Духовність Давидівці

Перша  церква  у селі  Давидівці  була  розташована  далеко в  урочищі  під  лісом. Спільними зусиллями  жителі  села  перенесли  церкву  на  попову гору, перекрили  покрівлю.

Багато десятиліть жителі села мріяли побудувати собі нову кам’яну церкву. Стара дерев’янна у 50х роках ХІХ ст. вже не поміщала своїх прихожан. Тому почалось зведення кам’янної церкви на міцному бетонному фундаменті. Люди збирали кошти на будівництво церкви і раділи від думки, що буде і в них місце, де можна було б помолитися Богу. Та з початку 60-х років влада прагнула сформувати людину вільну від “релігійних забобонів”. Набирає нових обертів атеїстична пропаганда та переслідування віруючих. У законодавчому порядку уряд заборонив “насильно” залучати неповнолітніх дітей до релігії. Через таку атеїстичну роботу в селі було закрито церкву. Те, що люди побудували, було розібрано, а будівельний матеріал перевезено у Кліводин. Та не вдалося комуністам вбити віру, вбити те що передавалося з покоління в покоління з молоком матері. Більшість жителів села, що на словах порвали з релігією і стали атеїстами, на практиці продовжували потай здійснювати релігійні обряди, молитися Богу. Тільки не було в селі священика, була закрита церква. І все таки йшли люди під церкву на Великдень і освячували самі пасху, бо була у людей віра, була надія, що прийде час і вони вільно, святково будуть іти до храму Божого.

Ще один сильний удар вразив серця давидівчан у 1965р. З церковної дзвінниці були вкрадені церковні дзвони. Старовинні, тяжкі дзвони пропали за одну ніч. Чия рука піднялася зробити цей акт вандалізму? Кому заважали дзвони, які вже багато років мовчали, не скликаючи до себе людей? І ходять легенди селом, і складаються пісні про цю трагедію. І не залишиться безнаказанним судом Божим цей вчинок. Вже майже як пів-століття не гоїться в серцях давидівчан рана, лише притуплюється біль. І дзвенять у їхніх вухах їхні дзвони. Тільки в 1991р. на зібрані кошти давидівчани з великим завзяттям почали зводити на старому бетонному фундаменті нову церкву. І стоїть тепер на Поповій горі Храм Божий і відвідують його і старі, і діти. Збулася давня мрія жителів села. А стару дерев’яну церкву, як дорогу реліквію, бережно розібрали давидівчани і перевезли у Киселів.

За  стародавнім  українським  звичаєм у Давидівцях  побудовано  низку  каплиць  різної  величини і  типу.  Багато  їх  розміщені  біля  будинків давидівчан.

Є в нашому  селі  придорожні  каплиці, які  постали  з  давніх  звичаїв  ставити  на  людних  шлявхах  хрести.  Їх  ставили  селяни  на  згадку  про  якусь  подію,  або ж  для  потреб  набожних  подорожників.  Це  є  невеличка  кімната  з  образами  на  трьох  стінах  з  дверима  від  сторони шляху.  В  середині  них  є  столик  або  полиця  на  свічки,  чи  лежачий,  різблений  хрест.