Освіта Ошихліби

До середини 18 ст. в Ошихлібах, як і в інших місцях краю, була майже суцільна  неписемність. Володіли грамотою лише одиниці. Школи почали відкриватися на Буковині тільки після її приєднання 1774 року до Австрії – розвиненої західноєвропейської держави.

Першою на Буковині була заснована в 1774 році школа у Сучаві.

Перша сільська школа у Кіцманському повіті почала працювати 1852 році. Щодо Ошихлібів, то тут школа почала працювати з 1 жовтня 1857 року й була двадцятою в повіті. Щоб відкрити в селі школу, потрібно було мати дозвіл від Буковинської крайової управи.

Приміщення, де була відкрита школа в Ошихлібах, до наших днів не збереглося, адже з того часу пройшло 129 років. Воно було в центрі села, недалеко від церкви. Звичайно, школа була споруджена на зразок великої дерев’яної сільської хати з чотир­ма невеликими класними кімнатами. А стояла вона навпроти те­перішньої крамниці «Все для дому». Інтер’єр класної кімнати дуже простий: стіл для вчите­ля, довгі лавиці для учнів. До зошита шнурком прикріплювався олівець. Додому їх школярі не брали, а залишали в школі.

Незабаром стара школа перестала задовольняти потреби на­селення, яке з кожним роком збільшувалося. У 1904 році вона вже була чотирирічною.

Нову кам’яну школу спорудили в Ошихлібах у 1910 році, яка й досі використовується – тут навчаються учні молодших класів.

У 1912 році в Ошихлібській чотирикласній школі навчалося 278 дітей: 128 хлопців і 150 дівчат, працювало шість учителів, а саме: Емануїл Томорук (директор), Йоган Тройський, Василь Лупашко, Агрепина Буцула, Йоган Лупуленко та Станіслава Вазелюк.

Щодо національностей школярів, то тут було 268 українців, 6 німців і 4 поляки. Навчання велося українською мо­вою, велика увага приділялася вивченню німецької мови, яке починалося з другого класу.

Під час Першої світової війни, коли в селі перебували і авст­рійські, і угорські, і російські солдати, навчання відбувалося з перервами.

У листопаді 1918 року Буковину загарбала королівська Руму­нія. Окупаційні власті почали насильно проводити румунізацію освіти. Вже в 1920 році було закрито більшість українських шкіл, а станом на 1927 рік у краї не лишилося жодної української шко­ли. Спочатку українські школи було закрито в Іванківцях, П’ядиківцях, Кіцмані. Ошихліби були в першій десятці цього ганеб­ного списку.

Для швидшого запровадження в школах румунської мови вчителів-українців виганяли з роботи, примусово спроваджували на пенсію, молодших переміщували в румунські села, а замість них присилали вчителів-румунів.

1920 року Ошихлібська школа одержала статус семирічної. Збільшилася кількість учителів і учнів. У 1929 році тут працю­вало вісім педагогів, а саме: Микола Тевтул із 35-річним стажем роботи, Ілля Шевчик, Орисей Човський, ­Савелій Білоус, Стефанія Піцул, Євген Лупуленко, Антон Мандрик і Катерини Мегасюк. З них – чотири румуни і чотири українці. Одна вчи­тельська посада була вакантною. Тоді в школі навчалося 263 дітей (138 хлопців і 125 дівчат). Крім того, при школі працювали дитячий садок (одна група), де готували дітей до першого класу.

У 30-х роках школу очолював Ф. Савчук (Альбота). Ще за  Австрії деякий час учителював в Ошихлібах Йосип Баб’юк. Згодом він викладав у Чернівецькій учитель­ській семінарії. У 1936 році повернувся до рідного села, але ру­мунські освітянські власті не давали йому посади вчителя, бо український патріот відмовився в особовій справі написати, що він румун. У 1940-1941 навчальному році Й. Баб’юк знову пра­цював учителем у рідному селі.

Характерно, що за весь час румунської окупації у Кіцманському повіті не було побудовано жодного нового шкільного при­міщення. Українська мова була заборонена в школі, нею не до­зволялося спілкуватися дітям навіть під час перерви.

Улітку 1940 року наш край був возз’єднаний з Радянською Україною. Заняття в школі почалися першого вересня рідною мовою, яка двадцять років була заборонена. Навчанням були охоплені всі діти шкільного віку. Та воно давалося учням важко, бо більшість з них не вміла читати й писати по-українськи. Тре­ба було починати з «Букваря».

Та й вчителям було нелегко: вдень проводити уроки в школі, а вечорами працювати з дорослим населенням, ліквідовуючи неписьменність.

Через рік край знову був окупований румунськими боярами. Освітянські власті ще більш вороже почали ставитися до нашої рідної мови й всього українського.

Ще йшла Велика Вітчизняна війна, а першого вересня 1944 року відновила свою роботу Ошихлібська семирічна школа. Директором був Григорій Щегельський, уродженець Вінниць­кої області. Коли почала працювати школа, бракувало вчительських ка­дрів. Тому до села прибули випускники вузів зі східних облас­тей.

Добре зарекомендували себе на роботі в перші повоєнні роки і вчителі-буковинці: Євгенія Баб’юк, Марія Баб’юк, Півонія Лупул, Надія Цуркан, Іларій Мацієвич тощо.

Відомо, що у початкових класах закладається фундамент знань в учнів. У будь-якій школі діти перших класів оточені особливою турботою як з боку вчителів, так і батьків.

у 1966 році було побудовано сучасне приміщення школи  і вона отримала статус середньої

Сумлінною, високорезультативною багаторічною працею зарекомендували себе вчителі початкових класів, які трудилися в основному в кінці 40-х –   80-х роках, а саме: Любов Маркович, Євгенія Баб’юк, Півонія Лупул, Марія Баб’юк, Марія Щегельська, Марія Ткачова, Ніна Юрченко, Ніна Артюх, Валентина Скоропад, Володимир Артюх, Віра Воловідник та інші.

Ошихлібська школа завжди славилася вчителями-словесниками: україністами, русистами й тими, що викладали іноземну мову. Вони повсякденно й уміло прищеплювали любов до ви­учуваної мови та літератури, доносили до дитячих сердець кра­су й велич художнього слова.

Ще у 50-х – 80-х роках зарекомендували себе досвідченими україністами, яких любили й шанували школярі за їх енциклопедичні знання, вміння донести до учнів складний виучуваний матеріал Євдокія Тріска й Катерина Чичикало. Ці словесники були закохані в чудову українську мову й намагалися прищепити дітям глибокий інтерес до її вивчення.

Серед учителів-русистів виділялися літературною ерудицією, майстерністю викладання Ганна Пушкаренко, Ніна Юрченко. Особливо подобалися уроки російської мови та літератури в Марії Бровченко й Марти Маніленко.

Повагою в дітей користувалися вчителі іноземної мови Іларій Мацієвич, Олексій Лупул, Степанія Руснак, Неоніла Новицька.

Свого часу забезпечували глибокі знання в учнів з природничо-математичних дисциплін: Василь Кондратюк, Степанія Мирежка, Василь Ягольник, Захарій Місевич, Півонія Бацей, Захарій Венгринюк (математика); Кризон Якович, Степан Рихло- директор школи (фізика); Ольга Миронець, Микола Суходоли, Василь Мирежка (хімія і біологія).

Добре зарекомендували себе на роботі й учителі інших пред­метів, зокрема, Карпо Мельник (директор школи), Ніна Лупул, Орися Руснак, Роман Клайник (історія та географія); Степан Крижанівськиіі, Василь Баб’юк, Михайло Тимків (фізвиховання); Василь Мирежка, Євгенія Баб’юк, Івонина Арсенюк (трудо­ве навчання); Віктор Завірюха, Євдокія Тріска, Олександра Василик, Олексій Лупул, Роман Клайник (естетичні предмети).

Степанія Гладка шість років очолювала школу й викладала математику. Як учитель домагалася високої якості знань з цього предмета.

Тепер досягають високої професійної майстерності вчителі початкових класів: учитель-методист Марія Лупул, Одарка Кищук, Аліна Керер, Людмила Лакуста. Не від­стають від них молоді педагоги Діана Костенюк, Діана Фролова та Інна ІОрійчук.

Серед учителів-предметників користуються великим авторите­том у школярів, учителів і громадськості словесники Олександра Василик, Марія Баб’юк, (українсь­ка мова та література), Леся Тупичка (сві­това література),  Тетяна Кіцул, Світлана Слободян (іноземна мова).

Мають великий досвід у викладанні математики Галина Кос­тюк, Наталія Волощук, фізики – Павло Лупул, біології та хімії – Марія Сороцька і Василь Волощук, географії – Світлана Ба­б’юк, історії- Іван Костюк і Віра Андрійчук, фізвиховання – Юрій Кіцул, трудового навчання –Степанія Бабюк, естетичних предметів – Тетяна Бабюк, Тетяна Барбір.

В Ошихлібській школі 22 педагоги. У кожного з них свій вла­сний педагогічний почерк, своя система роботи. А всіх їх об’єд­нує одна мета: дати своїм вихованцям глибокі знання, виховати з них освічених, працьовитих, порядних і підприємливих людей.

Відчути й збагнути красу рідної мови та літератури, пізнати славетні сторінки історії України, виховати високоосвічених людей, сформувати патріота самостійної України – ось завдан­ня, над розв’язанням якого тепер працює педагогічний колектив школи й домагається добрих результатів.

Ошихлібська школа тепер вважається однією з кращих у ра­йоні. Тут є міцна навчально-матеріальна база з усіх предметів, створено добротні навчальні кабінети.

Педагогічний колектив забезпечує міцні знання в учнів. Про це свідчать високі результати школярів на районних олімпіадах, на різних конкурсах, оглядах тощо.

Традиційними в школі є заходи: конкурс «Учень року», свято «Ошихлібська писанка», «День школи», для батьків – «День від­критих дверей», «Родинне свято» тощо.

Школа має гарні результати у розвиткові юних літературно-мистецьких талантів. Тут є свої поети-початківці, юні художни­ки, співаки й танцюристи.

У розвиткові учнівських талантів – велика заслуга, крім учи­телів і класних керівників, і заступника директора з виховної ро­боти Тетяни Баб’юк та педагога-організатора Діани Фролової.

Відомо, що в поліпшенні навчально-виховного процесу, зро­станні педагогічної майстерності вчителів, зміцненні матеріаль­ної бази велику роль відіграють керівники школи. Від їх компе­тентності, вимогливості, вміння працювати з людьми, працелюбності та інших важливих якостей багато залежить.

Так сталося, що в школі за останні шістдесят років з різних причин досить часто мінялися керівники школи, та кожен з них зробив щось корисне для навчального закладу.

Про деяких з них варто хоча б коротко розповісти.

Педагоги, які тривалий час працювали чи й тепер вчать дітей в Ошихлібській школі, добрим словом згадують таких директо­рів, а саме: Григорія Щегельського, Леоніда Бобровникова та Карпа Мельника, які в перші роки після війни доклали багато зусиль, щоб школа добре виконувала свої функції, хоч це нелег­ко було зробити в той час (примусове створення колгоспів, го­лод у 1946-1947 роках).

Директор Карпо Мельник багато зробив для будівництва но­вої типової школи. Степан Рихло, який очолював школу 15 ро­ків, весь час дбав про авторитет педколективу в селі й районі, постійно працював над піднесенням рівня знань у школярів, зо­крема з фізико-математичних предметів. Степанія Гладка добре налагодила роботу з батьками й громадськістю, зміцнила навчально-матеріальну базу школи, створила умови праці для учнів і вчителів.

У різний час по декілька років працювали завучами й забез­печували викокий рівень методичної роботи в школі Катерина Чичикало, Кризон Якович, Василь Кондратюк, Півонія Скрип­ник, Степанія Мирежка, Світлана Ткачук, Марія Сороцька, та найдовше Олексій Лупул і Марта Маніленко. Тепер займає цю посаду Наталія Волощук.