Духовність Шишківці

ЦЕРКВА РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ В ШИШКІВЦЯХ

Керівник: Шпачинська Н.С.

Творча група: Антонюк М.О, Гавдун З.О., Дерпак М.С.,

Антонюк К.Д., Шпачинський Ю.І.

Перша церква у Шишківцях була збудована на тому місці, де тепер старий цвинтар. Ще і нині там можна побачити залишки фун­даменту, де був вівтар. Церква згоріла.

Друга церква, ця, що ми маємо зараз, збудована в 1886 році. Посвячена 1887 року 13 листопада. Збудував церкву будівничий, гу­цул з Косова Іван Столярчук. Освячував церкву владика Сильвестр (Морар-Андрієвич). Парохом (священиком) тоді був у Шишківцях Ілля Мачушак. Церква збудована громадським коштом за 12 тисяч крон. Іконостас малював Оржеховський, різьбярство здійснював Ва­силь Петряк, обидва з Коломиї. В 1893 році помалював церкву ма­ляр з Киселева Чайковський. На кошти громади збудована і резиде­нція для священиків. На жаль, її зруйнували за часів радянської вла­ди, а нову не збудували. Ця резиденція, як в давні часи називали -парохіальна хата, була збудована в 1864 році за пароха Івана Гомівки, який і починав збирати кошти для будівництва церкви. Великий внесок у сумі 500 крон на будівництво церкви дав церковний патрон Антон Табакарь. З 1894 р. замість даскала Василя Масікевича, що пі­шов на спочинок, став Василь Симуляк, який пробув даскалом до 1920 року. Помер від плямистого тифу, який вибухнув у селі, і від якого померло багато парафіян. На місце покійного стає провізор­ний даскал Володимир Винницький, який зробив великий внесок у культурне життя села.

В 1909 році іменовано до Шишківців Петра Дарійчука парохом-священиком. Записи в церковнім літописі вели священики, і кожного року ці записи перевірялись канонічними інспекторами.

У церковній літописній книзі записи велися у такому стилі:

1917 рік. Зареквізовані церковні дзвони австрійськими військами. 1920 рік. Церква збирає гроші на закупівлю новихдзвонів. Зібра­но 4292 крони і 102 леї. Більшу суму пожертвували такі парафіяни: Василь Кривенчик – 400 к, Іван Танасійчук Василів – 200 к, Кость Рудейчук – 102 леї, Тодор Рихло – 120 к, Николай Гулей – 100 к. Марія

Мандачевська – 100 к, Василь Танасійчук – 100 к, Василь Липовик – 10 к, Іван Бугай Василів – 100 к, Олекса Танасійчук Іванів – 100 к.

Стефан Грушинський – 100 к, Ілій Руснак – 100 к, Василь Шупеня Іванів – 100 к. Ця сума, а мали в касі 11000 к і трохи леїв, (…) (нітропи думали купити дзвони. Одержали дозвіл з консисторії. Зго­дили дзвони у Глинниці, в одного селянина за 8600 леїв, так одно лихо, гроші, що були в касі, залишились не виміняні на румунські леї. Майстер прийняв 3000 леїв в кронах, а решту 5600 леїв мусіла церква визичити в селі. Так дійшла церква до двох дзвонів при тягарі 52 кг і 30 кг.

1921 рік. Перед цим священиком був Данилевич Олександр, який помер у 1921 р. 25 жовтня на його місце впроваджено, яко пароха шишківської парафії, о. Михайла Кочу, родом з Лукавців.

1924 рік. Багато шуму принесла зміна православного календаря. З 14 жовтня 1924 року православні приймили новий календар. Нарід дуже консервативний, вважає, що це іде повільне перетягнення на католицизм. Православні святкували нові свєта.

Братство (єпітропи) ходили в коляду. Молодіж (парубки) також ходили в коляду з музикою. Веде запис Михайло Коча.

Священикам-українцям приніс 1924 рік іспити з румунської мови (історію, географію, літературу і конституцію). До цего іспиту мусять священики бути приготовлені до 1 цвітня 1925 року. Хто не здасть іспит, то через рік знову буде здавати, а коли і тоді не здасть, то буде усунений з служби.

У цьому ж 1924 році повітовий (інспектор) ревізор Реус заборо­нив священикам уділяти науку релігії по школах народних. Проти цего консисторія підняла рішучий протест.

[У квітні 1925 року інспектор Реус був приневолений передати на­уку релігії знову священикам. У цьому ж році, зазначає Коча, перед Великоднем сповідалось 1100 людей разом із шкільними дітьми].

рік. 19 червня мала відбутися панахида по убитім у Парижі, жидом Швенцбергом, пана Семіона Петлюри, однак на жадане жи­дів правительство заборонило цю панахиду. Це перший случай, де жиди мішалися до внутрішніх справ духовної церкви.

рік. Розпорядком єпархіальної ради в Чернівцях заряджено аби панотці уділяли релігію по школах виключно в румунській мові по всіх селах, навіть і по селах української народности».

Записи в літописній книзі закінчуються 1927 роком. Священик Коча вів цікаві записи не тільки про церковні справи. Багато ми ді­знаємося про життя і побут людей нашого села. Записи він робив українською мовою, а далі вже треба було, напевно, вести запис ру­мунською мовою. Він знав, що це не потрібно людям, бо вони не зна­ли румунської мови.

З розповідей старших людей ми дізнаємося, що Коча вів і велику просвітницьку роботу серед парафіян. Читав газети і журнали й час­то розповідав людям про події у світі, розповідав про колективізацію, голод, але не хотіли люди йому вірити. Михайло Коча очолював парафію десь до сорокових років, коли почала змінюватись влада, то румунська, то радянська. Свяще­ника замінив у селі борівський священик Фрунзей.

За останні 50 років церква зазнала великих змін. Священики мі­нялись дуже часто.

Наша церква не підлягала закриттю. Але атеїстична пропаганда завдала великої шкоди, особливо у релігійному вихованні дітей і молоді. За ці роки виросло ціле покоління не­віруючих людей. Але в кого дома батьки мали Бога в серці, то вони і виховали дітей в любові до Бога.

Парафіяни, як би там не було, утримували церкву. Проводили ремонт, малювали, міняли огорожу. За часів незалежності більше людей стали ходити до церкви, але молодь не йде, хоч уже нема ате­їстичного виховання. Появилась байдужість і зневіра. Майже сорок років прослужив у церкві даскалом Сербии Іван Васильович. Він збе­ріг багато церковної документації, також літописні записи, прото­коли зборів церковного братства ще з 1910 року та інше. Був не тільки даскалом, але й писарем примарії, допомагав селянам у різ­них справах. Справу свого батька продовжив його син Сербин Ва­силь Іванович, інвалід війни. Прослужив даскалом У Шишківській церкві двадцять років. Тепер даскалом служить Філіпчук Юрій з Борівців.

Багато років прослужили паламарями в церкві Радомський Ва­силь, Гулей Василь, Гулей Григорій, Стефанчук Василь, Каралаш Василь, Герман Василь, тепер служить більше як десять років Грінка Василь. Більше тридцяти років є церковним старостою Корженівський Іван. У церковне братство входять: Танасійчук Микола, Кушка Василь, Герман Микола, Шупеня Олександр, Бугай Георгій, Літун Іван. Рудейчук Василь, Рихло Григорій, Герман Григорій, Федик Пе­тро, Мишковський Олексій, Руснак Степан.

Багато праці в забезпеченні чистоти і порядку в церкві вкладали і вкладають церковні сестриці. Двадцять п’ять років прослужила в церкві сестрицею Мойсик Василина, до неї були сестрицями Грінчук Мафта, Рихло Катерина, Рихло Варвара, Фалібога Катерина, Рихло Настасія, Антонюк Марія, з нею служили Рихло Марія, Грушинська Мафта, Федик Калина, Сербин Катерина, Долинка Занхіра, Курганевич Мафта, Каралаш Зиновія.

За яких останніх сто років богословську освіту одержали два ви­хідці з Шишківців. Гулей Георгій Семенович, який виїхав ще до вій­ни в Англію, був священиком в українській громаді. Часто в часи тоталітаризму вів церковні відправи по радіо з Лондона на Україну. В теперішні часи богословську освіту одержав Фарбатюк Михайло, який працював викладачем Одеської богословської семінарії.

У 90-х роках минулого століття Липовик Марія та її дочка Ли­пка Мафта збудували каплицю в пам’ять односельчан, що були ре­пресовані. Ця каплиця має назву «Каплиця Свято Успіння Божої Матері». Цими часами біля своїх обійсть збудували каплички Шу­пеня Микола, Рихло Микола, Корейчук Іван, Ілик Петро, Шупеня Ярослав, Кантемір Калина, Герман Катерина, Бугай Ілля. В пам’ять свого батька і діда Бугая Василя Григоровича, який, перебуваючи на війні, де поруч з ним ходила жорстока смерть, помінив: якщо вер­неться, збудує каплицю, і збудував, – тепер його діти і внуки Грабовські та сім’я Озерковичів збудували на цвинтарі нову гарну ка­плицю.

За останніх шістдесят років на Шишківській парафії дуже часто мінялися священики. Більше як одинадцять років прослужив у нашій церкві Борецький Федір, по кілька років прослужили Футюк Іван, Потарак Афоній, Цеглій Іван, Курешов Михайло, Хащовий Василь, Кобля Михайло та інші.

Двадцять років у Шишківській церкві священнодіє митрофорний протоієрей Дмитро Ходан. За цих двадцять років шишківські парафіяни перекрили церкву новою бляхою, замінили куполи, що дало можливість врятувати церкву від руйнування. Велику пра­цю безкоштовно тут вклали Григірчик Іван, Шупеня Микола, Фе­дик Петро, Гулей Микола, Рихло Микола, Гавдун Іван, Рихло Ва­силь, Федик Микола, Жуківський Петро, Літун Георгій, Руснак Микола, Герман Григорій, Грінка Василь та багато інших шишківчан. У церкві поклали підлогу, бо донедавна були плитки.

Тут ба­гато праці пожертвували Грінка Василь, Жуківський Петро Петро, Літун Георгій, Федик Микола, Руснак Микола, Рихло Василь та інші парафіяни. Поставили нову огорожу, купили ковану браму, зробили цементовану доріжку до церкви. Перекрили дзвіницю, а молоді хлопці, що їхали на заробітки в Австрію, викопали біля цер­кви криницю. В 2005 році громада своїм коштом купила для свя­щеників будинок. Це все робилось під керівництвом священика Дмитра Ходана.

Останніми часами шишківчани стали прикрашати церкву новими образами,підсвічниками, найняли малярів, які помалювали церкву всередині та підновили образи. Подарували для церкви дві процесії Шупеня Микола Миколайович і його дружина Шупеня Валентина Олександрівна; також дві процесії подарували Вольф Лілія Василів­на з чоловіком Миколою, дві процесії – Долинка Марія Василівна, одну – Руснак Микола. Дуже гарні процесії вишили Мельник Настасія Степанівна та Дерпак Параска. Долинка Марія, крім процесій, купила фалон, кадило, годинник та інші церковні речі. Багато руш­ників та інших вишивок дарують для церкви Мишковська Олена, Стефанчук Тетяна, Герман Ганна Павлівна, Дерпак Параска. Різні прикраси для церкви дарують Гонтюк Магдалина з чоловіком Іва­ном та їхня дочка Катерина, Липка Зиновія та її дочки Катерина, Магдалина і Марія, Сербии Катерина з чоловіком Юрієм, Семенюк Зоя, Семенюк Фрозина, Стефанчук Орися, Гриценко Микола, Панченко Людмила.

Майже сто років тому один дуже віруючий чоловік з Шишківців а ним був Лпповик Никифор, помінив, що відвідає святі місця в Єру­салимі. І він здійснив свої наміри, побував у Єрусалимі і від шишківчан поклонився святим місцям, повернувся, побудував каплицю. Про цього чоловіка й тепер пам’ятають вдячні шишківчани. А Липовик Іван Степанович, що нині живе в Києві, купив для

Шишківської цер­кви Євангеліє та херувими.

(Матеріли взято із книги: Гулей М.В. З любов’ю до тебе, праотчий мій краю. – Чернівці: Прут, 2007. – 116 с.)