Home / Кіцманський район / Борівці / Традиції Борівці

Традиції Борівці

Фесик Юлія – учениця 11 класу, цікавиться питаннями історії, правознавства, екології. Переможець районної олімпіади з німецької мови та правознавства. Захоплюється бісероплетінням, переможець обласного конкурсу декоративно-прикладного мистецтва, Іричук Альона – учениця 8 класу, захоплюється танцями, цікавиться питаннями краєзнавчого характеру.

 

Традиції

Консервативне у своєму світогляді місцеве населення суворо дотримувалося запроваджених звичаїв. Спосіб життя і харчування протягом століть змінювалися дуже мало, одяг залишався практи­чно той самий. Скромний і старанний борівчанин міцно тримався за успадкований клапоть поля. Він споруджував свою оселю так, як це робили його предки, і суворо дотримувався старих звичаїв. Більшість будинків у селі австрійського і румунського періодів були дерев’яними або глиняними (з саману). Дахи будинків обшивалися очеретом або соломою з жита, рідше покривалися драницями. Тіль­ки заможні селяни мали житла під бляхою.

Селяни споруджували однокімнатні і двокімнатні будинки. Сті­ни обмазували глиною і білили. Долівка теж час від часу змащува­лась глиною.

У першій кімнаті (хатчині) розміщували піч, стіл, постіль, лави. Над постіллю висіла жердка для одягу, подушок, веренів. Для збе­рігання посуду господар робив мисник, який прибивався на стіну. Посуд, в основному, був дерев’яний: корито, цебер, дерев’янка, миски, ложки.

Кімната опалювалася за допомогою печі. Друга кімната (вели­ка хата), як правило, не опалювалася і служила для зберігання свя­ткового вбрання, дорогих речей. Найбільш цінний одяг зберігали в скринях.

Бідніші селяни містилися в однокімнатних будинках. Взагалі, житлові приміщення будувались невеликі. Зате заможні селяни мали величезні стодоли, в які можна було заїжджати підводами і моло­тити зерно.

Селяни виготовляли для себе одяг з конопель, льону, вовни. Треба було спе­ршу виготовити нитку, виткати полот­но, а тоді пошити сорочку. На кожен день одягали сорочки з конопляного по­лотна, а на свято — лляні. їх прикраша­ли вишивкою, пацьорками (бісером).

Чоловіки носили сорочки і штани, на головах — капелюхи. Жінки вдяга­ли сорочки, горботки, а на голови — хустки. Підперезувались окрайками. На ноги взували рогозянки, постоли, а на свята — чоботи, черевики.

Зимовий одяг теж був домашнього виробництва: кожухи з овечої шкіри та хутра.

Восени та навесні одягали мінтянки, кептарі, чоловіки носили сардаки. Святковий верхній одяг прикрашали вишивкою і смужка­ми цінного хутра.

У харчуванні селян найбільш поширеними овочами були капус­та, картопля, квасоля, біб, огірки, помідори, морква, столовий буряк; готували борщ, мамалиґу (кулешу), хліб (житній і рідше пшеничний). Вживалися молочні продукти (молоко, сир, будз, бринза, масло), м’ясні та рибні страви.

Великим різнобарв’ям і глибоким внутрішнім змістом відзначалися християнські свята, найважливішими серед яких були Різдвяні і.

З великим піднесенням готувались борівчани до Святого вечора. На столі було 12 страв не тільки у заможних, а й у бідних сім’ях Основне місце займала пшениця з цукром, маком та горіхами. Святкування Різдва Христового тривало три дні і супроводжувалось колядуваннями. Групами чи поодинці ходили колядники від хатин до хати, вітали господарів, бажали здоров’я і добра. Діти колядували вдень, а дорослі — ввечері. До нашого часу збереглись колядки того часу «Нова радість стала», «Бог предвічний», «Во Вифлеємі нині новина», «Добрий вечір» та інші.

Новий рік святкували за старим стилем 14 січня. Оскільки на цей день також припадає «празник святого Василя», він ще назива­вся «на Василя». Напередодні Нового року влаштовували так зва­ну «Маланку» — один парубок наряджався старою бабою, другий — дідом, третій — козою, а четвертий перевдягався жидом, і ходили так вони селом з піснями.

Святу Йордана 19 січня також передував Святий вечір, що має назву «Щедрий вечір», і святкувався так само, як і Різдво. Теж влаштовувалася своєрідна коляда, що нази­валася у народі «щедрівка». На свято Йордана після освячення води священик освячував оселі місцевих жителів. Для дівчат на виданні і Йордан був дуже важливим днем, оскільки існує повір’я, що дівчи­на, яка в цей день зуміє звабити хлопця, протягом року вийде за­між.

За тиждень перед Великоднем (Пасхою), що називався «Білий тиждень», святкувалася Вербна неділя («Шуткова неділя»). Той, хто повернувся додому з церкви, тричі вдаряв членів свого сімейства по плечах освяченими гілочками верби і промовляв: «Шутка б’є, не я б’ю, за тиждень Великдень».

Великдень, якому передує сорокадев’ятиденний піст, очікував­ся усіма з великою радістю. Зі Страсної п’ятниці припинялися всі роботи і вдома тільки варили та пекли. Переважно це паски (пас­хальний хліб), писанки (розмальовані пасхальні яйця), які готувалися з особливою ретельністю. Після Христового Воскресіння, коли відбулося освячення принесених до церкви страв, віруючі вітали і один одного словами «Христос Воскрес!». Під час Великодніх свят усі, від малого до великого, забавлялися цоканням яєць. «Вливан­ня» дівчат водою спричинене тим, що вода в цей час має чудодійну силу, і дівчата від неї стають здоровими і гарними.

Особливо відзначали в Борівцях Трійцю — «Зелені свята», коли всі будівлі прикрашалися гілочками дерев («маїли хати»). В цей день все село ходило на цвинтар відвідати померлих родичів, освятити їхні могили. Популярними були й інші свята.

                                                               Скільки багатства в нашого народу!

В криниці мудрості не висоха вода.

Свято шанують закони роду,

                                                              Душі народної скарбниця не згаса…