Традиції Витилівка

Традиції  та звичаї села 

Однією з найдавніших форм духовної культури народу є звичаї татрадиції. Кожен край має свій звичай, – говорить народна творчість. Вонипройшли випробування часом, стали народним надбанням. Вонинароджуються разом з народом і передаються з покоління в покоління. Традиції нашого народу зберігаються у сім’ях . З давніх-давен жителі села дотримуються певних традицій святкування релігійних свят.

Один з свят  календаря є Різдво Христове. У давнину це було свято Коляди – народження Сонця. З прийняттям християнства церква приурочила його до появи на світ Ісуса Христа. Припадає воно на 7 січня. Йому передує Святий Вечір – 6 січня. До цього свята готуються заздалегідь.  В кожній хаті готують 12 пісних страв в знак того, що в Ісуса Христа було 12 учнів – апостолів, печуть калачі. Основною стравою цього вечора є кутя – пшениця з, медом, маком, горіхами, родзинками.

В цей день готують ще такі страви: гриби, квасолю, горох, рибу, вареники, голубці, узвар. Дорослі і старші діти нічого не їдять протягом дня.

Коли страви готові, господар кладе на стіл під скатертину зерно – щоб був добрий урожай, часник – щоб не приступили до хати злі сили, сіно – в знак того, що Ісус Христос родився в сіні, гроші – щоб в хаті трималися, зичити не ходили.

На скатертину кладуть два калачі, свічку, пісні страви. В цей вечір несуть вечерю до сусідів, знайомим за померлих родичів. Коли на небі зійде перша зірка, сім’я сідає вечеряти. Спочатку запалюють свічку і моляться. Треба спочатку покуштувати пшеницю. Родина лише довечеряла і діти залізають під стіл. Там вони мукають, хрюкають, бекають, кукурікають, щоб у господарстві водилися худоба і птиця. Поки мати прибирає зі стола, а дівчина, що на виданні хапає ложки зі столу і вибігає з хати, аби постукати ними і наслухати, звідки відгукнеться пес, бо туди заміж вийде.

Після вечері діти, молоді хлопці й дівчата йдуть колядувати прославляючи в колядках народження Сина Божого. Бажано, щоб першим прийшов хлопець. Розпочинають наймолодші колядники. Вони ходять від хати до хати, колядують, вітають господарів, бажають їм щастя, здоров’я, добра.

Наступного дня, в день Різдва Христового, дорослі та малі йдуть до церкви. В церкві після великої літургії колядують. Вони виконують такі  колядки: «Бог предвічний», «Добрий вечір тобі», «Во Вифлиємі», «Нова радість стала», та багато інших. Зібрані гроші віддають до церкви.

За Різдвом Христовим через тиждень наступає новий празник – свято Василя або Старий Новий рік. Воно припадає на 14 січня і є продовженням коляди

Напередодні Старого Нового року відбувається обряд маланкування – переодягання в маскарадні костюми і колядування.

В «Маланці» беруть участь хлопці і дівчата. Вони переодягаються в смішні костюми «діда», «баби», «молодої», «молодого», «цигана», «ведмедя», «жида», «чорта» та інші. Головним персонажем дійства є Маланка (переодягнений хлопець).

Маланки ходять від хати до хати, колядують, віншують, жартують, веселяться, роблять збитки біля хати. На Старий Новий рік хлопчики ходять від хати до хати «засівати». Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. Заходячи до хати родичів, сусідів чи знайомих вони роблять символічне посівання зерном, яке носять із собою і виголошують новорічні вітання. Маленького засівальника обдаровують солодощами, яблуками, грошима. Зерно після посівання збирають і віддають курям, щоб добре неслися.

Дуже важливими є вечір під  Водохреща 18 січня. В селі його називають « другим Святим вечором». З появою вечірньої зорі, як і на Свят-Вечір, сідають всією родиною вечеряти. На вечерю подають такі ж пісні страви, як і на «першу коляду». Після вечері від хати до хати ходять щедрувальники. Ніч під Водохреща сповнена всяких чудес. Чарівною стає вода  в криницях і потоках. З водою пов’язані обряди,приурочені Йордану. 19 січня священики освячують воду рік в пам’ять Христового хрещення в річці Йордан.

Вранці в церкві відбувається Богослужіння. Після нього всі люди ідутьз процесією до річки, ставка, де заздалегідь чоловіки підготували місце для освячення води. Йорданська вода має чудодійну силу. Нею освячується подвір’я, хата, худоба, сад, ллють трошечки води у криницю. Ще йорданська вода має властивість «зцілення недуг. Зберігається освячена вода до наступного року. Дуже здорово в цей день купатися в річці.

Вважається, що протягом двох тижнів вода в криницях і річках освячена і жінкам заборонено прати біля річки, виливати у водойми використану воду.

Споконвіків Великдень вважається найбільшим святом. Якраз на цей час припадає поворот сонця на літо, а це означає пробудження всього живого, воскресіння природи, перемогу життя над смертю.

До Великодня в селі готуються довго і старанно, адже йому передує великий піст, що триває 7 тижнів. У Великий або Чистий Четвер жінки з найліпшої пшениці випікають паски.

У Велику П’ятницю люди дотримуються суворого посту і збираються в церкві. Із плащаницею три рази обходять церковне приміщення. Паламар б’є у дерев’яні калаталки.

У суботу складають кошик до освячення: паску, кільце ковбаски, шинку, очищені від шкаралупи варені яйця, сир, сіль, молодий зелений часник, хрін, шматок солонини, писанки і посередині – свічку. Все це накривають вишитимрушником.

Байдужих до Великодніх традицій не має. В селі їх дотримуються дуже суворо. Ніч перед Великоднем особливо чарівна. Рано-вранці, ще до схід сонця, кожна родина, піднявшись із ліжка, умивається по черзі водою, в яку господар вкладає монети і писанку «аби були багаті і красиві».

Вбирають найкращий одяг і йдуть до церкви. Освячення пасок розпочинається до схід сонця. Рядочками горять свічки на Святкових кошиках. Кожен кошик по-своєму гарно прикрашений. Тим часом у храмі правиться служба Божа. Після завершення великої пасхальної  літургії священик вітає всіх присутніх: «Христос Воскрес! – Воістину Воскрес!». Розпочинається обхід довкола церкви у супроводі дзвонів. Церковна процесія проходить тричі навколо церкви поміж мерехтливої пряжі свічок. Священик кропить священною водою людей і все, що вони принесли сюди. Посвячення пасок він закінчує зверненням і побажанням для своїх парафіян.

Коли повертається зі свяченим до своїх домівок, господар з кошиком обходить будівлі і стукає кошиком на кутах будинку. Свячену паску насамперед несуть худобі. Курям дають свячене яйце. Потім вся родина сідає  снідати. Господар запалює свічку. Всі моляться і починають їсти все те, що Бог дав.

Храмове свято у селі Витилівка припадає на Зелені свята. Це свято Трійці: Бога – Отця, Бога – Сина, Бога – Духа Святого і святкується аж три дні. В суботу прибирають в кожній хаті, встеляють пахучим зіллям підлогу, стіни.

За народним повір’ям сухі гілочки «маїння» влітку можуть відвернути від обійстя град, зливу, сильний вітер. «Маїння» зберігали цілий рік, а під час стихійного лиха запалювали.

 

Легенди та перекази села Витилівка

Цікава Витилівка ще й своїми легендами та переказами, деякі з них мають історичне підґрунтя. В «Читанці», виданій у 1896 році написано, що річка яка протікає в селі Витилівка названа Витиловкою. Місце, де зустрічаються Кіцманська Совиця, Витиловка та підземні води джерела, на якому знаходиться «Панська криниця», називаються Кривунком. Саме ця криниця за словами мешканців села була облаштована за пана Паса Кааса, який жив у Витилівці за часів Австрійської імперії. Біля криниці на пагорбі розташовувався його будинок. В кінці маєтку ріс сад, де і знаходилося природне джерело, з якого пізніше пан наказав облаштувати «Панську криницю».

За переказами старожилів пан Каас проживав на території села Витилівка в період з 1830-1850 роках ХІХ ст. Великий внесок він зробив для села Витилівка: подарував одну фальчу землі в центрі села для будівництва церкви, а також дві фальчі поля для розміщення сільського цвинтаря. Жителі села надовго зберегли пам’ять про цю видатну людину. До цих пір в центрі села Витилівка розташована капличка, де покояться останки панської родини: син пана Кааса, його дружина, яка була простою дівчиною, що наймитувала в маєтку та двоє їхніх дітей – Ігнатій, якого привезли з І Світової війни та донька, що померла від інфекційної хвороби. Саме її улюбленим місцем був затишок в панському саду біля джерела, яке згодом стало першою криницею села.

Та і нині це місце є популярним серед молоді та всіх жителів села Витилівка, які збираються в цій мальовничій місцині, підтримуючи зв’язок з сивою давниною. Вода цієї криниці багата на мінерали, це робить її цілющою і лікувальною. Вона рятує від багатьох хвороб. Як розповідала легенда, джерело народилося з підземної річки, яка витікала з-під коріння дуба, який ріс у яру, і де пізніше облаштували криницю. Вода в криниці кришталево чиста, як сльоза, прохолодна та смачна. До того ж вона цілюща. Тільки новонароджених немовлят купали в воді цієї криниці. У чистий четвер перед Пасхою дівчата умивалися її водою, щоб бути красивими, а ті у кого боліли очі, також умивалися нею. Біля криниці мешканці села поставили хрест; коли довго немає дощу люди поливають його водою з криниці та вже до вечора чекають дощу. На свято Івана Купала, щоб був хороший урожай, витилівчани кладуть на хрест свічки та вінки, сплетені руками незаміжніх дівчат. Люди, які живуть біля криниці, кажуть: «Вода зрошує навколишні городи, і що б ти не посадив, все проростає».

В давні часи   криниць було небагато, адже для однієї людини викопати її було важкою справою. Тому селяни були дуже вдячні пану Пасу Каасу за те, що він не перешкоджав користуватися криничною водою всім жителям.

Цю дивовижну історію, сповнену болю і таємничості, оповіла мені праправнучка пана Кааса – Савчукевич Сільвія, яка проживає нині в селі Витилівка, недалеко від Панської криниці та поруч з місцем, де був колись розкішний маєток Каасів. «Тільки цілюща вода криниці є тією живою ниткою, що пов’язує мене та моїх предків, – говорить з болем та смутком пані Сільвія, – тому що до того моменту, коли маєток перейшов у приватну власність і нові господарі почали займатися його реконструкцією, хоча й не зберігши його первинний вигляд, маєток знаходився у жалюгідному, напівзруйнованому стані». На жаль, через бюрократичні закони та втрачені документи, вона не змогла відстояти своє право на цю власність.

Отже, наша Витилівська земля багата на історичні пам’ятки та природні об’єкти, які потребують ретельної оцінки та дослідження, для того щоб нащадки отримали у спадщину збережену природну красу, історичну цінність даного визначного місця.