Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Історія
Над розділом “Історія села Мамаївці”
працювала творча група вчителів та учнів:
Катрюк Наталія Сидорівна
Заступник директора з виховної роботи, вчитель історії
Петрюк Денис Захарович
Вчитель історії і правознавства
Петрюк Захарій Денисович
Вчитель історії
Унгурян Юлія
Учениця 9-го класу
Ми народилися, росли й живемо у славному селі Мамаївці, що лежить над швидкоплинним буковинським Прутом. Тут жили наші діди і прадіди, нащадки яких дали неповторне наймення селу. Хочеться вірити, що засновником села згідно старої легенди був запорізький козак Мамай, а запорожці бували не раз у цих місцях. Корній Товстюк – член-кореспондент НАН, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки «У Легенді про село» писав: Родився я в селі на славній Буковині, Де Черемош і Прут зливаються в єдине, Де з роду в рід передають до нині, Що їх село козацьке престаре… Розказують: коли у цих місцях засіли Хоробрі козаки й напали на татар, Що гнали в Крим ясир. Невільників відбили, Життя і воля – ось козацький щедрий дар. Поранених в бою козачки лікували, Село Мамаївці в цім місці заснували. Ще донедавна тут стояла перша хата Козацька. У цім селі діди пшеницю-хліб ростили ім. не сходили з рук і серця мозолі. І хоч чужинці їх гнобили і гнітили, Та не вмирав народ, ні мова, ні пісні… Протягом багатьох століть наша багата і родюча земля дала світові талановитих хліборобів, учених, художників, артистів, політичних. Громадських і релігійних діячів. Тож мова далі піде про минуле села, життя наших предків і сучасників. Прислухаймось до гомону далеких і близьких подій, відчуймо подих історії рідного села.
РАННЯ ІСТОРІЯ МАМАЇВЦІВ
Археологічні розкопки, проведені на території села та землях місцевого колгоспу, свідчать, що ця місцевість почала заселятися людьми понад 5 тисяч років тому. Виявлено понад 20 знахідок періоду трипільської культури. У перші століття нашої ери на території села знаходилися слов’янські поселення, а в ХІІ столітті – давньоруське селище. На території господарського двору місцевого колгоспу під час розкопок, проведених 1963 року науковим співробітником Чернівецького краєзнавчого музею Б. О. Тимощуком (згодом доктором історичних наук), виявлено могильник, на місці якого знайдено три поховання часів Київської Русі. Ці розкопки свідчать, що село входило до складу Київської держави, яка була на той час однією з наймогутніших в Європі, а згодом Галицько – Волинського князівства. Існує чимало версій походження назви села Мамаївці. Одні літературні джерела пов’язують його з тим, що на місці села в ХІІ столітті знаходився табір одного з татарських ханів – Мамая. Інша версія стверджує, що тут поселились козаки і напади на татар, які гнали невільників у Крим. А за свідченнями ще одного народного переказу свою назву село одержало від жіночого імені Мамана. Ця жінка прийшла з гір і поселилась тут. Найбільш вірогідною є точка зору, згідно з якою назва села походить від власної імені Мамай, хоч і важко сказати напевне, хто він був: татарин – загарбник чи легендарний козак Мамай. Після занепаду Галицько – Волинської держави 1340 року на території Буковини утворилась адміністративна одиниця Шипинська земля, яка до 1349 року була незалежною, а потім потрапила під зверхність Польщі. Але та залежність була неміцною й Шипинська земля існувала як автономна . В кінці ХІV століття частина її потрапила під владу Молдавського князівства, але боротьба за неї велася між Польщею та Молдовою до кінця ХV століття. У 1499 році ця земля повністю відійшла до Молдови. У 1514 році Молдова ( а в її складі й Буковина) потрапляє під турецький гніт, який тривав 260 років ( до 1774 р.). З молдавського періоду до нас дійшли і письмові джерела про село Мамаївці. Найдавніша письмова згадка про село датована 1580 роком і тому вважається роком його заснування. У ХVІ столітті Мамаївці належали митрополиту Георгію Могилі, який 1580 року подарував їх монастирю Сучавиця. У володінні цього монастиря село й знаходилось до 31 березня 1648 року, тобто до того часу, коли воєвода Василь Лупу подарував його Скитському монастирю, який знаходиться а Галичині. В Мамаївцях тоді нарахувалось 20 хат, було 2 млини і 5 пасік. Пізніше село згадувалось в грамотах молдавських воєвод за 1668, 1669 і 1673 роки. Джерела також стверджують, що Мамаївці 1667 року нещадно зруйнували турки й татари. Проте незабаром село відбудувалося. У 1722 році в Мамаївцях проїздом побував гетьман Пилип Орлик, про що свідчать записи, зроблені в його щоденнику. У другій половині ХVІІІ століття Османська імперія почала втрачати свій вплив у Східній Європі. Одночасно зростає могутність Росії, яка прагнула зміцнити свої позиції на сході та півдні Європи. Вона прикривалась фальшивим лозунгом оборонця православ’я і слов’ян. Восени 1768 року розпочинається російсько – турецька війна. У 1769 році російські війська вступають на Буковину, де перебувають до середини 1774 року. Швидка перемога російських військ над Туреччиною виступити посередником між воюючими сторонами. В результаті довгих переговорів Туреччина погодилась передати Австрії частину північної Молдови, до складу якої входила і Буковина. Так наш край і село опинився в складі Австрійської імперії.
СЕЛО В РОКИ АВСТРІЙСЬКОГО ПАНУВАННЯ
(1774 – 1918)
На початок австрійського панування наш край був у занедбаному стані. Землеробство і скотарство перебували на низькому рівні. Ремісництво й торгівля, які знаходились у руках вірмен та євреїв, були слабо розвинені. Будинки, як правило, – з глини й соломи або з дерева. Широко було розповсюджене злодійство. Українці становили 2/3 населення краю. В цей період на Буковині діяло 26 чоловічих і 3 жіночі монастирі. Були й церковні школи. Документи Чернівецького облдержархіву свідчать, що 1774 року в Мамаївцях проживало 102 сім’ї, 1774 року – 318, 1786 року – 392. Зі збільшенням населення в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. село було поділено на дві частини , які назвали назви Старі та Нові Мамаївці. При цьому Старі Мамаївці – молодший населений пункт, хоча існує також протилежна думка. Свою назву він одержав від того, що суди 1789 року перенесли й розширили церкву зі старого села ( побудована 1773 року). Революція в Австрії, що розпочалася 13 березня 1848 року повстанням у Відні, вплинула і на настрої буковинців. У 1848 року селяни Старих Мамаївців відмовились виконувати панщину. Реформа 1848 року не поліпшила становище селян. Основна маса замель залишалися в рукав колишніх феодалів – церкви та поміщиків. Після реформи 1848 року в Австрійській імперії почало швидкими темпами розвиватися виробництво. Розбудовувалось місто Чернівці. Пролягла залізнична колія. Жителі села Мамаївці почали працювати найманими робітниками. У 1866 році через село було завершино прокладання залізничної колії й 1 вересня відкрито залізничне сполучення Чернівці – Львів . В цей період річкою Прут інтенсивно сплавляли ліс для будівництва в Чернівцях. Важке життя переважної більшості селян Старих і Нових Мамаївців змушувало їх кидати насиджені місяці і шукати порятунку в інших країнах. Так, наприклад, на початку ХХ століття, до 1913 року включено, емігрувало 187 осіб. Багото з них уже ніколи не повернулися у рідне село, загинули на чужині. Ті, що вижили , або залишились в Канаді, Бразилії, Аргентині та інших країнах, або повернулись додому – будували будинки, купували землю.Емігранти з нашого краю жили і працювали за океаном у важких умовах. У середині ХІХ століття в Нових Мамаївцях булла парафіяльна школа, де піп навчав дітей Закону Божого, читати , писати і рахувати. Населення звернулося до місцевої влади за дозволом на відкриття тривіальної школи. Листування з приводу цього тривало майже 20 років. У 1864 році в селі відкрито українську школу, в якій працювало 7 учителів. Відвідувало її 239 учнів. Понад 150 дітей небуло охоплено навчанням.
Гімназисти австрійського періоду
На захист прав українського народу, національної культури, виступали провідні громадські діячі Буковини, які були об’єднані товариства «Руська бесіда» й «Руська рада»: Сидір Воробкевич,Омелян Попович,Максим Михаляк, уродженсці села Мамаївці Єротей і Юстин Пігуляки та інші.
Юстин Пігуляк – художник
Брати Пігуляки народилися у родині дяка, здобули освіту і стали провідними громадськими та політичними діячами нашого краю. Украінці Буковини почали домагалися своіх прав і церковному житті.Їхнім провідником у церковно-релігійних справах Є. Пігуляк. Є.Пігуляк усі сили та знання присвятив українському відродженню на Буковині, яка 1774 року перебувало в складі Австрійською імперії. Важким тягарем на плечах селян лягла Перша світова війна, яка відірвала від продуктивноі праці велику кількість працездатного чоловічого населення. Наприклад, спочатком бойових дій лише в Нових Мамаївцях до австро-угорської армії було мобілізовано 246 чоловік. До складу Галицько-Буковинського куреня входив і наш односельчанин Т. Подільчук, який на початку Першої світової війни був мобілізований в австрійську армію. За перебування у січових стрільцях Т. Подільчук переслідувався як румунськими, так і радянськими органами.
Танасій Подільчук – січовий стрілець (фото 50-х років) Важко позначились на становищі селян примусові роботи, які запроваджувались як австрійскими, так і російськими властями. Все це призвело до руйнування селянських господарств, до масового голоду. За офіційними даними, взимку й навесні 1917 року на Буковині голодували і потребували допомоги сотні селянских сімей, в тому числі жителі Старих і Нових Мамаївців. Великого лиха зазнало населення Нових Мамаївців від епідемії червонного тифу, яка охопила село 1916 року. Як австрійська так і російська влада мали бути стурбовані тяжким становищем, в якому знаходилися прості люди, але вони багато робили для захисту інтересів можновладців.
Жорстокий соціальний і національний гніт з боку австрійських та російських властей викликав протести з боку селян. Жителька Нових Мамаївців Верхоляк була заарештована начальником повіту за те, що відмовилась виконати розпорядження австрійського командування про відбуття підводноі повинності. Мобілізовані в австрійську армію украінські селяни неохоче захищали інтерес Австро-Угорської імперії.Трагічним було те, що ім доводилось воювати протии своіх братів-українців з Надніпрянської України,мобілізованих російску армію. Політичне життя на Буковині в роки світової війни було тісно пов’язано з воєнними операціями. З 1914 до 1917 роки австралійський парламент не засідав. В цей час буковинсьці та галицькі посли (депутати) заснували у Відні Репрезентацію українських послів, яку п’ятого травня 1915 року було перетворено на Загальну Українську раду. До ії складу входило 7 буковинців, в тому числі священик з Мамаївців Т. Драчинський. Вони у Відні відновили «Буковинський клюб» і часопис «Буковина».
Теофіл Драчинський – віце-маршалок Буковинського сейму з 1912р.
ПЕРШИЙ РУМУНСЬКИЙ ПЕРІОД
(1918-1940)
У 1918 році на зміну 144-річному австрійському пануванню на Буковині після короткотривалої украінської влади прийшла румуньска окупація.Румунська влада протягом 22-ох років доклалла всіх зусиль, щоби знищити особливості буковинського краю і перетворити його на румунську провінцію.Проте українське населення чинило рішучий опір окупації, прагнучи зберегти свою культуру, мову, звичаї та традиції. 18 жовтня 1918 року у Львові було вирішено реалізувати ідею Української держави, до складу якої мали увійти тереторії східної Галичини, північно-західної Буковини та українського Закарпаття, і утворено керівний орган-Українську національну раду. 25 жовтня місті Чернівці на нараді членів Української національної ради, які брали участь у Львівських зборах, було створено Ураїнський крайовий комітет Буковини на чолі з Омеляном Поповичом. Українське керівництво приступило до активних дій. Було вирішено скликати в Чернівцях 3 листопада 1918 року всенародне віче, щоб затвердити рішення Української національної ради від 18 жовтня. В неділю 3 листопада 1918 року, через село Мамаївці з самого ранку на возах в святковому одязі їхали представники з Вижниці, Вашківців, Заставни, Кіцманя. На віче зібралось понад 10 тисяч учасників з усієї Буковини. Віче проходили в трьох залах – у Народному домі, Робітничому домі та Музичному товаристві. В Музичному товаристві виступав уродженець Мамаївців Є. Пігуляк. Однак закріпитись українській владі не вдалося. Опівдні, 11 листопада, румуни зайняли Чернівці й почали просуватися на лівій берег річки Прут. Після захоплення Буковини ромуни провели численні арешти провідних буковинських діячів, інтелігенції, священиків. Серед арештованих були Т. Драченинський та Є. Пігуляк. Ув’язнені знали тілесних покарань. Добре відомим було биття – «25 румунських буків», які «дарувалися» за найменшу провину. Румунське «умиротвореня» охоплювало адміністацію, школу, церкву, торгівлю та всі громадсько культурні українські установи. Українська мова забороналася, а на її місце запроваджувалась румунська. Жителі села не раз виступали з протестом проти румунізації, зокрема на освітній ниві. В 1925 році вони писали до міністра освіти Румунії: «Наше село знаходиться на території Північної Буковини, заселеній українцями, що живуть там з Х століття. Українці , що живуть на Буковині, в тому числі й у селі Мамаївцях ніколи не говорили румунською мовою й тому до них не можна застосовувати статтю 18 державного закону від 1924 року про навчання в початкових класах на румунській мові… Для встановлення законних прав просимо розпорядитися про проведення навчання в початкових класах українською мовою, починаючи з 1926–1927 навчального року в тих умовах , що існували до початку війни…
Учні Мамаївської школи в 30-ті роки
Румунська влада тримала Буковину в напівколоніальному стані. Вона не дбала про економічну розбудову та підвищення добробуту народу. Основною частиною населення краю були селяни, які займалися переважно землеробством та тваринництвом. Селянам доводилося працювати від сходу до заходу сонця. Якщо не вистачало робочих рук , щоб зібрати врожай , наймали безземельних селян. Їх називали селянами-халупниками ( комірниками) або підсусідками. Вони поселялися в господарствах заможних селян, де на виділених їм 1 – 2 пражинах землі будували собі житло і, як правило , працювали в господарстві заможного селянина. Поширеними заняттями серед селян були ткацтво, вишивання, в’язання . Ними займалися в кожній хаті. Ткали рушники, полотно, килими, верені, налавники, облони. Вишивали сорочки для дітей та дорослих, рушника, скатерті та інше. Працювали в селі ковалі, теслярі, шевці, бондарі, пошивачі хат, столярі. У 1935 році в селі Нові Мамаївці розпочинає свою діяльність перша кооперативна крамниця , яка об’єднала 60 пайовиків села. В ній був широкий вибір товарів , а ціни нижчими, ніж в інших крамницях. Кооператив існував до 1940 року.
Члени кооперативу с.Мамаївці
Наприкінці 30-х років у селі появився перший радіоприймач. Його придбав М.Д. Подільчук. Пізніми вечорами в його хаті збиралися односельчани, щоби послухати українські вірші, пісні, повідомлення про життя в Радянській Україні.
ПЕРШИЙ РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД
(1940 – 1941)
Після прилучення до УРСР Західної України знову постало питання про Бессарабію та Північну Буковину. Радянський уряд висунув Румунії ультиматум про включення цих земель до складу СРСР. 28 червня 1940 року Червона армія перейшла Дністер. 2 серпня 1940 року VІІ позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийняла рішення «Про приєднання Чернівецької області до УРСР» . На сесії були присутніми 7 представників Чернівецької області, яких призначила радянська влада . За винятком Е. Панчука, уродженця Мамаївців, усі інші були випад-ковими людьми , не мали політичного досвіду. Слідом за радянськими військами прийшли органи НКВС, які ув’язню-вали двірників, учителів, українських громадських діячів. У Мамаївцях був арештований та вивезений з сім’єю двірник Дмитро Гоменюк. Майно його конфіскували. Після перших арештів ставлення місцевих жителів до ра-дянської влади змінилось. По селах почали утворювати сільради. Головою сільської ради в Нових Мамаївцях стали М.М. Подільчук, а в Старих Мамаївцях – Д.І. Завадюк. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ про націоналізацію в на-шому краї. Згідно з ним земля з її надрами , лісами й водами оголошувалася державною власністю, тобто всенародним добром. Націоналізації підлягали банки, залізничний і водний транспорт, засоби зв’язку , промислові під-приємства з числом робітників понад 20 чоловік, друкарні, трамваї, авто-буси, лікарні, аптеки, школи і т.д. Іншим важливим кроком став обмін грошей . Відношення лева (лея) до карбованця (рубля) визначено 1:40. Взимку почали збирати податки . Від держави селяни отримували 17 крб за 100 кг збіжжя в той час , коли 1 кг хліба коштував 1 крб. Подібний визиск сільського населення відбувався також при здачі м’яса , молока, овочів, ярини тощо. Кожний селянин старався виплатити накладені радянською адміністрацією податки, щоб не стати підозрюваним та не дати підстав для вивезення з Буковини. На весні 1941 року прискорюються темпи радянізації Буковини. В кожному селі сільрада визначила по одному делегатові , який їхав на навчання до Москви, а повернувшись, проводив комуністичну пропаганду серед односельчан. Радянсько-німецька війна, яка розпочалася 22 червня 1941 року , припинила радянізацію Буковини. Перший день війни жителям Мамаївців запам’ятався бомбардуваннями. Кілька німецьких літаків намагалися зруйнувати залізничний міст через річку Совицю. Але їх спроби були невдалими. Наступного дня радянські військ-комати провели мобілізацію в Червону армію. Всього було мобілізовано 200 чоловік. Усі вони до кінця 1941 року воювали в складі військ Південно-Західного фронту і дійшли з боями до Дніпра, де їх частини були розфор-мовані, а особовий склад відправлений в тил, де доводилося виконувати різні роботи для потреб фронту. Серед них були жителі Мамаївців. Повернулись вони до рідних домівок тільки в 1946 – 1947роках .
ДРУГИЙ РУМУНСЬКИЙ ПЕРІОД
(1941 – 1944)
Незабаром на Буковину знову прийшли румунські війська, які почали ліквідовувати радянську владу й змінювали її румунською адміністрацією. Почався другий окупаційний румунський період, який тривав до весни 1944 року. Румуни не звільнили Північну Буковину, а прийшли на очищену від радянських військ територію. Вони «прославили» себе тільки в єврейських погромах та нових формах боротьби проти українського населення. Румуни провели масові арешти і знищили багато буковинців за співпрацю з радянською владою. У цей період румуни взяли до війська тільки незначну частину українців з Буковини. Повертаючись 1944 року додому, вони потрапляли в радянський полон і їх відправляли в табір у м. Київ. Частина їх загинула ( розстріляна в Бабиному Яру), інша повернулася в село в 1946 році. Всі методи національного переслідування і масових убивств, практиковані німецькими фашистами в Україні та в інших окупованих країнах, застосову-валися румунами на Буковині проти українського та єврейського населення: починаючи з ревізицій, штучного голоду, масових арештів та розстрілів і закінчуючи гетто й концтаборами. Утворення Буковинського куреня – найчисленнішої з військових груп, які були створені Організацією Українських Націоналістів влітку 1941 року для проникнення на окуповані німцями території, не було справою, спущеною згори . Ініціатива його створення стала наслідком розвитку українського політичного життя в румунський період окупації, а також в1940 – 1941роках . Роль ідеологічного та практичного керівника взяла на себе Організація Українських Націоналістів Буковини. Після розгрому легальних структур румунськими і радянськими органами ця організація залишилася єдиною силою, спроможною захистити українське населення. Націоналістичний рух на Буковині не був розколений, він залишився вірним Проводові Українських Націоналістів (ПУН) Андрія мельника. В підпіллі діяла Українська національна рада на чолі з Іларієм Карбулицьким, яка після виходу радянських військ на своєму засіданні в Народному домі в Чернівцях проголосила відновлення української державної влади на підставі рішень Буковинського віча 3 листопада 1918 року. До Української національної ради, яка складалася з дев’яти осіб, входив житель села Мамаївці Юрій Дідів. На той час в самих Мамаївцях нараховувалося 40 членів ОУН на чолі з Орестом Демчуком, студентом юридичного факультету. На початку лютого в Києві була розкрита нелегальна організація ОУН (Мельника). 7 лютого 1942 року заарештували кількасот визначних українських діячів. В нерівному двобою з німецькими окупантами впали в ті дні жителі с. Мамаївці Юрій Дідів, Теофіл Панчук, Корнель Турлик , Роман Якубович, Орест Демчук, Василь Рибак. У квітні 1944 року на територію Кіцманського району повернулася група членів ОУН, очолювана керівником надрайонного проводу ОУН К. Товстю-ком. До складу групи входили жителі Мамаївців: Каплун Орест Леонтійович, Понич Степанія Іллівна, Понич (Шмігель) Савета Іллівна, Мензатюк Захарій Олександрович, Петрюк Марія Миронівна , Григоращук Рахіля Дорофтеївна, Бурак Василь Іванович, Кудринський Хризант Іванович, Подільчук Ілля (Сюта) Ілліч, Каплун Рахіля Василівна, Каплун Леонтій Михайлович, Каплун Надія, Стрижиборода Лонгін, Петрюк Борис Іларіонович, Лев Іван Миколайович, Альбота Ярослав Іванович, Тонієвич Василь Михайлович, Гнатюк Іван Михалович, Глуханюк Теодор Якович.
ДРУГИЙ РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД
(1944 – 1991)
У січні 1944 року після короткої перерви Червона армія розпочала наступ на Правобирежній Україні. В результаті розгрому німців під Корсунь-Шевченківським до березня 1944 року в руках гітлерівців залишилася тільки Західна Україна. 29 березня радянські війська дійшли до річки Прут і визволили місто Чернівці. Того ж дня було визволене й село Мамаївці. В результаті чотирьох років найбільш руйнівної в історії війни, наш край зазнав великих спустошень. Багато чоловічого населення знаходилося в діючій армії або на оборонних роботах в глибині Румунії. Ті що потрапили а фронт , брали участь у боях в Східній Пруссії, Чехо-Словаччині, Угорщині. Не дожили до перемоги 212 жителів села Мамаївців. Їх імена викарбувані в центрі села на пам’ятнику , відкритому 9 травня 1981 року. У 1944 році після звільнення від румунської окупації в селі діяли дві школи. Навчанням було охоплено всіх дітей, а доросле населення відвідувало заочні та вечірні класи школи. Перший післявоєнний рік не приніс покращення життя. 1946 рів видався надзвичайно посушливим. За 1946 – 1947 роки від голоду в Україні померло приблизно 800 000 осіб. Були такі випадки і в Мамаївцях. Жертв могло бути і більше, але селяни в той час вели одноосібне господарство й старалися приховати для себе частину хліба. До початку літа 1947 селяни з’їли всі запаси хліба, вирізали майже всю худобу та птицю. Посівна 1947 року проходила впроголодь, а коли почалася просапка картоплі, кукурудзи, буряка, то обходились юшкою з лободи (натини) , до якої добавляли кілька ложок крупи (якщо були). Млини в той час не працювали. Кожен , хто мав зерно, чорнив його вдома, або в сусідів. Урожай 1947 року був гарним. Протистояння між ОУН і НКВС тривало до початку 50–х років, поки ОУН не припинила збройну боротьбу. У 1947 році в Мамаївцях починається колективізація. В серпні 1947 року в Старих Мамаївцях утворений колгосп «Червоний колос» , який об’єднав найбідніші селянські господарства. Станом на 1 січня 1948 року в ньому нараховувалося 35 корів. За колгоспом було закріплено 125,27га землі, 14 коней, 10 волів, 9 плугів, 13 борін, 3 віялки, 3 соломорізки. В 1950 році колгоспу присвоєно ім’я Мічуріна На 1947 рік також припадає створення колективного господарства в Нових Мамаївцях. На 1 січня 1949 року в колгоспі, якому було присвоєно ім’я Ольги Кобилянської, нараховувалося 355 дворів. В кінці 1948 року в Нових Мамаївцях було створено , ще один колгосп , імені Леніна. З утворенням колгоспу імені Леніна, який об’єднував 162 селянські двори, Нові Мамаївці стали селом суцільної колективізації. У січні 1950 року колгоспи імені Ольги Кобилянської та імені Леніна було об’єднано в один – імені Леніна. В 1959 році колгоспи імені Мічуріна, та імені Леніна були об’єднані в один імені Леніна. 
Актив колгоспу (фото 50 років)
Із середини 60-х років в селі починається масове житлове будівництво. На зміну старим будинкам під дратвою та соломою, приходять цегляні будинки, покриті шифером та бляхою. Кожен будинок зводиться за індивідуальним проектом. У побуті починаються з’являтися телевізори, холодильники, пральні машини, сучасні меблі, мотоцикли та автомобілі. В середині 70-х років у селі розпочинається будівництво теплично-овочевого комбінату, насіннєвої станції. На базі колгоспної птахоферми створено птахофабрику. Багато жителів села в 50–90 роки після здобуття освіти працювали в різних галузях народного господарства на керівних посадах. Так І.М.Галкевич обирався головою Кіцманського райвиконкому , К.М.Леник – головою колгоспу в Кіцмані, З.Д. Глуханюк – головою колгоспу в Лужанах, Д.З. Подільчук очолив кіцманський міжколгоспбуд , К.М. Подільчук був головним інженером Ошихлібського овочесушильного заводу, В.Ю. Савчук працював головою колгоспу в Ошихлібах, а згодом директором Неполоківського хлібокомбінату, В.І. Візнюк був головою колгоспу в Лашківці та генеральним директором об’єднання «М’ясопром», З.І. Петрюк – директор трикотажно-рукавичної фабрики, І.П. Мельничук – голова профкому машинобудівного заводу, В.М. Бурсук – голова колгоспу в с.Валява, Є.З. Тащук – головою профкому трикотажно-рукавичної фабрики, І.М. Подільчук – директор Кіцманського автопарку, С.В. Чобан – директором Кіцманського РЕМу, В.І Тащук – заступником головного лікаря обласної онколікарні, В.М. Столярчук – директором Чернівецького обласного підприємства «Побутрадіотехніка» й заступником головного інженера з питань охорони праці та екології Чернівецького виробничого об’єднання «Електронмаш». 
Відкриття пам’ятника загиблим воїнам 9 травня 1981 року
…Важким кроком радянізації після запровадження запровадження загальної семирічної, а потім середньої освіти стало безкоштовне лікування людей. У селі було відкрито два фельшерсько-акушерські пункти, де надавалася необхідна медична допомога. У 1986 році була відкрита поліклініка. Цьому сприяли уродженні села К.Д. Леник та М. В.Венгринюк, які працювали в той час заступниками завідуючого обласного відділу охорони здоров’я. На кошти колгоспу придбано автомобіль швидкої допомоги, здійснено ремонт приміщення та закуплене медичне обладнання. Працюють в поліклініці переважно місцеві жителі. Більшовицька влада багато уваги приділяє ідеологічній роботі. Було відкрито два клуби, дві бібліотеки.
Драмгурток при будинку культури (1959р.)
Перед селянами постійно виступали агітатори, лектори, пропагандисти та працівники апарату райкому партії, які роз’яснювали політику Комуністичної партії.
Святкування дня молоді (1970р)
Влада старалася витіснити релігію з життя селян, активно впроваджуючи нові обряди. Широко пропагувалися радянські свята. Проте жителі села дотримувалися старих православних релігійних свят, таємно хрестили дітей, брали шлюб у церкві. Прагнучи зробити СРСР країною суцільного атеїзму, влада повела наступ на храми. У вересні 1962 року була закрита церква в Нових Мамаївцях. Вона спочатку використовувалася як господарський склад, а пізніше була відремонтована й перетворена на історико-атеїстичний музей (1980р.). У 1988 році під тиском віруючих церква знову почала функціонувати, як культова споруда. Вже в перші повоєнні роки молодь села почала відновлювати заняття спортом. Найпопулярнішим видом залишався футбол. Починаючи з кінця 40 років, мамаївські футболісти проводять товариські матчі з командами сусідніх сіл та міст, беруть участь у районних змаганнях, на яких неодноразово займає призові місця. З середини 60-х років команда виступає в обласних змаганнях товариства «Колос».
Футбольна команда села (фото 60 роки)
СЕЛО В ПЕРІОД НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
(1991 – 2008 )
1 грудня 1991 року жителі села одностайно проголосували за затвердження Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 року. Здобуття незалежності було закономірним результатом багатовікової боротьби народу за свою державність . Воно тісно пов’язалось зі швидким поліпшенням життєвого рівня кожного громадянина. Але Україну поглинула затяжна економічна криза. Негативні явища ми спостерігали і на прикладі життя села. Більшість людей, що працювали на промислових підприємствах Чернівців, утратили роботу. Багато жителів села стали продавцями іноземного товару на Калинівському ринку, інші живуть за рахунок доходів з присадибного господарства. У пошуках заробітку селяни виїжджають в інші країни –Росію, Польщу, Німеччину, Грецію, Італію… Птахофабрика «Мамаївська», яка до 1991 року була високорентабельним підприємством, скоротила виробництво на 80 – 90%. Одне з найбільших підприємств не тільки області, а й України, теплично-овочевий комбінат, восени 1995 р. припинив свою роботу через брак грошей на енергоносії. Нелегкі часи переживав колгосп «Мамаївський» ( до 1992 року колгосп ім.Леніна). Економічна криза в Україні позначилась на життєвому рівні села. Зросла смертність, і знизилась народжуваність людей . За 9 місяців 1998 року смертність майже вдвічі перевищила народжуваність.
В селі організовувались нові малі підприємства, які діють і на сьогоднішній день . Власники цих підприємств часто виступають спонсорами різних заходів: допомагають ветеранам війни та праці, виділяють кошти на проведення свят – Нового року, Святого Миколая, тощо.
В кінці 80-х – на початку 90-х зросла суспільно-політична активність жителів села. Тут діють організації Народного руху України і конгресу українських націоналістів. Осередок Народного руху виник 1990 року (очолив його І.С. Тащук). Осередок КУНу діє з 1993 року (очолює його І.М. Лев) . Осередок Прогресивної партії очолює Н. Сорба. У селі проживають проживають члени різних партій: Демократичної, Народно-демократичної, СДПУ(о), Селянської. У 1994 році жителі села вперше загальним голосуванням обрали сільського голову , яким став К.З. Якубович. У 1998 та 2002 році його знову обрано на цю посаду. Надовго жителям села запам’ятається січень 1995 року , коли Мамаївці відвідали Патріарх УПЦ Київського патріархату Володимир (Романюк) та заступник Патріарха митрополит Київський Філарет (Денисенко), які провели богослужіння й мали зустріч з жителями села. 
Патріарх Київського Патріархату Володимир (Романюк) і заступник Патріарха митрополит Київський Філарет (Денисенко)
У 1997 році в селі побував В’ячеслав Чорновіл – голова Народного руху України. У 1998 році напередодні виборів з жителями села зустрічалися : Я. Стецько, Д. Гнатюк, Г. Філіпчук та І. Шилепницький.
Зустріч з Ярославою Стецько (фото 1998р)
На виборах 2006 р. сільським головою було обрано С.З. Угринчука. В перші роки XXI століття в селі продовжувало розвивати мале й середнє підприємництво. На базі птахоферми «Мамаївська» утворені цехи ТОВ «Українська продовольча група», яка є найкрупнішим в Україні підприємством з вирощування та переробки індиків. На частині території теплично-овочевого комбінату, який на певно вже ніколи не відродить свої потужності, створено підприємство «Букофрут» із переробки яблук. Тут на добу переробляють 200 т продукції. Неподалік від автомагістралі Чернівці-Тернопіль розташоване ТОВ «Інтер-пласт». Це потужне спільне українсько-польське підприємство кілька років тому постало на руїнах покинутого приміщення і за короткий час перетворилося на єдине на Буковині та одне з найкрупніших в Україні виробництв пінополістирольних плит, які широко використовуються для утеплення будівель, у холодильних установках і т. д. Його продукція має великий попит у західних областях нашої держави, а також у Молдові. Бо її головні характеристики – висока якість і надійність, що підтверджено кількома дипломами та кубками з міжрегіональних конкурсів і виставок. Зараз підприємство випускає 16 тис. куб. м полістирольних плит на рік. З уведенням у дію нового виробничого корпусу, що планується невдовзі, ця кількість значно зросте. Залишається одним з кращих в області ПСП «Мамаївське» (директор Я. Швед), яке не тільки вистояло в ті нелегкі часи, а й постійно підвищує свою продуктивність. В 2007 році чистий прибуток ПСП «Мамаївське» становить близько 2 млн. грн. Указом президента України Л. Кучми Я. Шведу 2004 року присвоєно звання Героя України. Авторитетом серед автолюбителів області користуються автосервіси з обслуговування автомобілів: ТОВ «Мак-Авто» (Д. Г. Маковей) і «Явіс» (В. 3. Яковишин).
Станція технічного обслуговування «Явіс»
Брати Угринчуки (Ілля, Ярослав, Дмитро) відкрили підприємство з виробництва декоративної цегли, попит на яку великий серед жителів не тільки нашого села, а й області. Підприємець Іван Грозинський відкрив магазин PARADISO «Україна» в якому є широкий вибір керамічної плитки та великий асортимент обладнання для ванних кімнат.
« PARADISO УКРАЇНА»
Усе необхідне для забудовників можна придбати в магазині «Будівельник плюс» (Є. Шарлай).
У селі функціонують: ресторан «Колос», ресторан «Імас», ресторан «Прага», ресторан «Колвік», ресторан «Смерека», ресторан «М», ресторан «Іва», ресторан «Експрес», також торговельний комплекс «Престиж». Напередодні Нового 2008 року в селі відкрито меблевий магазин.
Ресторан « Смерека»
Сільська аптека
Магазин “Престиж”
Торговельний комплекс-ресторан « Прага»
Пам’ятним для мамаївчан був 2006 рік. 14-15 жовтня в Мамаївцях було проведено День села. В рідне село завітав і дав великий концерт наш славний земляк Д. М. Гнатюк.
Дмитро Гнатюк на святкуванні Дня села (фото 2006р.)
Разом з ним з Києва приїхали гості: народний артист України М. Гаденко, заслужений артист України І. Покровський, а також відомі артисти з Чернівців, дует «Писанка» в складі заслужених артистів Укра¬їни О. Савчук та І. Кавацюка, заслужений працівник культури України І. Богданюк і ансамбль «Сузір’я Карпат», ансамбль «Калина» та хор козаків з Лужан, народний аматорський ансамбль танцю «Колос» з місцевого будинку культури. Програму вели Настя Угринчук, Ігор Рошинець, Діана Глуханюк і Тарас Савчук.
У ті ж дні школа № 1 у Новий Мамаївцях відзначала своє 100-річчя. на яке прибуло багато колишніх випускників.
У листопаді в школі № 2 в Старих Мамаївцях була посаджена калинова алея. В посадці взяли участь: заступник голови секре¬таріату Президента України В. Боднар, голова обласної адміністрації В. Куліш, голова обласної ради І. Шилепницький. 17 грудня урочисто була відкрита школа № 2. У відкритті школи взяв участь заступник голови обласної адміністрації В. Павлюк, голова районної адміністрації С. Гобчук, голова районної, ради М. Подільчук. 20 січня 2007 року щойно відкриту школу відвідали голова Верховної Ради України (5 скликання) Олександр Мороз, голова держмайна України Валентина Семенюк. Олександр Мороз передав учителям і учням школи пам’ятні подарунки, а також збірки, своїх віршів.
Жителі села свято шанують пам’ять про своїх земляків. Іменами І. Клевчука, М. Гудими, А. Прокоповича, Т. Подільчука М. Галицького, А. Логозаря, Д. Стасюка названі вулиці села. Жителі села впевнені, що нове століття буде для них і для всієї України щасливим.
Географічне положення
Над розділом “Географічне положення села Мамаївці”працювала творча група вчителів та учнів:
Савчук Тарас Демянович
Вчитель географії
Саргош Крістіна – 9-Б клас
Бойчук Інна – 9-Б клас
Янковська Марина – 9-Б клас
Лежить над швидкоплинним буковинським Прутом – від стародавніх Шипинців до не менш давніх Тарасівців – низка населених пунктів, які залишили досить помітний слід у буковинській історії. Та справжньою перлиною в цьому ряду є Мамаївці, вже одна назва яких викликае спогади чи то про популярного в українському народному мистецтві козака, чи про войовничого золотоординського хана. Навряд чи вже коли-небудь дізнаємося, ким був той Мамай, нащадки якого дали таке неповторне наймення селу. Хочеться вірити, що походив таки з козацького роду. На це наштовхує стара легенда, згідно з якою засновником села був запорізький козак Мамай. Нащадки Мамая відзачалися надзвичайною працьовитістю, талантами, прагненням до знань, чим вони і дивували рідний край, Україну та світ.
Мої Мамаївці, село
Весняним цвітом розцвіло.
Можу півсвіту обійти –
Краще за нього не знайти.
О. Кобилянський
Сучасний супутниковий знімок села Мамаївці.
Село Мамаївці розташоване в південно-східній частині Кіцманського району. По конфігурації воно витягнуте із заходу на схід більш як на 4 км вздовж шляху Чернівці-Івано-Франківськ в 4-х км на захід від м. Чернівців на лівому березі річки Прут. Через село проходить також залізниця. Ці транспортні сполучення з’єднують обласний центр з містами Тернопіль, Івано-Франківськ, Львів. Важливим шляхом сполучення була також р. Прут.
Протягом тривалого часу село було поділено на дві частини з офіційними назвами – Старі і Нові Мамаївці, пізніше Новосілка. В жовтні 1991 року селу повернено історичну назву Мамаївці.
Конфігурація села нагадує прямокутник довжиною близько 5 км і шириною понад 2 км. Його площа становить 10,48 км2, що складає 1,72 % тереторії району, тут проживає близько 6 тис. мешканців. Село займає територію між річками Прут, котрий обмежує його з півдня, Совицею Ставчанською (протікає через село з північного заходу на південь) на сході і Совицею Веренчанською, котра на південному заході оконтурює село.
На півночі прилеглі до села землі ПСП „Мамаївського” межують із територіями сіл Шубранця та Витилівки, на півдні по річці Прут з селом Стрілецький Кут, на заході з смт. Лужани, а на сході – з с. Новий Кисилів.
Вигідність фізико-географічного положення села проявляється в його значному природно-ресурсному потенціалі. Розміщене у помірних широтах і на невеликій відстані від Чорного та Азовського морів, воно має сприятливі умови для розвитку багатогалузевого сільського господарства, а також для життя і продуктивної діяльності населення. Його територія простягається в зоні Лісостепу. Природно-географічні умови і ресурси сприяли компактному заселенню території села та його господарському освоєнню. Значними є кліматичні, водні та земельні ресурси.
Вигідність економіко-географічного положення села для життя населення та його господарської діяльності зумовлюється в першу чергу його природним положенням і розташуванням території в центральній частині області. Через його територію проходять залізниця і шосейна дорога державного значення, що з’єднують Чернівецьку область з сусідніми областями та Румунією.
Розташування села в центральній частині області та в південно-західній частині держави на перехресті важливих шляхів сполучення, сприяло у певні періоди історії розвитку її господарства, суспільним та культурним відносинам з територіями сусідніх сіл, районів та областей та з іншими народами.
Після утворення незалежної держави України якісно змінилось економіко-географічне положення області, що, у свою чергу, неабияк позначилося на селі Мамаївці. Оскільки область має вигідне фізико-географічне та економіко-географічне положення для бізнесу і ділових людей з точки зору ефективності капіталовкладень у найперспективніші галузі економіки, то це і формує на даний час шляхи розвитку села.
ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА. РЕЛЬЄФ I КОРИСНІ КОПАЛИНИ
На територію Кіцманського району заходить південно-західне крило Волино-Подільської плити, що утворилася в палеозойський період. Основу її складають тверді породи: граніти, кристалічні сланці та ін. Вони залягають на великих глибинах. Зверху над кристалічними породами розміщений шар осадових порід: вапняки, піски, глини, галька, гравій, які утворилися в четвертинний період.
За рельєфом Мамаївці знаходяться в центральній частині Кіцманського району. На територїї села переважають висоти від 179 до 250 м. Існують також форми рельєфу антропогенного походження.
Мамаївці знаходяться в долині річки Прут та долинах річок Совиці Веренчанської та Совиці Ставчанської.
В загальних рисах спостерігається зменшення абсолютних висот з півночі на південь, тобто в сторону річки Прут. Це пояснюється тим, що село знаходиться на заплаві та перших надзаплавних терасах цієї річки, а по території села слабо помітні, так би мовити сходинки, тобто тераси. Висока заплава Пруту закінчується обривистим берегом до русла річки. А також залишилися сліди роботи текучої води з попередніх епох у вигляді статичних понижень рельєфу та заболочених ділянок по території села. На схилах спостерігається ерозія ґрунтів.
Поверхня села слабохвиляста і в цьому спостерігається певна закономірність у чергуванні пагорбів і долин, яка спричинена діяльністю річки Прут та ерозійною діяльністю води.
Рельєф не створює труднощів для промисловості і сільського господарства. Тут легко вибрати майданчик для будівництва, трасу для прокладання шляхів сполучення, газопроводів та ін. Рівнинний рельєф зменшує капітальні витрати, поліпшує транспортні можливості території.
Село не багате на корисні копалини. Тут видобувають гравій та цегельну глину.
КЛІМАТИЧНІ УМОВИ
Клімат села помірно-континентальний. На нього впливає географічне положення, від якого залежить кількість сонячної радіацїї, циркуляція атмосфери, характер земної поверхні і рельєф. Сумарна сонячна радіація за рік становить у районі 107,2 ккал/кв. см. Середньорічна величина радіаційного балансу складає близько 44 ккал. Середньорічна температура — 7,9°С. Найтеплішим місяцем року є липень (+19,2°). Це пов’язано зі східними вітрами, які приносять нагрті маси континентального повітря. Найхолодніший місяць — січень. Взимку часто бувають відлиги, в окремі дні температура підвищується до +10°. Це пов’язано з теплими повітряними масами, що надходять з Атлантичного океану. Тривалість періоду з від’ємними температурами коливається від 100 до 110 днів.
Влітку можливе підвищення температури до 35—36°. Це зумовлено виносом нагрітого повітря з Молдови і південних районів України або з боку Балкан. Опади протягом року розподіляються нерівномірно. Найбільша їх кількість випадає в теплий період року, менша — в зимовий. В середньому за рік випадає 575 мм.
Взимку переважають вітри західного і південно-західного напрямків, а влітку — північно-західного і західного.
Характерною особливістю клімату є чітко виражені пори року. Хоч і не
так часто, але виникають іноді сильні вітри – бурі. За останні 11 років
запам’ятався ураган 24 серпня 1992 року, який виник внаслідок
переміщення циклонів з Атлантики і завдав особливо велької шкоди
Мамаївцям. 27 липня 1991 року над Кіцманщиною пронісся потужний
циклон, що супроводжувався сильними зливами. Випало до 160 мм опадів,
що становить дві місячні норми. Внаслідок цього вода в р. Прут піднялася
на 5 м 30 см. Швидкість течії була катастрофічною. Стихія прорвала дамби
ставів у Заставнівському районі. Вода вийшла з берегів і затопила північну
частину села .Аналогічний паводок стався влітку 2009 року, дещо слабший
– в 2010 р.Тривалий дефіцит опадів в другій половині 2011 року.
ВОДИ
Територія села Мамаївці характеризується мережею водотоків. У ньому є 3 річки і декілька струмків. Найбільша річка Прут, що є лівою притокою Дунаю. Прут бере початок у Східних Карпатах, з хребта Чорногора. До Чернівців протікає у вузькій долині. Правий берег крутий, лівий — пологий. Ширина русла біля Мамаївців 150 м і більше на розгалужених ділянках. Глибина річки незначна. Швидкість течїї не перевищує 1—1,2 м/с, а в період повені — 3—4 м/с. На Пруті часто бувають великі повені. Лівими притоками р. Прут є річки Совиця Ставчанська і Совиця Веренчанська. Вони протікають у південному напрямку в неглибоких долинах.
Совиця Веренчанська бере початок на південному заході в селі Веренчанка Заставнівського району. Тут вона утворюється від злиття двох струмків. Загальна протяжність річки 37 км. Протікає через Кліводин, Суховерхів, Кіцмань, Лашківку, Мамаївці. В Мамаївцях її називають Млинівкою. Площа басейну складає 266 кв. км. Совиця Веренчанська — це маловодний повільнотекучий потік. На цій річці збудовано ряд ставків, які використовуються для риборозведення.
Совиця Ставчанська бере початок за 2 км на південний схід від села Серафинці Городенківського району Івано-Франківської області на висоті 290 м над рівнем моря. Загальна протяжність 39 км. У межах нашого району вона протікає через села Борівці, Киселів, Южинець, Ставчани, Іванківці, Ошихліби, Шипинці, Лужани, Мамаївці. Площа басейну — 230 кв. км. Річки села мають паводковий режим, характер їх живлення сніговий, дощовий, грунтовий. Найістотнішу роль відіграють дощові опади. Річний рівень води характеризуеться невисоким весняним паводком, нестійкою літньо-осінньою меженню, що неодноразово порушується високими інтенсивними дощовими паводками та частими підйомами води взимку. Льодовий режим нестійкий. Річка Прут та її притоки багаті на рибу. Поверхневі води використовують для господарських потреб. Вода річок і струмків слабомінералізована.
ҐРУНТИ
Грунтотвірною породою є лес та лесоподібні суглинки пилувато-важкосуглинястого механічного складу, що містять у собі 12—18% карбонатів кальцію. У свій час на цих породах сформувалися чорноземні грунти.
На лівобережжі р. Прут, де знаходиться село, переважають здебільшого дерново-лучні слабо опідзолені, супіщані і піщано-суглинкові грунти. Північніше поширені лучно-чорноземні та лучно-болотні грунти.
Водна ерозія буває внаслідок змивання й вимивання частин грунту опадами, талими та проточними водами. Вона залежить від кількості та інтенсивності опадів, рельєфу, властивостей породи, рослинного покриву. Небезпека цього виду ерозїї полягає в замулюванні річок Совиця Веренчанська, Совиця Ставчанська, ставків, заплавних земель.
РОСЛИННИЙ I ТВАРИННИЙ СВІТ
Територія села Мамаївці розташована в лісостеповій зоні, рослинність якої дуже змінена людиною і збереглася вона невеличкими масивами на заплавах річок та у місцях, малопридатних для оранки.
У цих масивах переважають верба та осика. Як домішки до них входять липа широколиста, клен звичайний, береза бородавчата, вільха, тополя, явір, волоський горіх, яблуня дика, груша дика, черешня.
Лучна рослинність району представлена різними травами. Найбільш поширеними є лучниця лучна, лихохвіст лучний, тимофїївка лучна, костриця лучна, стоколос безостий та ін. В долинах річок на алювіальних грунтах переважає райграс, який має висоту до 1,25 м заввишки. За літо він дає 2—3 укоси добротного сіна.
Природа села та його околиць сприятлива для існування та розвитку різноманітних звірів, птахів, комах, плазунів, риб. Одні з них корисні, інші завдають шкоди сільському і лісовому господарству. Дрібні тварини пристосувалися до нових умов життя.
3 копитних зберігся дикий кабан. Тіло в нього кремезне (до 175 см), шия коротка, мускулиста, голова велика, ноги і хвіст короткі. Важливим знаряддям як нападу, так і захисту є грізні тригранні ікла на нижніх щелепах. На тварин згубно діють ожеледі та глибоке промерзання грунту.
Родина оленевих представлена козулею. Це стадний звір, більшу частину року самці тримаються поодинці, а самки — невеликими табунцями. У не’ї смачне м’ясо і легке хутро, а ріжки використовують як прикрасу.
Поширені також різноманітні гризуни. Серед них — білка. Кормом для неї є букові горішки, жолуді дуба, гриби та ягоди, насіння ялини, сосни, смереки.
Надзвичайно спритним хижаком з родини куницевих є ласка. Найчастіше її можна бачити в річкових долинах біля річок Прут, Совиця Ставчанська і Совиця Веренчанська. Вона — гроза для малих гризунів. За рік знищує їх до трьох тисяч і більше. Тому полювання на ласок заборонено.
НАСЕЛЕННЯ
У селі Мамаївці проживае близько 6 тис. чоловік. Воно одне з найгустіше населених сіл району.
Окрім українців в селі проживають росіяни, молдовани, румуни та інші національності.
Великі зміни вдбулися в класовому і професійному складі населення. Помітно зросла чисельність робітників, службовців а також підприємців. За кількістю жителів село Мамаївці належить до великих сіл району.
Частина працездатного населення працює в Чернівцях, а також виїжджає за межі села, і зокрема, за межі України.
ГОСПОДАРСТВО
Провідне місце у господарстві села займає сільське господарство. Сільськогосподарську продукцію виробляють ПСП „Мамаївське” та приватні підсобні господарства і виробники.
Село Мамаївці — село високоінтенсивного господарства, головним напрямом якого є тваринницько-рослинницький. Рослинництво, в свою чергу, відіграє теж велику роль у забезпеченні населення продуктами харчування.
Земельні масиви села розміщені досить зручно. В основному вони належать ПСП „Мамаївське”. Це дає можливість ефективно використовувати трудові ресурси і техніку.
Одним з важливих засобів підвищення родючості земельних ресурсів є меліорація.
У найближчі роки планується змінити структуру угідь. Зміна буде відбуватися за рахунок передачі землі особистим господарствам, а також виділення сіножатей і пасовищ під випас худоби.
Найбільш питому вагу у структурі посівних площ займають зернові культури, на другому місці — кормові, на третьому — технічні. Найменша питома вага посівних площ картоплі та овочів.9
За останні роки на виробництво рослинницької продукції витрати зросли. Це пояснюється складними погодними умовами, додатковими вкладеннями в сільське господарство. Щоб цього уникнути, потрібно підвищити родючість ґрунтів, впроваджувати передові технології виробництва, раціонально використовувати мінеральні та органічні добрива, продовжувати меліорацію земель, вести боротьбу з ерозією ґрунтів, поліпшувати насінництво, впроваджувати у виробництво найбільш урожайні сорти насіння, захищати рослини від шкідників і хвороб, боротися з втратами урожаю, удосконалювати структуру посівних площ, дотримуватися правильних сівозмін тощо.
Також важливою галуззю сільського господарства села Мамаївці є тваринництво. Воно забезпечує населення продуктами харчування, а поля органічними добривами, дає тяглову силу. Тваринництво має молочно-м’ясний напрямок. Тому головними його галузями є скотарство (розвення великої рогатої худоби), свинарсво, птахівнивство.
Скотарство — провідна галузь тваринництва. Частка його продукцїї у загальному обсязі досить велика. Основним видом відгодівлі свиней є концентратний і концентратно-буряковий. Птахівництво забезпечуе населения м’ясом індички. Легка промисловють отримує перо і пух.
Допоміжними галузями сільського господарства є бджільництво і рибальство. На території села розвинені як особисті підсобні господарства, так підсобні господарства підприємств, а також підсобні промислові виробництва сільгоспродуктів. Напрямок особистих підсобних господарств – тваринницький для постачання на ринок м’яса і молока.
ІНФРАСТРУКТУРА I СОЦІАЛЬНА СФЕРА
Транспорт є складовою частиною транспортної системи області. Розвинуті залізничний, автомобільний і гужовий транспорт.
Ще кільканадцять років тому по річці Прут сплавляли ліс. Через наше село він пропливав транзитом до м. Чернівці.
Найважливішу роль у перевезенні вантажів і пасажирів, у забезпеченні економічних зв’язків відіграє автомобільний транспорт.
Через село проходять важливі автостради державного і міжнародного значення: Тернопіль— Кіцмань— Чернівці і Львів—Лужани—Чернівці, залізниці Москва—Орошани—Чернівці—Софія, Чернівці—Орошани—Брест, Львів—Орошани— Чернівці—Кишинів, Москва—Бухарест.
Важливу роль в економічних зв’язках з іншими країнами відіграє залізничний транспорт. По територїї села проходить залізниця, яка забезпечує зв’язок з Росією, Білоруссю, Молдовою, країнами Балтії, Румунією, Польщею, Болгарією. До залізниць місцевого значения відносяться Мамаївці — Орошани — Вашківці, Мамаївці – Кіцмань – Кліводин – Стефанівка.
До сфери соціальної структури відноситься торгівля і харчування. У селі Мамаївці нараховується кілька десятків магазинів, а також барів та ресторанів, декілька перукарень, п’ять АЗС і кілька станцій технічного огляду транспорту.
Топоніми села
Враховуючи природні особливості та час заселення території, село
поділене на 11 урочищ. Назва урочищ пов’язана з розташуванням відносно
природних об’єктів.
«Запотік» – ця територія села знаходиться за колишнім водним потоком,
який існував на протязі десь ста років, а потім зник.
«Манява» – рівнинна територія села сприятлива для будівництва, яка завжди
приваблювала жителів інших сіл, районів, областей. Назва походить від
Манявського монастиря.
«Рудка» – назва походить від квітки «Рута». Тут мочаристі грунти з
болотною рослинністю, в цьому урочищі дозволено полювання. Даний об’єкт
є археологічною пам’яткою.
«Цілина» – територія, яка довго використовувалась як пасовище для худоби. Менш родючі грунти. Забудова почалась з 1985р.
«Селище» – археологічні розкопки свідчать про те, що тут виникли перші
поселення.
«Гуцулка» – дістало назву від того, що в далекому минулому тут протікала
р.Прут, на березі була криниця. Сплавляючи ліс гуцули ставали на ночівлю
біля річки, яку потім назвали мамаївчани «Гуцулкою», а урочище «Гуцулка».
«Вікнина» – назва, за словами старожилів, говорить про те, що тут знаходиться майже найвища точка нашого села. Стоячи на цій горі, можна
бачити як з вікна.
«Долина» – частина села, яка розміщена на 1-й терасі р.Прут на зниженій
території, тобто в долині.
«Підтроща» – територія за залізничною колією, де підземні води знаходяться
близько до поверхні. Переважає тростяна рослинність.
«Горб» – підвищена, забудована територія села.
«Толока» або “Кут” – відносно невелика територія села з лучною рослинністю, що знаходиться в долині р.Совиці Кіцманської. Використовується для випасання худоби, овець, кіз.
«Дільниця» – найвіддаленіша територія від центру села. Назва походить від слова «далеко».
