Культура Шишківці

Село моє – куточок , милий серцю, мій

Село моє – мій краю рідний дорогий.

Шишківці   – рідні мої

Цю красу не описати.

                                                                                              Краю, закоханий мій,

Як же тебе не впізнати

 

( Вчитель Шишківського

ЗНЗ І-ІІІ ст. М. І. Липка)

 

Шишківці – село із славними культурними традиціями.  В попередні століття культура жителів була на низькому рівні. В селі не було ні клубу, ні бібліотеки, ні журналів, ні газет. Причина одна – неграмотність. Але населення тягнулось до культури, до свого національного відродження , до своєї мови.   Ще в 1925 р. в селі були створені драматичний та хоровий гуртки. Організатором гуртків були: Ілик Петро Іванович і Фалібога Іван Дументійович. Активні учасники гуртків: Ілик Петро Іванович, Кривенчик Танаско Якович, Шупеня Василь Миколайович, Гулей Степан, Кривенчик Артемій, Гуменюк Ілля, Шупеня Марія та багато інших. Концерти, чи п’єси ставили в стодолах, найчастіше в стодолі Фалібоги Івана Дументійовича. Часто виїжджали з концертами і виставами в інші близькі села. Керував гуртками з власною музикою вчитель Винницький Володимир.

Треба віддати належне активним учасникам художньої самодіяльності Ілику Івану, його синам Юркові та Петрові. Ілик Іван був режисером самодіяльного  театру, ставив на сценах у стодолах твори української класики, був щирим патріотом-українцем, який на власні кошти влаштував поминальні обіди на честь роковин Тараса Шевченка. Це він склав пісню про своїх синів, які перейшли кордон, щоб бути разом зі східними українцями. Цю пісню співали аматори:

Наступають зимні ночі, наступають сумні дни,

   Виглядають мої очі чи не вертають сини.

Ті, що десь світом блукають, хоч така люта зима,

Може, й додому бажають, та повороту нема.

Вітер віє та й голосить, та й тукає до вікон,                           

Чи то в хату хтось ся просить, чи то сниться мені сон.

Та який же той сон милий, що побачив я у сні,

Був би вічно я щасливий, якби сповнився мені.

Проминула зима в тузі, вже наступила і весна,

Соловій щебече в лузі, а синів моїх нема.

Активними учасниками аматорського гуртка були: Гуменюк Ілля, пізніше був танцюристом Буковинського ансамблю пісні і танцю, Рихло Василь. Шупеня Петро та його дружина Марія пізніше опинились у тюрмі за перехід кордону. Взяли із собою малого сина Юрія, що пропав безвісти, а Петро загинув у тюрмі. Фалібога Іван, Дудка Магдалина і Катерина, Липовик Василь і Зіновія, яка згадувала, що вивчила ролі і зіграла в десятьох спектаклях. Гуменюк Марія, Богдан Анна, Рихло Зиновія, Рихло Марія. Усе це робили звичайні і в той же час незвичайні сільські люди. Цілий день працювали на полі, а ввечері йшли на репетиції. Згадує учасниця цього театру Шупеня Марія: «Ми мали велику честь, нас радо приймали в інших селах і не вірили, що ми звичайні сільські жінки, що працюємо на полі. Ми вивчили не тільки свої ролі, ми знали на пам’ять цілі п’єси». Ці жінки перші в селі не захотіли носити на голові фис. Завивали не рушники, а хустки.

Концерти ставились платні, гроші збирали на будівництво хати-читальні. На ці концерти в Шишківці приходили і глядачі з навколишніх сіл. Ці гуртки мали велику популярність. Про них писали навіть в газетах. Учасники цих гуртків були справжніми ентузіастами національного відродження у селі.

На ці кошти було закуплено також літературу, музичні інструменти і костюми для аматорів. Радості жителям Шишківців не було меж. Але не довго була ця радість. В 1935 р. румуни закрили хату-читальню. Все майно, яке там було, конфіскували, а приміщення продали кооперації і зробили там магазин. А організатора і учасника гуртків і будівництва хати-читальні Ілика Івана Петровича було заарештовано.

Пізніше у післявоєнні часи, хоч як було важко, а молодість бере своє. Люди тягнулися до мистецтва. Активно починають працювати драматичні, вокальні, хорові гуртки. Не було хлопців, то дівчата перевдягались і грали чоловічі ролі. В 1946 році хор організувала Мельникова Євдокія, директор школи. Завідував клубом та бібліотекою Душинський Іван, активний і здібний учасник художньої самодіяльності. Після Душинського Івана завідували сільським клубом Грінка Микола, Рихло Іван, Антонюк Василь, Танасійчук Олексій, які також проводили велику культурно-просвітницьку роботу.

В 50-х роках завідуюча клубом була Гуменюк Мафта Іванівна, яка відіграла велику роль в культурному житті села. Особливо славився організований нею хор-ланка з шишківських дівчат, які на оглядах художньої самодіяльності займали перші місця не тільки в районі, а й області. Мафта Гуменюк була учасником всесвітнього фестивалю молоді і студентів,що проходив у Москві в 1956 році. Багато років пропрацювала в селі бібліотекарем, закінчила університет, працювала директором Шишківської школи.

Про надзвичайно низький матеріальний і культурний рівень життя населення села Шишківців говорив і сам вигляд села, хат, обстановка, яка була в хатах, одяг. Сорочки, підтички, партяниці шили з домотканого полотна. В кожній сім’ї було не менше троє – п’ятеро дітей. Багато сімей мали про одинадцятеро дітей і вдягнути всіх надзвичайно тяжко. Чоботи, і верхній одяг був один на кілька чоловік. В школу йшла старша дитина, приходила додому і той одяг передавала другій дитині, щоб могла теж піти в школу. Велику допомогу роботі клубу надавали вчителі. Ні один концерт не не обходився без їх участі.

Особливо активною в роботі була Сливка Катерина Василівна, тимошин Олександра Тихонівна, Гулей Магдалина Василівна, Рихло Степан Михайлович, Антонюк Микола Іванович, Танасійчук Домка Григорівна, Бугай Галина Іванівна, Харюк Катерина Пилипівна.

В 1971 році за рахунок колгопу «День урожаю», а тоді головою колгоспу був Максимюк Михайло, в Шишківцях було збудовано Будинок культури. Будувала знаменита на ті часи бригада, якою керував заслужений будівельник України Липка Михайло. До послуг населення села прекрасний Будинок культури, де розміщена і сільська бібліотека.

Новим будинком культури керують молоді спеціалісти Герман Юрій Іванович, художній керівник Антонюк Вікторія Василівна, вони зробили велику справу в культурно-овітній роботі села, організували хор ветеранів війни, який і до сьогодні виступає на шишківській сцені. Ще в 70-ті роки хор у кількості ста чоловік виступав на Чернівецькому телебаченні.

Антонюк Вікторія Василівна згуртувала молодь , яка потягнулася до нових звершень, виступи вокальної групи на різні свята, поїздки з виступами в різні села, конкурси, агітбригади, виступи її на полях перед працюючими ланками.

З 1982 року при Будинку культури працював фольклорна група у складі : Сербин Олени, Мулик Ганни, Руснак Марії, Урсуляк Катерини. Вони брали активну участь в концертах в селі, в сусідніх селах та в районі. Вони були учасниками заключного обласного конкурсу „Золоті ключі”, який проводився у Заставні.

В селі багато приділялось і приділяється уваги організації та проведенню різноманітних свят і обрядів

Аматорський гурток продовжував роботу, де вже ролі своїх батьків грали діти, а пізніше онуки, вокальних і фольклорних колективів, агітбригад.

Тепер добре відома не тільки в селі, але й в районі фольклорно-етнографічна група „Світлиця”, якою керує вчителька-пенсіонерка Гулей Магдалина Василівна В репертуарі групі переважно народні пісні нашого села, краю. Ні одна урочистість не проходить без їх участі.

Вони самі і сценаристи і поети і фольклористи. Довгі роки художнім керівником працювала  Рихло Марія Михайлівна. Не одну вокальну групу вона створила за ці роки, не одну агітбригаду, вечори, п’єси, була незмінним акомпаніатором хору і вокальних колективів.   Справу Рихло Марії Михайлівни продовжує Аліна Кондрюк.

Жодне свято в селі, районі, області не обходиться без фольклорного колективу «Горлиця», яким на даний момент керує Аліна Кондрюк.

При Будинку культури організовано танцювальний колектив. Керівник Аліна Кондрюк.

Жартівливий танець «Веселий капелюх» нагороджений грамотою за перше місце у першому обласному конкурсі «Світ талантів Буковини» у віковій категорії 10-12 років, хореографія.

Директор конкурсу Залужена артистка України Ольга Добрянська.

Любить, шанує і пам’ятає свій рідний куточок, своє рідне село Шишківці Липовик Василь Васильович. В 1999 році посприяв у виданні збірника ” Ой калина біло цвіте: Народні пісні села Шишківці. ” (нотний запис Кузьми Смаля), матеріал до якого зібрала вчителька Шишківської школи Магдалина Василівна Гулей разом з учасницями фольклорного колективу “Світлиця”. Понад 80 книжечок подаровано шишківчанам завдяки Василю Васильовичу, за що йому вдячні учасниці “Світлиці” та всі жителі села.

Завжди гріє серце людини рідна пісня, рідне слово, де б вона не знаходилась. Ніякі відстані, ніякі кілометри не можуть пригасити того родинного почуття. Так Василь Васильович, перебуваючи на далекій відстані, переймається кожною звісточкою з рідної Буковини. Радісною новиною йому було те, що рідна сестра Василинка зібрала прислів’я і приказки села Шишківці, склала словник місцевих слів. Разом вони упорядкували ці матеріали, підготували до друку збірочку “Шишківські прислів’я і приказки. Пояснення окремих місцевих слів”, яку і роздрукував Василь Васильович Липовик. Василина Василівна Нявчук подарувала цю збірочку бібліотеці Шишківського ЗНЗ І-ІІІ ст., за що їм вдячні учні школи.

Магдалина Василівна Гулей випустила книгу «З Любов’ю до тебе, праотчий мій краю», Світлана Деревенко «Дивоцвіт любові»

Липовик Іван Степанович – Київська консерваторія.

Написав пісню «Моє село»;«Ветеранам футболу»;

Записав на мелодію пісні «Горлиці» та «Світлиці»

В селі навіть відділення зв’язку не було, а пошту носили із Ставчан. Довго її носив Сербин Василь Іванович.   Про зростання культурного рівня населення говорить той факт, що різким зростанням потреб села було відкрито поштове відділення в 1961 році. Першою завідуючою цього відділення була    Порушник Марія. Пізніше довгі роки завідуючою була

Антонюк Марія Василівна. В кожній хаті виписували газети, журнали – читали всі і дорослі і діти.

За всі роки існування села вчителі, бібліотекарі, працівники культури, вчителі музичної школи, вихователі дитячого садка, учасники фольклорних колективів, достойно несли і несуть в народ пісню, книгу, культуру, знання.