Традиції Зеленів

Кожна нація, кожен народ має свої традиції та звичаї, які формувалися протягом багатьох століть, передавалися від батьків до дітей.

У багатьох народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку.

У нашого, українського, народу існує повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, народжується дитина, яка втрачає людську подобу.

Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського і родинного життя. Вони являють собою неписані закони, якими люди керуються в повсякденних справах. Звичаї, а також мова є найміцнішими елементами, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу, тому стали світовідчуттям, світосприйняттям кожної людини зокрема, вони безпосередньо впливають на культуру та відображуються в народній творчості. Саме тому народна творчість нерозривно пов’язана зі звичаями народу. А звичаї народу стали тими прикметами, за якими розпізнається народ сьогодні і за якими можна простежити його історію.

Кожна людина з дитинства перебуває в полоні традиційних уявлень, висловлених у піснях, казках, легендах, прислів’ях, прикметах та повір’ях. У них закріплена здобута досвідом система знань народу. Вони передають уявлення народу про природу, її явища, час, пори року тощо. У них висвітлюється життя людини як частки Всесвіту.

Річний календар українців розподілено на чотири пори року. Кожна з них має свою систему свят.

Колись саме у березні (1 березня) відзначали наші предки початок нового року. Це був початок нового врожайного року, до нього готувалися дуже ретельно. Таке літочислення велося ще з 988 року. Минав час, і вже з 1492 року новий рік починався 1 вересня. Лише з 1582 року новий рік остаточно закріпився на даті — 1 вересня .

Прийнявши християнство, Україна взяла календар з Візантії. Він був прийнятий Юлієм Цезарем у 46 році до н. е. Тому він зветьея Юліанським. У 1582 році папа Григорій XIII реформував цей календар і новий стиль отримав назву Григоріанського. Українці довго дотримувалися Юліанського календаря (старого стилю). І лише з 1 березня 1918 року в Україні було введено Григоріанське літочислення. Нині різниця в цих календарях складає 13 днів. З 1700 року 1 січня за спеціальним указом Петра І почали святкувати Новий рік.

 

ЗИМА

     Ось і прийшла зима із снігами глибокими, з заметілями сипучими, з морозами тріскучими. Закружляли у танці тендітні сніжинки, вони повільно падають на землю, вкриваючи її пухкою ковдрою. Гарно навколо. Сніжок рипить під ногами. В повітрі відчуваєш солодкий присмак першого морозцю. А ось і сонечко виглянуло із-за хмарки, піднялося повільно вгору, позіхнуло смачненько і знову сховалось. Не таке вже сонечко, не гріє здалека. Проте нема що сумувати, бо взимку свої радощі, свої свята, а найбільше — Новий рік. З радістю його чекають і діти, і дорослі, бо воно несе з собою радощі, надії, сподівання на щасливе майбутнє, подарунки.

На землю сніг упав… Така тепер світлиця!

Прокидані стежки — барвисті килими.

Так хочеться іти, не можеш зупиниться

Між святощів життя, між світлощів зими.

Немовби відгуло і все перемело…

На землю сніг упав і просто, і барвисто.

Так чисто на землі, мов майбуття прийшло

                                                         Андрій Таран

      Перший місяць зими — грудень. Проте у наших предків збереглася інша назва цього місяця — студень. І справді, завиває завірюха зимовими вечорами, гуде у бовдурах вітер, мабуть, хоче вскочити до теплої хати. Але як він не старається, у нього нічого не виходить. Лише намете снігу під поріг, допоможе Морозу розмалювати візерунки по вікнах. От і вся його робота. А на ранок втече до лісу, сховається у гілках дерев і чекає слушної години. А прийде час — і знову за роботу.

Різні дива відбуваються у цей час на землі. І якщо прокинешся вранці і побачиш біля сонця, яке сходить, світлі стовпи, то буде мороз. Люди давно примітили, коли сніжна зима, то літо буде мокре. А якщо хмари ідуть низько — буде стужа.

Січень — це другий зимовий місяць. Його давньоруська назва — просинець. Іноді його ще називають: стужало, перезим’я. Січень ще називають серединою зими.

Але січень багатий не тільки на прикмети, але і на свята. Всі вони незвичайні, до них дуже ретельно готуються, бо новорічні свята несуть сподівання на щастя, на радість, на майбутнє.

Улюблений в народі час зимових свят починався з надвечір’я Різдва — Святвечора. Хата була гарно прибрана, в ній смачно пахло пирогами і кутею з медом, а ще морозом від внесеного житнього снопа. На небі сходила вечірня зірка — та сама, що колись привела пастухів до малого Христа, і вся родина сідала вечеряти.

Вечір цей повнився чудесами. Звичайні в інший час предмети і речі набували тепер чарівних властивостей. У стайні розмовляли між собою домашні тварини, і зірниця могла прикликати дівчині судженого. Каша із ячного зерна з узваром і медом звалась «Кутя Настя», житній сніп на покуті називали Колядою або Дідухом — домашнім богом, що обіцяв хороший урожай. Старі люди могли побачити у святвечір своїх померлих родичів, що приходили до них опівночі кутю їсти, а дівчата — дізнатись ім’я свого судженого.

Саме це єднання людини з усім світом: земними стихіями і янголами небесними, зорями, з усім родом і померлими предками — залишало у кожного почуття неповторності свята, дарувало надію на краще.

(З календаря).

 

 ВЕСНА

Не журись! За зимою весна,

Виростають квітки з-під снігів,

Ще всміхнеться нам доля ясна,

І не буде цих сліз і жалів.

Не сумуй! Промінь блисне, спахне,

Прожене оцю пітьму страшну,

І могучий співець нам утне

Вільну пісню свою голосну…

Михайло Косач

       Березня завжди чекають з неприхованою радістю. Дихання весни відчувається у всьому: гомоні перелітних пташок, дзюрчанні струмочків, легкому пориві весняного вітерця, що несе із собою пахощі молодої зеленої травині, терпких бруньок на деревах, весняної свіжості. Колись саме у березні (1 березня) відзначали наші предки початок нового року. Це був початок нового врожайного року, до нього готувалися дуже ретельно. Таке літочислення велося ще з 988року. Проте наші предки, відзначаючи Новий рік 1 березня, покладали великі надії на багатий урожай. Коли ж змінили дату, то з не меншою радістю хлібороби завершували трудовий рік, стрічаючи його багатим урожаєм — щедрими дарами з садів, городів, полів. Це було справжнє свято, бо воно супро­воджувалося піснями, танцями, різноманітними розвагами, іграми. Все це перетворювалося на незвичайне дійство.

Березень — перший місяць весни. Він ще зберіг за собою інші назви: березоль, березозор, сочень, соковик, прохальник, «з гір потоки», заграйярочки, капельник. У слов’ян переваж;н походження назви цього місяця від берези, бо біла береза в цей час уже дає сік.

Давньоруська назва березня — сухий. Ще березень у народі справедливо називають зимобором. Саме у березні день рівняється з ніччю.

Квітень — другий місяць весни. Його давньоруська назва — цвітень. Цей місяць має ще й інші назви: краснець, снігогін, дзюрчальник, водолій, лукавець. Як бачимо — всі назви похо­дять від тонкої спостережливості наших предків, їхньої любові до природи. Квітень — це пробудження лісів, гаїв, цвітіння садків, яким поклонялися українці.

Останній місяць весни — травень. У народі кажуть: «Прийде май — у землю дбай, прийшов іюнь — хоч сій, хоч плюнь».

Справедливо підмічено: бо хто дбає, той вдосталь має. Ця народна мудрість увібрала в себе всі думки і сподівання людей на багатий і щедрий врожай, привчала шанубати працю, поважати труд хліборобів.

Давньоруська назва травня — ярець. Майже у всіх слов’ян цей місяць названий від «трави». Але існують і деякі інші назви: май, травник, пісенник, місяць-громовик. У деяких районах Росії він має назву «мур» (від «мурава» — трава). В українців є й назва «май», проте вона не латинського походження, як у росіян, а давньослов’янського: «май» означає зелень, буяння дерев, трав, квітів.

Найбільшим святом, що відзначається навесні, є Великдень. В урочистій тиші великодньої ночі горять багаття. Починає світати, і люди від багать підходять ближче до церкви. Хисткі вогники свічок навколо висвічують вишиті рушники, писан­ки, паски, печеню — усе розмаїття святкового столу. Тишу розірвали радісні дзвони «Христос воскрес!», «Христос воскрес!» Починається свячення пасок. Кажуть, у цю хвилину стає цілющою вся вода у річках, озерах, і хто скупається в ній, уже ніколи не буде хворіти. «Христос воскрес!» — значить, смерть тепер попрано, і можна радіти, вітати один одного з воскресінням Христа і оновленням природи.

Господарі із свяченим поспішають додому. А вдома чекає родина — щоб розговітись, почати свято. За святковим столом спершу куштували хрону — натщесерце, для здоров’я. Освяченим ножем господар розрізував паску, і кожен їв свій шматок, пильнуючи, щоб жодна крихта не впала додолу. Тоді цокались писанками і куштували потроху кожну страву. Господиня освяченим окрайцем житнього хліба розговляла й корову. Після сніданку всі молились і лягали ще трохи спочити. Попереду був довгий святковий день, де на кожного, залежно від його віку, чекала якась радість. А найголовнішим було те, що на Великдень одкривається небо і Бог виконує будь-яке бажання людини, чистої серцем.

Весна — неначе карусель,

На каруселі — білі коні.

Гірське село, в садах морель.

І місяць, мов тюльпан, червоний,

Стіл ясеновий, на столі

Слов’янський дзбан, у дзбані сонце.

Ти поклоняйся лиш землі,

Землі стобарвній, наче сон цей!

                   Богдан-Ігор Антонин, «Зелена Євангелія»

 

 ЛІТО

       Що за чудова пора — літо! Коли воно, літечко, приходить, йому радіє все: і пташинка, і рослинка кожна, а також звірі Проте і людині приємно, коли дужче пригріє сонечко, голосніше заспівають, защебечуть пташки. Літо — це пора відпочинку. Але треба пам’ятати народну мудрість: один літній день рік годує. Тому влітку треба багато працювати, щоб взимку не сумувати.

Перший літній місяць — червень. Давньоруська назва червня — ізок. Його ще називають: скопидом, світозар, хліборост, різноцвіт. Червень — початок літа. А ще червень тому, що все починає навколо червоніти. Наші славні поети написали гарні вірші про цю пору року Ось один з них.

 

Мелодія літа

Мелодія літа — нестерпна:

То ллється, то знову стихає.

Це радістю спілого серпня

Між травами коник співає.

Якби ще, якби ще хоч трохи

Побути при літньому щасті!

Бо марне розвіяні роки

Зігріти словами не вдасться.

Не можу спинить ні хвилини.

Сльоза набігає на око…

Вже скоро ключі журавлині

Замкнуть моє небо високе.

Притихне мелодія літа:

Жагуча, тривожна, нестерпна.

І листям покинуті віти,

Мов зраджені руки,

Затерпнуть

                     Ганна Чубач

 

Липень — другий літній місяць. Давньоруська назва липня — страдник. Ще його називають: сінозарник, грозовик, жарник, маківка літа. Саме у цей місяць цвіте липа.

У народі говорять: у липні на дворі пусто, а у полі густо.

Серпень

Скоро серпень надійде ясний

На поля неосяжні і сині,

Огнекрилих метеликів рій

Зазоріє в садах на шипшині.

Золотим павутинням злетить

Непорушна година спокою.

Стиглих яблук захочеш струсить —

І нараз досягаєш рукою.

Різнобарвна і плідна пора,

Соковиті і мудрі рослини.

Хто сказав, ніби квітка вмира,

Ніби сонце згасає щоднини?

Достигають, мов яблука, дні,

Червоніють їх радісні шати.

Я вклоняюсь усій далині:

Здрастуй, серпне ясний та багатий!

                                                   Павло Филиппович

 

Це останній літній місяць. У давнину його називали жнивець, різносол, густоїд. Про цей місяць люди говорили: «Серпень — щедрий місяць, проте треба багато працювати, щоб вдосталь мати». Бо у серпні до обіду — літо, а після обіду — осінь, тому у серпні всьому час: тримай рукавички про запас. Ось такий це місяць.

 

ОСІНЬ

                                                                        Голі поля, мокне земля,

Дощ поливає, — коли це буває?

(Восени).

 

І справді, осінь — сумна пора року, але ще і щедра пора, бо на полях зібрано урожай, завершуються останні сільськогоспо­дарські роботи. У народі говорять: весна красна квітами, а осінь — снопами. Восени і у горобця свято. Ось яка це щедра пора. Справедливо підмічено: хто літом гайнує — взимі голодує. Не насушиш насіння — посушиш голову.

Перший місяць осені називається вереснем. У народі кажуть, що саме в цей час цвіте верес, тому і збереглася ця прекрасна назва за першим місяцем осені. Давньоруська назва цього місяця — ревун. Ще його називають — зоревик, хмурень, листопадник, златоцвіт. От скільки назв має цей місяць.

У народі кажуть: чим сухіший і тепліший вересень, тим кращою буде осінь, тим пізніше прийде зима.

Прийшла осінь-чарівниця. Вбрала у золото та багрець ліси та лани. Гарно навколо, а вітер-пустун зриває листячко з берізки, з вільхи, з осики і килимом вкриває землю.

Жовтень — другий місяць осені. Його ще називають — передзимник, листопад, весільник, бо саме в цей час грали скрізь весілля.

У народі казали: вересень пахне яблуками, жовтень — капустою. У жовтні тільки і ягід, що горобина.

Про цю пору року поети складали пісні, вірші. Серед них поезія Василя Еллана.

Червоні плями листу осіннього —

Криваві рани на сірих вулицях…

І сонце — вже не сонце… Тінь його

На небі хмуриться, у хмари щулиться.

Вночі ключі гусей за хмарами

Одсталих кличуть срібними сурмами,

І в душі стлумлені утом ноктюрнами

Ті згуки бризкають огнями-вдарами.

 

І справді, коли приходить жовтень, то надворі наступає сім погод: сіє, віє, крутить, мутить, реве, зверху ллє і знизу мете.

 

Ось такий він, жовтень.

     За ним іде листопад.

Це останній місяць осені.

За ним прийде красуня-зима.

Гай без листя, поле голе,

У тумані все змінилось.

Колесом за сині гори

Сонце тихе закотилось.

Вибита дріма дорога,

Ій примарилось, приснилось,

Що вже зовсім, зовсім трохи

До зими чекать лишилось.

Ой і сам я край узлісся

Вчора бачив крізь тумани:

Лошаком буланим місяць

Запрягався в наші сани.

 

                    Сергій Єсенін (переклад В. Сосюри)

 

Листопад. Давньоруська назва цього місяця — грудень. Іноді його ще називають: листогній, напівзимник. Листопад — воро­та зими.

Ночі у листопаді дуже темні, доки не випаде сніг. Спостерігаючи за погодою у листопаді, можна було робити прогнози на майбутнє.

 

ТРАДИЦІЇ ВЕСНЯНОГО ЦИКЛУ

Фольклорне свято «Великдень – день радості і надії»

ТРАДИЦІЇ ЛІТНЬОГО ЦИКЛУ

Танець «Голубка»

  

День села «Свято Петра і Павла»