Історія Верхні Станівці

Над темою працював творчий колектив у складі: Ткачук Олеся – учениця 9 кл., активна учасниця навчально-виховного процесу, Флорескул Станіслав – учень 9 класу, захоплюється вивченням історії нашого краю, Костащук Олександр – учень 10 класу, захоплюється інформаційно-технологічними науками, Флорескул Віолетта – учениця 10 класу, захоплюється танцями, пише вірші, Лакуста Василь – учень 10 класу,поглиблено вивчає предмети математичного циклу.    

І.Т.Калиняк − вчитель-методист з географії , краєзнавець, В.К.Найда − вчитель українознавства та музики, О.М.Нашиба − заступник директора з виховної роботи, М.М.Флорескул − учитель географії.

Історія села

Історія села в складі Буковини населення нашого краю має свій історичний розвиток. Заселення сьогоднішньої місцевості села відноситься до давніх часів так званої культури Карпатських курганів. На територію Північної Буковини ще в ХІІ-Х ст. до н.е. проникали північно-фракійські племена, які змішалися із місцевими слов’янськими племенами і утворили культуру Ноа. З IIIст. до н.е. на території області сформувалась змішана культура. На захід від Прута сформувалась культура Карпатських курганів, а на схід — Черняхівська. До першої належить територія села, хоч вона у той час ще не була заселена, а була зайнята дрімучими лісами. В V-VІІ ст. н.е. – це період слов’янської культури в нашій місцевості. На території урочища Плоска, Ісарівка знайдено речі стародавніх первісних стоянок людей епохи палеоліту, неоліту та мезоліту. Це кремінні скребки, серпи, списи, сокири (фото). Поселенці в основному займались мисливством, про що свідчать кам’яні сокири з отвором для встановлення держака, кремінні списи, скребки для обробітку шкіри. Полювали на печерного ведмедя , мамонта. В руслі р.Брусенка (навпроти хати Костащука Михайла) знайдено велетенський зуб мамонта та багаточисельні кістки різних тварин. За археологічними даними на південній околиці села (Турецька Криниця) або Городище, виявлено рештки слов’янського городища ІХ-Х ст. Його площадка діаметром 100 м2 огорожена кільцевим валом. З напільного боку збереглися ще перевали ранньо-залізного віку. Неподалік від Городища в урочище Цинтина виявлено слов’янське поселення IX-Х ст., а в урочищі Вишнева – два кургани цього ж періоду. Це свідчить про те, що територія села найінтенсивніше почала заселятись в період слов’янської культури. Про чисельність населення в цей період говорити неможливо. Проте археологи вважають , що воно коливалось від 300-800 чол. Довгий час назва села не була відмічена в жодних документах. Перша письмова згадка про село датується в молдавських документах 1596 р. Про це згадується в грамоті Молдавського господаря за 1596-1602рр., де згадується назва Станівці Горішні (Верхні). Назва села походить мабуть від слів „стан і вівці” та „гора”, тобто місцевість для випасання овець на горах. Інше тлумачення : село розміщене вище від нижнього стану (Нижніх Станівців).

    Біля 200 років місцевість села входила до Київської Русі (885-1100рр.), а пізніше Теребовлянської землі Галицького князівства. Біля 150 років місцевість села була в складі Галицько-Волинського князівства, а з кінця ХІV ст. належить до Шипинської землі. В кінці ХV ст. ця земля була у володінні Молдови, яка на початку ХVІ ст. підпала в залежність від Туреччини. Свідками панування турків на території села є споруджені ними укріплення в урочищі, яке називається Турецька Криниця, або Городище. Тут виявлено ряд валів, довжиною 100-150 м. Вони мають округлу форму, їх ширина 3-5 м і простягаються прямолінійно або мають дугоподібну форму. Для місцевих жителів (християн) турки будували церкву. Підставою цього є те, що на християнському хресті в нижній його частині є зображення півмісяця, а це турецький символ. Такий хрест знаходиться на церкві Різдва Пресвятої Богородиці, що на хуторі Гострий Кілок. На валах виявлено уламки паленої червоної цегли. Це говорить про те, що турки будували укріплення з неї. Перші поселенці появились якраз наприкінці ХVІ ст. А причиною їхньої появи було те, що на Галичині вони зазнавали гніту кріпосництва від місцевих феодалів. Люди шукали місця де б можна було уникнути кріпацтва. Такими місцями були ліси Буковини, які вабили сюди втікачів.

   Перші поселенці появились в долині р. Брусенки, на схилах горбів поодиноко або групами. Тому поселення носило хутірний характер (напр. Хутір Гострий Кілок), або однодвірним, або табором (декілька дворів). Садиби будувалися на вершинах горбів (наприклад, будівля Андрійчука) та серед густого лісу (напр. хата Хаб’юка Семена, Ходана Миколи). Перші групові поселення заселялись в урочищі Задня і Пасице. (Сьогодні – це вулиця Головна від містка урочища 3адня, зокрема хати Дмитрюка Миколи, до автобусної зупинки у Верхніх Станівцях). Поселялись таборами, що сприяло кращій охороні господарства жителів. Тому їх почали називати таборками (від слова „табір”), а справжні їх прізвища Костащуки. Старожили цієї частини села стверджують, що їхні нащадки – вихідці з Галичини. Навіть в домашніх звичаях, святах, мові, веденні господарства, виготовлені знарядь праці, вони зберегли традиції своїх предків. Жителі в той час займалися землеробством на викорчуваних від дерев землях, обробляли шкіру (звідси і прізвище – Кушнір), ткали килими, займалися боднарством, ковальською справою, шевством, що дало початок цілого ряду прізвищ жителів села. Гарні пасовища дозволяли займатись скотарством (розведення корів, овець, коней). Традиційними було вівчарство, яке давало головні продукти:шерсть і шкіру для виготовлення одягу та бринзу – національну їжу. Широкого розвитку набуло бджільництво, яке і сьогодні дає цінну продукцію – мед. Буйна лісиста місцевість стала не лише поселенням для втікачів , а й своєрідною схованкою для народних визволителів. Є свідчення про те , що в лісах Станівців у свій час перебували загони Богдана Хмельницького, які в 1648- 1654 р.р. вели визвольну війну проти польського панування,тут діяла ватага народного месника Олекси Довбуша, а 1848 р. тут же переховувались загони Кармелюка та Лук’яна Кобилиці. 1866 р. в село прийшов голод , який приніс з собою велику біду – холеру. 1899 р. населений пункт входить до складу Австрії. В цей час була видана книга «Буковина. Загальне краєзнавство» Едуарда Фішера, де згадується про Горішні Станівці. Так здебільшого називали село допоки 1948 року воно офіційно стало зазначатись як Верхні Станівці. Після австро-угорської сваволі Буковина ( і наше село в тому числі) підпадає під жорстоку владу румунських бояр аж на цілих 22 роки. Національний та соціальний гніт, горе,знущання над людською гідністю, нищення культури та побуту буковинського народу призвели до неминучого – виникнення національно-визвольної боротьби проти румунської влади, у якій брали участь і люди нашого села. Активними учасниками і, зокрема, місцевими організаторами цієї боротьби були такі відомі постаті нашого краю , як Володимир Карбулицький, Корній Купчанко. Буковинці покладали великі надії на Радянський Союз, вірили в те ,що він подасть руку допомоги і виведе знедолений народ з цього ганебного становища. Їхні сподівання справдилися 28 червня 1940 р.,коли Радянська армія визволила Буковину з-під гніту румунських бояр. Наше село разом з іншими населеними пунктами увійшло до складу УРСР. Після цього життя на селі покращилось. 20 червня 1940 р. було створено Верхньостановецьку сільську раду на чолі з головою Костащук. Люди мали роботу, активно розвивали сільське господарство: обробляли землі, насаджували сади, на ділянках вирубаного лісу будували оселі тощо. Однак незабаром на край насунулась інша біда –німецька окупація. Бойові дії оминули наше село, але не оминула його тотальна мобілізація 1944 р., яка призвела до того, що майже кожний другий призваний чоловік села загинув під час воєнних дій на території Прибалтики,Східної Прусії та країн Східної Європи, 33-є з них пропали безвісті, інші повернулися додому фізично і морально скаліченими, тай те життя було не довгим. У кінці 1945- початку 1945 років селом прокотилася хвиля епідемії сипного тифу. Щодня смерть забирала десятки людей здебільшого з числа дорослого працездатного населення. Післявоєнні роки відзначалися важкою економічною кризою, яку найбільш болюче відчули на собі селяни. Радянська влада , чи не єдина у світі, обкладала селян не тільки надміру високими грошовими, а й натуральними податками: хлібопоставками, збором м’яса, молока, яєць, вовни, сіна, окремо нараховувались податки з фруктових дерев. Через неспроможність сплачувати садові податки (адже не кожний рік родили фруктові дерева) селяни змушені були нищити сади, бо через невиконання повинностей у них забирали майно а самих ув’язнювали на довготривалий час. А через масові спалахи національно-визвольних дій ОУН-УПА селянам за найменшої підозри почали приписувати ще й відношення до ворогів народу. Так люди дізналися про про жорстоку сваволю сталінських репресій 1940-1947 р. р. і про життя у постійному страху та знущаннях. З нашого села було репресовано за офіційними даними 11 сімей. 1946 рік відзначився важкою посухою. Не зважаючи на масову неврожайність, селяни змушені були віддати державі належне, через що 1947 року село пережило страшний голод. 1948 року на території села було створено два колгоспи: на І Бригаді, в центрі села,− «30 років Радянській Україні» під керівництвом Гальчука В.М. та на ІІ Бригаді − «Правда», головою якого був Цуркан Дмитро. Збудовано перші стайні, приміщення для збереження збіжжя з будівель тих громадян , які записалися до колгоспу. Однак створений колгосп не полегшив життя селян, вони продовжували важко працювати, примусово відробляти мінімуми у 120 трудоднів, а отримували за це мізер. З роками колгоспи зміцнювались, налагоджувалась краща технічна база. 1952 року відбувається об’єднання Верхньостановецьких колгоспів в один під назвою «30 років Радянській Україні». В 1972-1973 роках в результаті об’єднання колгоспів Верхніх Станівців, Острова Кілок, Вивозу (Брусенків), Винограду та Нижніх Станівців був створений колгосп «Україна» ,головою якого став Шульгін С.Х., а пізніше Лисан І.М. 1975 року цю посаду посідає Шейна М.І. На посаді голови сільської ради у різний час працювали Сопіт В.Г.( 1955 р.), Флорескул М.С.( 1980-1994 рр.), Гуцуляк В.Г. (1994-2002 рр.), а 2006 року обрано нового голову – Базну В.В., який працює і нині. 1 вересня 1975 року запрацювала нова середня школа на 640 учнівських місць, директором якої став Калиняк І.Т. – людина високого духовного потенціалу, талановитий і самовідданий педагог, один із ініціаторів та безпосередніх керівників, учасників будівництва цього навчального закладу. У селі відкривається дитячий садок . Життя селян поступово покращувалось. Важливе значення мало те , що люди мали роботу ( хто в школі чи дитсадку, хто в колгоспі чи на кахельному заводі тощо). Навчання та лікування було безкоштовним. Так тривало до 1991 року, коли Україну було проголошено незалежною демократичною державою. Та разом з цим відбувалась криза «соціалістичного способу виробництва». Руйнувалася колгоспна система, закривалися державні підприємства, в тому числі і садочки, що викликало безробіття та зубожіння. У пошуках заробітку люди змушені були виїжджати в Західну Європу. Сьогодні велика частина жителів нашого села живе і працює у Італії, Греції, Португалії, Іспанії, Америці, Ізраїлю, Росії, Чехії тощо. В нашому селі активно почало розвиватися приватне підприємство, особливо у сфері торгівлі. Виникло чимало приватних фірм, а частина державних підприємств реформувалися в акціонерні товариства, одним із таких є ТОВ«Світанок». Сьогодні у нашому селі працює кілька приватних крамниць, ресторан «Підгір’я карпат» , який славиться своєю декораційною красою, затишком і смачною народною кухнею. Завдяки наполегливості сільського голови Базни В.В. та бажання ,підтримки жителів с. Верхні Станівці з 3 вересня 2007 року відновлено роботу дитячого садка, а в 2010 році відкрився сільський стадіон, що дозволяє говорити про перспективу розвитку спорту на селі. Працює ФАП,будинок культури, сільська бібліотека, поштове відділення, на початковому етапі створення зараз перебуває сільський музей, ініціаторами створення якого були Калиняк І.Т.( нині покійний) та Базна В.В. При сільській раді діє загін «Станівецька варта», створений 2008 року, і який дбає про спокій та порядок у селі. Віктор Базна вже кілька років намагається відкрити у селі геріатричний пансіонат, адже у селі живе понад 10 самотніх людей похилого віку, до яких важко навідуватись щодня через те, що село розкидане між пагорбами і треба долати декілька кілометрів, а в зимовий період й поготів. Важливим моментом є й те, що наше село має свою символіку: прапор (із зображенням св. Миколая − покровителя нашого церковного храму і заодно села) та герб, який розробив заслужений художник України Орест Криворучко. Окрім офіційної, село має ще дві назви: «Горішні»− вона збереглася з давніх часів, а про історію її походження вже йшлося раніше; «Маленька Грузія» − це символічна назва, яка за свідченнями старожилів виникла в радянські часи і була особливо популярною у 70-х роках. Справа в тому, що у Нижніх та Верхніх Станівцях було добре розвинуте вівчарство та існував один потужний колгосп, але все начальство проживало у Верхніх Станівцях. То ж коли виникали якісь проблеми, перевагу надавали «своїм». Це нагадувало сталінські часи, коли Грузія мала привілеї з-поміж інших радянських республік. А розташування села на мальовничих схилах пагорбів лише додавало схожості.

Легенда про село Верхні Станівці

Село Верхні Станівці розташоване на горбистій місцевості в мальовничому кутку Буковини. Назва села походить від слів „стан” і в цій місцевості – давно були ліси. Люди тікали сюди з Бессарабії і таборами поселилися в одному з кутів. До теперішніх днів, тих людей які там поселилися називають таборами. А сам кут – Лупенище. Вважають, що колись на цій території жив пан, який мав дуже багато землі. Люди, які йшли ранком на роботу, відробляти панщину гукали один одного „Пішли на Лупенище”, тобто лупити кукурудзу. Кут Вишнева розташований в східній частині села. Ця назва походить від того, що ця територія була засаджена дикими вишнями. Місцевість нашого села переважно лісиста, але в західній частині села росло багато дерену. Ягоди дерену в селі називають афинами. Тому що це чудодійна лікарська рослина, люди все ходили туди по ці ягоди, так кут зберіг назву „Афинське”. Кут Перерваний Горб – це вершина села. Під дією природних умов берег почав обвалюватися, і коли дивитися з Іншого боку, він здається перерваним. За площею село невелике і крайня частина села, яка межує з селом Нижні Станів ці, називається Задня. У селі знаходяться так звані невеликі гори. Вони з стрімкими схилами. Відповідно, цей кут носить назву „Підскала”. Є в нашому селі історична пам’ятка. Пов’язана вона ще з тим періодом, коли турки нападали на наші землі. Жив в селі чоловік і копав криниці. По всьому селу він копав криниці і одна з них зосталася з цілющою водою. Через село проходили турки. Була пора дуже гаряча і вони хотіли напитися води. На їхньому шляху стояла криниця. Коли вони заглянули в криницю, а вже води в криниці не було. Від тоді криниця стоїть суха. Тепер це місце називають Турецькою криницею. І це свідчить про те, що не тільки люди були проти навали, а й природа боролася з ордою. Назва хутора Гострий Кілок за легендами та переказами походить від того, що татаро-монголи і турки, які тут переховувалися, забивали в землю гострі коли типу острог і саджали на них злочинців, зрадників,непокірних людей, щоб вони на них гинули. Записано із розповіді жителя села Гаврилюка Георгія Дмитровича (1906 р.н., нині покійний).