Традиції Оршівці

Над дослідженням народних традицій і звичаїв села працювала творча група:

Керівник: Стус Інна Іванівна

Оформлювач: Стефюк Олександр Володимирович

Координатор:  Селіванова Валентина Миколаївна

Вчитель: Тодощук Марія Миколаївна, Мендришора Єлізавета Дмитрівна

Учні: Цегельник Ксенія ,Бабюк Наталія, Капша Анастасія

 

 

Традиції та звичаї.

Земні зірниці на вікнах

            Багато свят святкують в Оршівцях, багато обрядів знають і пам’ятають, багатьох традицій дотримуються жителі нашого села.

Та минають роки, змінюється життя, наш побут, відходять у вічність люди старшого покоління, стираються у пам’яті односельчан давні традиції і обряди.

Якщо майже повністю збереглися традиції і обряди великих свят: Різдва Христового, Богоявлення Господнього, Хрещення, Пасхи, освячення полів, храмове свято, та багато інших побутових свят зазнали значних змін.

Не має можливостей дотримуватися усіх обрядів сільського весілля, хрестин та інших свят.

Найменших змін у нашому селі Оршівцях зазнало святкування Дня Святої Тройці або, як говорять, Зелених свят.

В нашому селі Оршівцях до цього великого свята го­тувалися заздалегідь. Так було колись. Білили хату, в кімнатах. Все прали. Килими (коверці), які прибивали на стіни тільки у великі свята – провітрювали, сушили на сонці. В четвер пекли калачі, завиванці, бабки, тістечка.З дитинства пам’ятаю, як дівчатка ретельно старалися допомагати мамі і бабусі замісювали тісто і формувати ка­лачі, особливо дівчатка люби­ли створювати з тіста жайво­ронків – символ краси і співу­чої радості. Адже нікого не за­лишали байдужим пісні цих пташок над рідним полем, на якому червоно горіли маки, голубим небом сяяли волошки і біліли ромашки на зеленому килимі жита і пшениці. Дівчатка раділи, навча­ючись цієї правічної на­уки у матерів та бабусь. Напередодні зеленої суботи, в п’ятницю вве­чері, старші жінки в ро­дині замащували піч, у якій пріла солодка начинка, оршівський червоний борщ з буря­ком і квасолею, узвар з сухофруктів, гриби тощо. Обов’язково варили хо­лодець. Його до свята тримали в погребі, а після по­лудня в зелену суботу чоловіки або парубки рубали гілки бе­реста. Якщо не було береста, то ясеня, дуба, і діти з радістю допомагали старшим малювати хату, стайню, літню кухню, бра­му, хвіртку, криницю. А дівчата, у яких уже зоріло перше кохан­ня, рвали листочки любистку і приклеювали до скла вікон. І це було так гарно, наче зорі зеленіли на віконному склі. Клали гілочки любистку над образами на покуті. А під сте­лю затикали гілочки жасмину. В лугах, ярах та біля доріг рос­те дика м’ята. Рвали м’яту і клали на всю підлогу чи долів­ку. Хата наповнювалася духмя­ним ароматом весни і початку літа. Потім всією родиною йшли на цвинтар і несли поману, свічки,  квіти, вінки. За поману давали колачі, а гроби накри­вали білою скатертиною, а ті страви, які замащували у печі, клали на скатертину. Пригоща­ли домашнім вином, солодо­щами.

В нашому селі діти, мо­лодь, люди середнього і стар­шого віку ідуть в зелену суботу на цвинтар поминати рідних і близьких та молитися за їх душі. Суботнього вечора на гробах горять свічки. І якась таїна охоплює присутніх. Додо­му повертаються пізно, дехто за північ.

А вранці зеленої неділі (у нас називають її святою) всією родиною ішли до церкви. Ішли, одягнені в національний буковинський одяг, жінки до вишиванок завивали яскраві барвисті хустки, які називали шалівками. Тепер рідко хто одягає вишиванки або сорочки з цятками (бісером). А це так гарно і святково!

Після Троїцької служби в церкві люди повертаються до­дому. І як несли в церкву в ру­ках зелені гілочки, так повер­таються до своїх осель в руках з зеленими рослинами.

Дома господиня і дочка, якщо в сім’ї є дівчина, білою скатертиною накривають стіл і кладуть всі страви, які приго­тували на свято. Пополудню колись в центрі села на зарінку у нас та в інших буковинсь­ких та покутських селах влаш­товували великий святковий данець. І всі жителі села ішли на данець. Грали музики і луна мелодій лилася селом, скли­каючи усіх. Молодь танцювала, діти в стороні вчилися танцю­вати. А старші люди мали радість дивитись на своїх онуків і полюбуватись ними на такому гарному дійстві. Вечо­ром влаштовували вечерок. Але на вечерок дівчата ішли не самі. А з батьками або з хре­щеними батьками. Проводи­рем міг бути і старший брат дівчини. В перерві на таких данцях і вечірках всі молоді і старші люди співали народних пісень.

Під час австро-угорської імперії співати різних пісень, влада не забороняла, а під час румунської влади співати за­боронялося. Багато років вожа­ком молоді був мій рідний дід, мій хрещений батько Іван Тодорович Тодощук. Він і розказував про тодішні часи.

Вечорок закінчувався пізно, коло півночі. Додому дівчат проводжали рідні. Парубки не мали права до заручин провод­жати своїх коханих дівчат. Так оберігалася честь дівчини.  .

В зелений понеділок – це церковне свято Святого Духа, знову зранку йшли до церкви і несли в руках збанки, прикра­шені пахучим васильком, ко­льоровою стрічкою.

Після церковної служби священик під церквою освячує .воду. Прихожани церкви на бирають святої води і несуть додому. Дома кроплять в кімнатах, саду, в городі, на подвір’ї. Потім наливають в горнятко і п’ють, починаючи з дітей, потім старші. Не можна пити воду зі збанка, бо вода чиста і свя­та. Воду тримали в хаті. Після обіду, відпочивши, люди йшли один до од­ного в гості. До рідних і близьких.

У зелений вівторок відпочивали, не працю­вали. А уже в середу по­чинали працювати в полі та на садибі.

Старші люди згадують роки своєї молодості і особливо зелені вікна в люби­стку, що сяяли наче зорі, особ­ливо про  данець і вечорок на святу Троїцьку неділю. І ці спогади зігрівають їхні серця. Адже це було красиво, поетич­но і запам’яталося на все жит­тя!

Зелена неділя, Зелена неділя…

Виходжу із хати під неба блакить,

У серці так світло і сяє надія!..

І біла голубка до мене летить.

І трави високі. І квіти барвисті,

І промені сонця співають мені.

Краплини роси на зеленому листі

 Земля урочисто радіє весні!

Зелена неділя всіх кличе до храму,

І дзвони лунають, лунають селом!

Підходжу до храму, згадалось про маму!..

Земля простягає пахуче зело.

Земля розквітає, земля розквітає.

Зелена неділя, неділя святая!

Зелена неділя усіх нас вітає

І радість у серці на крилах злітає!

                           Спогади  Марії Тодощук с. Оршівці Кіцманського району

 

Освячення полів

            Доброю традицією здавна у нашому селі було освячення полів. Проводився цей обряд 3 червня в день свята рівноапостольного царя Костянтина. В цей час поля були зеленими і квітучими. Люди старалися просапати їх до цього дня.

Зранку у церкві служився молебень за врожай. Це було недовго. Потім з церкви брали процесію, ікону, свячену воду і обходили поля. Збиралося багато дорослих і дітей, несли процесію, співали пісень, просили у Господа доброго врожаю. Старалися побувати в усіх урочищах. Починали від Отавів, Вербівця, Білої, проходили Черемхову, Гоголівське і закінчували на Сивій біля лісу. В полі стояло багато хрестів, зупинялися біля них. Зупинялися також біля джерел, добирали води. Хтось з господинь виносив у поле обід. Обідали в полі біля джерела. Під вечір втомлені, але щасливі, поверталися додому.

Зараз цей обряд проводиться, але не кожного року. Його проводять в роки, коли довгий час немає дощу, або випадає багато дощів. Може тому, що переважна більшість людей працює, діти бувають ще в школі, а старші люди ходити так довго не можуть, як колись.

 

Храмове свято

            Храмове свято в Оршівцях відзначають 28 серпня в День Успення Пресвятої Богородиці-  день освячення нашої церкви, яке відбулося ще у ХУІІІст. Це свято дороге для оршівчан. Йому передує Успенський піст, який триває два тижні.

Жителі села старанно готуються до храмового свята. Колись білили хати, стелі заквітчували пахучими жовтими гвоздиками. Зараз також прибирають свої оселі, готують смачні страви, запрошують рідних і знайомих з інших сіл. Церкву і її подвір’я також прибирають, ставлять квіти.

Вранці ідуть до церкви, де відбувається святкова літургія, читається Акафіст до Пресвятої Богородиці і освячується вода. Священик одягає білі ризи. До церкви на Богослужіння приходять люди з навколишніх сіл. Після служіння люди розходяться, забирають з собою своїх гостей та  ідуть додому,  де обідають і веселяться зі своїми гостями.

А людей, які прийшли до церкви з інших сіл без запрошення, кличуть на святковий обід в трапезний будиночок біля церкви. Цей обід готують в суботу спільними силами оршівчан. Десь із 16 години в селі починаються святкові забави. Грають музики, танцює молодь, дивляться і радіють старші.

В різні часи ці забави були різними. Грали троїсті музики, потім духові оркестри, зараз сучасна музика.

У минулому столітті танці проводили у сільському парку, деколи там встановлювали гойдалки.

Зараз храмові розваги відбуваються на площі біля Будинку культури. Ці розваги стали більш різноманітними. Розігруються призи, на імпровізованій сцені співають бажаючі, дарують свої музичні номери гостям, змагаються гумористи, проводяться різні виставки.

Свято веселе, цікаве. Музика лине за межі сільського майдану, і до пізньої ночі можна її слухати вдома.

На святі мають змогу зустрітися знайомі, однокласники. Забави тривають десь до 5 години ранку.

Так у Оршівцях святкують храмове свято.