Історія Зруб-Комарівський

Історія села Зруб-Комарівський

Керівник розділу: “Історія села”

 

Гакман Галина Миколаївна

 

педагог-організатор

 

Дослідники:

Оленюк Анна – учениця 8 класу

Біньовський Володимир – учень 8 класу

Геращенко Марина – учениця 8 класу

Скицько Вадим – учень 8 класу

 

Історія села Зруб-Комарівський

Виникло наше село над Сіретом майже сто п’ятдесят років тому.

В архівних документах офіційних даних про Зруб-Комарівський немає, але їх зберегла людська пам’ять. Спогади старожилів, свідків допомогли глибше зрозуміти події минулого нашого села, більше дізнатися про історію рідного краю.

Етимологія назви села Зруб-Комарівський виникла з першими його поселенцями, а їм довелося нелегко. Село налічувало кілька хат. Важко довелося першим жителям: Романюкам, Няйкам, Гризюкам, Равлюкам, бо прийшлося їм серед їдких комарів зрубувати і корчувати великі ділянки напівдикого лісу. Адже сучасні комарівські ліси – то лише бідненькі залишки від колишніх. Перші оселі були оточені столітніми буками та ялинами. Там де ліс, там і комарі. Звідси і назва села – Комарівці. Поступово село розросталося, ліс на території почали вирубувати. З 1914 року село називали Зрубами. З 1916 року люди почали заселяти зруби. З приходом Румунської влади з 1918 року село стали називати Зруб-Комарівці.

Наше село – багатостраждальне. Особлива його доля склалася на початок XX століття.

Тогочасний лад допускав людям мати поле, власний ліс. На території села був ліс, який належав панові.

На хуторі Одая мав ліс пан Балопискул, який проживав у селі Жадова. Також ліс мали Дратви, Бринзани, які проживали у селі Комарівці.

У 1913 році була зроблена дорога, яка з`єднувала Комарівці і Зруб.

Люди продовжували освоювати нові землі, на полях сіяли хліб, народжували і виховували дітей.

Територію Одаї називали Зруб-Крегерів. Цей ліс належав панові Крейгеру. Ця місцевість отримала назву Зруб-Крейгерів. Сучасний центр називали Зруб-Барберів.

У 1916 році почали заселяти Одаю нові сім’ї: Кушнірів, Крупчаків, Няйків і Гречків.

Люди, в основному, займалися землеробством і скотарством, обробляли землю кіньми та своїм реманентом. За поле, ліс люди сплачували податок.

У 1911 році на місці теперішньої школи було побудовано лісосклад. Поруч проходила вузькоколійка. По ній рухалися вагони з лісоматеріалами у село Комарівці.

Приблизно у 1916 році сучасний хутір Тисівці був приписаний до Панки. Пізніше ця територія разом з церквою перейшла до нашого села.

Війна Росії з Австрією мала прямий вплив на односельчан. Чоловіків, яким сповнювалося 22 роки, забирали в Австрійську армію.

Деякі односельчани брали участь у цій війні, це: Романюк Георгій, Фока Дмитро, Смоляк Іван, останні двоє були важко поранені. Свої корективи внесла в історію села Російська революція, після якої наступає кінець Австрійській окупації.

Буковина, в тому числі наше село, попадає під вплив Румунської влади, яка встановила нові закони і порядки.

У 1920 році в селі було відкрито першу школу у хаті Пасішняка Філіпа. Учителем був Поплітар. Через рік школу було перенесено у хату Няйка Михайла,  де зараз проживає Орендович Роман. Учителем був Лаза.

У 1924 році школа знаходилася у хаті Ксьнзика Іллі, а у 1926 році її перенесли до хати Смоляк Катерини. У школі викладали географію, граматику, релігію і письмо. Молодші класи писали на спеціальних дощечках, старші мали підручники і писали в зошитах. В одному підручнику містилися граматика й письмо.

Із спогадів Гуцула Іллі Ілліча

Першою школою в селі була звичайна селянська хата. В одній кімнаті жив учитель, у другій було  чотири лави, на яких сиділи 20-25 хлопців, а дівчат навчалось мало. Предмети  викладали румунською мовою. За невиконання доручень, порушення дисципліни учитель мав право висікти учня різками. І я не раз був битий різками за те, що не вмів сказати скільки буде 2+2 румунською мовою. Різки заготовляли самі учні по черзі.

У 1934 році була збудована церква, а в 1936 році – школа.

Першим директором школи був Каража, а священиком – Цуркан Іван. Будували церкву Романюк Михайло, Карп’юк Михайло, Няйко Михайло і Няйко Прокіп.

У селі було кілька корчм. На хуторі Тисівцях була власна корчма єврея Мандельзеля. Склеп та корчму мали Дмитро Гризюк, Микола Гризюк, Тодор Зеленюк. Багатими людьми вважалися Гризюк Дмитро, Няйко Микола і Няйко Тодор. Вони мали найбільше землі, купили її на кошти, зароблені у Канаді і Чехословаччині.

У 1940 році у нашому селі встановлюється Радянська влада.

У 1941 році румуни знову свою владу над Буковиною, але ненадовго.

З 1944 року в селі встановлюється новий лад, а з 1945 року з села виїжджають поляки, боячись розправи і суду.

У селі створюється колгосп. Розпочалася насильницька колективізація, так зване розкуркулювання.

У людей забирали коней, корів, поле, ліс. Все це було віддано колгоспу. У селі працювали “десятники”, люди, які збирали хліб до колгоспу: Романюк Василь, Калинюк Дмитро, Івончак Микола. Кожен десятник мав 10 людей, з яких повинен був зібрати установлену норму хліба до колгоспу. За невиконання плану десятник здавав свій хліб. Людей, які відмовлялися від цього, позбавляли волі. Така доля спіткала Няйко Олену, чоловіка якої засудили, у хаті залишилося четверо малолітніх дітей. Подібна доля була у Няйка Григорія та Карп’юка Михайла.

Колгосп тоді називався ” 9 Травня”. На фермі були корови, коні, свині.

Перший голова колгоспу в нашому селі був  Бендас Микола, бригадир –

Молдован Олександр.

У 1950 році землі нашого колгоспу  об’єднуються із землями комарівськими і утворюється колгосп ” 8 Березня”, який став відноситись до сільської ради села Комарівці.

Перша ланкова – Кричуняк Аспазія

На полях колгоспу появились трактори, на вулицях – автомобілі. Люди працювали в лісі, у полі, знаходили роботу у містах, карбували щасливі і печальні сторінки сільського літопису своєю невтомною працею.

Настав час, коли люди захотіли відокремитись, бути незалежними від Комарівської сільської ради і утворити Зруб-Комарівську. Ця подія відбулася  08.11.1997 року. Новостворену сільську раду очолила людина, яка серцем і душею приросла до цих чудових краєвидів, до простих людей, їхніх проблем, віддана своїй маленькій батьківщині. Це Сумарюк Володимир Ілліч, син ветерана Великої Вітчизняної війни, колишнього невтомного бригадира Сумарюка І.М. І у виборі зрубівчани не помилилися.

 

 

Володимир Ілліч щоденно серед людей, знає їхні болі і тривоги, для кожного дає мудру пораду, бо йому віддали перевагу сельчани, які знали його з дитинства. При його сприянні і старанні всієї громади побудовано адміністративний будинок та відділення зв’язку.

що приваблюють всіх акуратністю і строгістю та буйноцвіттям чарівних квітів.

У Зрубі-Комарівському за останні роки відбулося чимало позитивних змін. Населений пункт розвивається і процвітає стрімкими темпами при допомозі його мешканців проведено телефонізацію, газифікацію. З голубим вогником в оселі прийшло тепло, численні зручності.

Велика заслуга в цьому належить саме його мешканцям та сільському голові, які дбають про те, щоб невеличке село Зруб-Комарівський було затишним і сучасним.

 

Недарма за підсумками щорічного всеукраїнського конкурсу

 

” Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку” за 2008 рік” у числі переможців за шостою категорією населених пунктів названо село Зруб – Комарівський з отриманням диплома Кабінету Міністрів України ІІ ступеня.