
Та особлива увага – святковому столу. На столі неодмінно повинно бути
дванадцять страв, оскільки рік має дванадцять місяців, і дванадцять головних
свят відзначає православна церква щорічна. Ці страви мають бути пісними і
приготовленими з усієї городини та садовини, вирощеної господарям, щоб усім цим пригостити душі померлих родичів. У період з Нового року і поки не почнеться піст, знову час вечірниць.

ВЕЛИКДЕНЬ
А потім Паска. Майже всі мешканці села, поклавши до кошика все найкраще і найсмачніше ідуть до церкви, щоб освятити це все. Це напередодні Великодня. А у Неділю всі відправляються в гості до своїх батьків, друзів та знайомих На другий день Паски на сільському майдані грає музика, веселиться народ.
ВЕЛИКДЕНЬ
Усім, усім святих небес
Святий привіт: „ Христос воскрес!”
Давно діди його мовляли,
Друг друга щиро привітали.
Летіли роки, сотні літ;
Линяв людської слави цвіт;
Руйнуючи земні митарства,
Мінялися царі і царства.
Живе, не вмре святих небес
Святий привіт: „ Христос воскрес!”
Ростіть, цвітіть, навчайтесь, діти:
Вважать добро, людей любити.
Поглянувши на Божий світ,
Твердіть ви ще один привіт.
Щоб рівно йшла життя дорога:
Душа моя звеличить Бога.
У багатьох міфологіях є образ яйця, з якого виникає всесвіт або народжується Бог-творець. Давні слов’яни таким уявляли світ: шкаралупа – це небо, плівка – хмари, білок – вода, жовток – земля. Тоді людей дивував феномен народження живої істоти із, здавалося б, мертвої оболонки, і яйце стало символом відродження, воскресіння. Мабуть, з цієї причини наші предки ставили його до могили померлого і, напевне, тому писана стала атрибутом Великодня – дня, коли святкували перемогу весни над зимою, сонця над темрявою, життя над смертю.
Писанки святили разом із паскою та іншими традиційними харчами. Після святкового богослужіння в церкві люди звичайно христосувалися, тобто по-великодньому віталися: „Христос воскрес” – „Воістину воскрес”, цілувались і дарували один одному навзаєм писанки. У такий спосіб румуни не лише висловлювали свою радість з приводу Христового Воскресіння, але й мирилися або прощали один одному якісь провини.
Під час молодіжних забав хлопці переймали дівчат біля церкви та відбирали писанки, а коли дівчина не мала писанок – хустки, і дівчата тоді мали їх викуповувати за писанки. Відкуповувалися дівчата писанками також від обливання водою в понеділок – клали парубку у відро з водою три писанки. Писанки хлопцям дарували тільки з червоним тлом, що символізувало кохання. Відкрито дарували хлопцеві писанку було не прийнято. Коли ж все-таки дівчина так зробила, це означало, що вона хоче, аби хлопець її сватав. Не взяти дарованої писанки було великою образою.
Коли сім’я приходила з церкви після Великоднього богослужіння, усі вмивалися перед святковим сніданком водою з миски, в яку було покладено три писанки з червоним тлом і коралі. Після кожного вмивання цю воду виливали, якщо ж у хаті була на виданні дівчина, то першою вмивалася вона, а в кінці вона ж і збирала писанки, щоб бути гарною і рум’яною. Після такого вмивання воду вважали теж свяченою, і тому не виливали будь-де, а лише під квіти або фруктові дерева. Люди вірили, що така вода покращить ріст рослин.
Писанками прикрашали хату: їх вішали біля образів, де вони зберігалися до наступних свят. Із них видували вміст, і такі „ видумки ” нанизували на нитки підвішували перед образами.
З народними повір’ями, писанки були джерелом родючості землі, всіляких щедрот, багатства, запобігали різним напастям, захищали від стихійного лиха. Їх прикопували навесні в першу ріллю, щоб був добрий врожай клали під стріху, щоб охоронити хату від блискавки і вогню. Коли перший раз вганяли худобу на пасовища, пастухи брали з собою писанки. Коли починали будувати нову хату – якщо це було після Великодня – в кути замуровували по писанці. Шкаралупою писанки обкурювали хворих.
Було і багато інших звичаїв. Вони дійшли до нашого часу і продовжують побутувати у румунів . Продовжує своє життя писанка – символ невмирущості народного генія, маленьке Великоднє диво.
Але весна приходить зі своїми правами: пора на поле, час засівати лани, бо всі добре розуміють, що один день весни – годує рік . . .
Аж ось воно і літо. Гарний врожай на ланах, надходить час його збирати. І не просто ідуть люди у поле під час збирання урожаю. Перед тим як приступити жати, найкраща людина, справжній хлібороб, святково одягнений бере серп у руки і жне перший сніп. Він передає його двом дівчатам, які починають прикрашати цей сніп різнокольоровими стрічками, а потім передають найстаршій жінці на збереження. І тільки після такого обряду розпочинаються справжні жнива. Майже таким же чином святкується і свято останнього снопа. Тільки останній сніп передається млинарям, які зберігали його в млину.
Але найкрасивіше святкували свято кінця збору урожаю. Знову все село на майдані, знову музика, знову шум і гам. Знову захоплюючі танці зі своїми вигуками. І здається, що і не було літа та осені зі своєю важкою працею. Але такий ми народ. Не можемо не веселитися, не дивлячись ні на що, бо дійсно:
Де танцюють молдовани
Земля стогне під ногами