Home / Кіцманський район / Дубівці / Традиції Дубівці

Традиції Дубівці

Із приходом пори Різдвяних свят ми поринаємо на три тижні у чарівний світ, які передаються із  покоління до покоління. Це світ, наповнений народними повір’ями, і легендами про неймовірні чудеса та надприродних істот.
Водночас протягом цієї перехідної пори року до осель наверталися душі померлих й активізовувалася всіляка “нечиста” сила, а також пов’язані з нею чаклуни та відьми. 6 січня Святий вечір
Головним ритуалом Різдвяних свят в українців вважалася колективна родинна вечеря на різдвяний Святвечір. Вона присвячувалася душам померлих родичів і предків, що, за народними віруваннями, приходили на цю “тайну вечеру”. Прихід цих особливих адресатів пожертви досягався через їхнє закликання на трапезу. В дубівчан перед початком трапези на Святий вечір глава родини, ґазда, кладе на стіл зайву ложку, і запрошує на вечерю “божих і грішних душ”, з тим щоби “вони на тім світі так вечерили, як ми тут”.
Різдвяне меню в Дубівцях складається з 12 страв. Обов’язково варять кутю, яку тут називають пшеничкою, її підсолоджують медом і додають ізюм, горіхи та перетертий мак, господині готують; голубців (або, як тут кажуть, галушки) – звісно пісних, борщ червоний, бурячок,бануш, варений біб, колочена фасоля, пічериці, смажена риба, оселедець, рибна юшка, пироги з капустою або картоплею, маківники,пампушки, сушені овочі вар. Страви накладали на застелений скатертиною стіл, під яку попередньо вистеляли сіно. Це символічне жертвоприношення закріпилося в різдвяній обрядовості у вигляді ряду характерних звичаїв, як-от: тримати порожнім одне місце за святковим столом, накривати на стіл на одну особу більше, ніж є присутніх тощо. Поширеним є звичай зоставляти після різдвяної вечері весь посуд із залишками страв на столі на всю ніч – із вірою, що вночі прийдуть на трапезу душі померлих предків.
Окрім дорослих, до різдвяної магії трішки долучалися і дітлахи. Велике задоволення як найстаршому поколінню, так і наймолодшому приносила обрядова гра з імітуванням квочки, що подекуди у наших селах збереглася до сьогодні. Діти залазили під стіл, де вже було настелено сіно, і “квокали”: “Квок, квок, сорок дев’ять курок, п’ятдесятий кугут”. Казали, що як так робити, то будуть ранні курчата. За це їм давали горіхи, цукорки, печиво. А ще дітлахи залазили під стіл і запитували звідти: “А що хочете?” А дорослі відповідали приказкою про сорок курок і кугута й кидали винагороду – горіхи та солодощі. В Дубівцях діти “квокали” під столом, щоби у новому році в господарстві були квочки. А після завершення трапези у буковинців і зараз, як і сто літ тому, прийнято ходити з вечерею до родичів і сусідів. І поки житиме ця гарна традиція в нашім народі, доти і стоятиме наша буковинська земля.
7 січня Різдво
6 – 7 січня Коляда
На Різдво прийнято колядувати – обходити оселі, виконуючи величально-вітальні пісні колядки. Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходить на подвір’я біля хати, славлять господарів, бажають їм здоров’я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду. В основі цих обходів – магічна ідея «першого дня», згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали здійснитися. Колядування, звичай, що дійшов до нас ще з язичницьких часів, однак з часом він частково християнізувався. Тому колядки мають не лише релігійні, а й світські мотиви – мирної хліборобської праці, громадського і сімейного побуту та ін.
Колядки виконують колективи (співочі ватаги, гурти) різного складу: парубочі, дівочі, дитячі, старечі. Дитячі колядки дещо спрощені – в основному це прохання винагороди.
Гуртувалися колядники за територіальним принципом – по окремих вулицях або кутках. Обов’язково обирали серед себе старшого (калфу) та міхоношу, який носив зібрані продукти та подарунки.
До складу ватаги незрідка входили музики.

Єроди ходять на коляду три рази:

1-ий раз на Різдво Христове – 7 січня (колядується «Нова радість стала»).

2-ий раз на Василя – 14 січня (колядується «Ой чинчику Васильчику»).

3-ий раз на Водохреща – 19 січня (колядується «Ой на річці, на Йордані»).

Єроди проводять своє дійство з ранку до вечора.
14 січня ранком – сіють

Сію, сію, засіваю,
З Новим роком вас вітаю!
На той новий рік,
Щоб ліпше вродило,
Ніж торік!
Сію, сію, засіваю,
Вашу хату не минаю,
З Новим роком йду до хати,
Щось вам маю віншувати:
Щоби діти всі здорові,
Їсти кашу всі готові,
Щоб вам була з них потіха,
А нам грошей хоч півміха!
“МАЛАНКА” (“Меланка”) – традиційний новорічний обряд із використанням масок. Назвою він зобов’язаний св. Меланії, день якої за церковним та юліанським календарем припадав на 31 грудня за ст. ст. Ще у недалекому минулому обряд “Маланка” був поширений на значній території України. За давньою традицією роль головного обрядового персонажа – Маланки – грав хлопець, перевдягнений у жіночий народний костюм. Інші ролі також виконували парубки. Лише подекуди меланкували й дівчата. Обряд, що проходив від аграрно-магічних звичаїв давніх слов’ян, у XIX ст. трансформувався у громадську святкову забаву, своєрідний сільський карнавал, у якому важливе місце займали шлюбні мотиви. Масковані учасники новорічної процесії розігрували кумедні сценки-інтермедії. Маланка зображувала господиню, що все робить недоладно: б’є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини хати тощо.
У Дубівцях виконували колективний танець за участю ряджених, влаштовували ігри біля громадського вогнища, ялинки, ритуальну боротьбу масок, колективну трапезу. Традиційні карнавальні образи “Маланки” включали маски Діда і Баби, Козак, Жандарм (Шандарь), Жид і Жидівка а також багатьох інших персонажів.
19 січня Водохреща – коляда Третім великим празником різдвяного циклу, чи Коляд, є Водохреща, чи Йордана (Богоявлення. Хрещення Ісуса Христа). Одним із найголовніших засобів народної магії, що готувалися на це свято, була йорданська помічна вода. Приготування води з магічними властивостями приурочувалося і до деяких попередніх свят осінньо-зимового періоду, як-от Введення, Андрія тощо. Чільне місце у приготуванні такої води посідало її освячення.

Обрядодійства

У Дубівцях виконання обрядодійства зі спалення діда (дідуха) символізувало, за спостереженнями етнографів, завершення ритуального обходу “Маланки”. Прикметно, що в деяких селах дідухові перед спаленням надавали антропоморфної форми, а свого часу разом із цим ритуальним опудалом було прийнято спалювати і маски ряджених. Цей звичай дозволяє припускати, що демонічні личини та інші атрибути ритуалу “Маланки”, які асоціювали з потойбічним світом, у минулому виготовляли спеціально до межового свята і знищували після завершення святкувань, оскільки зберігати такі магічні предмети вважалося небезпечним для носіїв традиції.
Зближення обрядодійств зі спалення діда-дідуха і масок маланкарів узгоджується з трактуванням святочних ряджених як втіленнями душ померлих предків.

Вогнище від переляку й нечисті

Ритуальне вогнище з діда-дідуха (святвечірнього сіна чи навіть сміття з хати) вважалося надзвичайно ефективним для захисного прилучення до сакрального (первісно, вочевидь, жертовного) вогню. Таке прилучення здійснювалося, як і в купальській обрядовості, завдяки перескакуванню через багаття.
У Дубівцях придатним для цього вважалося вогнище, яке розкладали на другий чи третій день Різдва перед воротами, і на якому спалювали сміття з хати (замінник діда-дідуха). Через таке багаття із різдвяного сіна та сміття намагалися перескочити всі домашні, оскільки це вважалося хорошим запобіжним засобом від страхів та переляку.

Вербна (Шуткова) неділя

Вхід Господній в Єрусалим святкують в останню неділю перед Великоднем. За євангельською оповіддю, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус в’їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли дорогу своїм одягом, а також пальмовим гіллям. Відтоді на згадку про цю подію віруючі напередодні свята несуть до церкви зелені гілочки дерев.
У нас таким деревом стала верба (шутка), як відображення особливостей природи України. На цей час вона вкривається зеленим листям, тому в народі свято називають Вербною неділею. Святкують її за тиждень до Великодня, а весь тиждень називають вербним.

Не я б’ю, а шутка б’є,

За тиждень – Великдень!

Будь здоровий, як вода,

І багатий, як земля.

Великдень

ВЕЛИКДЕНЬ (Паска) – найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця. За тиждень до Великодня, у вербну (лозову) неділю, з церкви приносять освячену вербу.
Від вербної неділі починають активну підготовку до Великодня: варять яйця і розписують писанки, фарбують крашанки, начиняють ковбаси, випікають обрядове печиво, включаючи обов’язкову пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку. На страсний (чистий) четвер кожна господиня намагаэться принести з церкви запалену свічку. Нею випалюють хрести на стелі й дверях, сподіваючись захистити свій дім від злих сил. Давнє коріння має звичай запалювання великодніх багать, які розкладали на пагорбах у ніч із суботи на неділю, парубками.
У весняному циклі значне місце займають обряди, пов’язані з культом предків. Померлих родичів провідують, як правило, у першу неділю після Великодня (проводи, гробки). На кладовище несли паски, яйця, інші страви й обідали прямо на могилах. У цей день обов’язково годували старців і роздавали милостиню “за упокій душі”. Ця традиція побутує й сьогодні.
Паску, великодні яйця та інші основні обрядові страви обов’язково освячують у храмі, і для цього прилагоджують святковий кошик. Господар з господинею, складають його зазвичай у суботу, щоби в неділю вдосвіта, а то й ще раніше встигнути на службу до церкви. Дубівчанки понад сто літ тому випікали по дві великі паски-дори та багато перепічок. Щоправда, страви вкладали тоді не до кошика, а до дерев’яного корита: поряд із шматками розрізаної паски клали яйця, хрін, часник, полин, солонину, будз, сир, сіль тощо. Тепер за звичай купують.

Писанки краю

Приблизно таким же залишився набір страв У Дубівцях і в наші дні. Так, вкладають до кошика паску, свічку, писанки, галунки, варені яйця, сало, ковбасу, хрін, будзок, масло, сіль, мак, яблуко, зелену цибулю і чоснок та інші страви. Кошик накривають вишитим рушником.
Писанками та крашанками люди обмінювалися всі три дні, дарували їх рідним і близьким, примовляючи: “Христос Воскрес”, а у відповідь: “Воістину Воскрес”.
У Дубівцях, як і по всій Україні, Великдень, чи Пасха, традиційно є одним із найзначніших і найочікуваніших свят календарного року.
Після освячення пасок всі йдуть додому, до великоднього сніданку.
Другий день великодніх свят є веселішим. В уливаний понеділок чоловіки обливають жінок водою. Вранці це належало робити дітям, а по обіді – дорослим. До речі, поливання відбувалося не з відра – це вже сучасне бешкетування. Традиційні звичаї вимагали робити це толерантно. Наприклад, у Дубівцях хлопці носять з собою глечик і жмуток сухого духмяного васильчика та друшпана перев’язаного червоною ниткою, щоби ненаврочити вливаючих дівчат.